Культура мови. Мовна особистість проходить кілька етапів до досконалості становлення і розвитку, щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури

...Мовна особистість проходить кілька етапів до досконалості становлення і розвитку, щоразу підіймаючись на вищий рівень мовної культури. Умовно це можна подати так.

Перший рівень — це мовна правильність. Він здобувається мовною освітою, тобто вивченням правил користування мовою, її лексикою, граматичними формами, фонетичним ладом, елементами текстотворення. Тут виробляються орфоепічні, орфографічні та пунктуаційні навички, вміння будувати речення і нескладні типові тексти, користуватися ними. Цей рівень має досягатися в основній ланці середньої школи. На жаль, не всіма, навіть старшокласниками-випускниками шкіл, це досягається, тому проблема переноситься у вищу школу. Оскільки рівень правильності — це базовий рівень, то практично на ньому все мовне навчання зосереджується у середній школі.

Другий рівень — інтеріоризація. Тут виявляються вміння реалізовувати себе у висловленнях відповідно до власного внутрішнього стану; вміння творити себе засобами мови і виражати свою особистість; володіти основними формами усного і писемного міркування (монолог, діалог, полілог; опис, розповідь, спілкування) за допомогою стилів. Це рівень виразності і комунікативної достатності. Цей рівень також має забезпечуватися шкільною мовною освітою, зокрема у старших класах, але реально виходить так, що й у вищій школі над ним ще треба працювати.

Третій рівень удосконалення мовної особистості можна назвати рівнем насиченості мовою. Мовець уже володіє комунікативними ознаками мови (логічністю, предметністю, точністю, виразністю, образністю, естетичністю), багатством і різнотемністю мовних засобів. Він у мові — як риба у воді, — має багатий лексикон, володіє жанрами і стилями текстотворення. Це ідеал мовної особистості, якого можна досягти на вершині мовної шкільної освіти, але досягають цього лише окремі учні.

Наступним рівнем удосконалення мовної особистості вважають рівень адекватного вибору. Тут цінується вміння говорити цілеспрямовано, досконало володіти функціональними типами мовлення, стилями літературної мови, володіти у кожній мовній ситуації точною мовною реакцією. Це рівень комунікативної досконалості, який досягається в мовній освіті вищої школи. Обираючи вищий навчальний заклад, студент переорієнтовується на такий вибір функціональних типів спілкування і мовних засобів, який був би адекватним його майбутньому фаху.

Найвищими рівнями формування мовної особистості і виявами мовної культури є рівень володіння фаховою метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення, мовними формулами) та рівень мовного іміджу соціальних ролей: політика, державного працівника, керівника, вченого — етичними й естетичними манерами живого мовлення. Усі студенти вищих навчальних закладів України мають прагнути досягти названих рівнів володіння державною мовою, тому що це одна з основних умов фахового зростання, досягнення професійної майстерності в обраній сфері діяльності та елітарного становища в суспільному житті. Викладачі-філологи зобов'язані займатися методичним проектуванням, розробляти такі робочі програми й інше навчально-методичне забезпечення, в яких би враховувалися особливості усіх рівнів мовної освіти, мовного виховання і мовної поведінки... (Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько).

Дискусія

Дискусія — обговорення якого-небудь питання або групи пов'язаних питань компетентними особами з наміром досягнути взаємно прийнятного рішення.

Дискусія — це різновид суперечки, близький до полеміки, і є серією тверджень, які почергово висловлюють учасники дискусії. Заяви учасників повинні стосуватися одного й того ж предмета чи геми, що надає обговоренню необхідної зв'язності. Тема ж дискусії формулюється до її початку. Дискусія відрізняється від полеміки як своїм спрямуванням, так і використовуваними засобами. Якщо мета дискусії — досягнути згоди щодо обговорюваної проблеми, то мета полеміки — не згода, а швидше перемога над протилежною стороною, утвердження власного погляду.

У дискусії завжди є елементи компромісу. Використовувані в дискусії засоби повинні бути визнані всіма її учасниками. Використання інших засобів неприпустиме й веде до припинення дискусії. Засоби, вживані в полеміці, не обов'язково мусять бути такими нейтральними, щоб з ними погодились усі учасники. Кожна сторона застосовує ті, які вважає за потрібне. Протилежна сторона в дискусії називається "опонент", а в полеміці — "супротивник" (3. Куньч).

Дихання під час мовлення

Виголошуючи промову, дихайте рівномірно, вдихаючи перед тим, як почати говорити, а також під час кожної паузи (після кожного речення).

Повітря, що вдихнули, витрачайте рівномірно й економко.

Груди тримайте рівно, ледь-ледь випнувши їх уперед. Вдихайте повітря ротом і носом водночас.

Не вдавайтесь у крайності: не будьте ні надто мовчазним, ні надто балакучим

Говоріть лише тоді, коли маєте що сказати.

Цікаво не може говорити той, хто нічого не читає, не бере участі в громадському житті, не відвідує культурних закладів, не дискутує з товаришами, не подорожує й нічого не переживає.

Щоб стати активним співрозмовником, треба занотовувати цікаву інформацію та нові знання, щоб запам'ятати їх, а пізніше розповісти іншим (І. Томан).

Дата добавления: 2014-10-31