Психологічні засади педагогічного управління навчальним процесом у вищій школі

Управління – процес впливу суб’єкта на ту чи іншу систему, що забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її. Управління підтримує або змінює режим діяльності, реалізацію програми і мету роботи системи

Управління навчально-виховним процесом у вищому педагогічному закладі – це планомірний вплив на його зміст, структуру, передумови ефективності з метою забезпечення високого рівня професійного становлення й особистісного зростання майбутнього вчителя й вихователя, його науково-теоретичної та практично-методичної підготовки.

Процес навчання в університеті пов'язаний зі зростанням кількості завдань, винесених на самостійне опрацювання, зі збільшенням чисельності різних курсів та поглибленим вивченням певного предмету. Управлінська діяльність у вищій школі необхідна, оскільки приходячи після школи (а отже після системи навчання, організованої за іншими законами), першокурсники не можуть втрачати час, вони повинні одразу включитися у процес здобуття знань, користування бібліотекою тощо. Для цього потрібно добре організувати управлінську діяльність адміністрації вищої школи, а також безпосередніх керівників навчальним процесом: викладачів, кураторів груп, старост.

Майбутня структура управління педагогічною освітою будується на основі створення різних науково-педагогічних комплексів,що забезпечує можливість педагогічної взаємодії учнів, студентів, вчителів та викладачів, сприяє апробації та впровадженню педагогічної науки у навчально-виховний процес, тому на перший план виступає психологія управління навчально-виховним процесом у вищій школі.

Оскільки процес управління в кожному окремому випадку носить специфічний характер, для вивчення особливостей управління потрібна спеціальна наука, якою є психологія управління. Психологія управління – це галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Її основна задача – аналіз психологічних умов і особливостей цієї діяльності з метою підвищення ефективності і якості роботи в системі управління.

26. Психологічні основи педагогічного контролю та оцінки якості навчання студентів.

Педагогічний контроль — система перевірки результатів навчання і виховання студентів. Розвиток різноманітних видів педагогічного контролю стимулює навчання та пізнавальну діяльність студентів. Спроби виключити педагогічний контроль повністю або частково з навчального процесу, як свідчить історія освіти, призводили до зниження якості навчання, рівня знань тощо.

Головна мета контролю полягає у визначенні якості засвоєння навчального матеріалу, ступеня відповідності сформованих умінь та навичок цілям і завданням навчання того чи іншого навчального предмета.

Ефективне функціонування системи педагогічного контролю потребує дотримання певних умов:

Об'єктивність контролю. Це означає, що всі викладачі та студенти, оцінюючи стан навчальної роботи, діють за єдиними узгодженими критеріями, обґрунтування яких усім відоме заздалегідь.

Оцінки, отримані в результаті контролю, вважаються непорушними, не піддаються сумніву як з боку тих, хто контролює, так і з боку тих, кого контролюють, оскільки будуються на об'єктивних критеріях, відомих обом сторонам.

До контролю знань ставлять такі вимоги:

об'єктивність;

обґрунтованість оцінок — їх аргументація;

систематичність;

індивідуальний та диференційований підхід до оцінки знань;

усебічність та оптимальність;

професійна спрямованість контролю.

Форми педагогічного контролю — екзамени, заліки, колоквіуми, усне опитування, письмові контрольні роботи, захист курсових та дипломних робіт, звіт про результати практики. Навчальний контроль можна поділити за часом: попередній (вихідний), поточний, поетапний (тематичний), періодичний та підсумковий.

Кожна з форм контролю має особливості й залежить від мети, змісту, методів та характеру навчання.

Усне опитування допомагає контролювати не лише знання, а й вербальні здібності, сприяє виправленню мовних помилок. Відтворення матеріалу сприяє кращому запам'ятовуванню, активному використанню наукових понять, що не можливо без достатнього застосування їх у мові.

Письмові роботи допомагають з'ясувати рівень засвоєння матеріалу, але слід ретельно виключати можливість списування, вони також потребують великої кількості часу викладача для перевірки.

Захист курсових та дипломних робіт сприяє зростанню самостійності студентів, формуванню їх як майбутніх спеціалістів.

Оцінка та відмітка. Практичне застосування будь-якої з форм педагогічного контролю завершується оцінками та відмітками.

Оцінка — спосіб і результат встановлення факту відповідності чи невідповідності знань, умінь, навичок, засвоєних студентом, цілям та завданням навчання. Оцінка також передбачає з'ясування причин, що заважали засвоєнню, та засобів організації навчальної діяльності для усунення помилок.

Відмітка є числовим аналогом оцінки і має кілька рангових значень. У ВНЗ прийнята словесна форма відміток:

"відмінно" — ставиться за повне та міцне знання матеріалу в заданому обсязі. Під час усного опитування мова студента має бути логічно виваженою, правильною. У письмовій роботі не повинно бути помилок;

"добре" — ставиться за міцне знання предмета, допускаються незначні помилки (не більше 1—2);

"задовільно" — ставиться за знання предмета з помітними помилками, вадами засвоєння, але такими, що не перешкоджають подальшому навчанню;

"незадовільно" — за незнання предмета, велику кількість помилок у мовленні чи у тексті письмової роботи.

Недоліками такої системи є, по-перше, суб'єктивізм в оцінці, по-друге, слабка диференційованість шкали.

В основі оцінювання якості знань студентів лежать вимоги предметних програм, але незалежно від специфіки предмета є й загальні вимоги до оцінки знань студентів:

1)розуміння та ступінь засвоєння питання, повнота, яка вимірюється кількістю програмних знань про об'єкт, що вивчається;

2)глибина, яка характеризує сукупність зв'язків між знаннями, що усвідомлюються студентами;

3)методологічне обґрунтування знань;

4)ознайомлення з основною літературою з предмета, а також із сучасною періодичною вітчизняною та зарубіжною літературою за спеціальністю;

4) уміння застосовувати теорію на практиці, розв'язувати задачі, здійснювати розрахунки, відпрацьовувати проекти, оперативність (тобто кількість ситуацій, в яких студент може застосувати свої знання);

5)ознайомлення з історією і сучасним станом науки та перспективами її розвитку;

6)логіка, структура, стиль відповіді й уміння студента захищати науково-теоретичні положення, що висуваються, усвідомленість, узагальненість, конкретність;

7)гнучкість, тобто вміння студента самостійно знаходити ситуації застосовування цих знань;

8)міцність знань.

27. Навчально-професійна діяльність як провідна діяльність студентів, її психологічні особливості, структура і функції.

Провідною діяльністю у вищій школі є навчально-професійна, яка вимагає від студента більшої навчальної (і наукової) активності, засвоєння нових психологічних норм і критеріїв соціокультурного розвитку. Саме в процесі навчальної діяльності та через неї досягаються основні цілі підготовки фахівців.

Навчально-професійній діяльності студентів притаманні як загальні риси процесу учіння (механізми та етапи, цілісність структури та єдність основних його компонентів тощо), так і специфічні, зумовлені особливостями її мети і змісту, мотивації та форм організації. Вона найбільш інтенсивно впливає на особистісне зростання та професійне становлення студентів, набуття ними професійно важливих знань, умінь і навичок. У процесі професійного навчання завершується професійне самовизначення, трансформується структура самосвідомості студента, формується соціально-професійний аспект його «Я-концепції», «професіоналізуються» психічні процеси і стани тощо. У процесі навчально-професійної діяльності виникають такі новоутворення студентського віку як професійна ідентичність, професійна рефлексія, професійне мислення, готовність до професійної діяльності.

Провідною діяльністю студента є навчальна. Саме в процесі навчальної діяльності та через її посередництво досягаються основні завдання підготовки спеціалістів. Вона найбільш інтенсивно впливає на розвиток психічних процесів і властивостей студента, на набуття ним професійно важливих знань, навичок, вмінь.

Мета навчально-професійної діяльності – засвоєння наукового знання у формі теоретичних понять і вмінь застосування їх при розв’язанні професійних завдань.

Навчально-професійна діяльність студентів, з одного боку, відрізняється від діяльності школяра (головне оволодіти знаннями), а з іншого, – від діяльності професіоналів (практичне виконання певних практичних функцій).

Таким чином, головна відмінність навчально-професійної діяльності полягає в тому, що вона професійно спрямована, підпорядкована засвоєнню способів і досвіду професійного розв’язання тих практичних завдань, з якими можна зіткнутися в майбутньому, оволодіння професійним мисленням і творчістю. Суттєвим для неї є також посилення ролі професійних мотивів самоосвіти та самовиховання, які є найважливішою умовою розкриття можливостей особистості студента, його професійного розвитку.

28. Мотивація учіння студентів, її розвиток у процесі навчання.

Одним з найважливіших психологічних факторів, які впливають на розвиток творчого потенціалу особистості, є мотивація. У загальному вигляді проблема мотивації учіння є проблемою причин, які наперед визначають різні форми прояву активності тих, хто навчається. Таким чином, мотивацію слід розглядати не тільки як умову ефективного оволодіння знаннями, а й як важливий чинник розвитку особистості фахівця, мету виховання.

Важливо з’ясувати критерії рівнів розвитку мотивації учіння у студентів та виконати психолого-педагогічне обґрунтування означених рівнів. Орієнтуючись на діяльнісний підхід до формування потребо-мотиваційної сфери особистості, структуру навчально-пізнавальної діяльності, результати дослідження ученими мотиваційних процесів, власні наукові доробки, ми віднесли до параметрів, які характеризують розвиток мотивації учіння студентів: а) зміст навчальних дій; б) результат учіння; в) емоції.Мотивація учіння студентів певним чином визначається розвитком їх навчальної діяльності. Основним елементом структури навчальної діяльності є навчальна дія.

Не менш важливим критерієм вивчення та розвитку мотивації учіння є

почуття як показник того, як проходить процес задоволення пізнавальних потреб. Виникаючи у процесі діяльності, позитивні емоційні стани свідчать про сприятливе протікання процесу задоволення потреб, а незадоволені потреби супроводжуються негативними емоціями.

Обґрунтування основних критеріїв розвитку мотивації учіння студентів та аналіз психолого-педагогічних досліджень проблеми дозволяють виділити чотири рівні мотивації учіння: перший (низький), другий (середній), третій (високий), четвертий (дуже високий). Для оцінки ефективності роботи з формування мотивації учіння необхідно використати такі параметри, як зміст навчальних дій, результат учіння, характеристику емоцій студента, які він відчуває в навчальній діяльності.

29. Пізнавальні психічні процеси в навчальній діяльності студента.

Психічні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, уява, мислення і мова) відіграють важливу роль в діяльності, навчанні і вихованні студентів.

Засвоєння знань, вироблення переконань, практичні дії лягають в основу психічних процесів, особливо мислення. Ефективність діяльності спеціаліста визначається не тільки властивостями його особистості, але і рівнем функціонування психічних процесів. Тому формування особистості спеціаліста передбачає активізацію і удосконалення психічних пізнавальних процесів у відповідності з вимогами спеціальності і професійної діяльності в цілому.

Студентський вік - вік достатньо високого розвитку пізнавальних процесів. Навіть студенти першого курсу володіють, як правило, достатньо високою увагою, здібністю слухати і спостерігати предмети і явища, що демонструються, уміння слідкувати за логічно розвиваючою думкою лектора. Основи відтворюючої і творчої уяви закладаються ще в загальноосвітній школі. У молоді студентського віку гарно розвинена словесно-логічна пам'ять, на яку лектор часто орієнтується. Студент схильний до роздумів, розмірковувати, до пошуків вирішень наукових проблем як в процесі слухання лекцій, так і в процесі виконання самостійної роботи.

Найпростішим пізнавальним психічним процесом є відчуття відображення окремих ознак і властивостей предметів, явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття.

Враховуючи пізнавальне значення відчуттів, корисно будувати навчальний процес так, щоб включати в діяльність студентів слухові, рухові, зорові, та інші відчуття. Це покращує запам'ятовування і засвоєння навчального матеріалу студентами.

Сприйняття на відміну з відчуттям більш складний психічний пізнавальний процес. Між ними є схожість: відчуття і сприйняття - це форми відображення предметів і явищ. Відрізняються вони тим, що в сприйнятті відображаються предмети в цілому, по всій сукупності їх властивостей і ознак, а відчуттях - окремі ознаки і властивості об'єктів. Таким чином, сприйняття - це відображення предметів, що діють на органи чуття, явищ у всій сукупності їх властивостей і ознак.

Властивості сприйняття: цілісність (об'єкт відображається як єдине ціле), осмисленість (внесення в сприйняття знань і досвіду), вибірковість (виділення об'єкту із ряду інших), апперцепція (залежність сприйняття від психічного стану, досвіду і якостей людини). Деякі із цих властивостей, наприклад осмисленість, яскраво проявляється в процесі навчання. Так, повніше і точніше сприймається навчальний матеріал, при засвоєнні якого студенти використовують набуті знання і практичний досвід. Сприйняття навчального матеріалу полегшується, якщо об'єкт, який вивчається різко виділяється, підкреслюється викладачем. Для цього в усному викладі застосовується пауза, інтонація, за допомогою яких виділяється головне. При перевірці контрольних робіт помилки підкреслюються червоним чорнилом і т.д.

Налагодження успішної взаємодії спеціалістів передбачає правильне сприйняття ними якостей і дій один в одного. Таке сприйняття формується в процесі колективної діяльності.

Також в діяльності студента велику роль грають уявлення. Воно виникають на основі конкретних образів предмета або явища, які раніше діяли на органи чуттів, але в даний момент безпосередньо не сприймаються. Уявлення розрізняють по ведучому аналізатору (зорові, рухові і т.д.), по змісту (технічні, географічні, педагогічні т.д.). Уявлення впливають на такі психічні процеси, як пам'ять, мислення, уяву, почуття і волю. Вони слугують опорою для пізнавання та порівняння об'єктів, наочним матеріалом для уяви та планування поведінки і діяльності.

Результати навчальної діяльності студентів залежать від пам'яті, таких її процесів, як запам'ятовування, збереження і відтворення. В залежності від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесну-логічну, рухову, емоційну. Запам'ятовування навчального матеріалу залежить від установок і прийомів діяльності студентів.

Важливе місце в діяльності студентів належить уяві, мисленню і мові.

Уява - це діяльність свідомості, в процесі якої створюються нові образи, ідеї на основі уявлень, які у нас є, знань. Збудниками уяви є задачі, що стоять перед людиною, його потреби, бажання, почуття, настрій, світогляд.

Сила і яскравість уяви у різних студентів розвинуті неоднаково, вони відрізняються один від одного по змісту і направленості уяви. Реальна і точна уява сприяють кращому розумінню навчального матеріалу, охороняє від неправильних дій, допомагає знаходити найбільш доцільні шляхи розв'язання задач.

Мислення - складний психічний процес, що дозволяє пізнавати як наочні зв'язки, відношення об'єктів, явищ, так і їх сутність. Воно може бути наочним, оперативним і т.д.

30. Емоційно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента.

В емоційних процесах студента своєрідно відображаються умови і задачі його діяльності, проявляється його відношення до них, до всього того, що він пізнає і робить, що відбувається навколо. Емоції, почуття студента збагачують його внутрішній світ, роблять його сприйняття яскравими і змістовними, збуджують до активності, до переборення труднощів.

Емоції і почуття яскраво проявляються і відіграють важливу роль в діяльності студента, особливо в напружені її періоди (вступ до вузу, державні екзамени і т.д.).

Переживання тих чи інших емоцій і почуттів впливає на формування особистості студента, на перебудову його поглядів, відношення до дійсності.

Для емоційних процесів студентів у навчанні характерні: велика інтенсивність (особливо інтелектуальних почуттів), різноманітність, переходи від одних до інших, прискорення формування вищих почуттів. В широкому спектрі емоцій і почуттів студента особливе значення для ефективності його діяльності має почуття відповідальності за свою успішність, почуття нового та ін. В діяльності студента не виключений і емоційний стрес - напруга в складних ситуаціях.

Він викликається оціночною ситуацією (екзамен), незвичайними умовами, підвищенням відповідальності, великими розумовими і вольовими навантаженнями, необхідністю подолати втому, напруження сил.

В основному після екзаменів активність спадає, хоча емоційна напруга залишається високою. В залежності від рівня притягань, індивідуальних особливостей особистості і відношення до оцінки студенти відчувають радість, полегшення, слабкість, або ж навпаки, пустоту, незадоволення і т.д.

Стан стресу, що виникає, має відому цілеспрямованість і захисне значення, так як воно мобілізує ресурси нервової системи і організму, може прискорювати психічні процеси

Разом з тим стрес може погіршити сприйняття, увагу, пам'ять, мислення, точність руху., у студентів в процесі діяльності емоції і почуття виступають в ролі регулятора, посилюють і збуджують психологічну активність, вони впливають (позитивно і негативно) на сприйняття і переробку інформації, на направленість уваги і дій.

Виконання навчальних, суспільних та інших задач діяльності вимагає визначення мети, прийняття рішення, подолання труднощів, мобілізація сил, управління собою, тобто виявлення волі. Тому високий рівень саморегуляції, уміння управляти своєю поведінкою є важливою психологічною передумовою успішної діяльності студента.

На екзамені, заліку, під час виступу на семінарі студенту необхідно мобілізувати інтелектуальні можливості, в повній мірі використовувати свої знання, досвід навчання у вузі. Разом з тим студенту треба працювати, щоб оволодіти навчальним матеріалом і справитися з суспільним дорученням.

Рівень розвитку волі у студентів може бути різним. Це залежить віл мотивів їх поведінки, досвіду, звичок і переконувань. Одному студенту присутні завзятість в досягненні мети, іншому - протиріччя в поведінці, лишня залежність від обставин. Недоліки волі можуть бути причиною порушення навчальної дисципліни, неправильного використання студентом знань, зниження його інтелектуальних здібностей на екзамені, заліку.

Психічні стани студента - це тимчасові цілісні стани його психіки, що впливають на протікання психічних процесів і виявлення властивостей особистості. Психічні стани, закріплюючись в діяльності, можуть переходити в стійкі риси особистості. Вплив зовнішніх дій на поведінку студента залежить від його психічного стану, в залежності від якого, в свою чергу, протікають психічні процеси і будуються практичні дії. По домінуючому впливу на діяльність психічні стани можна розбити на дві групи:

Позитивні і Негативні• впевненість;• бадьорість;• підйом;• зібраність;

• готовність до активних дій• невпевненість;• пригнічення;• сумніви;• розсіяність;• дратівливість.

Психічні стани (позитивні або негативні) впливають на хід і досягнення результатів діяльності студентів, на їх успішність, якість знань, навичок, умінь, на формування професійно важливих якостей особистості і т.д.

Особливість стану залежить перш за все від психічних властивостей особистості, мотивації і типу нервової системи.Після вступу у вуз на психічний стан студента впливають відрив від дому (якщо вступ був пов'язаний з переміною місця житла), необхідність адаптації до умов і задач більш складних, чим раніше, діяльності, підвищення вимог до самостійної роботи і т.д. В деяких вузах студентам перших курсів доводиться засвоювати навчальний матеріал приблизно в 2,7 рази більше, чим в середній школі.

Активізація викладачем вищих почуттів студентів, почуття обов'язку, відповідальності допомагає їм зберегти позитивні психічні стани. Знаючи суть і причини виникнення психічних станів, викладач ефективніше управляє діяльністю студентів, навчає і виховує.

31. Психологічні особливості засвоєння знань студентами.

Процес навчання – це спеціальна форма передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, яка становить складну єдність діяльностей вченого-викладача і студента, спрямованих на досягнення загальної мети – опанування студентами науковими знаннями, уміннями і навичками та різнобічним розвитком майбутніх фахівців як особистостей. Навчальна діяльність викладача зазвичай називається викладанням, а учбова діяльність студента – учінням (вишколом, навчанням).

Учитися – це значить діяти різними способами для здобування знань, вироблення вмінь і навичок, оперувати ними при розв’язанні пізнавальних і практичних завдань.

Особливості учбової діяльності студента:

· засвоєння наукової інформації і набуття практичного досвіду має професійну спрямованість;

· предметом діяльності студента є вивчення науки в її розвитку, оволодіння процесом формування наукових знань і методами самої науки, ознайомлення з її проблемами, завданнями і підходами до їх розв’язання, а також засвоєння способів професійної діяльності і змісту соціальних ролей дорослої людини, яка працює;

· особливі засоби діяльності (наукова література, підручники і методичні посібники, Internet і мультимедійні засоби);

· діяльність студента відбувається в заздалегідь запланованих умовах;

· у навчанні студента суттєво збільшується питома вага самостійної роботи;

· поєднання навчального і наукового процесів, самостійна учбово-пізнавальна діяльність студентів протікає разом із дослідницькою їх роботою (курсові, дипломні, магістерські роботи) під керівництвом викладачів;

· навчання у вищій школі – процес складний і важкий, який вимагає від студента високої свідомості й активності, надзвичайно високого інтелектуального напруження, зосередженості уваги, мобілізації вольових зусиль і підвищеної працездатності, самоорганізації, раціонального розподілу часу на навчання і відпочинок;

· складність завдань і змісту навчально-професійної діяльності може призводити до психічного перевантаження, психофізіологічного напруження, виникнення стресових ситуацій (особливо під час екзаменаційної сесії).

Учіння як пізнавальна діяльність має психологічну структуру, а її успіхи залежать від активності того, хто вчиться. Студент – суб’єкт навчання тоді, коли працює на вищому рівні активності, здатний ініціювати й здійснювати пізнавальну діяльність і брати на себе відповідальність за свої дії.

Вимоги від фахівця з вищою освітою:

1. Знати загальну теорію науки й застосовувати її при аналізі конкретних виробничих проблем.

2. Потрібно розуміти специфічну термінологію, яка притаманна професії, а ще (і це в багатьох професіях) знати мову символіки, умовних позначень тощо.

3. Треба володіти понятійним апаратом тієї галузі науки, з якої студенти готуються стати фахівцем, вміти оперувати абстрактними поняттями, підкоряти свою діяльність законам науки.

4. Знати факти, їх класифікацію та вміти їх пояснювати відповідно до законів науки.

5. Уміти бачити, пояснювати і вирішувати виробничі проблеми на основі здобутих знань.

Щоб засвоїти і оволодіти всіма цими вимогами, студент повинен цілеспрямовано, свідомо вчитися, опанувати всіма формами самоосвіти, щоб продовжувати працювати над собою і після закінчення ВНЗ, бо освіченим фахівцем тепер вважається той, хто вміє самостійно здобувати знання протягом усього життя. Відповідно до цих вимог і треба студентам організовувати своє навчання, намагатися самим здобувати знання, підвищувати якість своєї освіти.

32. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної роботи студентів.

Одним із найважливіших завдань реформування вищої освіти в Україні є посилення ролі самостійної навчальної роботи студентів. Це пов’язано як із вимогами до сучасного фахівця з вищою освітою, необхідністю займатися самоосвітою впродовж усього професійного життя, так і шаленим зростанням обсягу інформації, яку треба засвоїти.

Поради студентам щодо самостійної пізнавальної діяльності:

· у кожному тексті бачити інформацію суттєву й допоміжну (приклади);

· шукати в інформації внутрішні зв’язки на основі аналізу тексту;

· порівнювати нову інформацію з тим, що вже раніше відомо;

· мати чітку мету, якої треба досягнути в результаті опрацювання тексту (конспект, тези, висновки тощо – зараз для багатьох це одне й те ж).

Внутрішньою передумовою успішної самостійної роботи студентів є рівень їх пізнавальної активності та самостійності.

Для пізнавальної активності в навчанні характерним є стійкий інтерес до навчального матеріалу, зосередження на ньому уваги, спрямованість на подолання труднощів при його засвоєнні, виконання мисленнєвих операцій (аналізу і синтезу, порівняння тощо) для його розуміння.

Навчальна самостійність виявляється в уміннях студента систематизувати, планувати, контролювати й регулювати свою навчально-професійну діяльність, власні пізнавально-розумові дії без безпосередньої допомоги й керівництва з боку викладача.

Дослідження студентів у різних вищих навчальних закладах (В. О. Козаков) показали, що кількість осіб із добре вираженою самостійністю становить 20 – 30%, близько 15% студентів не здатні до самостійної роботи, решта ж (55 – 65%) – характеризується середнім рівнем самостійності.

На заваді самостійної роботи студентів можуть стояти психологічні бар’єри, які знижують її ефективність і негативно позначаються на мотивації навчання:

1. Відчуття «запрограмованості».

2. Надто висока «ціна» активності.

3. Наслідки невизнання результату.

4. Навчена безпорадність.

5. Звичка йти «шляхом найменшого опору».

6. Вплив групових настанов.

7. Відсутність досвіду самостійності.

8. Нерозвиненість вольової саморегуляції (лінощі).

33. Розвиток самостійного творчого мислення студентів у процесі навчання.

Творча людина – це результат усього досвіду її спілкування і спільної діяльності з людьми, результат власної її активності. У неї поступово формується такий внутрішній світ, який надає всій діяльності творчого характеру або, навпаки, визначає діяльність за готовими, кимсь створеними схемами.

У навчанні способам розв’язання різноманітних практичних завдань допомагають евристичні прийоми (навчання шляхом навідних питань, які полегшують знаходження правильного способу; від загальних вказівок до конкретніших).

Проте в процесі професійної підготовки студент повинен навчитися розробляти для себе найважливіші евристичні прийоми. Це багато важить для його розумового розвитку. Таким чином студент народжує для себе суб’єктивну новизну, створює свій власний внутрішній суб’єктивний світ. Відбувається прирощування нового до свого розуму, чутливість до пізнавальних проблем, розвивається креативність (основа творчості).

На розвитку креативних якостей ґрунтується розвиток процесів творчості.

Творчість студента – це одержання чогось нового передусім у своєму внутрішньому досвіді. Творчість не синонім мисленню. Творчість виявляється в різних стилях обробки інформації (конспект, тези тощо). Творчість – завжди спонтанність і раптовість (проте вона корелює з креативністю) у вирішенні завдання.

Для розвитку у студентів креативності (дивергентного мислення):

1. Потрібно сприймати наукову інформацію не для механічного запам’ятовування, а для логічного опрацювання, для встановлення причинно-наслідкових зв’язків. Важливо дотримуватися принципів наукової організації навчання (НОН), принципів наукової організації розумової праці.

2. Треба виявляти самостійність, критичність, уміння сприймати нові ідеї та відмовлятися від своїх помилкових думок.

Лише за таких умов формується підґрунтя для об’єктивної творчості в професійній діяльності, а саме:

1. Продуктивність мислення, яка виявляється в кількісних характеристиках розгортання пізнавальної діяльності (аналіз, синтез та ін.) і в якісних показниках (успішне розв’язання навчальних завдань, формування власного погляду, свого ставлення до проблеми і свого бачення шляхів її вирішення.

2. Критичність мислення, прагнення до обґрунтованості та доказовості своїх ідей і міркувань.

3. Розвиток рефлексивності.

4. Працелюбність, бути весь час у пошуках і русі, цілеспрямованість у праці.

5. Внутрішня єдність, цілісність і вибіркова позиція стосовно здійснення мети.

6. Загальний культурний рівень, розвиток духовно-моральних якостей особистості.

Швидкий процес знаходження правильного способу розв’язання проблеми на основі пошуку орієнтирів, які іноді логічно не пов’язані або не піддаються логіці міркування називається інтуїцією. Інтуїція – здатність до безпосереднього збагнення, осягнення істини. Висновок ґрунтується переважно на здогадці.

Риси особистості студентів, які сприяють формуванню в них компонентів творчої діяльності: позитивна «Я-концепція», упевненість у своїх можливостях; схильність до ризику; розвиток уяви, прихильність до фантазування; самодисципліна; відповідальність.

Заважають формуванню компонентів творчості 1) слабка мотивація навчально-професійної діяльності; 2) негативна «Я-концепція»; 3) конформізм; 4) відсутність самодисципліни. Ці якості можуть бути також причиною неуспішності студентів.

34. Академічна успішність студентів, критерії та умови її ефективності. Причини неуспішності та їх подолання.

Для успішного ж навчання у ВНЗ важливо, щоб студент не просто вмів учитися самостійно (дехто і цього не може, бо в школі навчався лише під безпосереднім керівництвом учителя), а спрямовував свою творчу пізнавальну активність на життєве самовизначення і професійне самоствердження.

Для успішного навчання студента в університеті одних тільки ґрунтовних знань зі шкільної програми недостатньо. Потрібно мати як досить високий рівень загального інтелектуального розвитку (спостережливість і уважність, творча уява, мнемічні здібності, сформованість операцій мислення і висока якість розуму та ін.), так і загальну ерудованість, широкі пізнавальні інтереси тощо. Звичайно, відсутність чогось можна дещо компенсувати підвищеною мотивацією навчально-професійної діяльності, працездатністю і посидючістю, ретельністю й акуратністю при виконанні завдань, однак усе ж таки існує певна межа.

Успішність навчання студента залежить також від профілю ВНЗ і специфіки спеціальності.

Впливає на успішність студента і його «Я-концепція». Результати досліджень засвідчують, що між успішністю й уявленнями індивіда про свої навчальні здібності існує тісний взаємозв’язок (Р. Бернс), який зберігається навіть у тому випадку, коли робиться поправка на показник інтелекту.

Особливості мислення студента є також одним з основних факторів успішності його навчання. Набагато важче долається неуспішність, якщо вона є наслідком недостатнього рівня розвитку мислення.

Практично ж у навчальному процесі не завжди враховується рівень розвитку мислення студентів.

Сприяє підвищенню рівня їх успішності: вільне обговорення теоретичних і прикладних проблем науки і практики, порівняння різних підходів щодо їх вирішення та надання студентам можливість висловлювати свої думки стимулює інформаційно-пізнавальну активність студентів на заняттях, позитивно позначається на мотивації їх учбової діяльності.

Перспективною в цьому зв’язку є комунікативна модель навчання (Ш. О. Амонашвілі, А. С. Бєлкін, У. Глассер, С. Л. Рябцева та ін.), яка ґрунтується на особистісно-орієнтованих технологіях і втілює основні ідеї педагогіки співробітництва викладачів і студентів.

Важливим фактором успішності студента є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється в стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, період реагування, швидкість запам’ятовування та ін.) і наявних навчальних умінь і навичок. Одночасно важливо надавати студентам право вибору форми навчальної роботи, способу контролю і періоду звітності за її результати, залучати їх до визначення часткових цілей і змісту навчання, окреслювати обсяг навчальних завдань.

Причини неуспішності студентів і шляхи їх усунення

Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів учбових дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.

До вищесказаного можна додати ще й такі:

• недооцінка студентами теоретичних знань;

• не сформованість прийомів мислення;

• не володіння раціональними методами пізнання;

• прагматична спрямованість на близьку мету (здати залік, екзамен тощо).

• недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);

• недисциплінованість і неорганізованість;

• несистематична робота, що знижує її ефективність;

• лінощі, пасування перед труднощами;

• емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;

• не ідентифікація з роллю студента;

• великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку;

• надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо.

Причинами неуспішності студентів можуть бути також

1. Нейрофізіологічні: загальна ослабленість організму (перевтоми, неякісне харчування, екологія, недостатня рухова активність та ін.); слабкий тип ВНД; порушення зору, слуху, артикуляції; мікропошкодження кори головного мозку (у т. ч. і через токсичний вплив нікотину, алкоголю і наркотиків).

2. Педагогічні причини: низька інтенсивність навчальної діяльності («від сесії до сесії»); низька її ефективність (невміння вчитися); пропуски занять; відсутність індивідуального, диференційованого підходу з боку викладачів; незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків.

Шляхи усунення цих недоліків:

1. Перевести набування знань у процес самостійної пізнавальної діяльності студентів. Підвищувати результативність організації самостійної роботи систематичним контролем і оцінкою її результатів.

2. Виховувати культуру мислення студентів. Грамотне мислення завжди індивідуальне. Воно формує свою автономну систему знань, розвиває власні вихідні поняття і шляхи вирішення проблем, що й становить основу для об’єктивної творчості (В. Т. Кудрявцев).

3. Свобода навчання, звичайно, залишає студентові деяке право вирішувати, що йому потрібно, а що ні. Проте критичне ставлення до педагогічного процесу – це не гординя і не бездіяльність. Треба брати до уваги все краще й нове, вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не скорочувати тим самим самого себе, не обмежувати можливості розвитку своїх потенційних сил (а то буде псевдоосвіта замість самоосвіти).

35. Індивідуальний стиль навчально-пізнавальної діяльності студента, його формування та врахування в процесі навчання.

Важливим фактором успішності студента є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється в стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, період реагування, швидкість запам’ятовування та ін.) і наявних навчальних умінь і навичок. Одночасно важливо надавати студентам право вибору форми навчальної роботи, способу контролю і періоду звітності за її результати, залучати їх до визначення часткових цілей і змісту навчання, окреслювати обсяг навчальних завдань.

Індивідуальний стиль навчальної діяльності визначається як прийнята індивідом стійка сукупність прийомів і способів навчальної роботи, обумовлена його індивідуальними особливостями. Найтісніший зв’язок спостерігається в студентів між індивідуальним стилем діяльності та особистісними, особливо вольовими, мотиваційними й оціночними властивостями, а не з властивостями нервової системи, як можна припустити.

Критерієм правильного вибору стилю відповідно до своїх індивідуальних особливостей служить відчуття зручності, комфорту, зняття напруги в процесі діяльності.

С.Б. Пустовалов виділяє шість індивідуально-типологічних стилів навчальної роботи студентів:

1. Представники креативно-відповідального стилю виділяються серед однолітків творчим характером розумової діяльності й активним потягом до знань, схильністю до інтелектуальних занять. Студенти відзначаються активністю, спонтанністю, відкритістю до нових наукових фактів, ініціативністю, вмінням узагальнювати, багатством і силою уяви, вмінням формулювати проблеми.

2. Студенти креативно-вибіркового стилю характеризуються виразним творчим характером інтелектуальної діяльності, широким колом пізнавальних інтересів і чіткою послідовною організацією, спрямованою лише на привабливий для них матеріал; захоплюються творчими видами роботи; скептично ставляться до другорядного матеріалу, ігноруючи вимоги викладача. Позиція викладача повинна орієнтуватися на розвиток у таких студентів свідомо-вольової мотивації та нагромадження досвіду добросовісної систематичної роботи.

3. Студенти ретроевристичного стилю характеризуються більш-менш вираженою самостійністю, глибиною мислення й схильністю переоцінювати оригінальність, "самобутність" своєї особистості; в результаті вони не оволодівають фактичним науковим матеріалом, навичками самостійної роботи.

4. Студенти репродуктивно-узагальнюючого стилю схильні до репродуктивного мислення; орієнтовані на засвоєння всього обсягу навчального матеріалу; добросовісні, відповідальні. Про них складаються добрі враження у викладачів, до них часто звертаються одногрупники за допомогою. Для них характерні суб'єктивні труднощі, оскільки сприйняття нового матеріалу пов'язане з певними стереотипами, шаблонними прийомами й формами самостійної роботи. Відповідно їхнє навчання супроводжується великими енергетичними затратами.

5. Студенти з репродуктивно-формальним стилем характеризуються репродуктивним мисленням і установкою на заучування. Представники цього стилю зазвичай невпевнені, зосереджені на собі, позбавлені розваг, болюче переживають найменші невдачі; кожен екзамен у них супроводжується стресом. Педагогічна допомога в таких випадках повинна бути спрямована, в першу чергу, на розвиток пізнавальних інтересів, ініціативи; підвищення самооцінки й упевненості в собі.

6. Інактивний стиль виявляється у слабкій вираженості пізнавальних інтересів, інтелектуальній пасивності, байдужості до навчальних успіхів.

Зазначені індивідуально-типологічні стилі не виключають один одного і не вичерпують усієї індивідуальної різноманітності. Вони є лише спробою умовно класифікувати індивідуальні стилі навчальної діяльності студентів із метою диференціації навчального процесу. Завдання викладача – враховуючи належність студентів до певних індивідуально-типологічних стилів, забезпечити таку організацію навчання, яке сприятиме отриманню позитивних результатів та емоційного задоволення не лише від результатів, а й від процесу навчання.

36. Особливості змісту і структури науково-педагогічної діяльності викладача.

Педагогічна праця викладача вищого навчального закладу є особливою формою висококваліфікованої розу­мової діяльності творчого характеру, спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання ак­тивної життєвої позиції.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі – це діяль­ність, яка спрямована на підготовку висококваліфікованого фахівця.

Особливістю педагогічної діяльності є те, що викладач працює не лише з окремими студентами, а й з ко­лективами академічних груп, курсів, які теж є об'єктами і суб'єктами навчання й виховання. Це вимагає від викла­дача володіння методикою використання виховного впли­ву на колектив.

Основні напрями педагогічної діяльності викладача: навчальна, організаційно-методична, наукова, виховна, громадська.

Визначальною функцією праці викладача є навчаль­на діяльність, яка спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. З навчальною роботою тісно пов'язана методична ді­яльність щодо підготовки навчального процесу, його за­безпечення та вдосконалення.

Педагогічна діяльність викладача має поєднуватись з науково-дослідницькою,яка збагачує його внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань.

Виховну діяльність викладач здійснює передусім у про­цесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, під час спілкування, а передусім у позанавчальний час у процесі співбесід, роботи клубів, про­ведення вечорів, екскурсій, кураторської діяльності, на власному прикладі.

Для ефективного виконання педагогічних функцій сучасному педагогу важливо усвідомлювати основні компоненти психолого-педагогічної структури своєї діяльності, а також педагогічні дії і професійно важли­ві вміння та психологічні якості, необхідні для її реа­лізації.

Дата добавления: 2015-05-22