Поняття правової роботи у сфері господарювання 2 страница

—• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР);

— Антимонопольний комітет України;

— органи адміністративно-податкового оскарження;

— Державний комітет із захисту прав споживачів;

—- Державну інспекцію з контролю за цінами;

— Комітет України з питань стандартизації і сертифікації;

— Комітет з нагляду за охороною праці та інші органи.

Вивчення правового статусу спеціально уповноважених дер­жавних органів, повноваження яких можуть бути використані для захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, дозволяє комплексно підійти до вивчення змісту правової роботи суб'єкта господарювання.

Основний сенс залучення адміністративних органів до процедури захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання — це ви­користання владних повноважень таких органів для запобігання та усунення правопорушень відносно суб'єктів господарювання з боку як публічних органів, так і одиничних суб'єктів господарювання.

Законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про звернення громадян» та іншими актами законодавства передбачаються спе­ціальні строки розгляду скарг підприємців. Передбачені також організаційно-владні повноваження (компетенція) державних органів у сфері нагляду і контролю за господарською діяльністю, а також контролю одних публічних органів за здійсненням повно­важень іншими публічними органами. У зв'язку із цим виникає можливість відновлення порушених прав суб'єктів господарювання за допомогою звернення до цих органів без звернення до суду та інші правоохоронні органи.

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики і здійснює свою діяльність на підставі Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30.12.97 р.

Слід враховувати, що відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» з 01.01.93 р. Міністерство юстиції здійснює обов'язкову державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних орга­нів виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, а також веде Єдиний реєстр таких актів.

Проте вказана реєстрація не є незаперечним доказом відповіднос­ті підзаконного акта законам України. Тому суб'єкт господарювання у випадку, якщо він вважає, що зареєстрований нормативний акт ущемляє його права в порівнянні з чинним законодавством, має право подати до суду позов про визнання такого акта недійсним. Таким чином, Міністерство юстиції здійснює переважно функції охорони прав суб'єктів господарювання. Про захист порушених прав суб'єктів господарювання з боку цього органу можна говорити лише у разі, коли даний орган (за допомогою функцій державної виконавчої служби) здійснює виконання вирішень судів та інших органів (посадових осіб).

Державний комітет Украіни з питань регуляторної полі­тики та підприємництва (Держкомпідприємництво України) здійснює свої повноваження на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 07.02.2006 р., та Положення, за­твердженого постановою КМУ від 26.04 2007 р., та є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який забез­печує реалізацію державної політики у сфері підприємництва. Крім того, Комітет є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Держкомпідприємництво має право видавати роз'яснення з пи­тань регуляторної політики у сфері господарювання. Ці роз'яснення суб'єкт господарювання має право використовувати для захисту своїх прав у взаєминах з різними органами управління.

Крім того, суб'єкт господарювання може звернутися в терито­ріальний орган Комітету, який, наприклад, може направити по­дання до органів державної влади або місцевого самоврядування про скасування або зупинення регуляторних актів, що прийняті із порушенням установлених законом вимог.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЗЦПФ) здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.96 р. та Указу Президента від 14.02.97 р. «Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку». Комісія встановлює вимоги з випуску (емісії) та обороту цінних паперів та їх похідних;

встановлює порядок і видає дозвіл на здійснення діяльності з ви­пуску та обороту цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професій­ної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери; роз'яснює порядок застосування законодавства про цінні папери; ви­значає порядок ведення і веде реєстр аудиторів і аудиторських фірм, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, що здійснюють діяльність на ринках цінних паперів та їх похідних, а також виконує інші функції, покладені на неї законодавством.

Анти монопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до законів України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 р., «Про захист від недобросовісної конку­ренції» від 07.06.96 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р., іншими нормативно-правовими актами та є держав­ним органом із спеціальним статусом, мета діяльності якого — за­безпечення державного захисту конкуренції в підприємницькій діяльності.

Основним завданням АМКУ є участь у формуванні і реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господа­рювання, сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

По суті, суб'єкт господарювання має можливість здійснити за­хист своїх прав від порушень конкурентного законодавства шляхом ініціації відповідних розслідувань у рамках повноважень Антимоно- польного комітету України. Окрім організаційних переваг фахівці АМКУ володіють могутнім професійно підготовленим апаратом і методиками, такий спосіб захисту має і очевидні матеріальні пере­ваги — не вимагає судових витрат.

Найважливіше місце в системі органів захисту суб'єктів гос­подарювання від порушення їхніх прав як платників податків і власників майна займають органи адміністративно-податкового оскарження (апеляційного узгодження). До цих органів належать органи податкової служби, що розглядають скарги платників по­датків у порядку адміністративного оскарження (апеляційного узгодження). Ці органи діють на підставі Закону України «Про по­рядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р., Закону Укра­їни «Про державну податкову службу» від 04.12.90 р., «Положення про порядок уявлення і розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби» в редакції наказу Державної подат­кової адміністрації від 02.03.2001 р.

Органи адміністративно-податкового оскарження займають особ­ливе місце в структурі інших адміністративних органів, що розгля- дають скарги на рішення і дії нижчестоящих податкових органів. Це зумовлено особливим порядком взаємодії суб'єктів господарювання з такими органами оскарження, що виходять за рамки Закону «Про звернення громадян». Даний порядок підпорядкований жорстким процедурам, що передбачають:

а) пресекательні терміни розгляду скарг, коли порушення таких термінів з боку органів адміністративно-податкового оскарження вабить задоволенню скарги платника податків, а порушення тер­мінів з боку суб'єкта господарювання — втрату права на процедуру адміністративно-податкового оскарження;

б) припинення на час адміністративно-податкового оскарження дії оскаржуваного рішення, зокрема припинення нарахування штрафних санкцій;

в) дія принципу тлумачення законодавства на користь плат­ника податків. Зокрема, відповідно до Закону від 21.12.2000 р. у випадку, якщо норма закону або іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів або різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість ухвалити рішення як на користь платника податків, так і контролюючого органу, то рішення в рамках апеляційного узгодження ухвалюється на користь платника податків;

г) можливість досягнення податкового компромісу, коли врахо­вується реальна можливість погашення податкового боргу в певному (не повному) розмірі на користь сторін і т. п.

Органи адміністративно-податкового оскарження (апеляційного узгодження) мають триланкову структуру, до якої належать:

Начальник податкової інспекції, якою прийняте рішення про стягнення податкового боргу.

Обласне управління апеляцій Державної податкової адміністра­ції в області (м. Києві та м. Севастополі).

Головне управління апеляцій Державної податкової адміністра­ції України.

Важливо враховувати, що рішення ДПА України щодо розгляду скарги суб'єкта господарювання є остаточним для порядку адміні­стративного оскарження (апеляційної процедури), але не перешко­джає зверненню платника податків — суб'єкта господарювання до суду за захистом своїх прав.

Важливим етапом правової роботи з адміністративними органа­ми є зустрічний контроль суб'єкта господарювання за тим, аби поведінка таких органів та їх посадових осіб не виходили за рамки повноважень, передбачених у законах, зокрема, в Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері госпо­дарської діяльності» від 06.04.2007 р.

Система правоохоронних органів, які покликані здійснювати охорону і захист прав та інтересів суб'єктів господарювання, вклю­чає: нотаріат, адвокатуру, міліцію і прокуратуру.

Органи нотаріату, що складаються з державних і приватних нотаріусів, здійснюють свою діяльність на підставі Закону Украї­ни «Про нотаріат» від 02.09.93 р., а також Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р.

Адвокатура України відповідно до законодавства є добровільним професійним суспільним об'єднанням, покликаним згідно з Кон­ституцією України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну до­помогу (ст. 1 Закону «Про адвокатуру" від 19.12.92р.)і здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Міліція в Україні — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (ст. 1 Закону «Про міліцію» від 20.12.90 р.). Функції міліції можуть бути направлені на захист і охорону прав і інтересів суб'єктів господарювання у разі злочинних посягань на їх власність, при фізичному захисті від злочинних посягань, для надання допомоги державному виконавцеві при виконанні рішень судових та інших органів, в інших випадках, встановлених законом.

Прокуратура України також відіграє важливу роль у захисті прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів. Згідно з Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. Генеральний прокурор України і. підлеглі йому прокурори здійснюють прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів Кабі­нетом Міністрів України, органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями неза­лежно від форм власності, підлеглості і приналежності, посадовими особами і громадянам^.

Звернення в третейські (арбітражні) і судові органи за захистом порушених прав і законних інтересів суб'єктів господарювання є найбільш дієвим способом захисту прав. Про цей аспект правової роботи буде сказано докладніше надалі.

§ 3. Захист прав суб'єктів господарювання при здійсненні державними контролюючими органами перевірок їхньої діяльності

Низка проблемних питань, пов'язаних із захистом прав суб'єктів господарювання, виникає під час проведення перевірок їхньої ді- яльності з боку контролюючих органів. Так, Савченко Л. А. вважає, що перевірка виконання суб'єктами господарювання фінансових зобов'язань перед державою є основним змістом фінансового контро­лю. Також дуже часто дані перевірки впливають на нормальне функ­ціонування суб'єктів господарювання, оскільки до їх проведення притягуються бухгалтери, економісти та інші особи, які в цей час не здійснюють своїх прямих обов'язків. Саніахметова Н.О. виді­ляє засоби захисту від незаконних дій державних органів, а саме: визнання недійсними (повністю або в частині) актів державних та інших органів, невідповідних законодавству і що порушують права і законні інтереси суб'єктів; повернення з бюджету грошових коштів, необґрунтовано списаних державними органами в примусовому порядку; відшкодування збитків, заподіяних підприємцям непра­вомірними актами державних органів.

Основні гарантії суб'єктів господарювання від незаконного про­ведення перевірок закріплені в ст. 19 ГК України. Зокрема, встанов­лено, що незаконне втручання і перешкоди господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю і нагляду забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування і перевірки діяльності суб'єктів госпо­дарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання. Суб'єкт господарювання має право на отримання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльнос­ті не пізніше ніж через 30 днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії і рішення державних органів контролю і нагляду, а також їхніх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

До основних підзаконних нормативно-правових актів, які регу­люють проведення перевірок належать: укази Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.98 р., «Про внесення змін до Указу Президента України «Про спрощену систему опо­даткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» № 746/99 від 28.07.99 р., «Про деякі заходи з дерегулювання під­приємницької діяльності» від 23.07.98 р. № 817/98, постанова Кабінету Міністрів України «Порядок координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповно- важеними здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою по­датків та зборів (обов'язкових платежів)» від 21.10.2005 р. № 619, Інструкція з організації роботи органів державного пожежного на­гляду, затверджена наказом МНС України 06.02.2006 р. № 59 тощо.

Ці нормативно-правові акти встановлюють процедуру проведен­ня контролюючими органами перевірок суб'єктів господарювання. Також вони містять класифікацію перевірок, яка має велике прак­тичне значення і застосування в правовій роботі суб'єкта господарю­вання. Цей аспект правової роботи включає: перевірку документів перевіряючої особи, які підтверджують його повноваження; оцінку обґрунтованості вимог перевіряючої особи та узгодження порядку проведення перевірки; оцінку результатів перевірки і реагування на її результати.

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» під державним на­глядом (контролем) розуміє діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їхніх територіальних органів, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законів, щодо виявлення і попередження порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання і забезпечення інтересів суспільства.

Державний нагляд (контроль) забезпечується плановими і поза­плановими заходами, які здійснюються шляхом проведення пере­вірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Стаття 4 Закону закріплює загальні вимоги до здійснення нагля­ду (контролю). Так, виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд, їхні повноваження, зокрема способи перевірок, санкції за порушення вимог законодав­ства і вичерпний перелік підстав для припинення господарської ді­яльності; види господарської діяльності, що є предметом державного нагляду (контролю).

Державний нагляд (контроль) проводиться за місцем здійснення діяльності суб'єкта господарювання або його відособлених підрозді­лів, або в приміщенні органу державного нагляду (контролю) у ви­падках, прямо передбачених законом. Планові і позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Плановий або позаплановий захід повинен здійснюватися у при­сутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Перед початком проведення перевірки посадова особа органу нагляду вносить запис у відповідний журнал суб'єкта господарювання (при його наявності).

Органи державного нагляду (контролю) і суб'єкти господарю­вання мають право фіксувати процес проведення заходів або кож­ну окрему дію засобами аудіо- і відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню такого заходу.

Важливим положенням е також окреме виділення законодавцем гарантій захисту комерційної таємниці суб'єкта господарювання. В Законі чітко закріплено, що під час здійснення державного на­гляду (контролю) посадові особи такого органу зобов'язані берегти комерційну таємницю суб'єкта господарювання. Інформація, доступ до якої обмежений законом та отримана посадовою особою органу контролю під час проведення перевірок, може використовуватися виключно в порядку, встановленому законом.

Законом встановлена найважливіша гарантія прав, що переві­ряється: «У випадку, якщо норма закону або іншого нормативно- правового акта, виданого відповідно до закону, допускає неодно­значне тлумачення прав та обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення ухвалюється на користь суб'єкта господарювання» (п. 7 ст. 4 Закону).

Указ Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприєм­ницької діяльності» містить важливі положення щодо перевірок, а саме: класифікацію перевірок на планові, позапланові, повторні і зустрічні; вичерпний перелік органів, які мають право проводити перевірки, а також терміни проведення даних перевірок. Так, пла­нова перевірка повинна бути передбачена в плані контролюючого органу і повинна проводитися не частіше за один раз на рік, про її проведення суб'єкт повинен бути попереджений за десять днів до її проведення; позапланова перевірка не передбачена в плані контролюючого органу, а проводиться у випадках, визначених за­конодавством. Позапланові перевірки проводяться тільки органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їхніх повноважень. Обмеження в термінах і під­ставах проведення перевірок суб'єкта, визначені цим Указом, не розповсюджуються на перевірки, що проводяться на особисте прохання суб'єкта, або перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуальиого законодавства.

Підстави і класифікація перевірок уточнюються в підзаконних актах Державної податкової адміністрації України. Наприклад, у наказі ДПАУ № 263 від 04.06.2002 р. «Про взаємодію між підрозді­лами органів державної податкової служби України при організації документальних перевірок юридичних осіб».

При проведенні будь-якої перевірки юридичній службі (юрис­тові) дуже важливо з'ясувати, представник якого органу прибув і з якими повноваженнями. Передусім, у представника повинні бути службове посвідчення, а також наявність розпорядження або на­правлення на здійснення конкретної перевірки. Для встановлення цих фактів доцільно застосовувати норми ст. 7 Указу Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», що рекомендує суб'єктам господарювання вести журнал відві­дування їх контролюючими органами. Форма і порядок ведення журналу встановлена Наказом Державного комітету з розвитку підприємництва від 10.08.98 р. № 18 «Про затвердження форми і Порядку ведення Журналу відвідування суб'єкта підприємництва контролюючими органами». Відмова представника контролюючого органу від запису в журналі є підставою для відмови йому в прове­денні перевірки. Про цей факт суб'єкт господарювання повідомляє контролюючий орган впродовж трьох днів.

Дата добавления: 2015-05-31