Відкрите море

Незважаючи на те, що термін «відкрите море» існує протягом багатьох століть, проте на сьогоднішній день не існує єдиного універсального поняття, що було б застосовне до водяного простору за принципом «один термін — одне поняття». Тому як у нормативних актах, так і науковій літературі, коли мова йде про відкрите море, в одних випадках маються на увазі усі водяні простори, що знаходяться за межами територіального моря, в інших — водяний простір, розташований за межами виняткової економічної зони.

Протягом усього періоду формування правового режиму відкритого моря обсяг прав, якими користалися держави в цій категорії водяного простору, не залишався постійним, а змінювався відповідно до об'єктивних закономірностей. Міжнародно-правовий режим відкритого моря в сьогоднішнім розумінні одержав своє визнання приблизно на початку XIX століття. Однак і після цього він не залишається незмінним. Досягнення науки і техніки, економічні і політичні процеси, що протікають у світі, а також розширення міжнародних зв'язків неминуче впливали на подальший розвиток концепції відкритого моря. Сформована на такому фундаменті концепція відкритого моря знайшла своє відображення в принципах і нормах Конвенції про відкрите море 1958 р., що була прийнята в Женеві на I Конференції ООН по морському праву. Згідно ст. 1 цієї Конвенції, «слова «відкрите море» означають усі частини моря, що не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води якої-небудь держави». Положення цієї статті дуже чітко перегукувалися і з іншою Женевською конвенцією — Конвенцією про територіальне море і прилеглі зоні 1958 р. Так, згідно ст. 24 цієї Конвенції, як уже відзначалася, прилегла зона є зоною відкритого моря, у якій прибережна держава може здійснювати визначені в цій статті види контролю.

Таким чином, Женевські конвенції не давали підстави для двоякого тлумачення того питання, яке саме водяний простір варто вважати відкритим морем.

Відкрите море — морський простір, що охоплює всі райони Світового океану, на які не поширюється суверенітет жодної держави. У цьому випадку під відкритим морем варто розуміти морський простір, розташований за межами територіальних морів усіх держав і на який не поширюється суверенітет жодного з них.

Говорячи про відкрите море, мова йде про морський простір, на якому не поширюється, та й не може поширюватися у відповідності зі ст. 89 Конвенції ООН по морському праву 1982 р. суверенітет якої-небудь держави. Конвенційна норма, що міститься в цій статті, є давно сформованою імперативною нормою тобто таким юридичним правилом, від якого не може бути ніякого відхилення — ні шляхом яких-небудь однобічних актів, ні шляхом висновку яких-небудь міжнародних угод. У відповідності зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. ця норма може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носила б такий же характер.

І саме той факт, що на відкрите море не поширюється суверенітет якої-небудь держави, є «найважливішим елементом» його характеристики, що повинний бути присутнім у визначенні поняття «відкрите море».

Конвенція ООН по морському праву 1982 р. у відношенні правового режиму відкритого моря, з одного боку, втілила в собі все, що вже було досягнуто людством в області формування концепції відкритого моря, з іншого боку — внесла серйозні зміни і доповнення, викликані інтенсивним розвитком нових видів господарської і наукової діяльності в сфері дослідження й освоєння Світового океану і морського дна.

Зокрема ст. 87 Конвенції підтвердила загальний принцип, відповідно до якого відкрите море відкрите для всіх держав як прибережних, так і тих які не мають виходу до моря, розширивши лише перелік воль відкритого моря в порівнянні з Конвенцією про відкрите море 1958 р. Так, відповідно до Конвенції 1982 р., воля відкритого моря включає:

· волю судноплавства і польотів;

· волю прокладати підвідні кабелі і трубопроводи, зводити штучні острови й інші установки, що допускаються нормами міжнародного права, з дотриманням суверенних прав прибережної держави, якщо цей вид діяльності здійснюється на його континентальному шельфі;

· волю рибальства з дотриманням вимог, пропонованих Конвенцією до збереження живих ресурсів відкритого моря і керування ними;

· волю наукових досліджень з дотриманням вимог Конвенції у відношенні проведення самих наукових досліджень, а також суверенних прав прибережної держави, якщо ці дослідження проводяться у водах, що покривають його континентальний шельф.

Перераховані волі відкритого моря складають так називаний принцип волі відкритого моря, якому історично належить ведуча роль у формуванні, функціонуванні і розвитку міжнародного морського права.

Як уже відзначалося, принцип волі відкритого моря вплинув на формування правового режиму інших водяних просторів. Зокрема на формування правового режиму територіального моря і проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, у плані того, що стосується права мирного і транзитного проходу судів усіх держав. На основі принципу волі судноплавства складаються правила, що закріплюють правовий статус судів у відкритому морі, права й обов'язки держави прапора у відношенні цих судів, забезпечення безпеки мореплавання і т.п.

Новацією для міжнародного морського права в Конвенції ООН по морському праву 1982 р. з'явилося включення в перелік воль відкритого моря волі на зведення штучних островів і інших установок, що допускаються міжнародним правом. Ця воля відкритого моря має на увазі що будь-яка держава має право не тільки зводити, але і використовувати у відкритому морі подібні спорудження, а положення ст. 258 Конвенції надають право на розміщення і використання науково-дослідних установок і устаткування не тільки окремим державам, але і компетентним міжнародним організаціям.

Поряд з волею зводити штучні острови новацією для міжнародного договірного морського права з'явилася воля наукових досліджень, важливість якої була настільки велика, що в Конвенції цьому питанню присвятили частину XIII, що так і називається «Морські наукові дослідження».

У доктрині міжнародного морського права принцип волі відкритого моря носить імперативний характер, тому він не може бути змінений ні однобічними актами окремих держав, ні якими б те ні було угодами.

Інший, не менш важливий, принцип уперше був закріплений у ст. 88 Конвенції, відповідно до якого відкрите море резервується для мирних цілей. Власне кажучи, цей принцип відображає прагнення світового співтовариства до того, щоб діяльність у Світовому океані «цілком була спрямована на зміцнення міжнародного світу і безпеки, на розвиток рівноправного і справедливого співробітництва всіх держав у важливій справі використання морських просторів і освоєння ресурсів в інтересах сьогодення і прийдешніх поколінь».

Говорячи про правовий режим відкритого моря, не можна залишити осторонь питання про право кожної держави, закріпленому в ст. 90 Конвенції, незалежно від того, чи є ця держава прибережним чи не має виходу до моря, на те, щоб судна під його прапором плавали у відкритому морі. Тому не дивно, що питанням мореплавання у відкритому морі приділена значна увага. Так, із тридцяти п'яти статей частини VII, присвяченої відкритому морю, питанням мореплавання тією чи іншою мірою присвячено двадцять вісім. Та й чи могло бути інакше, якщо, як уже відзначалося, Світовий океан здавна використовувався і використовується для морської торгівлі, а морський транспорт переважає в зовнішньоторговельних перевезеннях практично всіх країн. Наприклад, у Фінляндії і Норвегії на його частку приходиться 88 % усіх зовнішньоторговельних перевезень, у Греції й Іспанії - 94 %, а в Англії ця цифра досягає 98 %.

Дата добавления: 2013-12-13