Природно-ресурсний потенціал, його структура. Забезпеченість України природними ресурсами

Природно-ресурсний потенціал території – ці­лісна система складноорганізованих об'єктів, цілісність якого визначається закономірним сполученням взаємозумовлених природних і соціально-економічних зв'язків і залежностей, що поєднують територіально всі природні ресурси.

Поняття «природно-ресурсний потенціал» включає тільки вивчені елементи природного середовища:

1) природні умови –тіла й сили природи, які є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах, тобто елементи природного середовища, які не беруть безпосередньої участі в суспільно­му виробництві;

2) природні ресурси – тіла й сили, які беруть безпосередню участь у матеріально­му виробництві і невиробничій діяльності. Ресурси, які придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені називаються потенційни­ми.

Разом із поняттям ПРП території використо­вуються термін «потенціал при­родних ресурсів». Потенціал природних ресурсів – здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти по­треби суспільства в сировині, енергії, здійсненні різноманіт­них видів господарської діяльності. Для ПРП території характерна ком­понентна, функціональна, територіальна та організаційна структури.

Компонентна структура ПРП - це внутрішньо- та між­видові співвідношення природних ресурсів (лісових, земель­них тощо). ПРП території ділиться на групи ресурсів: мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, природно-рекреаційні.

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування ком­плексів та участі в територіальному поділі праці, що втілює­ться в господарській спеціалізації окремих територій (видо­буток вугілля тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів (ву­гілля + залізна руда для виплавлення металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, самовідтворення, ефективності їх експлуатації, охорони й відтворення.

Розвиток ПРП території у часі має циклічний характер і веде до формування ресурсних циклів, які відобра­жають життєдіяльність потенціалу природних ресурсів.

Ресурсний цикл – це сукупність перетворень і прос­торових переміщень певної речовини або групи речовин на всіх етапах використання їх людиною в межах суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі. Визначення «цикл» припускає замкненість процесу.

Раціональне використання та охорона ПРП - найваж­ливіша проблема сучасності. Охорона й відновлення ПРП охоплює широкий комплекс заходів щодо функціонування природокористування - тех­нологічних, відтворювальних, господарських. Технологічні заходи в природокористуванні пов'язані з упровадженням у виробництво ресурсозберігаючих технологій.

Україна добре забезпечена мінерально-сировинними ресур­сами..

Україна у Європі посідає перше місце за запасами марганцевої руди, самородної сірки, друге - за за­пасами залізної руди та площею орних земель. Україна одна з провідних країн за запасами кам'яного вугілля, калійної і кам'яної солей, каолінів, графіту, флюсо­вої сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, цементної сировини.

Україна відчуває імпортну залежність у постачанні нафти, приро­дного газу, руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів.

17 Основні фактори розміщення продуктивних сил, їх вплив на розміщення виробництва.

Фактори – це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення.

Фактори розміщення - це реалізація закономірностей і принци­пів при врахуванні конкретних умов, що впливають на вибір місць розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів.

Сировинний фактор. Цей фактор називають фактором матеріало­місткості, хоча сировина й матеріали – не одне й те саме. Сировинний фактор є провідним для таких видів ви­робництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив з коксових газів, збагачення руд кольорових і чорних металів, виробництво нікелю, цементна промисловість, виробництво металургійного й гірничого обладнання, цукру-піску, лляних тканин, маслоробна, консервна промисловість.

Паливно-енергетичний фактор. Цей фактор, за характером впливу на розміщення виробництва, близький до сировинного, бо паливо, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енер­гетичного фактора, називаються енергомісткими. Вони по­діляються на електромісткі й паливомісткі. До електромістких видів виробництва належать виплавляння легких металів (алюміній, титан, ма­гній), Паливомісткими виробництвами є ті, що поглинають багато тепла. Паливомісткі види виробництва розміщують побли­зу паливних баз.

Водний фактор. Вплив цього фактора, також осно­вується на використанні природних ресурсів (прісна вода, що споживається у процесі ви­робництва). Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві. Водоспоживання значно залежить від розвитку зрошуваного землеробства у регіоні. У промисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу, а також очищення первинної текстильної сировини (табл. 3.4).

Фактор робочої сили (трудовий). Дія цього фактору пов'язана з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ре­сурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. Працемісткі види виробництва у промисловості роз­міщуються у містах, які мають вільні трудові ресурси. Це не обов'язково найбільші міста: дуже часто у маленьких і середніх містах є певний контингент незайнятого населен­ня. Працемісткі види сільськогосподарського виробництва доцільно розміщувати у регіонах з високою щільністю сільського населення.До фактора “працемісткості” наближений фактор наукомісткості виробництва

Споживчий фактор. Дія цього фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції.

Транспортний фактор. Цей фактор є одним з найважливіших.

В Україні у структурі вантажів, що перевозяться залізни­цею, припадає: на кам'яне вугілля й кокс – 25 %, на руду – 12 %, на чорні метали – 7 %, на нафтові ван­тажі – 5 %.

Автомобільним транспортом перевозять (переважно у контейнерах) неметаломістку продукцію машинобудування, тканини, одяг, взуття, продовольство, а також сільськогосподарську сировину на невеликі відстані.

18. Чисельність населення України, особливості його динаміки. Природний рух населення. Демографічна ситуація в Україні, основні шляхи її розв’язання

Демографічні передумови є найважливішою складовою розміщення продуктивних сил. Населення країни - фактор її комплексного економічного та соціального розвитку. Населення - це трудові ресурси і споживач, яке впливає на формування міжрайонних функцій виробництва, потужність і структуру потоку продукції, що ви­возиться за межі певної території, розвиток місцевого виробництва.

Трудові ресурси створюють можливості для повнішого використання природних ресурсів, сприяють підвищенню рівня ком­плексного розвитку території. На території, добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвиваються трудомісткі виробництва.

Населення як споживач впливає на розвиток галузей, які забезпечують його потреби в продуктах харчування і промислових това­рах, послугах. За кількістю населення, його статево-віковою структурою, розподілом між містом і селом, рівнем зарплати, культурно-освітнім рів­нем визначають обсяги й асортимент продукції галузей виробництва.

Для визначення впливу населення на процес еко­номічного й соціального розвитку країни досліджуються демографічні параметри (чисельність, динаміка, статево-вікова структура, показники природного приросту), особливості розселення, трудова діяльність.

У порівнянні з 1913 роком (35,2 млн.осіб) населення України збільшилося в 1,4 рази. Водночас були великі людські втрати внаслідок війн, політичних репресій, голодомору 30-х років. Результат механічних втрат населення – сучасна деформована вікова структура.

Починаючи з 1993 р. загальна чисельність населення України по­чала зменшуватись внаслідок природного й механічного руху.

Природний рух (приріст) – найважливіший фактор динаміки загальної чисельності населен­ня. Динаміка природного приросту населення залежить від рівнів народжуваності й смертності; приріст населення – це різниця між кількістю народжених і померлих за певний період (рік). Ці показники розраховують на 1000 душ населення, одержуючи середні коефіцієнти:

Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (нульовий приріст), необхідно, щоб сумарний коефіцієнт становив 2,6; саме стільки повинна народити дітей жінка протягом життя (умовно до 50 років).

На коефіцієнт народжуваності впливають і показники шлюбності та розлучень, питання формування сім'ї. Спостерігається тенденція: збільшення кількості ранніх шлюбів і розлучень; не реалізується настанова сімей на народження 2-3 дітей. Структура середньої української сім’ї: батько, мати, 1,1 дитини.

Несприятлива демографічна ситуація практично на всій території України. Найнижчий природний приріст населення у північних і східних областях (Чернігівська, Сумська, Луганська, Донецька та ін.), він поступово знижується, особливо в селах. Причина цього - до­сить висока частка людей похилого віку в сільській місцевості.

Середня тривалість життя для тих, хто народився у 2000 році буде становить 67,9 року, серед чоловіків - 62,4, а жінок - 73,6 року. За цим показником Україна посідає 54-ге місце у світі. Середній вікжителя України - 37 років.

Процес зниження природного приросту називають депопуляцією населення. Зниження природного приросту населення деформує його вікову структуру, знижує природний приріст трудових ресур­сів. «Старіння» населення призводить до збільшення демографічного навантаження на працездатних, до труднощів у формуванні тру­дових ресурсів та забезпеченні господарства робочою силою. Висока частка осіб у віці, старшому за працездатний, зменшує трудовий потенціал держави. Частка пенсіонерів зростає, а молодшого покоління - скорочується. Зараз людей працездатного віку понад 58%. Кількість жінок становить 53 % населення, або 25 млн. 941 тис. осіб.

Дата добавления: 2015-05-22