Організація обслуговуючих підрозділів підприємства

Сучасні машинобудівні підприємства оснащуються дорогим і різноманітним обладнанням, автоматизованими системами, роботизованими комплексами і гнучкими виробничими системами. Для безперебійної роботи обладнання із заданими точністними характеристиками необхідне проведення його систематичного технічного обслуговування (ТО), виконання ремонтних робіт та заходів з технічної діагностики. На їх виконання витрачаються суттєві трудові та матеріальні ресурси. Річні витрати на ремонт і техобслуговування на машинобудівних підприємствах складають 10-25% його первісної вартості, їх питома вага у вартості продукції досягає 6-8%. На ремонтних роботах у національній економіці зайнята значна кількість металорізальних верстатів. Простої обладнання та зниження його характеристик порушують комплектність та безперервність процесу виробництва, призводять до погіршення якості продукції та економічних показників діяльності. Головним завданням раціональної організації ремонтного господарства є забезпечення безперебійної експлуатації обладнання із заданими точністними характеристиками та експлуатаційними показниками у виконанні завдань.

Організаційна та виробнича структура ремонтних служб залежить від ряду факторів — типів і обсягів виробництва, його технічних характеристик, розвитку кооперування при проведенні ремонтних робіт тощо.

До складу ремонтного господарства великого підприємства входять:

· ремонтно-будівельний цех, який виконує ремонт будинків і споруд;

· електроремонтний цех (або майстерня), який виконує ремонт електрообладнання і підпорядкований головному енергетику;

· ремонтно-механічний цех (РМЦ), який виконує ремонт технологічного і інших видів обладнання та виготовляє змінні частини і підпорядкований головному механіку.

На ремонтну службу підприємства покладені наступні функції: паспортизація та атестація обладнання, розробка технологічних процесів ремонту та їх оснащення, планування та виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту обладнання, модернізація обладнання, удосконалення організації праці працівників, зайнятих в цій службі.

В складі ремонтної служби значне місце займає ремонтно-механічний цех. До його складу, як правило, входять основні та допоміжні відділи (дільниці), а також службово-побутові приміщення.

Виробнича структура РМЦ обумовлена цілим рядом факторів і насамперед, типом виробництва та масштабом випуску продукції підприємством, складом та кількістю обладнання основних цехів, умовами кооперування та постачання, конкретними умовами організації та управління.

Очолює роботу РМЦ начальник цеху, котрий знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні у головного механіка підприємства. Виробничими відділами (дільницями) керують майстри. До складу РМЦ також відносяться цехові технологічні бюро, бюро праці та заробітної плати і деякі інші підрозділи.

РМЦ організовує свою виробничо-господарську діяльність, яка є складовою частиною системи більш високого рангу — ремонтної служби, роботу якої очолює відділ головного механіка (ВГМ). На великих підприємствах ВГМ складається з конструкторсько-технологічного, плановоекономічного, планово-виробничого бюро та планово-попереджувального бюро.

Раціональна організація виготовлення оснастки та інструменту для підприємства теж має велике значення. Інструментальне господарство — це сукупність загальновиробничих i цехових пiдроздiлiв, якi виконують функції своєчасного i комплектного обслуговування виробництва всіма видами технологічної оснастки.

До інструментального господарства відносяться: інструментальні цехи, центральний інструментальний склад (ЦIС), база відновлення інструменту, цехові iнструментально-роздаточнi кладовi (IРК), заточувальні відділи в цехах, ремонтні відділи (бази, дільниці) в цехах. Керівництво інструментальним господарством здійснює начальник інструментального відділу або головний технолог.

Основні завдання інструментального господарства: визначення потреби підприємства в оснастці; планування придбання або виготовлення оснастки; забезпечення оснасткою виробництва; організація експлуатації оснастки та технічний нагляд за її експлуатацією; організація обліку та зберігання оснастки.

В інструментальних цехах виготовляють i відновлюють нестандартизовану оснастку. ЦIС здійснює прийомку оснастки, зберігання, облік запасу i руху оснастки, видає її цеховим IРК. Інструментальний відділ виконує планово-диспетчерськi функції забезпечення підприємства оснасткою, виготовлення її в інструментальних цехах, здійснює технічний нагляд за експлуатацією оснастки. IРК забезпечує оснасткою робочі місця, організовує її зберігання, облік, збір i передачу до ЦIС зношеної оснастки, збір i передачу в ремонт оснастки i для заточування різального інструменту, видає оснастку на робочі місця і забезпечує її повернення.

Сучасне машинобудівне виробництво пов’язане з використанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пари, стисненого повітря, гарячої води).

Основними завданнями енергетичного господарства є: забезпечення безперебійного постачання виробництву різних видів енергії; ефективне використання та економічне витрачання в процесі виробництва палива та енергії; зростання енергоозброєності праці; раціональна експлуатація енергетичного обладнання, його ремонт та обслуговування.

Енергетичне господарство підприємства ділиться на дві частини:

· загальнозаводська, до якоївідносяться генератори, перетворювачі та загальнозаводські мережі, які об’єднуються в ряд спеціальних цехів −електросиловий, теплосиловий, газовий, слаботочний та електромеханічний. Склад цехів залежить від енергомісткості підприємства і зв’язків заводу з зовнішніми електросистемами. Енергетичне господарство на великих і середніх машинобудівних підприємствах очолює відділ головного енергетика; на невеликих підприємствах все енергогосподарство може бути об’єднано в 1 2 цехи в службі головного механіка.

· Цехова частина, яку складають первинні енерго- приймачі (печі, верстати, підйомно-транспортне обладнання), цехові перетворюючі пристрої, внутрішньоцехові розподільчі мережі.

Машинобудівне виробництво пов’язане з переміщенням великих обсягів матеріалів, напівфабрикатів, оснащення, відходів виробництва та інших вантажів. Необхідна координація транспортних процесів з технологічними, забезпечення перевезень з внутрішньозаводського, зовнішнього кооперування, постачання сировини, матеріалів, збут готової продукції. Для цього створюється транспортне господарство.

Розрізняють транспорт: зовнішній, міжцеховий і внутрішньоцеховий. Останній поділяється на загальноцеховий та міжопераційний.

Основні завдання внутрішньозаводського транспортного господарства:

· своєчасне забезпечення виробництва всіма видами транспортних засобів і послуг;

· раціональна організація експлуатації транспортних засобів і підйомно-транспортних механізмів при мінімальних витратах;

· розвиток технічної бази і механізації всіх трудомістких транспортних процесів.

Транспортне господарство промислових підприємств створюється для переміщення основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції, обладнання, оснащення та інших вантажів між цехами, дільницями, місцями і операціями технологічного процесу.

За способом дії транспортні засоби поділяються на засоби перервної (циклічної) і неперервної дії, за напрямком переміщуваних вантажів — на горизонтальні (транспортери), вертикальні (підйомники, ліфти), горизонтально-вертикальні (автонавантажувачі, мостові крани), похилі (канатні і монорельсові дороги).

Засоби неперервного транспорту і стаціонарне підйомно-транспортне обладнання, а також служби, які організовують їх експлуатацію, утворюють транспортне господарство цехів. До складу загальнозаводського транспортного господарства можуть входити декілька цехів. Тоді організовується транспортно-технічний відділ. На середніх заводах є єдині транспортні цехи. На невеликих підприємствах — об’єднані транспортні господарства. Раціональна організація перевезень базується на основі вивчення вантажообігу і вантажопотоків в масштабі підприємства і його окремих цехів та складів. Під вантажообігом розуміється загальна кількість вантажів, які переміщуються за одиницю часу (протягом зміни, доби, місяця, року).

Вантажним потоком називається обсяг вантажів, що переміщуються за одиницю часу між двома пунктами. Вантажообіг — сума окремих вантажопотоків. Перевезення основних матеріалів складає 70-95% від вантажообігу.

Завдання складського господарства підприємства полягають в прийомі, зберіганні, обліку матеріалів і регулюванні їх запасу, підготовці готової продукції до відправки споживачу. Важливу роль в організації роботи складів грає підготовка матеріалів до видачі у виробництво, організація заготівельних відділів в складському господарстві.

На складах виконується великий обсяг завантажувально-розвантажувальних робіт, переміщення матеріалів. Тому основним напрямком в розвитку складського господарства є: комплексна механізація та автоматизація робіт, спрямована на підвищення продуктивності праці та ліквідацію важких ручних операцій; покращання використання складських приміщень; організація матеріально-технічного забезпечення на основі оптової торгівлі; впровадження систем матеріально-технічного забезпечення типу «точно вчасно», які значно скорочують обсяги складських запасів.

За функціональним призначенням склади розділяються на заводські та цехові. Обладнання та оснащення складів залежать від ряду факторів. Головні з них — вантажообіг, термін зберігання, форма та габарити виробів, вимоги до умов зберігання, вид тари, обсяг і частота поставок та відправлень.В залежності від цих факторів матеріали та готові вироби можуть зберігатися на спеціально обладнаних відкритих площадках, під навісами, в опалювальних та неопалювальних приміщеннях.

Дата добавления: 2014-12-24