ПРП та його структура

Природно-ресурсний потенціал — фактор розміщення продуктивних, що включає природні ресурси і природні умови, які можуть бути залучені в господарську діяльність суспільства.

Потенціал природних ресурсів — це здатність природного комплексу або його окремих компонентів задовольняти потреби суспільства в енергії, сировині, здійсненні різноманітних видів господарської діяльності. Величина потенціалу природного і потенціалу ландшафтного, на відміну від природно-ресурсного, оцінюється в природних (натуральних) показниках.

Для ПРП території характерна наявність компонентної, функціональної, територіальної та організаційної структур.

Компонентна структура ПРП — це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів: мінеральні (паливно-енергетичні й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для металургійної промисловості, гірничо-хімічна сировина, будівельні матеріали);водні (поверхневий стік, підземні води); земельні (з урахуванням сільськогосподарського призначення й характеру ґрунтового покриву); лісові (щорічний приріст деревини); природно-рекреаційні (рекреаційні території, придатні для створення санаторно-курортних закладів, баз відпочинку, туристичних маршрутів тощо).

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо). Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів (вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, само відтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення.

19. Земельні ресурси.

Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

Територію теж можна вважати своєрідним ресурсом. Вона слугує просторовою основою для розміщення всіх галузей господарства, основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві. Територія вже стає своєрідним дефіцитом, особливо в невеликих за площею, проте з чисельним населенням, країнах (Японія, Нідерланди, Данія)[1]. Див. також: намивні території, антропогенний ландшафт.

Найбільші площі сільськогосподарських угідь в Одеській, Дніпропетровській та Харківській областях; найменші — в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільше орних земель у Дніпропетровській, найменше в Закарпатській областях.

Під складування промислових та побутових відходів, будівництво та для інших потреб щороку відводиться 5—6 тисяч га земель, значну частину яких становлять орні землі.

20. Водні ресурси.

Во́дні ресу́рси — це всі води гідросфери, тобто води рік, озер, каналів, водоймищ, морів й океанів, підземні води, ґрунтова волога, вода (льоди) гірських і полярних льодовиків, водяні пари атмосфери.

У поняття «водні ресурси» входять і самі водні об'єкти — ріки, озера, моря, оскільки для деяких цілей (судноплавство, гідроенергетика, рибне господарство, відпочинок і туризм) вони використовуються без вилучення з них води.

Водні ресурси України становлять 92,4 км3, з яких для використання доступні 56,6 км3 на рік.

З усього річкового стоку, який формується на Україні, майже 80% використовується в народному господарстві.

21. Функціонування та удосконалення народногосподарського комплексу України.

Функціонування та удосконалення народногосподарського комплексу України пов'язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього народного господарства, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища.

З корисних копалин велике значення мають кам'яне вугілля Донецького басейну, залізні й марганцеві руди. На території України добувають природний горючий газ, нафту, сірку, титанові руди, калійну та кухонну сіль, каолінові глини, цементну сировину, флюсові вапняки, доломіти.

Економіка України розвивалася також за міжреспубліканським поділом праці, дво- і багатосторонніми економічними угодами. У процесі розвитку економіки докорінно змінилася її структура. Провідну роль почала відігравати важка промисловість, на яку в 1989 р. припадало 69,5 % продукції промисловості і відповідно 31,5 % на виробництво товарів народного споживання. Це змінило співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між видобувною та обробною промисловістю, а також між різними галузями промисловості і міжгалузевими комплексами.

У галузевій структурі економіки України виділяється машинобудування (див. картосхему на с 79), на яке припадало 38,7 % вартості продукції деяких галузей, з них харчової — 15,3 % і легкої промисловості — 12,0 %.

Науково-технічний прогрес посилює динамічність зрушень у структурі промисловості. Міжгалузеві пропорції в сучасних умовах виявляють залежність від соціальних аспектів, пов'язаних з підвищенням добробуту населення, тому виробництво товарів народного споживання повинно розвиватися як пріоритетне.

У 1995 р. у галузях матеріального виробництва працювало майже 74 % населення України. За 1985—1995 pp. частка працівників галузей матеріального виробництва знизилась лише на 14 %.

Перше місце за кількістю працівників у 1995 р. посідали промисловість і будівництво — 24,3 %, далі сільське і лісове господарство — 22,5 %, освіта, охорона здоров'я, культура, мистецтво, наука і наукове обслуговування — 17,3 % транспорт і зв'язок — 6,1 %, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне забезпечення, збут, заготівля — 6,9 %, житлово-комунальне господарство, виробничі види побутового обслуговування населення — 3,4 %. В апараті органів державного управління, органах управління кооперативними та громадськими організаціями, кредитуванні і державному страхуванні було зайнято 3,0 %.

22. Загальна характеристика промисловості України.

Промисловість є провідною галуззю господарства України. В її складі виділяють видобувні і обробні галузі. Видобувна промисловість займається видо­бутком різних видів палива і сировини з надр Землі, тому її розвиток і поширення залежать від розміщення і запасів корисних копалин.

До обробної промисловості відносяться галузі, які займаються обробкою чи переробкою сировини і напівфабрикатів. Це — машинобудування, металургія, деревообробна та інші галузі.

За видом продукції, що випускається, галузі об'єднують у важку, легку і харчову промисловість. Сукупність галузей, які виробляють сировину, паливо, знаряддя праці, складає важку промисловість. До неї належать паливна, електроенергетична, металургійна, хімічна, машинобудівна, лісова і деревообробна, промисловість будматеріалів. До легкої відносять галузі промисловості, які виробляють товари народного споживання — одяг, взуття, тканини, парфумерію та ін. Харчова промис­ловість об'єднує галузі, що виробляють продукти харчування.

Іноді для того, щоб розрізнити галузі за використанням їхньої продукції, вдаються до поділу галузей промисловості на галузі груп "А" і "Б". До групи "А" відносять галузі, які випускають засоби виробництва, а до групи "Б" — товари споживання. У такому випадку до першої групи попадають галузі важкої І деякі легкої промисловості, а до другої — деякі галузі важкої, легкої і харчова промисловість.

На території України промисловість розміщена нерівномірно. Основними елементами її територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, агломерації і райони.

Промисловий пункт — це населений пункт, в якому є тільки одне промислове підприємство.

Промисловий центр — це населений пункт, в якому розміщено декілька промислових підприємств, не поєднаних між собою виробничими зв'язками.

Промисловий вузол — це один або декілька близько розташованих промислових центрів, в яких розміщені підприємства, що мають між собою тісні виробничі та економічні зв'язки. При наявності значного центру вузол може перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів та агломерацій, що мають взаємозв'язки, на певній території В Україні сформувалися чотири багатогалузеві промислові райони: утворюється промисловий район.

Донецький, Придніпровський, Прикарпатський і Прибузький. Найбільший з них — Донецький — спеціалізується на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості. Придніпровський промисловий район відзначається розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної та металургійної промисловості. Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою і газовою, лісовою, машинобудівною І хімічною промисловістю. Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільній, хімічній та електроенергетичній промисловості.

Багато промислових вузлів та агломерацій знаходяться у межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, наприклад, до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Кри­ворізька — до Придніпровського району; Львівська агломерація — до Прикарпатського, а Нововолинська і Червоноградська — до Прибузького промислового району.

Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський та ін.). Всі ці елементи територіальної організації промисловості поєднані між собою різноманітними зв'язками і формують промисловий комплекс України.

Промисловість є галуззю матеріального виробництва, в яких виробляють знаряддя праці та іншу продукцію для різних галузей господарства, а також видобувають сировину і паливо, обробляють і переробляють продукцію, одержану в промисловості або в сільському господарстві.

Промисловість поділяється на видобувну і обробну, а також на важку, легку і харчову. Кожна з цих груп є сукупністю менших галузей, підгалузей, виробництв.

У галузевій структурі промисловості України провідне місце традиційно займає важка промисловість.

Під впливом різних чинників (природних, техніко-економічних, демосоціальних формується територіальна структура промисловості. Основними елементами її є промислові пункти, центри, вузли, агломерації і райони.

23. Загальні напрями вдосконалення розвитку окремих галузей промисловості.

Загальні напрями вдосконалення розвитку окремих галузей промисловості такі:

У паливно-енергетичному комплексі — вироблення нової концепції забезпечення власних потреб, спрямованих на всебічну економію енергії в усіх галузях господарства, на значне зменшення енергоємності виробництва валового національного продукту, пошук нових, нетрадиційних джерел енергії, зменшення залежності України від постачання нафти і природного газу з Росії, пошук нових партнерів, створення танкерного флоту і будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси; збільшення видобутку нафти і газу з великих (понад 4—5 км) глибин; впровадження технологій, які підвищують обсяг видобутку ресурсів з надр, а також глибину переробки нафти на НПЗ (до 80 % і більше), дослідження нових родовищ у перспективних районах, шельфу Азовського і Чорного морів, використання метану вугільних шахт та ін., створення більш надійних АЕС.

У чорній металургії — значна реконструкція, перехід до нових, екологічно безпечних і менш ресурсоємних технологій; поліпшення якості й розширення асортименту металевих виробів з тим, щоб зменшити постачання необхідного спеціалізованого прокату з інших регіонів близького зарубіжжя, оскільки в Україні немає виробництва тонкого холоднокатаного листа для виробництва кузовів автомобілів, нержавіючої і трансформаторної листової сталі; нафтопровідних труб малого діаметра та ін.

У перспективі необхідно створити принципово нові науково-виробничі комплекси, які поєднуватимуть чорну і кольорову металургію, хімічну промисловість для випуску композитних матеріалів, сплавів із заданими якісними параметрами та ін.

У машинобудівному комплексі — розвиток нових галузей, впровадження "високих технологій", досягнення світових стандартів якості з метою виходу на світовий ринок; впровадження досягнень ВПК конверсією.

У виробництві товарів народного споживання — підвищення якості, збільшення кількості, розширення асортименту продукції за рахунок розвитку відповідних галузей на новій основі, а саме приватизації промисловості з метою заповнення споживчого ринку, створення галузі виробництва нового прогресивного обладнання (в тому числі для мініпідприємств), а також для сфери послуг населенню (торгівлі, побутових послуг та ін.). За рахунок скорочення обороту капіталу в цій галузі можливе створення умов для прискорення розвитку всієї економіки країни.

24. Вугільна промисловість. Місце серед інших галузей.

Вугільна промисловість — базова галузь господарства, що здійснює розвідування й видобування кам'яного та бурого вугілля.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натураль-ному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосе-реджена більшість працівників і основних фондів паливної промис-ловості.

Географічно вугільні запаси зосереджені в п'яти областях України — насамперед у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугілля зосереджена в Донецькому вугільному басейні. Вугілля характеризується порівняно великою зольністю — близько 25% і високою сірчистістю — 2,5%.

25. Основні райони видобутку вугільної промисловості статистичні дані.

Запаси вугілля України зосереджені в Донецькому, Львівсько-Волинському, Дніпровському басейнах, а також в Новодмитріївському родовищі Дніпровсько-Донецької западини та Ільницькому, Рокосовському родовищах Закарпатської вугленосної площі. Кам'яне вугілля розповсюджене в Донецькому і ЛьвівськоВолинському басейнах, буре вугілля – в Дніпровському, Донецькому басейнах, Дніпровсько-Донецькій западині й на Закарпатській вугленосній площі.

За геологічними запасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі і восьме місце у світі. Розвідані запаси вугілля в Україні становлять 34,0 млрд т. у. п. або близько 50 млрд т (станом на 1998 р.). Прогнозні запаси — близько 120 млрд т. В структурі балансових запасів представлені всі марки від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів. Питома вага марок вугілля складає (%):

буре (Б) — 6,6;

довгополуменеве (Д) — 22,4;

газове (Г) — 36,1;

газово-жирне (ГЖ) — 4,1%;

жирне (Ж) — 4,7%;

коксівне (К) — 3,1%;

опіснене спікливе (ОС) — 3,3%;

пісне (П) — 8,4;

антрацити (А) — 11,3%.

26. Нафтова промисловість, основні райони видобутку.

На́фта, також земляна́ олі́я, теку́чка або кип'я́чка — горюча корисна копалина, складна суміш вуглеводнів різних класів з невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук, що являє собою густу оліїсту рідину. Забарвлення в неї червоно-коричневе, буває жовто-зелене і чорне, іноді зустрічається безбарвна нафта.[2] Нафта має характерний запах, легша за воду, у воді нерозчинна.

На території України поклади нафти є у Передкарпатті, у Дніпровсько-Донецькій областях та на шельфі Чорного і Азовського морів і (за деякими даними тут найбільші — 3 трильйони умовних одиниць газу й нафти, частка нафти — 25-30%).

Станом на кінець ХХ ст. початкові потенційні ресурси нафти України оцінювалися в 1,33 млрд т, а газового конденсату — 376,2 млн т. Державним балансом враховано понад 130 родовищ нафти і понад 151 газового конденсату. Розвіданість початкових потенційних ресурсів нафти становить 33,0%, газового конденсату — 37,0%, а ступінь виробленості відповідно 21,6% та 15,9%.

Україна лише на 10-12% забезпечена нафтою власного виробництва.

27. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів.

будівництво нафтопереробних підприємств в районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки сприяє різкому зменшенню перевезень нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а для споживання є можливість використовувати сиру нафту, яка надходить з різних районів.

В Україні діють такі нафтопереробні заводи: Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує лише частково (в 1998 році потрібно було 40-45 млн тон нафти на рік, а було добуто 3,9 млн тон).

Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн тон річної первинної переробки.

28. Газова промисловість видобуток природного газу в Україні.

Газова промисловість України розвивається на базі родовищ Передкарпатської і Дніпровсько-Донецької нафтогазових областей та Причорноморсько-Кримської нафтогазоносної провінції. Споживання газу в Україні становить 65 – 70 млрд м3 на рік.

Видобуток газу в Україні за останні 10 років стабільно скорочувався і стабілізувався на рівні 18 млрд м3 на рік (1997). Т.ч. самозабезпечення України газом на сьогодні становить бл. 22 %. Решта задовольняється імпортом з Росії та Туркменистану. Розвідані власні запаси газу становлять бл. 1 трлн. м3, що за нинішніх темпів видобутку вистачить на 60 років. Згідно з національною програмою “Нафта і газ України до 2010 року” видобуток газу за певних умов може бути збільшено до 35 млрд м3 на рік.

Історія Г.п. в Україні нараховує бл. 100 років. В Прикарпатті супутний нафтовий газ почали застосовувати у промислових масштабах на початку ХХ ст.

Перший газопровід Борислав-Дрогобич збудований у 1912 р.

Початок масштабного видобутку та використання природного газу в Україні пов’язаний з відкриттям у 1920 р. Дашавського газового родовища (експлуатується з 1924 р.).

Відкриття низки великих родовищ - Опарського, Угерського, Більче-Волицького зумовило будівництво в 1948 р. газопроводу Дашава-Київ (діаметром труби 500 мм і довжиною 509 км), найпотужнішого на той час у Європі (бл. 2 млрд м3 на рік).

В 1950 р. відкрите унікальне Шебелинське родовище (Харківщина) з початковими запасами 650 млрд м3 газу (введене в експлуатацію в 1956 р.). В 60-і роки побудовані газопроводи Шебелинка-Харків, Шебелинка-Кривий Ріг-Одеса, Шебелинка-Київ.

Після відкриття в 60-х роках великих і середніх родовищ: Хрестищенського, Єфремівського, Кегичівського, Пролетарського, Гадяцького та ін. було збудовано газопровід Єфремівка-Диканька-Київ (1968-70 рр.), який об’єднав два найбільших газоносних регіони України - Дніпровсько-Донецький та Передкарпатський - в єдину газотранспортну систему.В 1975-76 рр. видобуток газу досяг максимуму - 68,7 млрд м3 на рік.

До 1977 р. Україна забезпечувала свої потреби в газі і була його експортером (за 1945-77 рр. експорт становив 130 млрд м3 газу). Головні країни-імпортери українського газу: Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Молдова, Чехословаччина. Споживання газу в Україні сягнуло максимуму в 1990 р. - 118,8 млрд м3.

В 1998 р. воно становило бл. 75 млрд м3 і, за експертними оцінками, в найближчі роки буде утримуватися на рівні 65-70 млрд м3 на рік. Частка газу у використанні первинних енергоресурсів становить 45 %, що, за оцінками експертів, є невиправдано високою. Крім того, енергоємкість валового продукту в Україні сягає 2,4 т нафтового еквівалента на 1000 дол. США проти 0,4 в розвинутих країнах Заходу, що показує великий невикористаний потенціал енергозбереження.

29. Визначальні принципи у розвитку й розміщенні електроенергетики в Україні.

Найбільші ТЕС розташовані в Донбасі (Вуглегірська, Старобешівська, Миронівська, Курахівська й ін.), на Придніпров'ї (Придніпровська, Криворізька), у Харківській (Зміївська), Київській (Трипільська), Івано-Франківській (Бурштинська), Львівській (Добротвірська) областях, у Запоріжжі, Одесі й ін. Більшість цих електростанцій виробляє й тепло (ТЕЦ).

В розвитку гідроенергетики особливе значення у ХХ ст. відіграв каскад ГЕС на Дніпрі: Дніпрогес, Каховська, Дніпродзержинська, Кременчуцька, Київська, Канівська. Побудовані ГЕС на Дністрі (Дністровська), Росі, у Закарпатській області (Теребле-Ріцька).

В останні десятиріччя швидкими темпами розвивалася атомна енергетика. Працюють Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС.

Південні райони країни значно гірше забезпечені електроенергією власного виробництва, ніж Донбас, Придніпров'я, центр країни.

Понад 47 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська та Хмельницька). ТЕС є основними станціями, що забезпечують електричною енергією в напівпікові та, разом з ГЕС та ГАЕС, у пікові години[3].

Власні паливні ресурси станом на 2010 рік забезпечують лише 67 % потреб України[1], решта імпортується (т.ч. з Росії і Туркменістану, Азербайджану).

У 2001 р. структура споживання електроенергії та палива (135,8 млрд кВт·год.): вугілля та продукти його переробки — 64,2 млн т; природний газ — 65,8 млрд куб.м; нафта і газовий конденсат — 16,9 млн т.

Станом на 2006 рік технічне становище електроенергетики незадовільне: необхідна модернізація устаткування та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, розробка альтернативних джерел електроенергії (сонячні, вітряні, геотермальні електростанції).

Україна належить до держав недостатньо забезпечених власними енергоресурсами. За цим показником вона відстає від країн Західної Європи, в тому числі й таких, як Німеччина і Франція. Окремими видами палива Україна зебезпечена лише на 20-30 % і тільки вугіллям - на 100 %. Водночас вона має найбільш енергомістку економіку. Енергомісткість національного доходу України у 4-6 разів вища, ніж США, Японії та країн Західної Європи. Споживання умовного палива на душу населення у нас становить приблизно 6,5 т, тоді як у перелічених країнах тільки 4,2 --5,5 т. Основними видами енергоресурсів в Україні є кам'яне вугілля, нафта, газ, атомна і водна енергія.

Протягом останніх років Україна зазнає важкої енергетичної кризи, викликаної прискоренням розвитку енергомістких галузей господарського комплексу, безплатним і марнотратним використанням енергоносіїв, відсталими технологіями, виснаженням і деградацією розвідних покладів вугілля, нафти і газу, через що їх видобуток постійно зменшується.

В цій роботі я й хотіла дослідити проблеми та перспективи розвитку електроенергетики, висвітлити шляхи вирішення глобальних проблем, що стоять перед розвитком галузі.

Стан електроенергетики викликає серйозні занепокоєння і Міненерго працює в надзвичайному режимі, намагаючись стабілізувати фінансово-економічну ситуацію в галузі і знайти мінімально необхідні ресурси для забезпечення її нормальної роботи в зимовий період 2000-2001 років. Проблем в енергетиці вистачає.

По-перше, на теплових електростанціях рідкого і твердого палива.

По-друге, бюджетний борг перед працівниками паливно-енергетичного комплексу.

По-третє, борги інших галузей за спожиту електроенергію.

По-четверте, застаріле обладнання та устаткування на багатьох електростанціях.

По-п'яте, перехід від планової до ринкової економіки. Проблеми можна перераховувати ще довго, але я хотів би зупинитись на цих.

Удосконалюється модель організації енергоринку України. Для цього в Україні повинні бути створені ринкові умови, що будуть включати:

наявність стабільного податкового законодавства;

створення умов для залучення інвестицій і забезпечення їх гарантій;

забезпечення умов для виконання контрактних відносин і оплати товарів і послуг;

зміцнення інституту приватної власності.

Дата добавления: 2015-05-08