КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Контрольні запитаня
До проведення практичного заняття
Дисципліна: «Основи медсестринства» Тема: «Рух і здоров’я» Мета: Мета є вивчення основних показників фізичного розвитку населення як показників здоров'я. Поставимо перед собою завдання:вивчити поняття "здорового способу життя людини";визначити фізичні методи формування здорового способу життя;визначити методи оцінки фізичного стану здоров'я.
Оснащення: роздатковий матеріал: інструкції, тести початкового рівня, тести кінцевого рівня. Конкретні цілі:
Знати: 1. Вплив рухової активності на функціональний стан органів і систем. 2. Поняття «Антропометрія». 3. Поняття «Динамометрія». 4. Визначення ступеня фізичного навантаження за частотою пульсу і дихання. 5. Визначення рівня вихідної тренованості за пробами (проба з присіданням, ортостатична проба, проба із затриманням дихання). 6. Основні принципи тренування. 7. Особливості рухової активності різних груп населенні з урахуванням віку, характеру праці, стану здоров’я. Вміти: 1. вміння пояснити пацієнту значення рухової активності для здоров’я; 2. визначення та оцінювання сили м’язів; 3. виконання антропометричних досліджень; 4. визначення рівня вихідної тренованості за пробами (проба з присіданням, ортостатична проба, проба із затриманням дихання); 5. визначення ступеня фізичного навантаження за часом по відновленню пульсу; 6. проведення бесіди на тему “Рух і здоров’я. План проведення заняття: Завдання № 1. Розібрати основні принципи тренування.
Завдання № 2. Розібрати особливості рухової активності різних груп населенні з урахуванням віку, характеру праці, стану здоров’я
Завдання № 3. Провести динамометрію – оцінку сили м’язів
Завдання №4. Визначити рівень вихідної тренованості за пробами (проба з присіданням, ортостатична проба, проба із затриманням дихання); Завдання № 5. Визначити ступень фізичного навантаження за часом по відновленню пульсу;
Завдання № 6. Дати відповідь на контрольні питання. Завдання до наступного практичного заняття:
«Раціональне харчування» Література: 1. Конспект лекцій. 2. Касевич Н.М. Практикум із сестринської справи: Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 2005. Стор. 290-294 3. Пасєчко Н.В. Основи сестринської справи (курс лекцій). – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. Стор. 309-324 4. Шевчук М.Г. Сестринська справа: Навчальний посібник.-К.: Здоров’я, 1994. Стор. 301-312 Викладач: Бугаєвська Н.А. Підпис:____________
1. На що, в першу чергу, повинен бути спрямований здоровий спосіб життя?
2. Що належить до комплексу тренуючих і оздоровчих заходів?
3. Перерахуйте 4 основні групи заходів, які використовуються для формування звичок і факторів здорового способу життя.
4. Дайте визначення поняттю «Здоровий спосіб життя».
5. Перерахуйте проби, за допомогою яких оцінюють реакцію організму на певний об’єм і форму фізичного навантаження.
6. Що таке «Антропометричне дослідження»?
РУХ І ЗДОРОВ'Я
Спосіб життя людини відображає комплекс біологічних, соціальних, економічних, сімейних, побутових, екологічних, психічних впливів на життєдіяльність людського організму, а також вивчення можливостей їх використання з метою збереження, охорони і відтворення здоров'я. Принципи формування способу життя залежать від рівня розвитку цивілізації і можливостей їх індивідуальної реалізації у формі фізіологічно обґрунтованих біологічних, духовних і соціальних потреб людини. Спосіб життя людини - це інтегральне, багатофакторне поняття, яке об'єднує різноманітні фактори, умови і форми життєдіяльності людини, завдяки яким забезпечується формування певного рівня її здоров'я, виконання фізичних, духовних і соціальних функцій. Здоровий спосіб життя - такий раціональний варіант формування життєдіяльності людини, завдяки якому вона здатна оптимально реалізувати свої біологічні і соціальні функції, максимально використати генетичні резерви здоров'я і тривалості життя, фізичної і розумової працездатності. Тобто здоровий спосіб життя кожної людини спрямований на зміцнення і збереження не лише індивідуального, але й суспільного здоров'я як сукупності здоров'я численних індивідуумів - основної запоруки біологічного існування людства на Землі. В цьому вбачається винятково важлива соціальна роль і біологічна функція здорового способу життя.
Здоровий спосіб життя має провідне значення у формуванні і відтворенні здоров'я людини, забезпеченні високої якості її життя і активного довголіття. Для ведення здорового способу життя людині необхідні мотиваційні стимули, які засновані на усвідомленні кожним потреби охорони і зміцнення власного здоров'я. В процесі еволюційного відбору природа виробила у людини інстинкт самозбереження і самовідновлення здоров'я. Завдяки складним адаптаційно-захисним механізмам, людський організм здатний боротися зі шкідливими зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними) впливами. Дія цих механізмів надто складна і проявляється на гуморальному, нервово-рефлекторному, клітинному рівнях. Наприклад, при інтенсивному впливі на організм активного нервового подразнення - стрес, травма, страх тощо, у відповідь наднирникові залози викидають у кров велику кількість глюкокортикоїдних гормонів, а нервова система реагує посиленням активності свого симпатичного відділу, який продукує адреналін. Завдяки цій адаптаційній реакції організм протидіє стресовому впливу. В умовах дії на організм патогенних мікробів і вірусів у крові та клітинах активуються імунні захисні системи, спрямовані на знешкодження хвороботворних чинників і продуктів їх життєдіяльності. Але ці та інші генетичні адаптаційні системи людського організму далеко не завжди і не у всіх людей здатні ефективно виконувати свої функції, що призводить до руйнування здоров'я і виникнення захворювань. їх функціональна недостатність часто викликає схильність окремих людей до простудних, інфекційних захворювань, злоякісних новоутворень. Натомість, надмірна активність систем адаптації, зокрема, імунітету, може проявлятись спотвореними реакціями організму на хвороботворні чинники у формі алергії, ангіоневротичного набряку, бронхіальної астми та численних інших захворювань.
Методи і засоби формування здорового способу життя мають бути спрямовані на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких успадкована генетично або виникла в результаті дії на організм несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Від того, наскільки кожній людині вдасться реалізувати в процесі життя методи і навички здорового способу життя, залежатиме рівень біологічного і соціального прояву особистості, якість і тривалість її життя. Здоровий спосіб життя кожної людини повинен бути спрямований насамперед на: • первинну профілактику захворювань; • зміцнення і відновлення здоров'я; • формування активного трудового довголіття. Конкретні заходи щодо організації і впровадження у діяльність людини здорового способу життя спрямовані передусім на створення сприятливих умов його реалізації, що передбачає, крім мотивації і особистого бажання, відмову від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем, наркоманія, токсикоманія). Формування здорового способу життя передбачає комплекс тренуючих і оздоровчих заходів: • боротьба з гіподинамією; • раціональний режим праці та відпочинку; • режим раціонального і збалансованого харчування; • створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного життя; • виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок. Корисну роль у комплексі заходів щодо здорового способу життя відіграє також створення моральних основ формування особистості, її високих етичних і суспільно-громадських орієнтацій.
Наукові дані свідчать, що навіть за умови досконалих захисних можливостей організму ігнорування факторами здорового способу життя може спричинити виникнення різноманітних тілесних (соматичних) і психічних розладів та захворювань. Відомо, наприклад, що численні конфліктні ситуації у сім'ї згубно впливають на перебіг вагітності і наслідки пологів. У сім'ї без одного із батьків процент дітей, які хворіють, вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які виховуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому майже втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, в 1,7 раза на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5 разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв'язок між віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями печінки, а курити - раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка. Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хворіють на хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не вживають, а у дітей цей показник ще вищий. Особи, особливо дитячого і підліткового віку, які тривалий час мешкають у сфері дії малих доз іонізуючої радіації, частіше хворіють на захворювання щитовидної залози і системи крові. Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хворіють на гіпертонічну хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до ожиріння. У формуванні звичок і факторів здорового способу життя використовують 4 основні групи заходів: 1) фізичні, до яких належать фізична активність, загартування організму, режим дня, праці та відпочинку, раціональне і збалансоване харчування; 2) індивідуально-психологічні, які включають методи психічної саморегуляції (аутотренінг), формування установки на довголіття і високу якість життя; 3) медико-організаційні, до яких відносять санітарно - гігієнічну освіту, виховання і засвоєння правил особистої і загальної гігієни, санітарно-гігієнічних норм і звичок життя, диспансерні обстеження, опрацювання методів визначення якості і кількості здоров'я і прогнозування тривалості життя; 4) суспільно-громадські, які спрямовані на виховання у людини морально-естетичних і суспільно корисних якостей життя; до них належать естетичне, етичне і екологічне виховання, формування духовних якостей особистості з установкою на здоровий спосіб життя. До найважливіших факторів формування здорового способу життя належать фізична активність і загартування організму. Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми активності, відпочинку і сну є обов'язковими компонентами здорового способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору протягом мільйонів років. Вони генетично закріплені в регуляторних системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно пов'язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері. Філософські принципи - рух як засіб існування матерії, а життя - це рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. Мускулатура опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпечує цю механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує необхідність існування мускулатури і систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем. Японські дослідники розрахували, що для нормального активного стану організму і підтримки здоров'я, людина повинна робити щодоби до 10000 кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км. Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на об'єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було пов'язане переважно з фізичною працею, на яку припадало до 90% зусиль. За роки останнього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності людина не може дожити до старості, не може бути здоровою. Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) нижуються резервні можливості й опірність організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вказувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно працювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності.
У даний час сформульовано сім принципів методики й організації занять фізкультурою людей у віці 40-60 років: - принцип задоволення конкретних потреб організму; - принцип відповідності можливостям організму; - напруженість тренувальних впливів; - якісна своєрідність використовуваних засобів і методів фізичної культури; - комплексність впливів; - принцип широкого використання активного відпочинку; - принцип "щодня і все життя". Пропагуючи рухову активність, необхідно підкреслювати, що м'язова діяльність є неодмінною умовою здійснення рухових і вегетативних функцій людського організму на всіх етапах його розвитку. Значення м'язової діяльності в біології і фізіології людини настільки велике, що її справедливо розцінюють як вирішальну ознаку життя. У той же час не можна забувати про негативне значення для людини такого чинника, як гіподинамія. Гіподинамія - це знижена фізична активність і одна з найважливіших проблем виникнення і розвитку більшості захворювань серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту й опорно-рухового апарату, що призводять до передчасної інвалідності і смерті десятків і сотень тисяч людей, що не досягли 50-літнього віку. В умовах автоматизації і комп'ютеризації всіх сфер діяльності людини, включаючи побут, людям, як це не парадоксально, у ще більшій мірі потрібні міцні, добре треновані м'язи. Доведено, що в людей із недостатньо розвиненою мускулатурою, фізично слабких у п'ять разів частіше, ніж в осіб тренованих, які мають розвинуту мускулатуру тіла, зустрічалися випадки психічних зривів, важких неврозів, різкого зниження працездатності. От чому медичні сестри повинні неодмінно пропагувати регулярні заняття фізичною культурою, що є універсальним засобом протистояння напруженому ритму життя, нервово-психічним перевантаженням, у тому числі і при розумовій праці. Медичні працівники повинні добре знати види фізичної активності і вміти їх рекомендувати. Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гігієнічна гімнастика. Вона повинна стати необхідною формою щоденної фізичної активності кожної людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним навантаженням на роботі і в побуті. Завдяки-широким можливостям індивідуального вибору, дозуванням вправ, їх різноманітності і ступеня складності, гімнастика вважається універсальною формою реалізації фізичної активності людини. У зв'язку з широким залученням різних ділянок організму до фізичних рухів, гімнастика здійснює активний вплив на весь організм, насамперед, на м'язову систему, органи дихання і кровообігу. В гімнастичних вправах використовують статичні (присідання, згинання, повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія кожної з них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони спроможні сприятливо впливати на стан всього організму і його численні функції. Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки. Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягнутими вперед руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий біг мають позитивне значення для стану серцево-судинної системи. Плавання сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли необхідно досягти комплексного впливу на організм, використовують різні види гімнастичних вправ. Заняття гімнастикою найчастіше проводяться зранку, безпосередньо після пробудження (ранкова гімнастика), а також в процесі професійної діяльності (виробнича гімнастика). При опрацюванні комплексу гімнастичних вправ виходять із того, що ранковою гімнастикою залучаються до активності всі основні органи і системи, а виробничою насамперед ті, які під час трудового процесу перебувають у малоактивному стані. Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки дихання. Спочатку залучають до рухової активності дрібні, а потім середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, залежно від індивідуальних фізичних можливостей, об'єм і тривалість виконання гімнастичних вправ можуть бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку. Найсприятливіший вплив на здоров'я має біг. Він справляє різнобічний фізіологічний вплив на всі системи організму. Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину протягом усього її розвитку. Він з усіх видів спорту має найбільший сприятливий вплив на серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м'язової системи, активізується діяльність нервової системи й ендокринного апарату. В результаті підвищується працездатність організму, його опірність до несприятливого впливу зовнішнього середовища. Біг є гарним засобом психологічної саморегуляції, використовується для боротьби з нервовою перенапругою і шкідливими звичками. При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень збільшується до 130-160 за 1 хв, максимальний артеріальний тиск досягає 140-160 мм рт.ст. Медична сестра, пропагуючи і рекомендуючи заняття бігу, особливо людям старшого віку, повинна підкреслити три основних правила: - не бігти швидко без розминки; - не бігти швидко, будучи стомленим; - припинити тренування при першому ж тривожному сигналі. Необхідно пояснити початківцям у фізичній культурі, що перед тим, як зайнятися бігом, доцільно почати з дозованої ходьби, яка повинна стати формою фізичних вправ, а не прогулянкою, тому в ходьбі важливі заздалегідь намічені ритми руху: загальна відстань, довжина і частота кроку, частота і тривалість періодів відпочинку. Частота занять не менше трьох разів у тиждень. Перехід від дозованої ходьби до бігу підтюпцем здійснюється поступово. При цьому слід зазначити, що втомленість - це нормальне фізіологічне відчуття, що сигналізує про необхідність відпочинку і профілактики перевтоми. У той же час відпочинок - це не пасивне лежання, розслаблення (останнє необхідне при фізичній і психологічній перенапрузі). Найкращим видом відпочинку є зміна виду діяльності, тому що втомленість найшвидше починає розвиватися в центральній нервовій системі. Найпоширенішим і найдоступнішим видом рухової діяльності людини є ходьба, її можна використовувати у щоденному житті людини будь-якого віку, з різним рівнем фізичної підготовки і стану здоров'я, її не застосовують лише для хворих з постільним режимом, але на реабілітаційному етапі ходьба відіграє важливу роль у процесі видужання і пристосування організму до звичного об'єму фізичної діяльності. Ходьба - один із ефективних і універсальних засобів формування здорового способу життя. У нетренованих осіб середнього віку ходьбу слід розпочинати з подолання відстані до 2км. Тривалість ходьби спочатку 20-30 хвилин з поступовим збільшенням до 1 години. Темп повинен бути повільним і плавним. Ходити бажано щоденно, або принаймні тричі на тиждень. Доцільніше і корисніше проводити її у формі пішохідних прогулянок на свіжому чистому повітрі в ранкові або вечірні години, серед приємних, заспокійливих ландшафтів, наприклад, в парках, садах, скверах, на лісових галявинах, луках. Ходьбою слід займатися постійно в будь-яку погоду. Кожного разу ходьбу слід розпочинати (5-7 хвилин) з неспішного, прогулянкового кроку, аби м'язи змогли зігрітися. Потім поступово збільшують частоту кроків від 70-80 до 90-120 на 1 хвилину. Оптимальним тренувальним об'ємом ходьби для осіб середнього віку вважається дистанція 3-5 км. При втомі або інших неприємних відчуттях (головний біль, болі в ділянці серця, серцебиття, задишка) необхідно відпочити і лише після повного відновлення початкового стану можна продовжити ходьбу. Після закінчення ходьби або бігу для відновлення функцій дихання, кровообігу, нормалізації енергетичного обміну в м'язах не слід раптово переходити до стану повного спокою. Необхідно протягом 5-6 хвилин рухатись повільніше - ходьбу закінчувати у значно повільнішому ритмі, а біг завершувати ходьбою. Чудовою формою зміцнення фізичного стану організму є купання і плавання в штучних басейнах або у відкритих водоймищах (море, ріка, озеро). Ефективність цієї процедури залежить, насамперед, від дії на організм води. Вона викликає, своєрідний масажний вплив на шкіру і м'язи, ритмічно і плавно тренує серцево-судинну і дихальну системи, поліпшує обмін речовин. Плавання слід розпочинати після невеликої розминки (кілька фізичних вправ на відкритому повітрі) і попереднього обмивання водою обличчя, кінцівок, тулуба. Без достатнього досвіду тривалість плавання не повинна перевищувати 10-15 хвилин з короткими періодами відпочинку після кожних 50 м дистанції. Поступово тривалість плавання можна збільшити до 20 хвилин. Найпоширенішими формами фізичного тренування організму і його загартування є їзда на велосипеді, ходьба на лижах, катання на ковзанах. Катання на велосипеді сприяє збільшенню м'язової сили ніг, позитивно впливає на стан нервової і серцево-судинної систем. На першому етапі велосипедна прогулянка повинна тривати не більше 10 хвилин з поступовим її збільшенням до півгодини. Необхідно пам'ятати, що їзда на велосипеді не рекомендується особам з виразним викривленням хребта, при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, при геморої. Велосипедні прогулянки в осіб похилого віку слід рекомендувати після попередньої консультації з лікарем. Ходьба на лижах і катання на ковзанах - емоційно насичені і захоплюючі види рухової діяльності людини. Завдяки їм у людини значно активізується обмін речовин, поліпшуються координація рухів, стан нервової і серцевої діяльності, виникає відчуття емоційного натхнення, радості і бадьорості. Неабияке значення має те, що ці види рухової діяльності виконуються людиною в атмосфері чистого зимового повітря, в оточенні красивих і заспокійливих снігових краєвидів і ландшафтів, які позитивно впливають на психічний стан людини, знімають нервове напруження, підвищують опірність організму до негативних стресових впливів. В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних вад або недугів, фізичні рухи можуть застосовуватись у формі аеробіки. Аеробіка включає комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним навантаженням і швидкістю. Вправи виконують на свіжому повітрі, здебільшого у супроводі музики, завдяки чому створюється піднесений емоційний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному відновленню фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підвищенню працездатності, поліпшенню настрою, викликає енергійний підйом творчості й емоційного стану організму. Медичні працівники повинні здійснювати гігієнічний контроль за будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо. Обладнання місць занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів мають задовольняти спеціальні гігієнічні вимоги. Температурні норми у спортивних спорудах (залі, тирі тощо) повинні бути в межах 14-18°С, у допоміжних приміщеннях (роздягальня, душова, масажний кабінет тощо) - від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів - температура на 1-2°С вища від температури води у ванні. Для занять на відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято вважати гранично допустимими -25-+30°С. Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень після заняття в них обов'язково проводять вологе прибирання та інтенсивне провітрювання. Основні вимоги до вентиляції спортивного закладу такі: протягом 1 год весь об'єм повітря повинен обмінюватися 3-4 рази; за 1 год на 1 людину, яка займається, має надходити близько 80 м3 свіжого повітря. Приплив свіжого повітря повинен переважати над відпливом. Усім цим вимогам відповідають установки кондиціювання повітря, проходячи через які, повітря очищується; зігрівається (влітку - охолоджується) і зволожується. Велику увагу слід приділяти також системі освітлення спортивного обладнання і місць занять, строго контролювати стан води в плавальних басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують декількома способами. Весь об'єм води басейну протягом доби багаторазово проганяють через фільтри і нагрівають до необхідної температури. До всіх осіб, які користуюються плавальним басейном, пред’являються певні гігієнічні вимоги з метою запобігання поширення шкірних захворювань. Перш ніж зайти в басейн, необхідно добре вимити тіло теплою водою з милом, використовуючи мочалку. На ногах слід мати індивідуальні Гумові тапочки. Одяг та взуття спортсмена повинні бути легкими, не заважати рухам, добре захищати організм від холоду і вологи. Для пошиття спортивного одягу слід використовувати бавовняні та вовняні тканини, оскільки вони добре пропускають повітря і вбирають піт, сприяючи його випаровуванню. Спортивний одяг слід одягати перед навчально-тренувальними заняттями. Після кожного тренування чи змагання його треба випрати і випрасувати. Необхідно стежити, щоб взуття та шкарпетки завжди були сухими і чистими. Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою високої ефективності фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів. При медичному забезпеченні організованої рухової активності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їхніх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна у віці 2 тижнів (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні фізичні вправи). Масаж не можна проводити частіше ніж 4 рази. Тривалість заняття 8-12 хв. У 7-8 місячному віці програму занять фізичними вправами значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину, нахиляння). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5-7 хв декілька разів на день. У 9-10 міс. - доцільно збільшити об'єм навантаження в 1, 2 рази за рахунок збільшення тривалості занять і включення нових вправ, які б готували опорно-руховий апарат дитини до ходьби (різні види ходьби з підтримкою, вставання за допомогою дорослого та ін). В 11-12 міс., коли діти вже можуть стояти без опори і самостійно ходити, фізичні вправи ускладнюють за рахунок включення різних переміщень (ходьба з підтримкою, присідання та ін). Тривалість заняття можна збільшити до 14-15 хв. Зміст фізичної активності дітей 2-го року життя складає ходьба, розваги з м'ячем, іграшками, палицею, плавання у воді та ін. Заняття, на яких вивчають нові рухи, не повинні бути тривалими. Протягом заняття необхідно виконувати по 6- 10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще таким чином: спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок, потім - для тулуба. Вправи, що пов'язані з бігом або іграми, слід виконувати наприкінці заняття, перед його заключною частиною. Дошкільний вік (3-6 років) характеризується значною динамікою показників, зокрема, швидкими темпами росту скелета і м'язів. Тому в цей час неприпустимі перенавантаження організму силовим напруженням і загальна перевтома. У молодшому дошкільному віці (3-4 роки) необхідно створювати всіумови для засвоєння дитиною нових видів, рухів, дій і загартування. В старшому дошкільному віці (5-6 років) освоюють нові види фізичних вправ, стимулюють участь у колективних іграх і змаганнях із ровесниками. Загартування організму має стати звичкою, елементом режиму дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити у вигляді зарядки та різних ігор. Слід пам'ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох параметрів її фізичного здоров'я. В цей період відзначається ослаблення м'язів і суглобових зв'язок. Внаслідок цього можуть розвинутися порушення постави, плоска стопа, викривлення нижніх кінцівок, деформація грудної клітки, випуклий живіт та ін. Правильно організована фізична активність дітей у цей період, регулярні і методично правильно побудовані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих ускладнень. Загальний фізичний розвиток 6-річної дитини вже дозволяє включати в програму занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді. Тривалість заняття 30-35 хв. До часу поступлення в школу дитина повинна оволодіти певним рівнем розвитку рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості. Молодший шкільний вік (7-10 років) є найсприятливішим періодом для закладки майже всіх фізичних якостей. Організовані заняття молодшого школяра фізичною культурою не повинні обмежуватись шкільними уроками фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку і брати участь у 2-3 тренувальних заняттях на тиждень. Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці має враховувати деякі особливості опорно-рухового апарата. Зокрема, хребетний стовп у дітей 7-10 років характеризується великою податливістю і нестійкістю основних вигинів до 7 років, а поперековий - до 12 років. Еластичний зв'язковий апарат, товсті міжхребцеві диски і слабо розвинуті м'язи спини сприяють деформації хребта. Неправильна посадка за партою, носіння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, що знижують загальний тонус, можуть призвести до порушення постави, розвитку плоскостопості тощо. У підлітковому віці (11-15 років) відбувається максимальний ріст організму і окремих його частин, збільшення функціональних резервів, а також гормональна перебудова, зумовлена статевим дозріванням. Продовжується процес скостеніння скелета, причому скостеніння відбувається нерівномірно в різних частинах скелета. Хребет рухомий і податливий. Сила м'язів збільшується меншою мірою, ніж маса тіла, що за несприятливих умов може призвести до порушення постави або деформації хребта. Водночас надмірне м'язове навантаження може прискорити процес скостеніння і сповільнити ріст у довжину довгих трубчастих кісток. Збільшується різниця функціональних і фізичних можливостей хлопців і дівчат. Фізична активність підлітків реалізується передусім в організованих формах - на уроках фізкультури, під час активного відпочинку в школі і поза її межами. Значна частина підлітків займається в спортивних секціях. Для тих, хто не охоплений організованими формами масової фізичної культури, обов'язкова ранкова зарядка і 2-3 разові самостійні тренування протягом тижня. Тривалість одного заняття - 70-90 хв. У старшому шкільному віці (16-17 років) практично закінчується ріст тіла у довжину і відмічається перевага ростових процесів у поперечних розмірах. Підвищується міцність скелета, в тому числі хребта і грудної клітки. Більш помітними стають статеві особливості щодо розмірів, пропорцій тіла, м'язової маси, функціональних резервів і фізичної працездатності хлопців і дівчат. Завершується розвиток центральної нервової системи, хоча процеси збудження дещо переважають над процесами гальмування. Для підтримки достатнього рівня фізичного розвитку в цьому віці необхідно тренуватися не менш як 2-3 рази на тиждень по 1,5-2 год з обов'язковим виконанням ранкової зарядки. Доведено позитивну роль оптимальної рухової активності у людей похилого віку. Рівень життєдіяльності організму в ході вікового розвитку і тривалість життя залежать від двох протилежних тенденцій: з одного боку, згасання обміну речовин і функцій, а з іншого - включення адаптаційних механізмів, які закріплені в еволюції організму. Більшість спеціалістів вважає, що всебічне функціональне навантаження органів і систем старіючого організму руховою активністю не лише гальмує процеси передчасної старості, але й сприяє структурному удосконаленню органів і систем. Однак призначаючи оздоровче тренування людям зрілого і похилого віку, слід пам'ятати про так звані вікові зміни (зниження функціональних можливостей і реактивності організму, зменшення еластичності опорно-ру-хового апарата, прогресування атеросклеротичних процесів та ін). У похилому віці знижуються можливості адаптації до вправ швидкісного і силового характеру, зате великий оздоровчий ефект дають вправи аеробного характеру. З метою визначення реакції організму на фізичні навантаження використовують різні проби і оціночні критерії. Одним із інтегральних показників реакції організму, зокрема на біг, є частота пульсу. Для осіб різного віку визначена оптимальна зміна частоти пульсу у відповідь на фізичне навантаження, наприклад, на біг. Цей показник фактично відображає фізіологічну реакцію серця у відповідь на певний об'єм рухової діяльності людини. У здорової тренованої людини його визначають так: від числа 220 віднімають свій вік (у повних роках); 70-75% від отриманого результату складатиме показник оптимальної частоти пульсу у відповідь на фізичне навантаження, тобто визначатиме той діапазон коливань кількості серцевих скорочень, до якого повинна прагнути людина, яка займається бігом. З цією метою можна користуватися також і середніми даними частоти пульсу під час фізичного навантаження для певної вікової групи (табл. 1).
Показники, які перевищують зазначені, свідчать про надмірний об'єм фізичного навантаження, а нижчі — про його занижений рівень. Цими даними можна користуватися не лише для визначення ступеня адаптації організму до бігу чи ходьби, але й при застосуванні інших форм фізичної діяльності. Для визначення об'ємів і видів фізичних рухів використовують підхід, що передбачає розподіл людей на 4 групи, залежно від стану здоров'я і фізичної підготовки. З метою визначення індивідуальної групової належності проводиться спеціальне медичне обстеження осіб у формі проб, за допомогою яких оцінюють реакцію організму на певний об'єм і форму фізичного навантаження. Найчастіше використовують проби з присіданням, ортостатичну пробу, з затримкою дихання, дванадцятихвилинний тест. Проба з присіданням. У вертикальній стійці (ноги разом, п'яти зімкнуті, носки розведені) визначається вихідна частота пульсу (ПІ). Після З0 присідань у повільному темпі з випростаними вперед руками, зберігаючи тулуб прямим і широко розводячи коліна в сторони знову підраховують пульс безпосередньо після закінчення присідань (П2) і через одну хвилину (ПЗ). На підставі даних визначають індекс Руф'є (Р) за формулою: р П1 + П2 + П3 -200 Результати проби оцінюють за такими результатами: індекс Руф'є 0-відмінна реакція, 1-5-добра, 6-10-задовільна, 11-15 слабка, 15 і вище-незадовільна. Ортостатична проба. У обстеженого після 5-хвилинного перебування в горизонтальному положенні підраховують частоту пульсу. Потім підраховують пульс після однохвилинного перебування у вертикальному положенні. Про добру реакцію серцево-судинної системи свідчить різниця частоти пульсу менша від 12, задовільну - 12-18, погану - 19-25, дуже поганупонад 25. Проба із затримкою дихання. Фіксується тривалість затримки дихання після максимального вдиху (перед пробою обстежений повинен 5 хвилин перебувати у стані спокою в сидячому положенні). Результати проби: понад 2 хвилини - тренованість висока, від 1 до 2 хвилин - задовільна, до 1 хвилини - незадовільна. Відома методика очкової системи оцінки фізичної тренованості, опрацьована К. Купером. Використовують два види тестів - 12-хвилинний і півторамильний. 12-хвилинний тест. Для його проведення потрібно пробігти або пройти протягом 12 хв. Якщо виникне задишка, ненадовго сповільнити біг, поки дихання не відновиться. Ступінь підготовленості визначають за спеціальними таблицями (табл. 2).
Для проведення цього дослідження необхідно вимірювати відстань за допомогою спідометра, або вираховувати її на біговій доріжці стадіону. Півторамильний тест (півтори милі - 2400 м). Фіксується час, протягом якого вдається якнайшвидше пройти дистанцію. Результати визначають за даними таблиці 3:
Певний недолік останніх двох тестів у тому, що вони мають обмежене застосування і використовуються лише для визначення ступеня підготовленості (тренованості) у осіб чоловічої статі, переважно молодого віку. У людей середнього віку тести використовують з обережністю, а у осіб похилого віку не застосовують взагалі. Це пов'язане з тим, що в умовах максимального фізичного напруження, насамперед, у недостатньо тренованих можуть виникнути різноманітні розлади у серцево-судинній діяльності. Тому перед використанням тестів Купера необхідна консультація лікаря. Стан фізичного розвитку людини може бути встановлений на основі антропометричних показників, наприклад, за індексом маси тіла, який визначає співвідношення між масою тіла людини і її ростом. Стан розвитку дихального апарату (легень) можна визначити за різницею між окружністю грудної клітки при максимальному вдиху і повному видиху. Про добрий стан розвитку дихальної системи свідчать показники від 8 до 12 см, про недостатній розвиток - менше 7 см. Силу м'язів кисті та спини можна оцінювати за показниками динамометрії. Для визначення сили кисті ручний динамометр максимально стискують у кисті витягнутої вперед руки (почергово правої і лівої). Фіксують найвищі показники із 2-3 вимірів.Середніми показниками м'язової сили кистей вважаються 35-40 кг (у чоловіків) і 20-25 кг (у жінок). Для вимірювання сили м'язів спини використовують становий динамометр. У дорослих людей величина станової сили становить в середньому 130-150 кг. Функціональні можливості дихального апарату можна визначити також за допомогою показника життєвої ємності легень. Життєва ємність легень - це максимальний об'єм повітря, який спроможна видихнути людина після глибокого вдиху. Для її вимірювання використовують спеціальний прилад - спірометр. Середні показники життєвої ємності легень у дорослої людини становлять 3200- 3500 см3 (у жінок) і 4000-4500 см3 (у чоловіків). З метою бальної експрес-оцінки фізичного стану здоров'я використовують спеціальні таблиці, дані яких засновані на комплексній оцінці найважливіших фізичних параметрів - індекс маси, життєва ємність легень, динамометричні дані, частота пульсу, артеріальний тиск у стані спокою і після дозованого фізичного навантаження. Отримані показники співставляють з даними таблиці 4 і визначають рівень фізичного здоров'я обстежуваного. Обстеження проводять у першій половині дня. Вимірюють ріст, масу тіла, життєву ємність легень, проводять динамометрію обох кистей. У сидячому положенні визначають частоту пульсу (частоту серцевих скорочень (ЧСС)) протягом 10 с, вимірюють артеріальний тиск на плечовій артерії аускультативним методом Короткова (АТ), розраховують "подвійний добуток": ЧССхАТ і підраховують підсумковий бал за таблицею. Після цього обстежуваний виконує фізичну вправу — 20 присідань протягом З0 с з випростаними вперед руками. Якщо вправа виконана, то загальну кількість балів визначають з урахуванням часу відновлення ЧСС, а коли ні, то з попередньої суми балів відраховують 2 бали. За даними експрес-оцінки визначають рівень фізичного здоров'я: V-ІV групи - здорові, III група - група ризику, II і І групи - хворі люди. Об'єм фізичного навантаження у чоловіків можна визначити також за часом відновлення частоти пульсу (ЧСС) після виконаної фізичної вправи. При адекватному об'ємі фізичного навантаження частота пульсу безпосередньо після вправи зменшуватиметься через 3 хвилини на 30%, через 5 хвилин - на 50%, через 10 хвилин - на 70-75%. У здорових тренованих людей ЧСС при інтенсивних фізичних навантаженнях нормалізується через 15-30, при помірних - через 5-10 хвилин.(табл.4). Інформативним показником динаміки фізичного розвитку в процесі тренувань є дані антропометрії. Медична сестра повинна вміти провести антропометричне обстеження пацієнта. Антропометрія (від грецького апігороз - людина, теіго - вимірюю) є одним з методів огляду пацієнта, який виконує сестринський персонал. До антропометричних досліджень належать, наприклад, визначення маси тіла пацієнта, росту, вимірювання окружності грудної клітки. Визначеннямаситіла Послідовність дій: 1. Попередьте пацієнта про те, що: а) дослідження проводиться натщесерце; б) перед дослідженням необхідно спорожнити сечовий міхур і кишечник. 2. Відкрийте затвор, який знаходиться над панеллю, і відрегулюйте вагу гвинтом, який знаходиться на боковій стінці панелі: рівень коромисла ваги, на якому всі гирі знаходяться в "нульовому" положенні, повинен співпадати з контрольним пунктом, який закріплений на лівій боковій стінці панелі ваги. 3. Закрийте затвор і запропонуйте пацієнту акуратно стати в центр площадки на клейонку (без тапочок). 4. Відкрийте затвор і пересувайте гирі на планках коромисла вліво до тих пір, поки воно не зупиниться на одному рівні з контрольним пунктом. 5. Закрийте затвор. 6. Запишіть дані вимірів у температурний листок і скажіть про них пацієнту; 7. Продезінфікуйте клейонку і площадку ваги. Вимірювання росту Послідовність дій: 1. Поясніть пацієнту мету дослідження. 2. Станьте збоку від ростоміра і підніміть планку, яка пересувається, вище приблизного зросту пацієнта. 3. Правильно поставте пацієнта на площадку: п'ятки, сідниці і лопатки повинні торкатися до планки ростоміра, а голова знаходитися в такому положенні, щоб кінчик вуха і зовнішній кут очниці знаходилися на одній горизонтальній лінії. 4. Опустіть планку ростоміра на тім'я пацієнта і визначте за шкалою ріст пацієнта. 5. Запишіть дані вимірів у температурний листок і скажіть про них пацієнту. Визначаючи ріст слід пам'ятати, що зранку, після сну, людина на 1-3 см вища, ніж наприкінці дня. Після важкої фізичної праці ріст людини може зменшуватись на 3-5 см. Це відбувається внаслідок ущільнення міжхребцевих дисків і збільшення природних вигинів хребта - лордозів та кіфозів. Окружність частин тіла вимірюють сантиметровою стрічкою, яку накладають спереду по четвертому ребрі, а ззаду під кутами лопаток. Руки мають бути опущені, дихання спокійне. Для визначення дихальної екскурсії грудної клітки спочатку визначають її окружність при спокійному диханні; потімна висоті глибокого вдоху і після максимального видиху.
Дата добавления: 2015-05-07; Просмотров: 3802; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |