Описові методи

Історичний метод полягає у виявленні історичних фактів і в уявному відтворенні на їх основі історичного процесу з одночасним розкриттям логіки руху цього процесу. Історичний метод передбачає вивчення розвитку об’єктів дослідження в хронологічній послідовності. Різновидом історичного методу є порівняльно-історичний метод(порівняльний метод, крос-культурний аналіз, компаративний метод), коли шляхом порівняння:

· виявляють загальне й особливе в історичних явищах, а також причини цих подібностей і розходжень;

· виявляють і зіставляють рівні розвитку досліджуваного об’єкта; зміни, що відбулися; визначають тенденції розвитку.

В останні роки все більшого значення набувають міжкультурні (крос-культурні) дослідження розходжень і подібності певних рис культури різних народів із застосуванням прикладної статистики. Це дає змогу виявити групи ознак і проектувати їх у минуле чи екстраполювати у майбутнє.

Ще одним різновидом історичного методу є архівне дослідження – дослідження існуючих історичних свідчень і документів, створених чи збережених іншими особами чи організаціями.

Біографічний метод передбачає дослідження подій на основі свідчень очевидця (очевидців) [3]. Цей метод, крім журналістикознавства, використовується і в суміжних сферах пізнання: в теорії літератури, етнографії, історії, соціології, психології.

Використання біографічного методу вимагає дотримання певних правил, щоб зібрана інформація була достатньою й панорамною:

· історію життя однієї людини слід співвідносити з часом і суспільством, в якому ця людина жила (живе);

· вивчаючи біографію конкретної особи, треба намагатися дослідити динаміку її суспільного й особистого життя;

· необхідно осмислити поведінку людини в тих чи інших ситуаціях, розкрити мотивацію цієї поведінки; проаналізувати світоглядні позиції індивіда.

Ставлення науковців до біографічного методу неоднозначне, адже дослідник змушений покладатися лише на суб’єктивну думку очевидця подій. Суб’єктивність є у всьому: і в життєвому досвіді людини, і в її вчинках, і в оцінних судженнях, і у світогляді. А отже, таким відомостям можна і довіряти, і не довіряти. З іншого боку, історія життя однієї людини може мати велику цінність, оскільки завдяки дослідженню конкретних біографій можна "реконструювати" сприйняття тих чи інших історичних процесів їхніми сучасниками.

Є три основні напрями біографічних досліджень:

· дослідження соціальних механізмів регулювання життя індивіда, соціальної зумовленості долі окремої людини;

· реконструкція соціального досвіду і його смислових структур, зокрема колективної історичної свідомості, субкультурних стильових форм;

· дослідження процесу соціалізації особистості та інтерналізації (засвоєння) культурних зразків [3].

У журналістикознавстві біографічний метод використовують для збирання свідчень, спостережень і спогадів очевидців історичних подій, сімейно-історичних документів (листів, щоденників, сімейних записів, фото тощо).

Біографічний метод застосовують і для дослідження тих соціальних прошарків чи процесів, які важкодоступні для безпосереднього вивчення: замкнені релігійні секти, ув’язнені (особливо засуджені до страти) тощо. Досліджуючи такі феномени, можна звернутися до свідчень і розповідей членів відповідних соціальних груп (при цьому свідок може виступати інкогніто). Ще одна сфера застосування біографічного методу – коли треба проаналізувати історію становлення окремої особистості, показати визначальні моменти професійного зростання людини і под.

Дослідники, які звертаються до біографічного методу, найчастіше використовують біографічне інтерв’ю. Такі інтерв’ю бувають трьох видів:

· лейтмотивне інтерв’ю. Респондента відразу підводять до певної теми, а потім свідомо спрямовують розмову так, щоб респондент не дуже відхилявся від заданої теми;

· наративне інтерв’ю. Співрозмовника просять докладно розповісти історію свого життя у вільній формі, але в хронологічній послідовності подій;

· відкрите інтерв’ю. Інтерв’юер виступає в ролі зацікавленого знайомого, який у стилі повсякденної розмови ставить навідні запитання [3].

Використовуючи метод біографічного інтерв’ю, важливо пам’ятати, що життя кожної людини неподільно пов’язане з процесами в оточуючому соціумі, а отже, долю окремої людини визначають:

· інтенціональні (внутрішні) процеси – життєві цілі, бажання, потреби, мотиви, поведінка в незвичних і небезпечних ситуаціях, реакція на нове і под.;

· інституціональні (зовнішні) процеси – послідовність освітніх кроків (дитсадок, школа, інститут), сімейний цикл, професійна кар’єра тощо [3].

Класифікація потрібна, щоб з’ясувати зв’язки і закономірності розвитку досліджуваних об’єктів. Конкретною формою класифікації є групування. Групування дає змогу поділити цілісну сукупність об’єктів чи даних на однорідні групи так, щоб розходження всередині групи були менші, ніж між групами. Проводячи групування, важливо забезпечити однорідність і порівнюваність ознак, за якими здійснюється розподіл.

Існує і перехресне групування (чи перехресна класифікація) – зв’язування попередньо впорядкованих даних за двома ознаками (властивостями, показниками) з метою: 1) знайти якісь взаємозалежності, 2) визначити напрям впливу одного явища (характеристики, властивості) на інше. Перехресне групування може бути спрямоване на пошук тенденцій чи на вивчення динамічних процесів, які відбуваються в суспільстві.

Класифікація за певними ознаками і критеріями дає змогу виявити деякі загальні закономірності в різних явищах дійсності, окреслити можливі причиново-наслідкові зв’язки між різнорідними фактами. Щоправда, щоб довести наявність таких зв’язків, даних самої лише класифікації не достатньо – тут треба буде застосовувати інші методи дослідження. Але саме класифікація дає змогу побачити чи "запідозрити" наявність причиново-наслідкових залежностей.

Типологічний аналіз. Типологія – це метод (а також результат) наукового пізнання, наукової систематизації, класифікації (зокрема газет, журналів, телерадіопрограм) на основі загальних для них ознак і властивостей. Метод типологізації орієнтований на пошук стійких ознак і властивостей досліджуваних об’єктів. Наприклад, тип видання – це певний узагальнений образ, що повторюється в тій чи іншій мірі в групі реально існуючих органів масової інформації. Центральне поняття типологічного методу – тип як модель, що відбиває деякі істотні ознаки певної кількості явищ, але свідомо ігнорує інші ознаки, які в цьому випадку вважаються несуттєвими.

Типологізація – виявлення подібності і розходження досліджуваних соціальних об’єктів чи явищ, пошук надійних способів їх ідентифікації, а також критеріїв групування в межах прийнятої дослідником моделі. Результатом типологізації є виділення певних типів досліджуваних об’єктів чи явищ. Типологізація відрізняється від класифікації. Адже "клас" – це та чи інша сукупність реальних об’єктів, тоді як "тип" являє собою деякий ідеальний об’єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання ряду ознак.

Типологізація періодичних видань, теле- і радіопрограм дає змогу прорахувати шляхи їх оптимального позиціювання. Щоб зробити ЗМІ ефективним, популярним і прибутковим, важливо правильно "вирахувати" його тип. Типологічний аналіз передбачає аналіз кожного видання на фоні вже існуючих, розгляд досліджуваного ЗМІ з погляду того, чи має видання свою нішу і наскільки точно в неї вписується, наскільки відповідає поточній масовоінформаційній ситуації.

Процедура типологічного методу полягає у виявленні і формулюванні деякого числа ознак досліджуваних об’єктів ("диференціальних змінних"). Різні дослідники виділяють різну кількість факторів (ознак, основ, критеріїв), які дають змогу поєднувати видання в окремі групи, створювати узагальнені типологічні моделі [1].

Значущість тих чи інших типологічних критеріїв змінюється відповідно до змін у соціально-економічній ситуації: якісь критерії стають провідними, інші втрачають своє колишнє значення. Наприклад, поділ газет за адміністративно-територіальною ознакою зберігається, але вже не є найголовнішим критерієм. Зберігається значущість національно-мовних особливостей (згадаємо "газети-дублі", які виходять двома мовами, або газети, де в одному номері публікуються матеріали різними мовами).

Колишні типологічні моделі періодики не містили таких факторів, як кон'юнктура інформаційного ринку, видавець і засновник, власник, а нині врахування цих факторів дуже важливе для визначення типової модифікації видання. Конкурентоспроможність видання, крім творчих факторів, залежить від наявності в нього друкарської бази, від доставки паперу в друкарню і готової продукції читачам, кількості реклами, ціни за номер, наявності додаткових інформаційних послуг, виготовлення супутньої поліграфічної продукції тощо. Це теж треба враховувати у типологічному аналізі.

За такою типоформуючою ознакою, як характер інформації та її інтерпретація, публікована інформація може бути безоцінною і коментованою. Газета може мати на меті повідомляти про факти або ж неодмінно давати їм свою оцінку. Обидва підходи мають право на існування, а від того, якому з них газета віддає перевагу, залежить і її тип. Тут варто враховувати менталітет аудиторії. Якщо "західна модель журналістики" передбачає (чи принаймні декларує) уникання оцінок, то вважається, що наші читачі потребують не лише фактів, а й оригінальних коментарів [10].

Кон’юнктура інформаційного ринку тісно пов’язана з читацьким попитом. Редакції, шукаючи свою аудиторію, аналізують суспільну думку і намагаються врахувати динаміку масової свідомості. Склад аудиторії неоднорідний, змінилися мотиви звернення до ЗМІ, змінилася шкала цінностей, змінюються інформаційні потреби й інтереси.

ЗМІ намагаються мати зворотний зв’язок з аудиторією. Він може мати різні форми (читацькі листи, зустрічі з журналістами у громадських приймальнях чи на читацьких конференціях, телефонні опитування, "гарячі лінії" тощо). Проводячи періодично соціологічні дослідження реальної і потенційної аудиторії, газета може відповідно коригувати свою типологічну модель, уносити зміни у свою маркетингову стратегію.

Найголовнішими нині є такі типологічні ознаки, як внутрішня структура видання, набір жанрів, стиль і мова, географія матеріалів, авторський склад, специфічне оформлення [10].

Раніше рекламу не виділяли як типологічну ознаку, але нині її вплив на ринковий успіх ЗМІ важко переоцінити. Періодичність, обсяг і тираж хоча й належать до формальних ознак, але не втрачають своєї типологічної ролі.

Ефективність функціонування газети визначається її тематичною моделлю, стабільністю рубрик, різноманіттям тем (звичайно, виходячи з того, як розуміє редакція попит своїх читачів). Збільшується роль графічного дизайну, який унаочнює фірмовий стиль. Фірмовий стиль, репутація та корпоративна політика складають імідж видання.

Дослідження типології преси передбачають збирання емпіричний даних, опис різних типових модифікацій періодичних видань і, нарешті, вичленовування типів на підставі системи ознак і їхніх компонентів.

Література до теми "Описові методи"

1. Акопов А. И. Методика типологического исследования периодических изданий (На примере специальных журналов) – Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1985. – 95 с. ВА 444379

2. Алексеева М. И. Газета в зеркале социологического анализа. – Л.: Лениздат, 1970. – 33 с. АО 194806

3. Биографический метод в социологии: История. Методология. Практика. / Под ред. Е.Ю.Мещеркиной, В.В.Семеновой. – М.:Наука, 1994. – 148 с. ВА 559692

4. Западов А. В., Соколова Е. П. Тип издания как научная проблема и практическое понятие // Вестн. Моск. унта. Сер. X, Журналистика, 1976. – № 2. – С. 49–59

5. Качанов Ю. Политическая топология: структурирование политической действительности. – М.: Ad Marginem, 1995. – 223 с. ВА 599139

6. Корнилов Е.А., Акопов А.И. Классификация в теории и практике журналистики / Филологические этюды. Сер. Журналистика. – Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1975. – 159 с. В 321838/3

7. Лысакова И.П. Тип газеты и стиль публикации. Опыт социолингвистического исследования. – Л.: ЛГУ, 1989.

8. Татарова Г.Г. Типологический анализ в социологии. – М.: Наука, 1993. – 103 с. ВА 560678

9. Типология периодической печати. – М., 1995

10. Тулупов В.В. Газета: маркетинг, дизайн, реклама. – Воронеж, 2001. – 320 с.

11. Тулупов В.В. Российская пресса: дизайн, реклама, типология.– Воронеж, 1996. – 112 с.

12. Шкондин М. Средства массовой информации: системные характеристики. – М., 1996

13. Ядов В.А. Стратегия и методы качественного анализа данных // Социология: методология, методы, математические модели. – 1991. – № 1. – С. 14–31. Ж 68737

Дата добавления: 2017-01-14