Структура світогляду органічно зумовлює його функції

Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити лю¬дині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жи¬ти тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розу¬міння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей неможливо. Навіть анімізм, найпримітив-ніший світогляд наших далеких предків, одухотворюючи навколишню природу, був спрямований на те, щоб зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині. Психоло¬ги довели, що людина нерідко може задовольнитися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втрачає впевне¬ність, рівновагу, дезорієнтовується, стикаючись з незрозумі¬лими явищами. Розум конфліктує з тим, що недоступне можливостям його сприйняття. З цієї причини піфагорей-ці тривалий час приховували відкриті ними ірраціональні величини в математиці.

Однак буває, що світогляд ґрунтується на тому, що ро¬зуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці бут¬тя, які неможливо збагнути розумом. Психологи, напри¬клад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена ві¬ра в НЛО, екстрасенсорику тощо.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналісти¬чним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель ви¬знавав, що світ — це об'єктивний розум, який за логікою подібний до суб'єктивного розуму людини), та ірраціона-лістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцпіе).

Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтува¬тись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи по¬творним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що зму¬шує покинути його? У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіологічна функція світогляду. Опозиційність світоглядних цінностей (добро — зло, праведне — грішне тощо) цілком зрозуміла, адже людина постійно перебуває в полі напруги між проти¬лежними полюсами, і світогляд покликаний утримувати людське в людині через заперечення тваринного. З аксіо-логічної точки зору світогляди поділяють на оптимістич¬ні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

Праксеологічна функція. Вона виявляється у від¬повідях на питання як жити людині в світі, а отже, міс¬тить певні практичні настанови щодо світу і буття лю¬дини в ньому. З цього погляду виділяють практично-активні та споглядальні світогляди. Релігійні вчення Індії, як правило, є споглядальними, а протестантизм як ідеоло¬гія європейської буржуазії Нового часу проникнутий ак-тивізмом.

Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні на¬станови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є ра¬ціоналістичним, оптимістичним, практичноактивним; фа¬шизм — ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буд¬дизм — ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним.

Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об'єд¬нання нації, релігійної общини, соціальної групи. Взає¬морозуміння й узгодженість суб'єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють пев¬ний світогляд.

Дата добавления: 2014-01-11