Спеціалізація економічних районів і методика оцінки її ефективності

Категорія «територіальний поділ праці» виступає важливою умовою аналізу різних форм організації продуктивних сил в масштабі регіонів, окремих країн і в об'єднаннях держав світу. Цей об'єктивний процес є основою для встановлення промислових відношень в системі народного господарства, відношення між цілим і його частинами. На основі вивчення територіального поділу праці розкривається дія закономір­ностей розміщення продуктивних сил, спеціалізації господарства та комплексно-пропорційного розвитку регіонів.

Сутність, види, та особливості територіального та внутрішньогалузевого поділу праці в системі суспільного розподілу праці.

Тема «Регіон в системі територіального поділу праці».

Мета: розглянути територіальний поділ праці як основу регіональної спеціалізації.

1. Сутність, види, та особливості територіального та внутрішньогалузевого поділу праці в системі суспільного розподілу праці.

2. Спеціалізація економічних районів і методика оцінки її ефективності.

3. Місце регіонів у системі ТПП.

Основні поняття: Поділ праці, аспекти поділу праці, регіоналізація економіки, виробничий потенціал, організація виробництва, спеціалізація.

Література:

1 – 9 (с. 25-27), 10 (с. 96-103).

2 – 9 (с. 27-31), 10 (с. 103-110).

3 – 2 (28-55).

Сучасна практична організація господарської системи країни потребує теоретичного обґрунтування розвитку окремих регіонів.

Територіальний поділ праці (ТПП) – об’єктивний процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжнародної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією.

Уже на перших етапах розвитку суспільних господарських систем відбувається відокремлення видів діяльності. Одні виробляють певний товар, інші другий, об’єктивно виникають відносини обміну, тобто поділ праці – процес об’єктивний.

Об’єктивність процесу поділу праці підтверджує те, що в усіх країнах світу та в різні історичні періоди відокремленість виробників відбувалась практично однаково.

Також можна стверджувати, що чим глибший поділ праці, тим вищі рівень економічного розвитку країни.

Територіальний поділ праці – це тісний зв'язок двох його сторін: спеціалізації та обміну.

Спеціалізація – активна сторона ТПП і проявляється в відокремленості певних видів діяльності з метою ефективного її використання.

За допомогою обміну товарами та ресурсами встановлюються взаємозв’язки між різними сферами, які стають взаємозалежними на певному етапі виробничої діяльності з метою спеціалізації, піднесення рівня виробництва, якості продукції.

Як правило спеціалізація передбачає кожному з економічних районів розвиток тих видів діяльності, які найбільш характерні для даного регіону і найбільш ефективні порівняно з іншими регіонами.

ТПП має важливе значення в прогнозуванні розвитку господарських комплексів в економічних районах.

На ТПП впивають різні фактори серед яких найважливіші природні і економічні.

Природні умови і ресурси – об’єктивно існуючі передумови для виникнення і розвитку територіальних відмінностей у господарстві.

Їх реалізація обумовлена відповідними суспільними умовами виробництва та обліку товарними ресурсами, які визначають територіальну спеціалізацію.

Однак ефективність виробництва залежить від економічних факторів оскільки в одному районі може вироблятися декілька видів продукції.

Разом з тим, одна й таж сама продукція в різних регіонах буде вироблятися з однаковими суспільними затратами.

І безперечно, перевага буде надаватися тим районам які суспільні витрати виробництва найнижчі.

Україна має свої специфічні особливості територіальної диференціації в просторовому розподілі населення і засобів виробництва.

Також географічних розподіл елементів продуктивних сил зумовлює актуальність проблем раціонального розміщення виробництва.

В сучасних умовах національне господарство України втрачає значні кошти на перевезення сировини і матеріалів. А це призводить до зростання витрат на транспортування ресурсів. Тому – впровадження комплексу противитратних заходів – одна з найважливіших проблем для України.

Важливу роль тут має відігравати раціональне розміщення продуктивних сил з точки зору екологічного обґрунтування розміщення нового виробництва, оптимізація міжгалузевих зв’язків комплексного розвитку території.

Територіальний поділ праці значно залежить від регіональної економічної політики, яку проводить держава. Цілеспрямована регіональна політика сприяє підвищенню механізації і автоматизації виробництва,а також зростанню продуктивності праці і зниженню собівартості продукції. Рівень зростання продуктивності праці дає змогу реально оцінити місце України в міжнародному поділі праці та визначити рівень розвитку її продуктивних сил.

Сьогодні домінує інноваційний шлях розвитку серед розвинених країн світу. Орієнтація на прогресивні світові тенденції розвитку і розміщення продуктивних сил з урахуванням національної спеціалізації – невідкладне завдання для держави.

Економічна наука обґрунтовує два аспекти – суспільний і просторовий – і декілька рівнів поділу праці.

1) Суспільний поділ праці охоплює три рівні:

–одиничний – поділ праці за професією;

– частковий – поділ праці за певними видами діяльності певної галузі (тваринництво чи рослинництво у секторі сільського господарства);

– загальний – характеризує сфери діяльності людини (у матеріальному виробництві – промисловість, транспорт тощо).

2) Просторовий поділ праці:

– територіально-національний – поділ праці в межах країни з формуванням економіки її регіонів;

– територіально-міжнаціональний – поділ праці між країнами з формування економіки окремих континентальних мегарегіонів.

Природні умови є об’єктивними передумовами для розвитку територіального поділу праці. Виділяють наступні різновиди ТПП:

-генеральний розвивається між державами і великими економічними районами (наприклад, між Україною і Росією за експортом нафти і газу)

- внутрішньорайонний – між промисловими вузлами й містами (в одному з міст розташовується головне підприємство, в іншому – його філія);

- навколо економічного центру (міста, концерна, комбінату(взяємна кооперація: сільське господарство постачає продукти економічним центрам);

- по стадійний – стадії виробничого процесу територіально роз’єднані (виготовлення пряжі → тканина → пошив одягу);

- фазовий – одна й таж сама продукція (овочі, фрукти тощо) надходить до центра з різних місць протягом року;

- епізодичний – райони або країни здійснюють обмін товарами між собою не постійно.

За масштабами просторового поділу праці виділяють рівні:

- світовий;

- міжнародний;

- міжрайонний внутрішньо державний;

- внутрірайонний;

- внутріобласний;

- локальний.

Український учений М. Баранський, який одним з перших розкрив зміст просторової форми поділу праці, виділяє два можливих випадку його розвитку:

- район ввозить необхідну продукцію, яку не може виробляти внаслідок несприятливих природних умов для організації виробництва (географічне положення); - абсолютний;

- район ввозить продукцію, яка може виготовлятися на місці, однак затрати на її виробництво значно вищі ніж в інших країнах.

Регіоналізація економіки безпосередньо пов’язана з посиленням через капіталовкладення територіально-національний і територіально-міжнаціональний поділ праці.

Своєю чергою ці види поділу праці приводять до розвитку виробничої, соціальної і міжнаціональної інфраструктури в місцях локалізації виробництва.

Досвід розвинутих країн показує, що з розвитком ринку поділу праці поглиблюється впливаючи на розвиток нових професій та нових робочих місць не лише в країні, але й за її межами.

Таке поширення поділу праці приводить до посилення взаємозалежності виробників через розвиток спеціалізації, кооперації, комбінування.

Територіальний поділ праці – є основою спеціалізації економічних районів. Галузі спеціалізації визначають господарський напрямок району і основні риси територіальних відмінностей між районами.

Процес територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів чітко розмежують на поняття:

1. Територіальна спеціалізація – виробничий напрямок господарської діяльності економічних районів країни. Виробничий напрямок кожного з економічних районів формується залежно від масштабів територіального поділу праці та факторів що впливають на розміщення окремих галузей.

2. Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з деталізацією виробничого процесу (виділення самостійних виробництв всередині галузі, подетальна та технологічна спеціалізація), що створює певний економічний ефект у розвитку самостійної галузі.

Для визначення рівня спеціалізації виробництва в районі використовуються показники:

- Коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва в районі;

- Коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

- Коефіцієнт міжрайонної товарності продукції одної галузі.

Ефективності спеціалізації сприяє кооперація, яка органічно пов’язана з розвитком спеціалізації виробництва.

Головна умова кооперування – широка мережа подетально технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.

Залежно від виду спеціалізації розрізняють кооперування:

Предметне;

Подетальне;

Технологічне.

Воно як і спеціалізація сприяє поліпшення використанню виробних потужностей та персоналу на одних підприємствах і ліквідації проблем на інших.

Рівень кооперації визначають показники:

- Частка комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за кооперативними поставками в загальному обсязі продукції, що виготовляється в районі;

- Кількість підприємств, що кооперуються з певним підприємствами інших районів;

- Загальним обсягом,вартістю і середнім радіусом перевезень деталей вузлів, напівфабрикатів, що отримуються в процесі кооперування.

Дата добавления: 2014-12-16