Проблеми набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю

Стаття 119 ЗК: 1. Громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

2. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Загальні положення про отримання майна у власність за набувальною давністю викладені у ст.344 ЦКУ. Проте коментована стаття фактично виключає можливість застосування цих положень до відносин із земельними ділянками.

Варто зауважити, що згідно із коментованою нормою набувальна давність взагалі не є окремою підставою для набуття земельної ділянки у власність. Стаття передбачає, що за певних умов особа начебто може «звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування». Разом із тим, можливість подібного звернення абсолютно не залежить від дотримання вимог, обумовлених коментованою нормою (строку та характеру користування). Більш того, дотримання цих умов не означає і обов’язкового задоволення поданої заяви.

Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється «в порядку, встановленому цим Кодексом», тобто в загальному порядку. Такий порядок встановлений: щодо набуття земельних ділянок у власність – ст.118 ЗКУ, щодо набуття в оренду – ст.123 ЗКУ, ЗУ «Про оренду землі». Відтак, можна стверджувати про повне вихолощення у ст.119 ЗКУ ідеї набуття прав на земельні ділянки за давністю – адже «давність», передбачена статтею, не дає будь-яких переваг чи пріоритетності при передачі земельної ділянки.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що ст.119 ЗКУ є «мертвою» нормою.

З іншого боку, вже наявна судова практика невдалих спроб застосування положень коментованої статті. Наприклад, у справі №2-2577/2007 задоволено позов С.Г.С. до Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області - визнано право власності на земельну ділянку за набувальною давністю на підставі ст.118, 119 ЗКУ. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22.01.2008 зазначене рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову С.Г.С. відмовлено, оскільки набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю можливо з 1.01.2017 (ст.119 і п.1 розд.X «Перехідні положення» ЗКУ). Описаний підхід, в силу викладених вище міркувань, видається нам також помилковим: після 01.01.2017 (очевидно, це сплив 15-річного терміну після набрання чинності діючим ЗКУ) відповідно до коментованої статті право власності на земельну ділянку за набувальною давністю набути буде також неможливо.

Дата добавления: 2015-05-31