Роль Руської держави у міжнародній торгівлі 9-13ст

Зростаюча спеціалізація виробництва, а також зручне географічне положення України сприяли ранньому розвитку на українських теренах торгівлі як внутрішньої, так і міжнародної.
Найбільш важливе політичне значення мав торговельний шлях „із варяг у греки”, який з’єднував Скандинавію і Візантію через Балтійське море, Фінську заток..
Іншим важливим був так званий „залізний шлях”, який пролягав уздовж Дніпра, Чорного моря, Дунаю і вів у саме серце Балканського півострова, з’єднуючи таким чином Київську Русь з головними економічними центрами Південно-Східної Європи.
„Соляний шлях” простягався до гирла ріки Дон, через Азовське море, до Кримського півострова і древніх грецьких колоній на Чорному морі. Саме цим шляхом ввозилися сіль і товари зі Сходу. За версією Кембріджської школи економічної історії, “соляний шлях” пролягав до Галича, а “залізний” – до Дону)
Ще один торговельний шлях пролягав до хазарської столиці – міста Ітиль, звідки по суходолу вздовж західного узбережжя Каспійського моря рухались каравани через Вірменію і Азербайджан у напрямі до Великого шовкового шляху.
Крім того, галицькі князі використовували водні шляхи – річки Прут і Дунай – для торгівлі з Візантією. Після зруйнування Ітилю і Болгар спостерігався певний занепад у торговельних відносинах зі Сходом. Довершили цей процес перший (1096–1099) і четвертий (1204) хрестові походи, відкрили нові канали торгівлі в обхід земель Київської Русі. Втративши вигоди транзитної торгівлі, держава прагнула відновити свої економічні переваги. У ХІІ ст. з розвитком Західної цивілізації і занепадом Візантії зросло зацікавлення Київської Русі щодо встановлення торговельних зв’язків із Заходом. Галичина і Волинь на цей час вели торгівлю з Польщею, Угорщиною і Германською державою (Західний торговельний шлях).
Археологічні дослідження фіксують значні колонії іноземних купців у великих руських містах, що особливо розростаються у ХІІ ст. Це пояснюється переважно транзитним характером південноруської торгівлі. В Х–ХІ ст. нагромадження у Києві (по дорозі між Сходом та Заходом) товарів візантійського, чорноморського асортименту забезпечувалось, головним чином, руськими купцями. Еволюція торгівлі складового типу сприяла виникненню в місті колоній іноземних купців, своєрідних середньовічних товарних баз і торговельних представництв різних країн, що дозволяло купцям гарантовано закуповувати в Києві товари різного походження, не вдаючись до більш далеких подорожей за ними.
Міські ринки були водночас головними площами. У Києві налічувалось вісім ринків, кожен з яких спеціалізувався на продажу певних товарів. Міжнародна торгівля в Києві здійснювалась на спеціальному ринку під назвою “Бабин торжок”, який було розташовано неподалік від Десятинної церкви, поряд з міською площею. Князь Володимир встановив тут вивезені з Херсона бронзову групу коней та деякі статуї [5, 154].
Через Київ проходив водний шлях "із варяг у греки". Дніпровським шляхом із Візантії на Русь доставляли дорогі тканини, книги, ікони, вина, фрукти, овочі та прянощі, скляні та ювелірні вироби. З північних районів по Дніпру везли ліс, мед, хутро, віск. Велика торгівля здійснювалась також і з країнами Поволжя. Постійними були торговельні контакти Русі з Німеччиною, Угорщиною, Чехією, Польщею.
Доти, поки Київська Русь і Галицько-Волинське князівство залишались на піку своєї політичної сили, тривав і розвиток торговельних відносин. З розпадом Київської держави розпочався тривалий спад у торгівлі, особливо у її східній частині. У ХІІ ст. спостерігалися зміни не тільки у напрямах міжнародної торгівлі, а й у номенклатурі товарів, якими здійснювався обмін. Якщо на більш ранніх етапах до Греції експортувались хутро, віск, мед і невільники, то у ХІІ ст., під впливом технологічного процесу розвитку сільського господарства і запровадження християнства, структура експорту змінилась. Почали вивозити різні види зернових, торгівля невільниками значно скоротилась, а потім і зовсім припинилась. Зазнала значних змін структура імпорту: ввозили срібні й золоті вироби, шовк, килими, кераміку, ікони, витвори мистецтва, вино, фрукти і спеції. Головним предметом обміну з містами Криму залишалася сіль.
Таким чином, вигідне географічне положення, зростання міст та запровадження договірно-правових відносин сприяли динамічному розвитку зовнішньоекономічних зв’язків Київської Русі, незважаючи на спади в окремі періоди, пов’язані з татарсько-монгольською навалою.
Середньовічна торгівля мала важливе значення для подальшого соціально-економічного розвитку як окремих країн і регіонів, так і світової цивілізації в цілому. Вона створила матеріальні та інституційні передумови для переходу до індустріальної стадії розвитку, яка викликала створення якісно нових структур і систем життєдіяльності.

Дата добавления: 2015-05-08