Позакласного виховного заняття 2 страница

Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування й виховання естетичних почуттів, смаків, суджень, на виховання в людини гуманістичних якостей, інтересів і любові до життя в його різноманітних проявах.

Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів, яка забезпечує розуміння економічного життя суспільства та формування готовності включення до активного творчого виробничого життя.

Єдині педагогічні вимоги – конкретизація правил поведінки учнів на уроках, під час перерви, в позаурочній діяльності залежно від умов даного навчального закладу.

Закономірності – це об’єктивні суттєві, необхідні, загальні, сталі взаємозв’язки, які при певних умовах повторюються.

Змагання учнів – процес розвитку творчих сил і підвищення активності учнів у навчанні і праці шляхом рівняння (орієнтації) на досвід передових, допомога невстигаючим і досягнення загального піднесення всього колективу.

Засоби – це види діяльності, предмети, заходи, форми, що використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.

Індивідуальний підхід – принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя.

Індивідуальний підхід до учнів в умовах первинного колективу – врахування інтересів, особливостей характеру, темпераменту, рівня фізичного й психічного розвитку дитини, умов виховання й розвитку в сім'ї, ставлення до оточуючої дійсності.

Індивідуальний розвиток – процес формування індивіда від народження до кінця життя.

Індивідуальність – сукупність рис, що виражають сутність людини, її відмінність від інших людей; своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність. Індивідуальність проявляється в рисах темпераменту, характеру, у специфіці інтересів, якостей перцептивних процесів і інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Форма індивідуальної виховної роботи передбачає відособлену роботу школяра над собою, спрямовану на оволодіння певними світоглядними знаннями та уявленнями, вироблення в себе необхідних ідейно-політичних, трудових, моральних та інших поглядів, переконань, звичок тощо. (А.М.Алексюк).

Індивідуальний підхід – врахування в процесі виховання особливостей кожного учня на основі його психолого-педагогічного вивчення, прогнозування його розвитку і здійснення певної виховної програми.

Клас – первинний колектив, у якому забезпечується постановка соціальне і морально значущої мети, вносяться елементи кооперування діяльності й розділення праці, складаються ділові та дружні стосунки, а учні разом із педагогами є суб'єктами організації свого життя.

Класні збори – колективний орган самоврядування, що допомагає поступово залучити до участі в керівництві справами класу не тільки вибраний актив, а практично всіх учнів класу.

Колектив – група об'єднаних спільними цілями людей, яка досягла в процесі соціальної ціннісної спільної діяльності високого рівня розвитку.

Колективізм – поняття, яке означає політичне явище, естетичний принцип та певну педагогічну технологію. Останнє характеризується більшою увагою до виховання через колектив у порівнянні з індивідуальним педагогічним впливом.

Комплексний підхід – різновид системного і структурного підходів, але відрізняється від них тим, що об’єднує різнорідні фактори, які мають значення для виховання.

Майстерність – вищий рівень професійної діяльності, сформованої в результаті оволодіння знаннями, вміннями і навичками.

Мета – передбачення у свідомості результату, на досягнення якого спрямована діяльність окремої людини чи групи людей.

Методика оцінки результатів виховної роботи – педагогічна оцінка, взаємні і колективні оцінки та самооцінки учнів, що базуються на співробітництві вчителів, дітей і батьків.

Метод виховання – шлях досягнення мети виховання, спосіб практичної діяльності педагога, який використовується для вироблення у школярів позитивних якостей, світогляду, переконань. Що задані метою виховання.

Мікроколективи – невеликі неформальні групи, що виникають на основі спільних інтересів і спільних справ (колекціонування марок, виготовлення моделей, вишивка, різьба по дереву, карбування по металу тощо).

Моральне виховання – е виховна діяльність школи і сім'ї, в результаті якої здійснюється формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, звичок поведінки, на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі.

Морально-психологічна атмосфера в класі – основа первинного учнівського колективу, коли кожен учень відчуває себе потрібним для справи і цікавим у спілкуванні.

Мотиви самовиховання – спонукання, що викликають активність особистості в діяльності з власного вдосконалення.

Навіювання або сугестія – особливий вид психічного впливу на людину, що зумовлює некритичне сприйняття навіюваного.

Патріотичне виховання – це система виховної роботи педагогів з формування в учнів національної самосвідомості. Відданості Батьківщині, готовності виконати громадський обов’язок, захистити Вітчизну, тобто патріотичних почуттів.

Педагогіка народного календаря – виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят, обрядів українського народу.

Педагогічна деонтологія – народне вчення про виховні обов'язки батьків

Педагогічна діагностика – забезпечує вивчення навчально-виховного процесу, сприяє виявленню передумов. Умов і результатів педагогічного процесу з метою його оптимізації та обґрунтування його результатів для розвитку освітньої системи.

Педагогічна культура – включає в себе комплекс певних якостей особи, необхідних для успішного здійснення педагогічної діяльності, зокрема, таких як-педагогічна освіченість і майстерність, педагогічні здібності, вміння розібратись у складних міжособистіснпх стосунках, знайти підхід до оточуючого тощо.

Педагогічна бесіда – це організоване вчителем разом з учнями обговорення проблем етики, естетики, суспільного життя, подій класу, школи, які хвилюють учнів або відповідають певним завданням виховання.

Педагогічне прогнозування – передбачення ймовірностей появи певного показника індивідуальності учня у визначеній послідовності перед своїми дітьми, учителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, формування народних етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогічні здібності – особистісні властивості педагога, які створюють сприятливі передумови для оволодіння ним педагогічною майстерністю.

Переконання – уявлення, знання, ідеї, які стали мотивами поведінки людини й визначають її ставлення до дійсності.

Позакласна робота в школі – одна з форм організації дозвілля школярів. Організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і керівництві педагогічного колективу, вихователів, вчителів-класоводів, класних керівників. організаторів позакласної і позашкільної роботи.

Почуття – це особлива форма ставлення учня до явищ дійсності, що зумовлена їх відповідністю чи невідповідністю до потреб особистості.

Планування – передумова ефективності системи позаурочної виховної роботи, що дозволяє чітко організувати життєдіяльність усього колективу школи, окремого класу чи учнівського об'єднання та включити кожного учня в особистісно значущу діяльність.

Правове виховання – це цілеспрямована виховна робота педагогів, метою якої є формування правової культури учнів, їх юридичної обізнаності, необхідності дотримання законів держави.

Прийом – це своєрідна частина. Деталь методу виховання, що необхідна для більш ефективного застосування методу в конкретній ситуації.

Принципи виховного процесу – це вихідні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання.

Психологічний клімат сім'ї – сукупність внутрішніх умов. які створюються в процесі розвитку і життєдіяльності сім'ї (наявність позитивної перспективи як для сім'ї в цілому, так і для кожного її члена, моральна атмосфера, в якій визначається властиве для сім'ї ставлення до загальної справи і один до одного, домінуючий настрій).

Родинна педагогіка як складова частина народної культури включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій.

Розумове виховання – це цілеспрямована робота педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці.

Самоаналіз – аналіз своєї діяльності, свого внутрішнього світу; полягає у зіставленні того, що планувалося, з тим, що зроблено або могло бути зробленим.

Самовиховання – формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети.

Самодіагностика особистості і діяльності педагогів – оцінка власних можливостей у вирішенні конкретних виховних завдань та розв'язанні педагогічних задач.

Самозобов'язання – добровільне прийняття усвідомлених цілей і завдань, самовдосконалення, бажання сформувати в собі ті чи інші якості.

Самоконтроль – систематична фіксація свого стану або поведінки з метою запобігання небажаних виявів.

Самонавіювання – вплив людини на саму себе з метою самовиховання, внаслідок чого в неї виникають різні психічні й соматичні стани.

Самонаказ – спонукання себе до наміченої діяльності з метою самовиховання.

Самообслуговування дітей – вид побутової праці, який включає гігієнічний догляд за собою, догляд за своїм одягом, речами, житлом, а також приготування їжі, ремонт і виготовлення необхідних у побуті речей.

Самооцінка – компонент самосвідомості, що містить поряд зі знаннями про себе власну оцінку своїх здібностей, моральних якостей і вчинків.

Самопереконування – метод впливу на себе з метою утвердження нових власних вчинків. Полягає у висуванні певних доказів, контрдоказів та їх виваженні.

Самопримушування – метод впливу на себе за допомогою волі, коли учень виконує справу всупереч небажанню

Самопізнання – процес цілеспрямованого одержання інформації про розвиток якостей своєї особистості.

Самостимулювання – визначення для себе певних заохочень та їх застосування.

Самоуправління – самоорганізація виховуючого колективу, що забезпечує формування в учнів організаційних якостей, шляхом залучення кожного до керівництва шкільними справами й створення працездатних органів колективу.

Сім'я (родина) – мала соціальна група, що ґрунтується на шлюбі чи кровній спорідненості і здійснює спільну життєдіяльність на основі спільного побуту. матеріальної і морально-психологічної взаємодопомоги.

Системний підхід – передбачає аналіз явищ і процесів у певній системі, яка дає можливість упорядковувати їх і розглядати як єдине ціле у взаємозв’язку один з одним.

Структурний підхід – розгляд явищ, які входять у ту чи іншу систему як ієрархію структурних компонентів вертикально-горизонтального розташування зв’язків між ними.

Суб’єктно-об’єктний підхід – розгляд виховного процесу крізь поділ його учасників на активно-діючі суб’єкти (педагоги, активісти) і об’єкти (всі учні) з тим, щоб останні активізувалися і перетворювалися в суб’єкти.

Статеве виховання – це складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Творчий підхід – передбачає основною умовою (фактором) успіху спільної діяльності педагогів і учнів – творчість школярів.

Трудове виховання – це система роботи вчителя по формуванню трудових навичок учнів, підготовці їх свідомого вибору професії.

Фізичне виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів і батьків з метою формування фізично здорових дітей.

Формули самонавіювання – свідомо створені самоінструкції, що несуть чітку установку підсвідомості й можуть бути виражені у вербальній формі уявлень.

Форми виховної діяльності – організаційні умови, в яких відбувається виховання діяльність, що мають істотні відмінності. Формами можна вважати дитячі організації, клуби, гуртки, різноманітні змагання, бесіди, диспути, екскурсії. Походи, свята.

Шкільний колектив – основа різнопланової діяльності учнів, міжособистісних стосунків, у процесі яких здійснюється передача досвіду старших поколінь молодшим.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальні проблеми педагогічної діагностики. Випуск 1. – Киев. – Тернопіль – Зелена Гура, 1995.

2. Абдуллина О.А. Общепедагогическая подготовка учителя в системе высшего образования. – М., 1984.

3. Альбуханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.,1980.

4. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. – М., 1996.

5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания //Избр. Психол. Труд.: В 2-х т. – М, 1980. – Т.1. – С.79.

6. Андреев В.Й. Педагогика творческого саморазвития. – Казань, 1996.

7. Аникеева Н.П. Воспитание игрой. – М., 1987.

8. Апраушев А.В. Воспитание оптимизмом. – М., 1983.

9. Арутюнова А.Р. Игровые задания. – М., 1984.

10. Анцибор М.М. Особенности организации педагогического процесса в начальних классах с продленным днем. – М., 1990.

11. Байбородова Л.В., Паладьев С.Л., Степанов Е.Н. Изучение эффективности воспитательной системы школы. – Псков, 1994.

12. Битинас Б.А. Структура процесса воспитания. Методический аспект. – Каунас, 1984.

13. Блонский П.П. Избранные педагогические й психологические сочинения. – М., 1979, – Т.1. – С.37.

14. Богданова О.С., Черенкова С.В. Исследовательская деятельность педагога – актуальная задача современной школы//Изучение эффективности процесса нравственного воспитания старшеклассников. – М., 1985. – С.3-21.

15. Виховний процес у сучасній школі. – Рівне, 1997.

16. Весна Е.Б., Киселева О.О. Профессионально-педагогическая практика. 1999.

17. Воспитание детей в школе. Новые подходы й новые технологии /Под ред. Н.Е.Щурковой. – М., 1998.

18. Виховні технології / Упоряд. В.Варава, В.Зоц. – К.: Ред.загальнопед.газ., 2004. – 120с.

19. Гальдо М.В. й др. Младший школьник. – М., 1995.

20. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра. – К., 1992.

21. Гільбух Ю.З., Киричук О.В. Шкільний клас: як пізнати й виховувати його душу. – Київ: НПЦ Перспектива, 1999.

22. Горюнова Т.А. й др. Путь к профессии учителя. – М., 1981.

23. Гончаренко С Український педагогічний словник. – К., 1997. – 374с.

24. Грехнев В.С. Культура педагогческого общения. – М., 1990.

25. Григорьева Т.Г. Основи конструктивного общения: Практикум. – М., 1997.

26. Гуманистические воспитательные системи вчера й сегодня. – М., 1998.

27. Гуткина Л.Д., Завельський Ю.В., Пикалова Г.В. Организация воспитательной работы в школе. – М., 1996.

28. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). – К., 1994.

29. Доровский А.И. 100 советов по развитии одаренньїх детей. Родителям, воспитателям, учителям – М., 1997.

30. Дружинин В.Н. Психодиагностика общих способностей. – М., 1996.

31. Збірник психолого-педагогічних матеріалів для майбутнього вчителя: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 1994.

32. Иванов И.П. Воспитывать коллективистов. – М., 1984.

33. Иванов И.П. Енциклопедия коллективных творческих дел. – М., 1989.

34. Игры – обучение, тренинг, досуг... Педагогические игры. – М., 1994.

35. Кан-Калик В.А. Педагогическая деятельность как творческий процес. – Грозний, 1976.-С.39.

36. Караковский В.В. Воспитательная система школы: педагогические идеи й опит формирования. – М., 1992.

37. Караковский В.А., Новикова Л.И., Селиванова Н.Л. Воспитание? Воспитание... Воспитание. Теория й практика воспитательньїх систем. – М., 1996.

38. Кацинська Л.Л. Вихоний процес в сучасній школі. – Рівне, 1997.

39. Коджапирова Г.М. Культура професіонального самообразования педагога. – М., 1994.

40. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //Інформаційний збірник наказів МО України. – 1996. – №13.

41. Кобрій О.М. Чепіль М.М. Організація позаурочної діяльності: Методичні рекомендації. – Дрогобич, 2000. – 40с.

42. Кабуш В.П. Воспитание школьников в условиях обновлення общества. – Минск, 1994.

43. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К., 1997.

44. Кобзар Б.С., Макарова С.І. Педагогічна діагностика і виховний процес //Рідна школа. – 1992. – №2. – С.67-72.

45. Ковбас Богдан, Костів Володимир. Родинна педагогіка: У 3-х т. Том 1. Основи родинних взаємовідносин. – Івано-Франківськ, 2006. – 288с.

46. Классное руководство, учебное пособие /Под ред. В.И.Журавлева. – М., 1987.

47. Красовицький М.Ю. Виховна робота в школі: досвід і проблеми. – К., 1992.

48. Красовицький М.Ю. Практична педагогіка виховання. Посібник з теорії та методики виховання. – Київ-Івано-Франківськ, 2000. – 218с.

49. Кузьмина Н.В. Способности, одаренность, талант учителя. – Л., Изд-во ЛГУ, 1985.-С. 14.

50. Кукушин В.С. Теория и методика воспитательной работы: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Издательский центр «Март», 2002. – 320с.

51. Кухарев Н.В., Решетько В.С. Диагностика педагогического мастерства и педагогического творчества (опыт, критерии измерения, прогнозирование). В 3 ч. – Мн.: Ред.журн. «Адукацыя и выхаванне», 1996.

52. Левитов Н.Д. Книга об учителе. – М, 1965. – С.68.

53. Лисовский В.Т. Диспут на морально-этические темы. – М., 1988.

54. Личностно ориентированное коллективное творческое дело. – Ульяновск, 1996.

55. Луначарский А.В. О народном образовании. – М., 1958. – С.401.

56. Макаренко А.С. Методика организации воспитательного процесса. – Соч.: В 7т. – М. – Т.5 – С.88.

57. Маленкова Л.И. Воспитание в современной школе. – М., 1999.

58. Маленкова Л.И. Педагоги, родители, дети. Методическое пособие для воспитателей, классных руководителей. – М., 1994.

59. Никитин Б.П. Развивающие игры. – 2-е изд. – М., 1985.

60. Новикова Л.И. Теория й практика воспитательных систем: В 2-х т. – М., 1991.

61. Новое в воспитательной работе школы. – М., 1991.

62. Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М., 1996.

63. Педагогическая практика в начальной школе. Учебное пособие для студ. сред. пед. учеб. завед. /Под ред. Г.М. Коджапировой, Л.В.Бориковой. – М: Академия, 2000. – 272 с.

64. Педагогические технологии: что зто такое й как их использовать в школе. – М., 1994.

65. Педагогічна майстерність. Підручник /За ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 349с.

66. Поляков С.Д. Деятельность классного воспитателя. Памятки, упражнения, опыт. – Вьш. 3. – Ульяновск, 1996.

67. Поляков С.Д. Обучение учителей новьім способам воспитательной работы – Вып.4. – Ульяновск, 1996.

68. Поляков С.Д. Психопедагогика воспитания. – М., 1996.

69. Практична педагогіка виховання /За ред. М.Ю.Красовицького. – К., 2000.

70. Продленньш день в школе. – М., 1984.

71. Продленньш день в школе: режими организация досуга. – М., 1991.

72. Проблемы диагностики умственного развития учащихся / Под ред.. З.И.Калмыков. – М.: Педагогіка, 1975.

73. Прутцман П. Дружньїй класе как маленькая планета. – С.Пб., 1998.

74. Психология воспитания. – М., 1995.

75. Пріоритетні напрямки організації позаурочної виховної роботи з учнівською молоддю. Відповідальний за випуск Л.Л. Греков. – К., 1990.

76. Рапацевич Е.С. Современный словарь по педагогике. – Мн.: «Современное слово», 2001. – 928с.

77. Робоча книга вихователя. Випуск 2 / Упорядники: Ю.В.Буган, В.І.Уруський. – Тернопіль: Астон, 2003. – 300с.

78. Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе: Учеб.пособие для студ. Высш. Учеб.заведений. – М.: Гуманит. Узд. Центр ВЛАДОС, 2001. – 256с.

79. Самоукина Н.В. Игры в школе й дома: психотехнические упражнения, коррекционные программы. – М., 1995.

80. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии. – М., 1998.

81. Сергеева В.П. Класный руководитель: Планирование и организация работы от А до Я. – М.:. Педагогыичкое общество Росии, 2001. – 256с.

82. Семезт А.А. Програма й методичні рекомендації до вивчення курсу «Теорія виховання» та «Методика виховної роботи». – Кіровоград, «Імекс – ЛТД» 2002. – 52с.

83. Собранье пестрых дел: методические материалы для работы с детьми /Сост. Н.Е. Щуркова. – М., 1984.

84. Сорока Г.І., Чорновіл –Ткаченко Р.І. Виховна система класу. – Х., 1997.

85. Сорока Г.І. Планування та аналіз виховної роботи школи. – Харків: Видавнича група «Основа», 2003. – 64с.

86. Степанов Е.Н. й др. Воспитательная система класса. Методическое пособие. – М., 1998.

87. Сухомлинський В.О. О воспитании. – М., 1973. – С.105.

88. Трухін І.О., Шпак О.Т. Основи шкільного виховання. – К., 2004. – 368с.

89. Ушинский К.Д. Собр. соч. – М.; Л., 1948. – Т.2 – С. 63-64.

90. Формы воспитательной работы классного руководителя /Под ред. З.К.Шнекендорфа, А.А.Елизарова. – М., 1987.

91. Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение учащегося й ченических коллективов. – М., 1988.

92. Хелус С. Понимаете ли вьі ученика. – М., 1987.

93. Хрестоматия. Обучение й воспитание детей "группы риска". – М., 1996.

94. Чистякова М.И. Психодиагностика. – М., 1990.

95. Черкашенко В.О. Формування виховної системи школи / Сорока Г.І. Методичне збезпечення виховної роботи. – Х.: Вид.гр. «Основа», 2004. – 112с.

96. Шульга Л. Діагностика сформованості моральних переконань в учнів початкових класів // Початкова школа. – 2005., №2. – С.4-6.

97. Щуркова Н.Е. й др. Новые технологии воспитательного процесса. – М., 1994.

98. Щуркова Н.Е. Собранье пестрых дел. – Владимир., 1993.

99. Щуркова Н.Е, Вы стали классным руководителем. – М., 1986.

100.Шмаков С.А. Игры учащихся – феномен культуры. – М., 1994.

Дата добавления: 2014-11-29