Особливості відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки

Проблемні питання зобов’язань з відшкодування моральної шкоди

Під моральною шкодою розуміють моральні і фізичні страж­дання, заподіяні громадянину внаслідок посягання на належні йому від народження чи на підставі закону нематеріальні блага (життя, здоров’я, честь, гідність, ділову репутацію, недотор­канність приватного життя тощо).

Моральна шкода полягає у:

1. фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала
у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2. душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім’ї чи
близьких родичів (втрата близьких, неможливість продовжувати
активне ділове чи громадське життя, розголошення особистої
чи сімейної таємниці);

3. душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна (порушення права
власності, в тому числі інтелектуальної, прав споживача тощо);

4. приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В судовій практиці як критерії оцінки розміру відшкодування моральної шкоди традиційно враховують такі чинники:

1. фізичні страждання потерпілого (вид тілесного ушкоджен­ня, тривалість лікування, процес лікування, наслідки);

2. моральні страждання потерпілого (вік, особисте сприй­мання наслідків);

3. погіршення здібностей потерпілого або позбавлення
можливостей їх реалізації;

4. обставини заподіяння шкоди (ступінь вини заподіювача і
потерпілого, їх майновий стан, конкретні умови заподіяння
шкоди — нетверезий стан, хуліганство, виконання трудових
обов’язків тощо).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності та справедливості.

Проблемні питання відшкодування моральної шкоди:

1. визначення розміру нарахування моральної шкоди,

2. визначення порядку реалізації права на відшкодування моральної шкоди,

3. обрання форми відшкодування моральної шкоди: матеріальна чи грошова;

4. відповідальність за неправильне застосування законів України при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди, як способу захисту громадянином свого права.

На відміну від інших деліктних інститутів, за шкоду, запо­діяну ДПН, відповідає володілець джерела, незалежно від своєї вини, тобто це цивільно-правовий інститут відповідальності без вини.

Джерело підвищеної небезпеки – це певний вид небезпечної діяльності. Зміст поняття ДПН становлять два елементи:

1. діяльність, яка може заподіяти шкоду;

2. матеріальний носій (або об’єкт), з яким пов’язана ця ді­яльність.

ЦКУ до матеріальних об’єктів, пов’язаних з підвищеною небезпекою, віднесено:

1. транспортні засоби,

2. механізми та об­ладнання,

3. хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини,

4. диких звірів, службових собак та собак бійців­ських порід тощо (ст. 1187).

Цей перелік не є і не може бути вичерпним, оскільки розвиток науки та техніки неминуче зведе будь-який перелік нанівець.

Загальними ознаками ДПН вважають:

1. наявність шкідливих властивостей;

2. непідконтрольність людині.

Класифікації ДПН за формами енергії, яку в свій час запропонували російські вчені:

1. фізичні:

a. механічні (залізниця, транспорт, промислове устаткування,
сільськогосподарські машини, будівельні агрегати, панцерники);

b. електричні (електростанції, енергосистема, щитові);

c. теплові (устаткування гарячих металургійних цехів, мар­
тенівські печі);

2. фізично-хімічні:

a. промислові об’єкти, експлуатація яких може створювати небезпеку радіоактивного забруднення (атомні електростанції, двигуни на атомному паливі);

b. науково-дослідні установки цієї ж категорії;

3. хімічні:

a. отруйні (отрути);

b. вибухові (боєприпаси, вибухівка та її складові);

c. вогненебезпечні (бензин, керосин, денатурат, ефір);

4. біологічні:

a. зоологічні (дикі тварини, собаки службових порід, птахи,
плазуни);

b. мікробіологічні (штами мікроорганізмів, віруси, бактерії).

Шкода, завдана ДПН, відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки. Володільцем ДПН може виступати як фізична, так і юри­дична особа, яка на відповідній правовій основі (є власником, наймачем, орендарем, підрядником, перевізником, зберігачем тощо) володіє матеріальним об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем ДПН і не відповідає безпосе­редньо перед потерпілим особа, яка управляла ДПН в силу виконання своїх трудових обов’язків (водій трамвайно-тролей­бусного управління, автотранспортного підприємства, капітан повітряного чи морського судна, машиніст потягу та ін.).

Особливістю відповідальності за шкоду, заподіяну ДПН, є настання відповідальності без вини, тобто за наявності трьох умов:

1. протиправність дій заподіювача шкоди;

2. наявність заподіяної шкоди;

3. причинний зв’язок між протиправною дією та шкодою,
що настала.

Від відповідальності володільця ДПН безумовно звільняють дві обставини:

1. непереборна сила;

2. умисел потерпілого

Факультативною умовою звільнення володільця від відпо­відальності є протиправне заволодіння ДПН іншою особою. Особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним ДПН і завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодовувати її на загальних під­ставах.

Якщо неправомірному заволодінню транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість його власника (володільця), шкода, завдана діяльністю, пов’язаною з його використанням, зберіганням або утриманням, відшкодовується ними спільно у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох ДПН, відшко­довується на загальних підставах з урахуванням вини кожного володільця ДПН.

ЛЕКЦІЯ 8

Дата добавления: 2014-11-16