КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 9 страницаРазом із тим, приватизація інших санаторно-курортних закладів, що знаходяться або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, не заборонена. Вона може здійснюватися в порядку, встановленому законами з питань приватизації, за умови збереження профілю об'єктів, що приватизуються (ст. 26 Закону України «Про курорти»). Земельні ділянки, на яких розташовані такі заклади, також можуть бути приватизовані. Слід зазначити, що Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі (п. 3) з метою залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій планується проведення приватизації оздоровчих та санаторно-курортних закладів (крім спеціалізованих санаторіїв), у першу чергу нерентабельних та тих, що перебувають в оренді, а також об'єктів незавершеного будівництва. Разом із такими об'єктами приватизації підлягатимуть і земельні ділянки, на яких вони розташовані.
2. Правове регулювання охорони і використання земель оздоровчого призначення в межах окремих зон округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони Оскільки в межах територій курортів як переважної частини земель оздоровчого призначення знаходяться земельні ділянки різного цільового призначення, які до того ж перебувають у власності або користуванні значної кількості юридичних осіб та громадян, правове регулювання охорони та використання цієї категорії земель будується на принципах диференціації та інтеграції. Диференціація має на меті надання таким громадянам та юридичним особам правової можливості використання належних їм земельних ділянок для задоволення певних особистих потреб (житлове, гаражне, дачне будівництво) та здійснення певних видів підприємницької діяльності на землях курортів. Завданням інтеграції правового регулювання охорони та використання є формування загального правового режиму санітарної охорони територій курортів та підпорядкування йому правових режимів всіх земельних ділянок, зокрема тих, які надані громадянам та юридичним особам для житлового будівництва, будівництва та обслуговування об'єктів комерційного призначення (магазинів, ресторанів, барів), будівництва промислових, транспортних, сільськогосподарських підприємств, підприємств енергетики, зв'язку тощо. Поняття округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту. З метою інтеграції правового регулювання охорони та використання всіх земель у межах територій курортів на їх територіях встановлюються округи санітарної охорони, а в межах курортів, в яких лікувально-оздоровчий процес базується на використанні лікувальних корисних копалин та підземних вод, встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. Округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони — це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. Уразі використання пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встановлюватися єдиний округ санітарної охорони. Отже, округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони охоплює всі розташовані в межах курорту земельні ділянки і підпорядковує їх єдиному правовому режиму санітарної охорони. Його суть полягає у тому, що в межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту (курортів) забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів (статті 27, 28 Закону України «Про курорти»). Компетенція органів, які встановлюють межі округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту залежить від статусу курорту; Так, межі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. А межі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення (ст. 29 Закону України «Про курорти»). Правовий режим зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів. Правовий режим земель у межах округу санітарної охорони курорту не є однаковим для всіх його частин. Так, згідно зі ст. ЗО Закону України «Про курорти» за ступенем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони: першу (зона суворого режиму), другу (зона обмежень) та третю (зона спостережень). Межі зон округу санітарної охорони курорту визначаються одночасно зі встановленням меж округу органами, які встановлюють межі відповідного округу. Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою. Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 м. На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється: а) користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; б) прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; в) спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту; г) скидання дренажно-скидних та стічних вод; ґ) влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); д) влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; е) проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; ж) постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів). Разом із тим, на території першої зони округу санітарної охорони курорту дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали (ст. 31 Закону України «Про курорти»). Друга зона (зона обмежень) округу санітарної охорони курорту охоплює територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту. На території другої зони забороняється: а) будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; б) проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території; в) спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; г) забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; ґ) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря; д) розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; е) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів; є) скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин із транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів. Слід зазначити, що згідно зі ст. 32 Закону усі багатоквартирні будинки в межах другої зони повинні мати водопровід та каналізацію. Туалети у приватних будинках обов'язково мають бути обладнані водонепроникними вигребами. Території тваринницьких ферм асфальтуються і по периметру огороджуються та обладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм споруджуються капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами. До третьої зони (зона спостережень) округу санітарної охорони курорту належить територія, яка охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. На території третьої зони забороняються: будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Слід зазначити, що третя зона є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов (ст. 33. Закону України «Про курорти»). Земельні ділянки в межах округів та зон санітарної охорони курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту, з дотриманням вимог статей 31,33 Закону України «Про курорти». З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують на цих землях спеціально визначені природні об'єкти, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Порядок надання родовищ корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань визначається Кодексом України про надра. Розроблення родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами. Видобуток, підготовка, переробка та використання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється згідно із затвердженими проектами та встановленими центральним органом виконавчої влади з геології та використання надр квотами. • РОЗДІЛ 19 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
1. Поняття та склад земель рекреаційного призначення Поняття земель рекреаційного призначення. Термін «рекреація» в перекладі з латинської (гестгаХіо) означає відновлення сил, одужання. В економічній та юридичній літературі рекреація означає процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою рекреаційних ресурсів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях. Рекреаційна діяльність відіграє важливу роль в економічному, соціальному та духовному житті суспільства. Науково-технічний прогрес, який визначає стан сучасного суспільства, істотно змінює характер життєдіяльності людини. Поступово скорочуються фізичні і відносно збільшуються розумові та нервово-психічні затрати праці залежно від зростання її складності і напруженості. У таких умовах процес відновлення робочої сили може бути забезпечено через споживання рекреаційних ресурсів, у першу чергу, послуг сфери відпочинку та оздоровлення. Відпочинок стає найважливішим елементом вартості життєвих засобів сучасної людини. Практикою доведено, що активний відпочинок (туризм) сприяє зниженню рівня захворювань на найнебезпечніші серцево-судинні хвороби майже наполовину. Не набагато менша його дія в попередженні психічних розладів. Завдяки організованому відпочинку захворювання органів дихання зменшуються майже на 40 %, нервової та кістково-м'язової систем — майже на ЗО %, органів травлення — більш як на 20 %\ Частка земель України, придатних для здійснення рекреаційної діяльності, складає близько 9,1 млн гектарів, або майже 15 % території країни. Проте на сьогодні лише половина цих земель використовуються для потреб усіх видів рекреації. В Україні рекреаційна діяльність здійснюється на землях різних категорій. Так, згідно зі ст. 64 ВК України, важливим рекреаційним ресурсом є води, що передбачає здійснення рекреаційної діяльності на землях водного фонду. ЛК України передбачає можливість надання земель лісогосподарського призначення у довгострокове користування для рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей (ст. 18). Рекреаційну цінність мають і землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Саме тому Законом України «Про природно-заповідний фонд» дозволяється використання окремих об'єктів природно-заповідного фонду в рекреаційних цілях (ст. 9). Так, досить активно використовуються в рекреаційних цілях землі національних природних парків (ст. 22), ландшафтних парків (ст. 23), ботанічних садів (ст. 32), дендрологічних парків (ст. 33), зоологічних парків (ст. 36) та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (ст. 37). Важливі рекреаційні ресурси знаходяться й на землях історико-культур-ного призначення. Так, в Україні діє 397 музеїв державної та комунальної форми власності. Щороку музеї нашої держави, в яких налічується 10 млн музейних предметів, відвідує близько 13 млн осіб2. В останні роки все більшого розвитку набуває сільський і зелений туризм, що включає в сферу рекреаційної діяльності і землі сільськогосподарського призначення.
Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовуються в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії земель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподарського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які використовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення. Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невеликою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та земель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове призначення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання таких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто додатковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням земель, що належать до інших категорій. Що стосується власне земель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України). Склад земель рекреаційного призначення. Незважаючи на єдине цільове призначення, землі рекреаційного призначення охоплюють земельні ділянки, які істотно відрізняються за своїм функціональним використанням. Так, з аналізу ст. 51 ЗК України випливає, що до складу цієї категорії земель входять три групи земельних ділянок, а саме: землі, зайняті природними рекреаційними об'єктами, землі фізкультури та спорту, а також землі, на яких побудовані об'єкти стаціонарної рекреації. Землями, зайнятими природними рекреаційними об'єктами, є земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок і маркованих трас. Рекреаційний ефект на таких землях досягається за рахунок використання відповідних об'єктів природного навколишнього середовища. Землі фізкультури та спорту включають земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти фізкультури та спорту (стадіони, спортивні комплекси, палаци спорту, спортивні табори, яхт-клуби тощо). Такі об'єкти використовуються для організації відпочинку населення через спортивні ігри та інші дозовані фізичні навантаження. Разом із тим, не належать до земель рекреаційного призначення земельні ділянки, надані для інших цілей (житлового чи промислового будівництва, зведення та експлуатації об'єктів оздоровчого призначення), якщо на таких ділянках (їх певних частинах) побудовані спортивні майданчики чи інші спортивні споруди. Землі, на яких розташовані об'єкти стаціонарної рекреації, складають земельні ділянки, на яких побудовані туристичні бази, кемпінги, стаціонарні і наметові туристично-оздоровчі табори, будинки рибалок і мисливців, дитячі туристичні станції, дитячі табори (крім спортивних), інші аналогічні об'єкти, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. На ділянках з об'єктами стаціонарної рекреації організація відпочинку населення здійснюється з використанням як рекреаційного впливу навколишнього природного середовища, так і з використанням дозованих фізичних навантажень. Законодавство про землі рекреаційного призначення. Основні положення про землі рекреаційного призначення містяться в ЗК Україні (глава 9), ЛК України1, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р.2, «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р.3, «Про туризм» від 15 вересня 1995 р.4, прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурно-го призначення» від 25 серпня 2004 р.5
2. Правове регулювання використання та охорони окремих земель рекреаційного призначення За загальним правилом, закріпленим у ст. 52 ЗК України, землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Разом із тим, окремі види земель рекреаційного призначення істотно відрізняються за своїм власнісним статусом, що у свою чергу обумовлює наявність певних особливостей у правовому регулюванні їх використання та охорони.
Землі, зайняті природними рекреаційними об'єктами. Як зазначено вище, до земель, зайнятих природними рекреаційними об'єктами, належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок і маркованих трас. Переважну частину земель, зайнятих природними рекреаційними об'єктами, складають земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів. Зелені зони — це лісові масиви, які розташовані навколо населених пунктів, головним чином міст, і виконують рекреаційно-захисні функції. Зеленими насадженнями вважається деревна, чагарникова, квіткова та трав'яна рослинність природного і штучного походження на певній території населеного пункту. Отже, землі зелених зон та частина земель, зайнятих зеленими насадженнями в межах населених пунктів, вкриті лісами, і є лісовими ділянками. Згідно зі ст. 1 ЛК України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд країни і перебувають під охороною держави. Разом із тим, у ст. 4 цього Кодексу визначено, що до лісового фонду України не належать: 1) лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею менше 0,1 гектара; 2) зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; 3) окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Як випливає з п. 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» від 16 травня 2007 р., частина земельних ділянок лісового фонду є землями рекреаційного призначення. Зокрема, постановою встановлено, що до рекреаційних лісів належать лісові ділянки, що виконують рекреаційну функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом та відпочинку населення і розташовані: 1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів; 2) навколо населених пунктів (лісопаркові частини у лісах зелених зон). Отже, ЛК України розрізняє ліси, які зростають на землях лісогосподарського призначення, та ліси, які розташовані на землях інших категорій, зокрема на землях рекреаційного призначення. Згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунктів» (ст. 13) та Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 р. № 105і, у межах міст, селищ та інших населених пунктів до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки із зеленими насадженнями загального користування, до яких належать міські ліси, парки, гідропарки, сади, сквери тощо. Міський ліс — це лісовий масив або ділянка лісу, яка розташована в межах населеного пункту і віднесена до земель рекреаційного призначення. Парк — це самостійний архітектурно-організаційний комплекс площею понад 2 гектара, який виконує санітарно-гігієнічні функції та призначений для короткочасного відпочинку населення. Залежно від характеру і призначення парки поділяються на парки культури і відпочинку, районні, спортивні, дитячі, дендрологічні, історичні, національні, меморіальні, етнографічні парки-музеї, історичні, виставкові, зоологічні, аерофітотерапії тощо. До земель рекреаційного призначення належать, як правило, парки культури і відпочинку та спортивні парки. Сад — упорядкований масив зелених насаджень площею від 2 до 6 гектарів, призначений для короткочасного відпочинку населення. За характером використання можуть бути: міські сади, сади біля видовищних споруд, сади житлових районів і мікрорайонів, міжквартальні сади тощо. Сквери — упорядковані й озеленені ділянки площею від 0,02 до 2 гектарів, які є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначені для короткочасного відпочинку населення. Гідропарки — благоустроєні водноспортивні комплекси з оптимальним співвідношенням площ водойм, насаджень та лугів відповідно 2:1:1. Міські ліси, парки, гідропарки, сади, сквери можуть бути окремими земельними ділянками рекреаційного призначення або ж входити в рекреаційні зони населених пунктів, які складають спеціально виділені генеральним планом організовані території в місті і зеленій зоні навколо нього, які призначені для організації відпочинку населення. Згідно із Законом України «Про благоустрій населених пунктів» землі рекреаційного призначення загального користування відносяться до об'єктів благоустрою населених пунктів і підпорядковуються їх правовому режиму. Так, ст. 16 Закону на об'єктах благоустрою населених пунктів забороняється: 1) виконувати земляні, будівельні та інші роботи без дозволу, виданого в установленому законодавством порядку; 2) самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо; 3) вивозити і звалювати у не відведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг; 4) складати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків; 5) самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо; 6) встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Міністерства внутрішніх справ України; 7) влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів; 8) випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях; 9) здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці). Землі рекреаційного призначення загального користування перебувають у державній або комунальній власності і закріплюються за балансоутримувачами, якими є спеціально вповноважені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства. Площа лісових ділянок навколо населених пунктів та площа лісопаркової частини лісових ділянок навколо населених пунктів, що належать до земель рекреаційного призначення, встановлюються на підставі нормативів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» від 16 травня 2007 р. Згідно з додатками 1 і 2 лісопаркову частину лісів зелених зон складають лісові ділянки з естетично цінними ландшафтами, призначені для масового відпочинку населення в розмірах, які залежать від кількості населення відповідного населеного пункту. Так, при кількості населення в населеному пункті до 100 тис. осіб площа лісопаркової частини встановлюється з розрахунку 7 гектарів на 1 тис. осіб, від 100 до 250 тис. осіб — з розрахунку 15 гектарів на 1 тис. осіб, від 250 до 500 тис. осіб — з розрахунку 20 гектарів на 1 тис. осіб, від 500 тис. до 1 млн осіб — з розрахунку 25 гектарів на 1 тис. населення. Для населених пунктів із чисельністю населення понад 1 млн осіб зазначені площі виділяються за індивідуальними проектами. У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистістю 2 і менше відсотки до лісопаркової частини належить уся площа лісів зелених зон. Використання та охорона лісопаркових частин у лісах зелених зон навколо населених пунктів регулюються нормами лісового та земельного законодавства. Так, згідно зі ст. 56 ЗК України ліси земельних зон навколо населених пунктів та їх лісопаркові частини перебувають у державній або комунальній власності і приватизації не підлягають. Разом із тим, відповідно до ст. 18 ЛК України лісопаркові частини у лісах зелених зон навколо населених пунктів можуть передаватися у довгострокове тимчасове користування на строк до 50 років для рекреаційних, спортивних і туристичних цілей. Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних лісоко-ристувачів на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їхніх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 552; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |