Назва трипільської культури, а отже, й її носіїв, умовна. Вона походить від назви села Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці 19 ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою були виявлені рештки життєдіяльності давніх землеробів.
Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці, нащадки одного з давніх народів Малої Азії, прийшли на землі України з Нижнього Подунав’я близько 7 тис. років тому, згодом опанували величезні простори від Дністра до Дніпра, досягши територій Волині та степового Причорномор’я.
Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років – від 4 тис. до н.е. до першої половини 3 тис. до н.е. Саме з нею дослідники пов’язують утвердження на праукраїнських територіях відтворювального господарства.
Археологічні знахідки свідчать про високий рівень розвитку відтворювального господарства у трипільців. Основу його становило перелогове рільництво, що передбачало використання ділянок землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість.
Залишаючи виснажені площі, землероби переселялися далі на схід, внаслідок чого поступово опанували всі придатні для хліборобства чорноземи від Карпат до Дніпра.
Трипільці сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всi нині відомі в Українi садово-городні культури. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, а згодом – ралом. Застосовували, певно, тяглову силу волів.
Врожаї збирали кістяними або кам’яними серпами. Зерно мололи на борошно за допомогою кам’яних зернотерок. Знали трипільці й скотарство. Відомо, що їхні племена розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Стабільне, забезпечене харчами життя спонукало до облаштування побуту і творчості.
Трипільці надзвичайно добре володіли технікою вироблення глиняного посуду. Посуд вони виготовляли у спеціальних гончарних печах, а потім розмальовували складними візерунками чорною, брунатною, червоною, рідше білою фарбами. В оздоблювальні орнаменти трипільські гончарі вплітали зображення фігур людей, тварин і птахів.
З трипільцями пов’язують виникнення на наших землях металургії – тобто виплавлення міді та лиття речей, що їх доти виковували із самородної міді.
Житло й поселення трипільців. Суспільне і духовне життя
Високої майстерності досягли трипiльцi у спорудженні житла. Вони мешкали в чотирикутних одно- чи двоповерхових будинках із кількома приміщеннями.
Свої оселі трипільці споруджували так: у землю вбивалися дубові стовпи, а між ними із хмизу зводилися стіни, що обмазувалися глиною; зверху на стовпи спирався чотирисхильний, вкритий соломою або очеретом дах із отвором для диму.
У кожній хаті будувалася велика піч (часом могло бути й відкрите вогнище), а біля неї – лежанки з випаленої глини. Стіни й пiч іноді розмальовувалися.
Археологи знайшли численні глиняні модельки трипільських жител. Вони, а також залишки житла дали змогу вченим відновити зовнішній вигляд трипільських хат.
Трипільська людність жила сім’ями, які об’єднувались у громади, а пізніше в племена. Спершу поселення трипільців були невеликими.
У них мешкало по 50–60 осіб. Будинки розташовувалися колом, із загоном для худоби в центрі. Згодом трипільці почали розбудовувати велетенські селища, в яких мешкало до 10 тис. душ. У таких поселеннях, що їх називають протомістами, концентричні кола будинків утворювали щось подібне до вулиць.
У селищі Майданецькому на Черкащині археологи дослідили залишки трипільського протоміста. Воно займало площу 300-400 гектарів й нараховувало 2 тис. жител. Будинки розташовували десятьма концентричними колами, розділеними радіальними вулицями.
Крім двоповерхових жител, археологи виявили громадські споруди й укріплення, господарські та ритуальні ями.
Вчені припускають, що трипільську громаду очолював вождь. Дрібні справи він вирішував сам, а важливі – на радах з усіма дорослими членами громади.
Археологічні знахідки більш пізнього часу засвідчують деякі відмінності у побутових речах різних регіонів розселення трипільців. Це свідчить про об’єднання споріднених громад у племена й поступове формування племінних угруповань.
Трипільці вшановували богів грому, сонця, дощу, вітру. А ще поклонялися богині родючості, адже саме від неї залежала доля майбутнього врожаю. Про це свідчать численні жіночі фігурки, що їх знаходять майже в кожному трипільському поселенні.
Занепад трипільської культури
Хоч якого високого рівня сягнуло трипільське суспільство, поступово в ньому накопичувалися ознаки занепаду.
Виснажені землі давали чимраз менші врожаї, а нових територій, придатних для рільництва, вже не було.
Тож прохарчуватися трипільцям ставало дедалі важче. Врешті, не навчившись відновлювати родючість землі, трипільці розчинилися серед інших народів.
До середини 3-го тис. трипільська культура занепала.
Непересічне значення мав вплив трипільської культури на місцеву мисливську людність. Адже саме від трипільців наші далекі предки навчилися вирощувати хліб та опановували скотарство.
Стали в пригоді гончарська майстерність трипільців та їхні знання про метали. Щоправда, засвоєний від трипільців досвід втілювався у зовсім інших формах, здебільшого простіших, бо із занепадом трипільської культури її риси в наступних майже не простежуються.
Трипільська культура досягла високого рівня розвитку, впритул наблизившись до виникнення цивілізації – себто такого рівня розвитку суспільства, коли з’являються міста й писемність.
5. Скотарі Степу
Середньостогівська культура
Попри високий рівень розвитку відтворювального господарства у трипільців, трипільська культура не була його єдиним осередком на землях України.
Одночасно із трипільцями у степовій смузі мешкала середньостогівська людність. Із огляду на інші, ніж на територіях трипільців, природні умови господарство середньостогівців суттєво відрізнялося від трипільського.
Середньостогівська культура існувала від середини 4-го до середини 3-го тис. до н. е. на територіях степової Наддніпрянщини, Приазов’я, у басейні Сіверського Донця та в Нижньому Подонні. Назва походить від урочища Середній Стіг (тепер у межах міста Запоріжжя), де було знайдено пам’ятки тієї культури.
Позаяк умови степу більш придатні для скотарства, саме воно становило основу господарства середньостогівців.
Проте знали мешканці степу й рільництво. Земля потребувала осілого життя, а худоба в пошуках нових пасовиськ змушувала переходити з місця на місце. До якоїсь міри подолати цю суперечність давало змогу відгінне скотарство, що його опанували середньостогівці.
Дорослі члени громади середньостогівців робили коло землі, а молодь і старші люди відходили на літній сезон разом із худобою на пасовиська вниз уздовж Дніпра. Восени з отарами худоби вони поверталися в поселення.
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав!Последнее добавление