Перспективи застосування нових технологій ресурсозабезпечення

Як і в усьому світі, в Україні гостро стоять проблеми щодо раціонального використання, збереження, а по можливості — примноження й відновлення компонентів природно-ресурс-ного потенціалу. Так, проблеми використання мінерально-си-ровинного потенціалу України полягають у тому, що значначастини ресурсів знаходиться у важко видобувному розміщенні (на великих глибинах, у вузьких пластах тощо), також — у виснаженості найбільш якісної частини запасів про-мислових копалин, у першу чергу — палива (нафти, газу, вугілля), обмежених фінансових та технічних можливостях геологорозвідувальних робіт. Перспективи розвитку міне-рально-сировинного комплексу пов’язуються із розвідкою та розробкою нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних ме-талів, фосфоритів тощо, також важливим є підвищення рівня виробітку родовищ та вилучення корисних складових з поро-ди, залучення до господарського обігу техногенних родовищ зі складу відходів попереднього виробництва, використання раніше списаних запасів корисних копалин.

Основними проблемами в сфері користування земельни-ми ресурсами виступають: поліпшення просторової ор-ганізації продуктивних сил через підвищення ефективності використання та охорони земель, упорядкування промислово-го та житлового будівництва на основі раціонального проекту-вання розвитку поселень. Через впровадження нових техно-логій обробки ґрунту та зменшення розораності земель, при-пинення деградації сільгоспугідь можливим є досягнення зба-лансованого співвідношення ґрунтів різного функціонального призначення у зональних системах землекористування. В якості землеохоронних заходів провідними є боротьба з вітро-вою і ґрунтовою ерозією через цілеспрямовані лісонасаджен-ня, впровадження прогресивних систем меліорації двосторон-ньої дії, рекультивацію неугідь, поліпшення природних кормо-вих угідь — лук і пасовищ. В якості заходів щодо відтворення. Головними складовими грунтозахисної системи землеробства мають стати еколого-технологічне розгрупування й контурно-меліоративна організація території, оптимізація структури й динаміки посівних площ відповідно регіональних передумов ресурсокористування, покращення виробничих властивостей ґрунтів, впровадження грунтозахисних технологій обробітку ґрунту (безполицевий обробіток, посів спеціальними протие-Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України розійними сівалками, щілювання ріллі, сіножатей і пасовищ, смугове розміщення культур), узгодження охорони й відтво-рення земель з комплексом з водо- та лісоохоронних заходів. Особливої ролі набуває в умовах трансформації земельних відносин збереження оптимального, екологічно виправданого паритету між функціональним використанням земель в межах сільськогосподарської діяльності, чому сприятимуть розвиток відносин земельної ренти, розробка балансів земельних фондів і схем землевпорядкування з обов’язковим визначен-ням вартісних характеристик ґрунтів, структури їх викорис-тання та порядку проведення заходів з охорони та відтворення земельних ресурсів.

Проблеми водокористування в Україні полягають перш за все у просторовій незбалансованості джерел та споживачів ресурсів водного комплексу, в нераціональному розподілі вод-них ресурсів між останніми, з високими рівнями втрат при транспортуванні та використанні води. Існуюча структура промислового виробництва з її орієнтацією на галузі важкої промисловості, перш за все енергетично-металургійного спря-мування характеризується підвищеною водомісткістю.

Інший комплекс проблем пов’язаний із постійним погіршенням якісних характеристик води через забруднення промисловими викидами та побутово-комунальними стоками, хімічними речовинами та відходами сільськогосподарського виробництва. Через це порушується баланс водного екологічно-го середовища, деградує водна та навколишня флора й фауна, гостро стоїть проблема збереження і поліпшення біологічної продуктивності та рекреаційно-оздоровчої цінності водного фонду. Тому головними завданнями розвитку водного ком-плексу є, з одного боку, впорядкування й збалансування корис-тування водою з науковим обґрунтуванням водогосподарського балансу, а з іншого боку — запобігання шкідливому впливу за-бруднюючих речовин на воду, а води, у свою чергу — на природ-не середовище; Для цього у належний технічний стан має бути приведено водні об’єкти, поліпшено самовідновлюючу та само-очисну здатність водних систем; оновлено техніко-технологічнубазу водомістких виробництв, реорганізовано їх у напрямі бага-тоциклового використання водного ресурсу. Також необхідним завданням на довгострокову перспективу є повернення у при-родний стан русел річок, де стік останніх зарегульовано каска-дами водосховищ. У першу чергу це стосується р. Дніпро. Про-блеми раціонального водоспоживання значним чином в змозі вирішити економічні механізми платного водокористування, у першу чергу — водної ренти.

Комплекс проблем щодо формування і раціонального ви-користання лісових ресурсів України включає в себе перш за все негативні наслідки надмірної вирубки лісів (особливо — у Карпатському районі), що призвело до порушення збалансо-ваності між лісосировинними запасами, обсягами лісоспожи-вання і екологічними вимогами. “Наступ” мережі розселення та господарської діяльності у цілому на лісовкриті площі при-зводить до їх звуження, деградації лісосировинної бази. Відчу-вається й негативний вплив попередніх лісомеліорацій, який вилився у погіршення природних комплексів, деградацію рос-линного покриву, надмірне осушення лісових ґрунтів. Окрему болючу проблему являють собою лісові пожежі, які все частішають у зв’язку з глобальним потеплінням клімату пла-нети. У кінцевому підсумку ці явища ведуть до скорочення об-сягів лісокористування та збереження низького рівня задово-лення потреб у деревині за рахунок національних ресурсів. Отож, для вирішення вказаних проблем необхідним є застосу-вання низки заходів зі збереження й посилення водоохорон-них, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших ко-рисних природних властивостей лісів. Це може бути досягну-то через: розширення зелених зон в мережах розселення й ви-робничих зонах, забезпечення раціональних територіальних пропорцій лісокористування та міжгалузевого ув’язування лісогосподарських і лісоохоронних робіт, прискорене розши-рення лісового фонду за рахунок нових лісонасаджень.

Головні проблеми щодо ефективного використання рекре-аційних ресурсів України полягають перш за все у докорінному підвищенні рівня й загальної культури життя широких верств населення країни, що дозволить ефективно розгорнути рекре-аційну діяльність на економічно вигідних ринкових умовах гос-подарювання. Максимально повному задоволенню потреб насе-лення у повноцінному оздоровленні та лікуванні повинні спри-яти охорона й відновлення рекреаційних ресурсів, зростання якості послуг у цій сфері. Тільки орієнтація на власного спожи-вача рекреаційних послуг може забезпечити оптимальне наван-таження на рекреаційні території з отриманням кумулятивного економічного ефекту також від відновлення властивостей робо-чої сили рекреантів, прискореного економічного розвитку тери-торій з рекреаційною (в комплексі з іншими галузями) спеціалізацією районної економіки (у Південному та Карпатсь-кому економічних районах).

Чи не найбільш гострими є проблеми збереження й відновлення фауністичних (мисливсько-рибальських) ре-сурсів. Саме вони зазнали чи не найбільших втрат внаслідок людської діяльності. Розвиток продуктивних сил обумовив як погіршення умов існування тваринного світу, так і “звуження” площ його природного існування внаслідок використання зе-мель для виробничих та невиробничих цілей. Темпи зникнен-ня біологічних видів під впливом зміни екологічної ситуації продовжують зростати. В результаті зміни гідрологічного ре-жиму територій, погіршення якості вод, скорочується аж до щезання кількість багатьох представників водно-болотної та лісової фауни, зменшується кількість та якісні показники риб-них ресурсів. Велика шкода завдана фауні України аварією на Чорнобильській атомній станції, вплив якої на тваринний світ виявлятиметься впродовж тривалого часу, оскільки при цьому нищівного удару завдано генофонду фауни країни, як гаранту відновлення й існування популяцій живих істот, збереження біорозмаїття. Унікальні природні умови, в тому числі порівня-но добра забезпеченість водними та лісовими ресурсами, неви-сока густота населення на значних територіях країни створю-ють можливості розширення потенціалів мисливських, а особ-ливо рибних ресурсів, в тому числі на базі природно-за-повідних об’єктів національного й місцевого значення. Велику

роль у збереженні й відновленні фауни країни, її мисливсько-рибальських ресурсів має міжнародне співробітництво у цій галузі, у тому числі — тісна співпраця з сусідами по Чорно-морському регіону.

На сучасному етапі освоєння природно-ресурсного по-тенціалу в Україні парадигмою ресурсокористування є ресур-созбереження, як прогресивний напрям використання природ-но-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і до-поміжних матеріалів через докорінне поліпшення організації та техніко-технологічної підготовки виробництва. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження містяться у комплекс-ному використанні невідновлюваних видів ресурсів (у першу чергу — мінеральних), впровадженні ресурсозберігаючої техніки і технологій, використанні ресурсів вторинного ресурс-ного потенціалу, підвищенні енергозбереження. В цілому зба-лансований та пропорційний розвиток усіх напрямів ресурсоз-береження дозволить сформувати нову ідеологію господарю-вання, яка базується на економному використанні наявної ре-сурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вто-ринних ресурсів та маловідходному виробничому циклі. Для відновлюваних ресурсів правилом користування має стати кількісне та якісне ресурсовідновлення, яке повинно виперед-жати за темпами ресурсовикористання. Необхідним елементом цієї стратегії має бути всебічне узгодження відновлюючих та охоронних заходів по всіх компонентах ресурсів з метою одер-жання комплексного ефекту від природокористування.

Лекційне заняття № 3

Геологічне середовище міста: грунти та антропогенні зміни рельєфу міських територій

1. Антропогенні зміни рельєфу в процесі урбанізації.

2. Ґрунти міських територій.

3. Використання підземного простору і типи підземних споруд.

4. Особливості літогенної основи міських територій в Україні.

Комплекс екологічних проблем властивий будь-якої території, де відзначається концентрація промислових підприємств і населення. Найбільше яскраво він виявляється в умовах міста з характерної для нього комбінацією досить надійних внутрішніх і зовнішніх зв'язків, потоків населення, ресурсів, енергії й інформації, що входять у міську межу і перерозподіляються на території міста між окремими компонентами міський природно-технічної геосистеми і людьми, що населяють місто. Зміст і напруженість екологічних проблем залежжить від наступних обставин:

Масштабу міста - його площі, складу і чисельності міського населення. Саме ці обставини багато в чому визначають напруженість транспортних потоків, що забезпечують городян усім необхідним, кількість особистих і громадських автомобілів на його вулицях, обсяги побутового сміття, вивезеного на смітники або переробленого на відповідних підприємствах.

Природних умов території - особливостей клімату, включаючи циркуляційні процеси в атмосфері, наявність або відсутність великих водних об'єктів, лісових масивів усередині і по периферії міста. За умовами рельєфу багато міст, (наприклад Алма-Ати, Вижниця) виявляються розташованими в міжгірських западинах, розширеннях річкових долин, амфітеатрах, відкритих убік моря (Ялта). Є міста, що розкинулися на рівнинах (Херсон, Миколаїв) або пагорбах, як наприклад Київ, у ландшафті якого чимала роль належить льодовиковим утворенням. Є міста - "жителі півночі", розташовані за полярним колом і в екстремальних кліматичних умовах низьких і "жителі півдня" - високих температур повітря. Є міста, які постійно страждаючі від сильних вітрів і навпаки, від тривалого застійного стану атмосфери. Ці природні обставини розташування міст багато в чому визначають ступінь комфортності проживання городян, енергетичні витрати, необхідні для забезпечення необхідного рівня комфорту, умови водопостачання і рекреації, темпи нейтралізації забруднень, що скидаються в атмосферу і водні джерела.

Характеру і масштабу виробництва й адекватних скидів і викидів речовин, що забруднюють атмосферу, водні джерела і ґрунти міської території. За цими ознаками можуть бути виділені міста промислові, життя яких орієнтоване на обслуговування промислових підприємств, або транспортних вузлів. Міста адміністративні, у яких зосереджені центри керування територіями і, звичайно, навчальні заклади, а промислове виробництво покликане лише забезпечити працевлаштування і життя городян. Міста, що сполучать у собі обидва цих напрямки діяльності, звичайно великі промислово-адміністративні центри (типу Києва, Дніпропетровськ з населенням що звичайно наближається до мільйона або і перевищує його.

Особливостей забудови - її поверховості, експозиції по відношенню до сторін світу і переважаючих елементів рельєфу. Тенденція істотного збільшення, що спостерігається зараз, поверховості забудови в містах України часом без обліку ступеня надійності і тенденцій зміни ґрунтів основ фундаментів, збільшення щільності населення, транспортних потоків і всієї міської інфраструктури в перспективі викликає додаткові екологічні труднощі. Наприклад, є житлові корпуси, орієнтовані таким чином, що в багато квартир сонячні промені взагалі не попадають.

Особливостями геоекологічної ситуації, зокрема надійності ґрунтів основи будинків і споруд.

Досконалістю інженерних мереж і комунікацій, що забезпечують постачання міста водою і відводять каналізаційні стоки, надійність електропостачання, зв'язку й одержання інформації.

Нарешті, що є також надзвичайно важливим, рівнем культури городян, їх відношенням до міського господарства, дитячих майданчиків і зелених насаджень міста і приміських лісів і парків, газонів, під'їздів і стін будинків. Жоден цивілізований європеєць не дозволить собі викинути в найближчому приміському лісі сміття, що з'явилося в нього після ремонту або на дачній ділянці, украсти і відвезти до себе на дачу автобусну обстановку, що сподобалася йому, здерти з іншої шиферну покрівлю. Вандалізм, що виявляється нами, по відношенню "не свого" майна ще довгий час не дозволить оптимізувати екологічну ситуацію в столиці України, навіть при найпильнішій увазі до цих питань з боку міської влади і при наявності засобів і технічних можливостей.

В умовах міста, як ніде інде, яскраво виявляється техногенне навантаження на докорінно змінене природне середовище і людину, яскраво виступають протиріччя між:

· планувальними підходами, що вимагають, у залежності від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, достатніх рекреаційних і буферних зон, у свою чергу інженерні мережі, що розтягують, і комунікації, що збільшують загальну площу міської забудови;

· прагматичними технічними підходами до забудови з боку державних чиновників і проектувальників, що реалізують тенденцію всілякого територіального зближення виробництв і селітебних зон, скорочення за рахунок цього витрат на будівництво й експлуатацію трубопровідних, транспортних і енергетичних і телефонних комунікацій;

· багатобічними, і часом не завжди співпадаючими потребами городян, необхідністю передбачати можливість задоволення інтересів різних соціальних, етнічних і релігійних груп міського населення;

· позиціями будівельних фірм, інтереси яких багато в чому визначаються транспортною доступністю будівельних майданчиків, близькістю або віддаленістю існуючих комунікацій, а в умовах ринкової економіки, також вартістю землі і можливістю її придбання.

Орієнтування міст на обслуговування промислових підприємств, транспортних і енергетичних вузлів, інших господарських об'єктів, призводить до значного перепланування центральних частин старих міст. У них знищуються сади і зелені насадження.

Розширення міст, концентрація в них виробництв і населення, диктують необхідність нових планувальних рішень. Зокрема, потребу усе більшого числа людей проїхати двічі на день на роботу і з роботи з усе більш віддалених "спальних" районів міста і його пригородів була реалізована розвитком рейкового, автомобільного й автобусного транспорту. Зрослий транспортний потік зажадав, у багатьох випадках, змінити напрямок дорожньої мережі, збільшити її пропускну здатність, змінити організацію руху й інформацію його учасників, перевести частину транспортних артерій і пішохідних переходів під землю. Слідом за транспортом, з огляду на високу вартість землі в містах, під землею почалося розміщення утилідорів, що концентрують у собі все каналізаційно-водопровідне і кабельне господарство міста, а також гаражів, телефонних станцій, складів, торговельних точок і великих торгових центрів. Прикладом може служити облаштованість підземного простору Майдану Незалежності в Києві, Метрограду під Хрещатиком. Відхід "Під землю" - реальна тенденція облаштування міст у доступній перспективі.

Тривалий час міста формувалися досить спонтанно, без наукової і планувальної оптимізації виробничих, селітебних, рекреаційних і буферних (зони санітарної охорони) територій. Особливо бурхливий територіальний ріст міст наступив після другої світової війни, чому багато в чому сприяла масова автомобілізація населення багатьох країн. У США цей процес одержав визначення "розповзання міст". У Росії найбільш відомим прикладом подібного розширення міської території є Москва, що поглинула своїми кварталами багато сіл і їхньої землі в межах 107 кілометрової московської кільцевої автомобільної дороги (МКАД) Крім того, Велика Москва перевалила через МКАД у формі міст-супутників. Фактично формується нова, ще більша агломерація в межах наступної кільцевої дороги з радіусом 50 км. Одночасно відбувається подальший розвиток московського метрополітену і третього автомобільного кільця "Г" між Садовим кільцем "Б" і МКАД.

Розповзання міст на великих просторах породжує безліч екологічних проблем, найважливіші з яких складають:

1. Скорочення сільськогосподарських угідь, землі яких відриваються районами міської забудови, рекреаційними приміськими парками і лісовими масивами, необхідними для забезпечення відпочинку населення і як буферні зони, наприклад зон санітарної охорони, покликаних прийняти на себе і нейтралізувати ті забруднення, що надходять у повітряне середовище з виробничих об'єктів, підприємств теплоенергетики і транспортних артерій.

2. Інтенсифікацію використання енергетичних ресурсів, аж до їхнього виснаження за рахунок необхідності:

· освітлення території міста;

· інтенсивної експлуатації транспортних засобів;

· у містах гумідної, субарктичної і арктичної зон, крім того, теплофікації міст у холодний період року;

· у містах тропічної, субтропічної й аридної зон, крім того, використання кондиціонерів повітря;

· експлуатація багатьох очисних споруд і сміттєпереробних заводів.

3. Втрата і скорочення місць відпочинку, а також зелених масивів усередині і по периферії міст у які здійснюється відновлення атмосферного кисню, нейтралізація забруднень, що випадають з повітря, а також зниження якості природної основи рекреаційних зон і, відповідно, їхньої реабілітуючої ролі.

4. Виникнення і вплив на організм людини електромагнітних полів і випромінювань, зв'язаних з лініями високовольтних електропередач, роботою передавальних pадіостанцій, радарів метеослужби й інших джерел електромагнітного випромінювання.

5. Зміна мікрокліматичної обстановки, викликана тим, що більш тепле, у порівнянні з приміською зоною, але забруднене повітря, що формується над міською територією, утворює стійкий вертикальний повітряний потік. В умовах низьких зимових температур і атмосферої інверсії, повітря, що піднялося над містом розтікається до його периферії, поступово охолоджується, опускається до землі і знову повертається в місто. Особливо яскраво ці процеси виявляються в умовах континентального клімату в північних і сибірських містах розташованих у міжгірських западинах і глибоко врізаних долинах рік. У тропічних і субтропічних умовах, вертикальний потік повітря, що виникає внаслідок нагрівання асфальтованої поверхні вулиць і будинків, перешкоджає проходженню над містом вологих повітряних мас і тим самим створює додаткові умови стійкої посухи.

6. Ускладнення геоекологічних умов розвитку міста, експлуатації житлових і промислових будинків, споруд і інженерних комунікацій через активізацію і появу нових, не властивих для даної місцевості, інженерно-геологічних процесів.

Процес територіального розростання міст об'єктивний і подолання його повинно бути спрямоване до виявлення і виключення негативних його причин.

Лекційне заняття № 4

Геологічне середовище міста: небезпечні геологічні процеси та захист від них міських територій

1. Ендогенні та екзогенні геологічні процеси, вплив на них активної господарської діяльності.

2. Небезпечних геологічні процеси (НГП) на міських територіях.

3. Прогнозування НГП при забудові міст.

4. Захист міських територія від НГП.

Дата добавления: 2015-05-24