Вплив групової динаміки на стабільність колективу

Тематичний розрахунок годин (рекомендований) з психологічної підготовки

Психологічна підготовка – 8 годин

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
Теорія (год)	Практика (год)	Усього (год)
1.	Функція планування і прогнозування. Поняття і класифікація управлінських рішень. Делегування повноважень як передумова ефективності управлінських рішень.
2.	Корпоративна культура в ДСНС України. Соціально-психологічний клімат як показник ефективності управлінської діяльності. Формування оптимального соціально-психологічного клімату.
3.	Психологія особистості працівника ДСНС України. Психологічний аналіз службової діяльності.
4.	Конструктивне вирішення конфліктних ситуацій у службовій діяльності. Безконфліктне спілкування.
5.	Особливості взаємодії з населенням в умовах надзвичайної ситуації. Основи організації екстреної психологічної допомоги постраждалим. Профілактика чуток.
6.	Емоційне вигорання у персоналу ДСНС України. Попередження та профілактика.
7.	Психологічна саморегуляція як засіб підвищення ефективності діяльності в екстремальних умовах. Попередження та профілактика стресових розладів. Прийоми відновлення функціонального стану на робочому місці.
	Усього

Додаток 1

Психологічна готовність до роботи в особливих умовах. Шляхи підвищення психологічної стійкості особового складу.
Психологічна готовність людини до діяльності є предметом наукових досліджень у різних галузях психологічної науки впродовж декількох десятиліть. У сучасних наукових роботах простежується інтерес до діяльності в особливих умовах, зокрема в умовах військової служби, яка може набувати й екстремального характеру. Процес психологічної готовності до діяльності в екстремальних ситуаціях є динамічним і суперечливим. У ході його формуються й удосконалюються специфічні знання, уміння, навички й якості особистості працівника. Успішність службової діяльності того або іншого працівника вирізняється за якістю результатів виконуваних завдань. Навіть у працівників ДСНС України, що мають приблизно рівні показники професійної підготовки, результати службової діяльності можуть бути різними, тому що кожний працівник може перебувати в різному стані психологічної готовності. Стан психологічної готовності врешті-решт зумовлюється стійкими психічними особливостями, властивими даній людині. Але він не являє собою простого переносу якостей і станів у нову ситуацію, просту актуалізацію їх. На стан психологічної готовності працівників ДСНС впливають і ті конкретні умови, в яких здійснюється їхня службова діяльність. Під психологічною готовністю розуміється стан, що передує певним діям, при якому можливості людини, що концентруються у неї, досягають вищого ступеня, а також набір професійно важливих особистісних якостей, знань, умінь та навичок, що сприяють досягненню такого стану і загалом успішному проходженню служби. Психологічна готовність до діяльності виявляється перед виконанням, в ході роботи і при завершенні завдань, має складну динамічну структуру, що включає сукупність емоційних, вольових, мотиваційних, інтелектуальних процесів, властивостей, станів психіки людини в їх співвідношенні із зовнішніми ситуаційними умовами і майбутніми завданнями. Аналізуючи особливості діяльності працівників ДСНС України при виконанні завдань в екстремальних умовах, потрібно відмітити те, що дана ситуація вимагає від них наступного: · сформованості у працівників реального уявлення майбутніх службових дій в екстремальних ситуаціях, здатності реально сприймати майбутню загрозу при виконанні своїх професійних обов’язків; · здатності до достатньо високого ступеня адаптованості працівників ДСНС до службової діяльності в екстремальних ситуаціях; · адаптованості до службового колективу та адаптованості до виконання завдань – до мети, умов, інформації, способів та засобів дій; · високого ступеня психологічної стійкості; · переваги позитивних психологічних станів у бійців та всього особового складу ДСНС. Здійснення професійної діяльності в екстремальних умовах вимагає від працівників граничної зібраності, мобілізованості, пильності, уваги, активної мисленнєвої роботи, упевненості в успіху, стану емоційно-вольової стійкості, готовності до активної діяльності, а також специфічних професійних знань, навичок і вмінь. Враховуючи специфіку професійної діяльності працівників ДСНС України, необхідно відмітити, що структура психологічної готовності являє собою вияв сукупності взаємопов’язаних компонентів, а саме мотиваційних, вольових, регуляторних (емоційного), когнітивних та типологічних сторін психіки працівників з їх співвідношенням із зовнішніми умовами та тими завданнями, котрі покладені на них при виконанні своїх обов’язків. Забезпечення внутрішньої готовності до виконання безпосередніх обов'язків супроводжується зростанням емоційної напруги та мобілізацією психофізіологічних функцій організму. Реалізація цього стану здійснюється в умовах основних стресогенних чинників: · Жорсткий дефіцит часу і невизначеність ситуації при підготовчому етапі (немає повної інформації про надзвичайну ситуацію). Вже під час проходження на об'єкт працівник аварійно-рятувальної служби відчуває нервово-психічну напругу, пов'язану з невідомістю майбутніх подій. · Безперервна нервово-психічна напруга, викликана систематичною роботою в незвичному середовищі (висока температура, сильна концентрація диму, обмежена видимість і т.д.), постійною загрозою для життя і здоров'я (можливі обвали конструкцій, що горять, вибухи газів, отруєння отруйними хімічними речовинами), негативними емоційними діями (винесення травмованих і обпечених людей, обгорілих трупів). · Великі фізичні навантаження, пов'язані з роботами по демонтажу конструкцій і устаткування, прокладкою рукавних ліній, подолання труднощів, пов'язаних з необхідністю постійно і довго підтримувати інтенсивність і концентрацію уваги, щоб стежити за навколишнім оточенням, тримати в полі зору стан численних конструкцій, а також технологічних агрегатів і установок в процесі виконання бойової задачі на об'єкті, що горить; · Труднощі, обумовлені необхідністю робіт в обмеженому просторі (тунелі, підземні галереї, газопровідні і кабельні комунікації), що викликає утруднення дій, порушує звичні способи пересування, а також наявність несподіваних і раптово виникаючих перешкод, що ускладнюють виконання бойової задачі. · Робота в киснево-ізолюючих протигазах, які обмежують рух (вага близько 10 кг), затрудняють дихання і спілкування. Під психологічною стійкістю розуміють якість психіки, що дозволяє людині ефективно виконувати свою професійну діяльність в різних умовах. На передній план виходять два аспекти психологічної стійкості: 1.Стійкість, стабільність; врівноваженість, відповідність; 2.Опірність (резистентність). Під стійкістю розуміють здатність протистояти труднощам, зберігати віру в ситуаціях фрустрації і постійний (досить високий) рівень настрою. Рівень психологічної стійкості особистості, так чи інакше, виявляється і в її трудовій діяльності, в надійності працівника, професіонала. З іншого боку, успішна професійна діяльність для багатьох є базисом повноцінного переживання самореалізації, що впливає на задоволеність життям в цілому, на настрій і психологічну стійкість. Стабільність, як складову психологічної стійкості, не слід розуміти як застиглість. Для психологічної стійкості особистості необхідна здатність до саморозвитку, формування власної індивідуальності. Врівноваженість - здатність спів ставляти рівень напруги з ресурсами своєї психіки і організму. Рівень напруги завжди обумовлений не тільки стресорами і зовнішніми обставинами, а й їх суб'єктивної інтерпретацією, оцінкою. Врівноваженість, як складова психологічної стійкості, проявляється в здатності мінімізувати негативний вплив суб'єктивної складової у виникненні напруги, в здатності утримувати напругу в прийнятних межах. Врівноваженість - це також здатність уникати крайнощів у силі відгуку на події, що відбуваються. Тобто, бути чуйним, чутливим до різних аспектів життя, небайдужим, з одного боку, і не реагувати занадто сильно, з підвищеною збудливістю, з іншого. Опірність - це здатність до опору того, що обмежує свободу поведінки, свободу вибору, як в окремих рішеннях, так і у виборі способу життя в цілому. Таким чином, психологічна стійкість - це якість особистості, окремими аспектами якого є стійкість, врівноваженість, опірність. Вона дозволяє особистості протистояти життєвим труднощам, несприятливого тиску обставин, зберігати здоров'я та працездатність у різних випробуваннях. Факторами, які характеризують психологічну стійкість співробітника пожежної охорони є: · впевненість у правильності професійних дій; · відсутність страху перед виконанням професійно обов'язку; · вміння володіти собою (розвинена саморегуляція, самоконтроль); · відсутність емоційної напруженості, яка веде до роздратованості, нестриманості, неврівноваженості); · наявність добре розвинених вольових якостей (цілеспрямованість, організованість, витримка, настирливість, рішучість); · задоволеність професійною діяльністю; · відсутність стурбованості; · емоційна стійкість; · оптимістична та позитивна оцінка майбутнього. Якщо чинники соціального середовища підтримують самооцінку, сприяють самореалізації, одержанню психологічної підтримки, то все це в цілому сприяє виникненню підвищеного настрою і підтримання стану адаптованості. Якщо ж фактори соціального середовища знижують самооцінку, ускладнюють адаптацію, обмежують самореалізацію, позбавляють людину емоційної підтримки, то все це сприяє виникненню зниження настрою і появи стану дезадаптованості. Так, люди з низьким рівнем психічної стійкості невпевнені в своїй професійній підготовленості, характеризуються відсутністю або зниженням цілеспрямованості при навчанні та професійній діяльності. Вони працюють без ентузіазму, намагаються уникати труднощі, замкнуті, пасивні, мало спілкуються, віддають перевагу діяльності по шаблону. Зустрівшись з екстремальними обставинами розгублюються, підвищується вірогідність виникнення у них стресового стану. Психологічна стійкість як опірність. Досягнення життєвих цілей зазвичай пов'язане з подоланням труднощів. Чим більші (соціально значущі) цілі ставить особистість, тим більше вона зустрічає труднощів. Тут є і позитивний момент: подолання супроводжується інтенсивними переживаннями самореалізації. На шляху подолання завжди зустрічаються помилки і невдачі, розчарування і образи, опір інших людей, інтереси яких зачіпаються або обмежуються у зв'язку з активністю суб'єкта. Чим менше в особистості ресурсів збереження і відновлення душевної рівноваги, оздоровлення, підтримки стійкості, тим більш обмежені можливості досягнення життєвих цілей. При виникненні важкій життєвій ситуації, виникає необхідність адаптивних перебудов, комплекс відбуваються в організмі і особистості змін найбільшою мірою залежить від рівня особистісної мобілізації. Специфіка діяльності співробітників ДСНС, високі психологічні та фізичні навантаження при виконанні професійних обов'язків пред'являють до кандидатів на службу високі вимоги. Тому, ПС є одним з найважливіших професійно-значущих якостей особистості кандидатів при їх прийомі в підрозділи пожежної охорони. Психічна стійкість людини багато в чому визначається особистісними характеристиками і як будь яка якість піддається розвитку та корекції тільки в тому випадку, якщо людина сама в цьому зацікавлена. Підвищення психічної стійкості сприяє перш за все розвитку вольової сфери (цілеспрямованості, рішучості, само володіння), підвищення рівня професійної підготовленості, оволодіння методами та прийомами саморегуляції та самоконтролю, проведення тренінгів, на яких люди навчаються різноманітним засобам та ступеням спілкування з оточуючими, навчаються відкритому спілкуванню та розглядають різноманітні варіанти виходу з кризових ситуацій. Виховання якостей особистості – одне з основних завдань психологічної підготовки. При психологічній підготовці особливе значення надається вихованню якостей особистості. Воля особистості - це сукупність різних польових проявів і якостей. Воля проявляється в цілеспрямованості, самостійності, рішучості, наполегливості, витримці і самовладанні. (Вольові зусилля людини здійснюються різними психофізіологічними механізмами в залежності від направленості зусилля). Цілеспрямованість - є важливою властивістю особистості, яка виражається в здатності людини здійснювати свої цілі. Цілеспрямованість особистості тісно пов'язана з її моральних складом, кругозором, направленістю особистості. Ці якості закладаються ще з дитинства і надалі розвиваються в залежності від напряму діяльності особистості. Самостійність проявляється в умінні визначати і здійснювати дії без допомоги інших, керуючись тільки своїми переконаннями, поглядами і базуватись тільки на своїх знаннях, уміннях і навиках. Необхідна умова формування і розвитку самостійності - участь у тій чи іншій діяльності. Рішучість виражається в умінні своєчасно і без вагань приймати обдумані рішення і втілювати їх в життя. Рішучість проявляється на всіх етапах виконання дій: при прийнятті рішення, в процесі його виконання, при завершенні дій. Дії рішучої людини характеризуються продуманістю і швидкістю, сміливістю, впевненістю в своїх вчинках. Витримка і самовладання є уміння володіти собою, своїми діями, вчинками і настроєм в будь-яку хвилину, навіть при невдачах і великому щасті. Витримана людина - це людина, яка постійно контролює себе, свої дії і поступки, яка вміє протистояти швидкоплинним нахилу, бажанню, настрою, які відвертають від головного, основного і можуть привести до небажаних вчинків. Наполегливість виражається в умінні добиватись поставленої мети, переборюючи труднощі на шляху до її досягнення. Дисципліно-здатність передбачає свідоме підкорення своєї поведінки суспільним правилам і нормам. Дисциплінована людина свідомо, без примусу бере на себе обов'язок виконувати правила суспільного життя, а потім не тільки сама виконує їх, а і слідкує за виконанням цих правил іншими членами колективу, суспільства. Мужність і сміливість проявляються в готовності і в умінні боротися, долаючи труднощі і небезпеку на шляху до поставленої мети, що для працівників пожежної хорони означає виконання основної задачі при гасінні пожеж. При неправильній організації психологічної підготовки особового складу можуть формуватись якості, які будуть негативно впливати на виконання службових обов'язків. Сутність екстремально-професійно підготовки. Екстремально-професійна підготовка - складний вид діяльності, який має багаторівневий і багатосистемний характер. У педагогічному вимірі вона становить екстремально-педагогічний процес, який інтегрує навчання (самоосвіту), виховання самовиховання, розвиток, формування, морально-психічну і психологічну підготовку. Разом з тим екстремально-професійна підготовка фахівців - це цілісна педагогічна система, яка за цілями, завданнями і змістом містить низку взаємопов'язаних підсистем. · За цілями екстремально-професійна підготовка фахівців поділяється на базову екстремальну, контекстно-екстремальну і пост-екстремальну. Базова екстремальна підготовка - це організовано-цілеспрямований процес навчання, виховання, розвитку та формування фахівців, спрямований на оволодіння сукупністю загальних знань, навичок і вмінь, які необхідні для екстремальної діяльності у різних надзвичайних ситуаціях. У ході цієї підготовки майбутні фахівці з НС отримують основну, базову підготовку до діяльності в екстремальних умовах. Поділяють на загальну екстремальну і спеціальну екстремальну підготовки. Базову екстремальну підготовку, як правило, можна проводити у спеціальних центрах або навчальних закладах підготовки. Контекстно-екстремальна підготовка - це організований процес формування цілісної професійно-екстремальної готовності до діяльності в конкретних надзвичайних ситуаціях, різних за складністю, ризиком для життя, характером перебігу і загрозами. У процесі цієї підготовки фахівці оволодівають спеціальними знаннями, навичками і вміннями для екстремальної діяльності у конкретній надзвичайній ситуації, а також формують необхідні фізичні, морально-психічні, психологічні професійні якості. Контекстно-екстремальна підготовка продовжує спеціально-екстремальну підготовку і служить підґрунтям для оперативно-екстремальної підготовки. Контекстно-екстремальну підготовку, як правило, проводять безпосередньо в частинах (підрозділах). Пост-екстремальна підготовка важлива складова екстремально-професійної підготовки. Вона спрямована на відновлення професійно-дійового, морально-психічного, психічного та фізичного потенціалу, корекцію професійно-дійових, морально-психічних, психічних і фізичних якостей та властивостей фахівців з екстремальної, спеціально-екстремальної та оперативно-екстремальної підготовок. · За завданнями, які вирішуються, екстремально-професійна підготовка фахівців поділяється на загальну екстремальну, спеціально-екстремальну та оперативно-екстремальну. Спеціально-екстремальна підготовка — це цілеспрямований процес формування спеціальних знань, навичок і вмінь, а також особистісних якостей, які необхідні для практичної екстремальної діяльності у надзвичайних ситуаціях різних категорій та різного характеру. Оперативно-екстремальна підготовка спрямована на підготовку фахівців з вирішення конкретного завдання або завдань у конкретній надзвичайній ситуації. Ії проводять завжди перед виконанням завдань у надзвичайних ситуаціях для їх ефективного розв'язання і забезпечення індивідуальної та групової безпеки. Ії обсяг, зміст, форми, методи і способи залежать від змісту самої надзвичайної ситуації, її новизни, ступеня екстремальності, досвіду роботи в ній тощо. · За змістом екстремально-професійна підготовка фахівців включає спеціальні морально-психічну, психологічну, фізичну, медичну, спеціально-технічну, спеціально-техногенну, спеціально-екологічну, спеціально-видову (за видами надзвичайних ситуацій), спеціальну екстремально-дійову (екстремально-індивідуальну та екстремально-групову) та інші підготовки. Цілісна екстремально-професійна підготовка фахівців до дій в екстремальних умовах можлива лише в ході екстремально-педагогічного процесу як цілеспрямованої, доцільно організованої і змістовно насиченої системи навчально-виховної діяльності. Одним із засобів підвищення рівня психологічної готовності працівників ДСНС України є психологічна смуга перешкод, навчальне містечко, площадка для емоційно-вольових вправ. Навчальне містечко – це реальна територія зі спорудженнями, де можуть відбуватися екстремальні події, типові для того виду діяльності, до якої готується дана категорія персоналу ДСНС України. Спорудження на ньому виконано у натуральний розмір із підручних матеріалів, бетонних блоків або цегли і обладнано так, щоб керівник заняття і ті, хто навчаються, могли: · вести відеозапис дій виконуючих вправи для наступного аналізу; · мати голосовий або радіозв’язок із посередниками, імітаторами та тими, · хто забезпечує безпеку; · вводити в дію у потрібний момент засоби імітації. Психологічна смуга перешкод - ланцюг навчальних позицій у вигляді розташованих послідовно на відстані 3-5 м. один від одного різноманітних перешкод, типових для діяльності професіоналів, які проходять підготовку (ями з водою та перекинутою через них колодою; димовогнева позиція; місток, що хитається; карниз на висоті 3-4 м; підземний лаз; підвал; лабіринт; автомашина; рів і т.п.). Для урізноманітнення обстановки при повторних вправах поряд зі стаціонарними застосовується переносні перешкоди. Вправи на смузі ускладнюються проходженням їх: · без відпочинку декілька разів; · навздогін (перший працівник стартує з випередженням другого на 5-15 сек.); · у прямому й зворотному напрямку; · парами, групою; · групою з перенесенням «постраждалого»; · з імітацією вогню, шумових ефектів, лементів, вибухів, яскравого світла в · обличчя і т.п.; · в утруднених умовах (у сутінках, контрастах світла і темряви та ін.). Щоб проходження смуги не зводилося тільки до перенесення фізичних і вольових навантажень (і збільшення психологічних), застосовуються додаткові навчальні завдання: - надання першої медичної допомоги «постраждалому» на шляху проходження; - вивчення обстановки на шляху проходження смуги і доповідання про її особливості після повернення і т.д. Площадка для емоційно-вольових вправ створює ситуації, що дозволяють працівнику проявити самовладання й уміння пересилити свою нерішучість, змусити себе перебороти тривогу і страх. Вона обладнується спеціальним обладнанням, що підбирається з максимально можливим фаховим ужитком і являє собою конструкції, розміщенні компактно на площадці (це можуть бути трампліни для стрибків з висоти 3, 4, 5 м на землю; східці різної висоти, нахилу, конструкції і тривкості; колоди, розташовані горизонтально на висоті 2, 3, 4 м; хиткий місток без поручнів, перекинутий через невеличке водоймище і т.п.). Оптимізація психологічного стану й психологічного клімату. Значні емоційні навантаження можуть призводити до змін в організмі, сприяння швидкому розвитку вираженого стомлення та перевтомлення, а в деякий випадках навіть викликати психічні порушення. Надійність професійної діяльності досягається в першу чергу вихованням у кожного члена колективу високих моральних і психологічних якостей, дисциплінованості й ініціативи, що включає: · Всебічний розвиток сукупності вольових якостей (цілеспрямованості, активності, ініціативи, сам оволодіння, витримки, наполегливості); · Формування особливих якостей психофізіологічної надійності (стійкості до тривалого напруження організму, до небезпеки, ризику, готовність до негайних дій); · Розвиток здатності до оптимальної мобілізації особистих можливостей та самоконтролю організму; · Набуття досвіду подолання перешкод при роботі в екстремальних умовах; · Всебічний розвиток якостей професійного мислення в аварійних ситуаціях; · Розвиток стійкості до мотонотості в звичайних умовах. Встановлено, що зміни в організмі менш виражені, якщо спеціаліст тренований, професійно досвідчений, фізично загартований й підготовлений до подолання перешкод. При виконанні тренувань у спеціалістів необхідно загострювати й підтримувати почуття переднього краю, для цього додатково пояснюються завдання, мета, стан та вимоги готовності до роботи в екстремальних умовах. Оптимальний емоційний стан потребує створення в колективах психологічно сприятливих умов для професійної діяльності, основу яких складає ділова атмосфера, взаємна підтримка, справедлива вимогливість. Під час тренувань особлива увага приділяється нормалізації взаємовідносин, попередженню й виключенню конфліктних ситуацій й емоціональних зривів. Ефективним засобом профілактики астенічних емоційних станів вважається проведення загально - організаційних заходів, які підвищують емоційну стійкість організму до несприятливих факторів діяльності спеціалістів (раціональний режим праці та відпочинку, систематичні заняття фізпідготовкою, повноцінний сон). Література: 1. М.С.Корольчук, В.М.Крайнюк «Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах», Київ 2009 р. 2. В.А. Бодров « Психологический стресс: развитие и преодоление». – Москва 2006 р. 3. В.І. Розов «Психологічна підготовка до діяльності в умовах професійного стрессу», Київ 2007 р. 4. О.С. Колесніченко «Формування емоційного компонента психологічної готовності до дій в екстремальних умовах у працівників МНС України». Збірник наукових праць «Проблеми екстремальної та кризової психології» Вип.6. – 2009 р. 5. О.С. Колесніченко «Психологічний аналіз процесу підготовки працівників МНС до діяльності в екстремальних ситуаціях» Збірник наукових праць «Проблеми екстремальної та кризової психології» Вип.8. – 2010 р.
Алгоритм безпомилкових дій при перебуванні в екстремальних умовах службової діяльності.
В умовах катастроф та стихійних лих, нервово - психічні порушення у значної частини населення, проявляються в діапазоні від стану дезадаптації і невротичності, неврозо - подібних реакцій до реактивних психозів. Їх тяжкість залежить від багатьох факторів: вік, стать, рівень вихідної соціальної адаптації; індивідуальних характерологічних особливостей; додаткових факторів до моменту катастрофи (самотність, наявність на утриманні дітей, хворих родичів, власна безпорадність: вагітність, хвороба і т.д.). Проведення психотерапії та психопрофілактики необхідно реалізовувати в двох напрямках: Перший напрямок - гострих панічних реакцій; Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей, що потім передається оточуючим і переростає в некерований процес. У людей різко підвищується емоційність сприйняття подій які відбуваються навколо, знижується їх відповідальність за свої вчинки. Людина не може розумно оцінювати своє поводження, правильно осмислити реальну обстановку. У такій атмосфері досить тільки одному висловити або виявити бажання утекти з району надзвичайної події, як людська маса починає сліпо наслідувати їй. Другий напрямок - відстрочених, «відставлених» нервово-психічних порушень. Другий напрямок - психотерапія та психопрофілактика осіб з розвиненими нервово-психічними порушеннями. Технічні складності ведення рятувальних робіт у зонах катастроф, стихійних лих можуть приводити до того, що постраждалі протягом досить тривалого часу опиняться в умовах повної ізоляції від зовнішнього світу. У цьому випадку рекомендується психотерапевтична допомога у вигляді екстреної «інформаційної терапії», метою якої є психологічне підтримку життєздатності тих, хто живий, але перебуває в повній ізоляції від навколишнього світу (землетрусу, руйнування осель в результаті аварій, вибухів і т. Д.). «Інформаційна терапія» реалізується через систему звукопідсилювачів і складається з трансляції наступних рекомендацій, які повинні почути постраждалі: 1) інформація про те, що навколишній світ йде до них на допомогу і робиться все, щоб допомога прийшла до них якомога швидше; 2) перебувають в ізоляції повинні зберігати повний спокій, т. к. це одне з головних засобів до їх порятунку; 3) необхідно надавати собі самодопомога; 4) у разі завалів постраждалі не повинні приймати яких-небудь фізичних зусиль до самоевакуаціі, що може призвести до небезпечного для них зміщення уламків; 5) слід максимально економити свої сили; 6) перебувати з закритими очима, що дозволить наблизити себе до стану легкої дрімоти і більшої економії фізичних сил; 7) дихати повільно, неглибоко і через ніс, що дозволить економити вологу і кисень в організмі, і кисень в навколишньому повітрі; 8) подумки повторювати фразу: «Я абсолютно спокійний» 5-6 разів, чергуючи ці самонавіювання з періодами рахунки до 15-20, що дозволить зняти внутрішнє напруження і домогтися нормалізації пульсу і артеріального тиску, а також самодисципліни; 9) вивільнення з «полону» може зайняти більше часу, ніж хочеться потерпілим. «Будьте мужніми і терплячими. Допомога йде до вас». Метою «інформаційної терапії» є також зменшення почуття страху у постраждалих, т. к. адже людини в екстремальній ситуації багато в чому визначається емоцією страху, що до визначених меж може вважатися фізіологічно нормальною, оскільки вона сприяє екстреній мобілізації фізичного і психічного стану, необхідного для самозбереження. При втраті критичного відношення до власного страху, зниженні і зникненні можливості контролювати свої дії і приймати логічно обґрунтовані рішення формуються різні розлади (реактивні психози, афективно-шокові реакції), а також стани паніки. У залежності від характеру погрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків: побоювання, острах, переляк, жах. До основних ознак страху відносяться: • напруга м'язів (особливо лицьових); • сильне серцебиття; • прискорений поверхневий подих; • знижений контроль над власною поведінкою. Панічний страх, жах може спонукати до втечі, викликати чи заціпеніння, навпаки, порушення, агресивне поводження. Поряд із психічними розладами нерідко відзначаються нудота, запаморочення, прискорене сечовипускання, оcтудно - подібний тремор, непритомності. Сприйняття простору змінюється, спотворюються відстань між предметами, їхні розміри і форма. Часом навколишнє представляється “нереальним”, причому це відчуття зберігається протягом декількох годин після впливу. Тривалими можуть бути і кінестетичні ілюзії (відчуття хитної землі, польоту, плавання і т.д.). При реакціях страху свідомість звужена, людина погано контролює себе, хоча в більшості випадків зберігаються доступність зовнішнім впливам, вибірковість поведінки, можливість самостійно знаходити вихід зі скрутного положення.
Психологія міжособистісної взаємодії співробітників у службовому колективі. Психологічні особливості конфліктів та шляхи їх вирішення.
Професійна діяльність рятувальників пов’язана з екстремальними, стресовими умовами праці. Щоразу, виконуючи свої професійні обов’язки, службовці підрозділів ДСНС України переживають ситуацію стресу. Рятувальники належать до групи ризику щодо виникнення як гострого, так і хронічного стресового та постстресового розладів. Професія рятувальника приховує в собі реальну, об’єктивну загрозу життю людини. Стресовий характер професійної діяльності рятувальників негативно впливає на їхні психічні стани, що зумовлює цілу низку негативних соціально-психологічних наслідків у професійній сфері. До них належать: зниження задоволеності працею, погіршення соціально-психологічного клімату в колективі, професійне вигорання тощо. На нашу думку, професійний стрес негативно впливає на професійну взаємодію працівників оперативних служб країни, порушуючи її злагодженість. Міжособистісні відносини – це організаційно-технологічна взаємодія, статутно-рольовий взаємозв’язок, адміністративно-психологічний взаємовплив, емоційно-логічне взаємопізнання. Єдність суспільних і міжособистісних відносин представляється у вигляді взаємовідносин людей і згуртованість, дружба, згода, конкуренція, співпраця, а також у вигляді якостей особистості, від яких залежать психологічні особливості спілкування людей. Колектив підрозділів служби цивільного захисту має свою специфіку. Вона полягає в тому, що керівники й співробітники зобов’язані дотримуватись субординації, службової дисципліни та уставних відносин. В уставі, наказах, розпорядженнях, інструкціях, положеннях та інших нормативних правових актах регламентуються права та обов’язки посадових осіб. Отже, робота в команді – це колективна форма організації праці, яка передбачає розподіл обов’язків всередині команди; вирішення проблеми раціонального розподілу обов’язків між її членами; оцінку результатів праці; стимуляцію внутрішніх резервів членів команди та розвитку ініціативи; суміщення, при потребі, суміжних спеціальностей. Психологічною основою командної форми організації праці є спрямованість на виконання завдання, що тісно пов’язано з розширенням прав і відповідальності кожного члена команди. Головними компонентами, які визначають психологію колективу служби цивільного захисту, є рівень службових та особистих взаємовідносин (офіційна та неофіційна структура), психологічна сумісність, соціально-психологічний клімат, конфліктність. Офіційна і неофіційна структури колективу. Повсякденні відносини співробітників на роботі не вкладаються повністю в межі нормативних вказівок, якими б деталізованими вони не були. Тому співробітники зустрічаються один з одним, збираються в групи та обговорюють особисті справи, різні питання, відступаючи від офіційної субординації. В цьому випадку виявляються неофіційні (дружні, товариські) відносини, які можуть значно відрізнятись від офіційних. Неофіційні відносини створюють деяку структуру, яка складається переважно з малих груп, досить стійких за складом та тривалих за існуванням. Усередині цих груп окремі їх члени відіграють активну роль, їм надають перевагу, до їх думки прислуховуються. Такі співробітники завойовують домінуючу позицію в групі, стають її лідерами. Лідер – співробітник, який користується найбільшим визнанням групі, справляє на неї найбільший вплив.Звичайно він має й найбільшу кількість контактів у групі, є представником її інтересів у взаємостосунках з іншими групами – як офіційними, так і неофіційними. Практика свідчить, що неофіційна структура існує в колективі підрозділу служби ДСНС обов'язково. До цього співробітників начебто «підштовхує» регламентація та обмеження службових відносин. Разом з тим вона може доповнювати офіційну структуру і тим самим сприяти виконанню службової діяльності. Ефективне керівництво колективом передбачає знання його неофіційної структури та використання можливостей неформального психологічного впливу на членів колективу. Більш того, досить припустимою є участь керівника безпосередньо в неофіційній групі як її члена. У відносинах з лідером доцільно дотримуватись тактики узгодженого впливу, врахування думки стосовно важливих питань. Далекоглядний керівник намагається допомогти надійним, досвідченим працівникам досягти лідерства, у разі розбіжності думок з колективом – переконувати та схиляти на свій бік саме лідерів. Психологічна (міжособистісна) сумісність. При комплектуванні колективу, створенні різних службових угруповань треба враховувати не тільки психологічні особливості окремих співробітників, але й ефект їх об’єднання один з одним. Міжособистісна сумісність являє собою оптимальне співвідношення психологічних особливостей співробітників, що забезпечує взаємну приязнь і, як наслідок, – ефективну службову діяльність. Психологічна сумісність супроводжується почуттям взаємної симпатії, задоволення від контактування та спільних дій, Психологічна сумісність тісно пов’язана зі співпрацею і впливає на неї. Соціально-психологічний клімат (СПК) – як одна складових психології колективу органу внутрішніх справляє собою певний стан міжособистісних відносин, який відображає їх тон та характер. Соціально-психологічний клімат – система міжособистісних стосунків, що утворилися в колективі у процесі виконання спільної діяльності і постійного спілкування. Аналіз результатів вивчення СПК в колективах служби цивільного захисту показує, що в колективах із сприятливим СПК легше справляються із впливом тяжких та небезпечних умов праці, нижча плинність кадрів. Несприятливий психологічний клімат негативно впливає на рівень захворюваності особового складу внаслідок розвитку у нього хронічних стресових реакцій. Таким чином, налаштування сприятливого СПК в підпорядкованому колективі працівників ДСНС є важливою задачею керівника. Ефективна робота організації можлива лише за умови високої згуртованості і єдності. А. Петровський виділяє три рівні групової згуртованості: Перший рівень – в основі згуртованості лежить розподіл між усіма членами загальних цілей групової діяльності; Другий рівень – згуртованість виражається у співпадінні у членів групи цінностей, пов’язаних із процесом спільної діяльності; Третій рівень – згуртованість базується на емоційних контактах членів групи. Психологічні особливості конфліктів та шляхи їх вирішення. Слово «конфлікт» (лат. - зіткнення) означає зіткнення двох або декількох соціальних груп, організацій, осіб і т. д. з метою однієї із сторін реалізувати свої матеріальні або духовні інтереси за рахунок іншої. Це боротьба, де використовуються будь-які засоби, щоб тільки здобути перемогу. Кожен конфлікт, незалежно від причин його виникнення, має таку структуру: · сторони (учасники) конфлікту; · причини конфліктів, несумісність цінностей і намірів сторін; · поведінка, спрямована на руйнування намірів іншої сторони; · застосування сили з метою вплинути на поведінку іншої сторони в потрібному напрямі. У динаміці конфлікту здебільшого виділяють такі етапи: Перша стадія — виникнення об'єктивної конфліктної ситуації. Сутність цієї стадії в організації може мати багато різновидів. Наприклад, якщо двоє або декілька співробітників прагнуть до однієї мети, а об'єктивно досягти її може тільки один з них (одна вакансія, одна виділена квартира тощо). Якийсь час об'єктивну конфліктність сторони не усвідомлюють. Цю стадію називають ще стадією потенційного конфлікту, бо реальним конфліктом він стає після усвідомлення учасниками об'єктивної ситуації. Друга стадія — це усвідомлення ситуації як конфліктної хоча б одним з її учасників. Процес усвідомлення конфлікту охоплює, по-перше, усвідомлення самої ситуації як значимої, тобто здатної забезпечити досягнення значимої мети, по-друге, усвідомлення того факту, що інша сторона перешкоджає досягненню цієї мети. Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди супроводжується емоційним напруженням. Емоційні стани мають значний вплив на перебіг конфлікту. Демонстрація одним з учасників почуттів ворожості, агресії, антипатії сигналізує сприймання конфлікту і мобілізує зусилля обох сторін. Третя стадія розвитку конфлікту — це перехід до конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка — це реальні дії сторін, спрямовані на те, щоб прямо або опосередковано блокувати досягнення протидіючою стороною своїх цілей, водночас — активно реалізувати власні наміри. На думку дослідників, можливий і другий варіант поведінки в конфліктній ситуації — відмова від конфліктної взаємодії, вихід із ситуації. Причини такої поведінки: · усвідомлення однією зі сторін недостатності власних ресурсів для ведення боротьби; · зміна ставлення до предмета суперечностей, коли з'ясовано, що ціна "перемоги" може бути дуже великою; · тактичний відступ для перегрупування або перетворення конфліктної ситуації з такої, яка нерозв'язна, у потенційно "вирішувану". Третій напрям, у якому може розвиватися взаємодія в конфліктній ситуації, — це шлях "угоди", "переговорів", "консенсусу". У цьому випадку сторони з огляду на обставини передбачають, що отримання максимуму неможливе, тому, щоб не втратити все, вони йдуть на взаємні поступки, знижуючи власні домагання. Переговори можуть відбуватися шляхом компромісу і співпраці. У випадку пошуку компромісу дві сторони із самого початку визначають свої позиції (або те, що вони хочуть). Потім кожна сторона починає висувати свої і розглядати пропозиції іншої сторони доти, доки не буде досягнуто згоди. Це звичайний підхід до розгляду фінансових питань і спорів про ціну товару або про відповідність заробітної плати. Для стилю співпраці потрібно простежити вихідну позицію "в глибину", тобто відшукати приховані інтереси, бажання або потреби сторін. Крім цього, необхідний деякий час. Оскільки при веденні переговорів таким стилем повинні бути задоволені всі ці елементи, то такий стиль дає змогу повніше задовольнити інтереси сторін, аніж стиль компромісу. Коли суперники намагаються відстояти протилежні цілі, необхідно спробувати знайти так звані зони злагоди, тобто те спільне, що наявне в учасників переговорів, варіанти вирішення, і на цій основі досягнути компромісу. Четверта стадія розвитку конфлікту — конфлікти можуть мати різноманітне вирішення залежно від таких умов: · предметного змісту; · наявності об'єктивних можливостей для його вирішення; · учасників і умов перебігу конфлікту; · від ділових і особистісних рис осіб, до обов'язків яких належить пошук шляхів вирішення конфлікту. Діапазон вирішення конфлікту або варіанти вирішення можна описати так: • Цілковите припинення конфронтації шляхом взаємного примирення сторін (складність такого вирішення — у пошуку об'єктивної основи примирення). • Компроміс, що основується на частковому задоволенні домагань обох сторін, необхідності взаємних поступок. Цей вихід приводить до взаємного виграшу, характерного для ситуації на зразок "угода". • Вирішення конфлікту на принциповій, діловій основі: — конструктивно — шляхом задоволення об'єктивних вимог, претензій сторін, що конфліктують; — деструктивно — шляхом виявлення необґрунтованості претензій, профілактичної і виховної роботи, а також шляхом покарання учасників конфлікту. • Організаційне (механічне) припинення конфлікту — розформування підрозділу, якщо вирішити конфлікт іншими способами неможливо; звільнення одного з учасників конфлікту (однієї зі сторін) з організації; переведення одного (здебільшого лідера) або декількох членів конфліктної сторони в інший або інші підрозділи певної організації. Способи вирішення конфлікту передбачають свідомі, активні дії осіб, які зацікавлені у позитивному для колективу вирішенні конфлікту. Одним із складних завдань, які стоять перед керівником і колективом, є оптимальне, справедливе вирішення конфлікту. Вирішення конфлікту можливе на двох рівнях: · на частковому, коли усувають тільки конфліктну поведінку, але не усувають глибинні психологічні, внутрішні спонукання до конфлікту; · на повному, коли конфлікт вирішення і на рівні реальної поведінки, і на психологічному (емоційному) рівні. Література: 1. Волуйко О. М. Управління професійним стресом керівників органів внутрішніх справ: навч. посіб. / О. М. Волуйко, О. В. Гошкодеря. – К.: Скіф, 2008. – 108 с. 2. Крайнюк В. М. Порівняльна характеристика стресостійкості рятувальників з різним професійним досвідом / В. М. Крайнюк // Психологія і суспільство. – 2006. – № 4. – С. 101–104. 3. Крайнюк В. М. Психологія стресостійкості особистості: монографія / В. М. Крайнюк. – К.: Ніка-Центр, 2007. – 432 с. 4. Малкина-Пых И. Г. Экстремальные ситуации: справочник практического психолога / И. Г. Малкина-Пых. – М.: Эксмо, 2006. – 960 с. 5. Собчик Л. Н. Психология индивидуальности. Теория и практика психодиагностики / Л. Н. Собчик. – СПб.: Речь, 2003. – 624 с.

Психологічні особливості поведінки населення у надзвичайних ситуаціях. Особливості спілкування з постраждалими.

При розгляді питань поведінки людини в умовах надзвичайної ситуації велику увагу потрібно приділяти психології страху. В екстремальних умовах людині постійно доводиться долати небезпеки, загрозливі його існуванню, що викликає страх, тобто короткочасний або тривалий емоційний процес, що породжується дійсною або уявною небезпекою. Страх - це сигнал тривоги, але не просто тривоги, а сигнал, що викликає вірогідні захисні дії людини. Страх викликає у людини неприємні відчуття - це негативна дія страху, але страх - це і сигнал, команда до індивідуального або колективного захисту, оскільки головна мета, що стоїть перед людиною, - це залишитися живим, продовжити своє існування. Слід враховувати, що найбільш частими, значними і динамічними є необдумані, несвідомі дії людини як результат його реакції на небезпеку. Найбільшу небезпеку для людини представляють чинники, які можуть викликати його загибель в результаті різних агресивних дій - це різні фізичні, хімічні, біологічні чинники, високі і низькі температури, іонізуючі (радіоактивні) випромінювання. Усі ці чинники вимагають різних способів захисту людини і групи людей, тобто індивідуальних і колективних способів захисту, до яких можна віднести: прагнення людини віддалитися за межі дії вражаючих чинників (втекти від небезпеки, захиститися екраном і т. д.); енергійна атака людиною джерела можливих вражаючих чинників для послаблення їх дії або знищення джерела можливих вражаючих чинників. Групова поведінка людей у надзвичайних ситуаціях. Під груповою поведінкою людей в НС розуміють поведінку більшості осіб, що входять до групи і виявилися перед лицем раптової і небезпечної події або загрози такої події, які зачіпають інтереси усіх людей. Це пов'язано з реальними або потенційними матеріальними втратами, людськими жертвами і характеризується помітною дезорганізацією громадського порядку. Групова поведінка людей пов'язана з однією і тією ж зовнішньою подією і залежить від таких емоційних чинників, які пов'язані з груповим настроєм, а не з індивідуальними властивостями психіки людини. Випадки, що носять негативний, патологічний характер, відрізняються відсутністю адаптації до обстановки, коли люди своєю нераціональною поведінкою і небезпечними для оточення діями збільшують число жертв і дезорганізують громадський порядок. В цьому випадку може наступити "шокова загальмованість", коли маса людей стає розгубленою і безініціативною. Частим різновидом «шокової загальмованості» є паніка, коли страх перед небезпекою опановує групу людей. Зазвичай паніка проявляється як дика безладна втеча, коли людьми керує свідомість, зведена до примітивного рівня (примітивна реакція людини на страх). Вона може супроводжуватися справжнім шаленством, особливо, якщо на шляху зустрічаються перешкоди, подолання яких супроводжується великою кількістю людських жертв. Панічні реакції можуть спостерігатися і у групи людей в замкнутих приміщеннях, коли людина відчуває загрозу свого життя. Багато хто в цих випадках вважає, що врятуватися майже неможливо, миттєво піддаються почуттю масового страху, особливо, якщо в групі є не урівноважені люди, а таких може бути не більше 2% від числа усієї групи. У психологічному плані паніка дуже заразна, оскільки пов'язана з проявом «стадного інстинкту». Необхідно знати, що заздалегідь прийняті заходи обережності не можуть повністю виключити можливість виникнення паніки, але можуть її істотно зменшити, тому вживання таких заходів обов'язкове. Також треба відмітити, що критична ситуація, яка виникає під час надзвичайної ситуації викликає у людини стрес та приводить до сильного нервового напруження, тому під час надзвичайної ситуації у населення можуть спостерігатися такі негативні явища як: Марення та галюцинації.До основних ознак марення відносяться помилкові висновки, в помилковості яких потерпілого неможливо переконати. Галюцинації характеризуються тим, що потерпілий переживає відчуття присутності уявних об'єктів, які в даний момент не впливають на відповідні органи чуття (чує голоси, бачить людей, відчуває запахи та інше). Апатія.Може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи; чи в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своєї діяльності; чи коли не вдалося когось врятувати, і що потрапив в біду близька людина загинула. Навалюється відчуття втоми - таке, що не хочеться ні рухатися, ні говорити, рухи і слова даються насилу, в душі - порожнеча, байдужість, немає сил навіть на прояв почуттів. Якщо людину залишити без підтримки і допомоги в такому стані, то апатія може перейти в депресію (важкі і тяжкі емоції, пасивність поведінки, відчуття провини, відчуття безпорадності перед лицем життєвих труднощів, безперспективність і так далі). В стані апатії людина може знаходитися від декількох годин до декількох тижнів. Основними ознаками апатії є: · байдуже відношення до оточення; · млявість, загальмованість; · повільна, з довгими паузами, мова. Ступор.Ступор - одна з найсильніших захисних реакцій організму. Вона настає після найсильніших нервових потрясінь (вибух, напад, жорстоке насильство), коли людина витратила на виживання стільки енергії, що сил на контакт з навколишнім світом вже немає. Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не надати допомогу і потерпілий пробуде в такому стані достатньо довго, це приведе до його фізичного виснаження. Оскільки контакту з навколишнім світом немає, потерпілий не помітить небезпеки і не зробить дій, щоб її уникнути. Основними ознаками ступора є: · різке зниження або відсутність довільних рухів і мови; · відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотики, щипки); · "застигання" в певній позі, заціпеніння, стан повної нерухомості; · можлива напруга окремих груп м'язів. Рухове збудження. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина просто перестає розуміти, що відбувається навколо нього. Він не в змозі визначити, де вороги, а де помічники, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення, стає схожою на тварину, що кидається в клітці. Основними ознаками рухового збудження є: · різкі рухи, часто безцільні і безглузді дії; · ненормально гучна мова або підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглузді речі); · часто відсутня реакція на оточенні (на зауваження, прохання, накази). Агресія. Агресивна поведінка - один з мимовільних способів, яким організм людини "намагається" понизити високу внутрішню напругу. Прояв злості або агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самому постраждалому і оточенням. Основними ознаками агресії є: · роздратування, невдоволення, гнів (по будь-кому, навіть незначному приводу); · нанесення оточенням ударів руками або якими-небудь предметами; · словесна образа, лайка; · м'язова напруга; · підвищення кров'яного тиску. Нервове тремтіння. Після екстремальної ситуації з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм "скидає" напругу. Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться усередині, в тілі, і викличе м'язові болі, а надалі може привести до розвитку таких серйозних захворювань, як гіпертонія, виразка та ін. Основні ознаки цього стану: · тремтіння починається несподівано - відразу після інциденту або через якийсь час; · виникає сильне тремтіння усього тіла або окремих його частин (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити сигарету); · реакція триває достатньо довго (до декількох годин); · потім людина відчуває сильну втому і потребує відпочинку. Плач. Коли людина плаче, усередині у неї виділяються речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе. Основні ознаки цього стану: · людина вже плаче або готовий розридатися; · тремтять губи; · спостерігається відчуття пригніченості; · на відміну від істерики, немає ознак збудження. Якщо людина стримує сльози, то не відбувається емоційної розрядки, полегшення. Коли ситуація затягується, внутрішня напруга може завдати шкоди фізичному і психічному здоров'ю людини. Істерика.Істеричний припадок триває декілька хвилин або декілька годин. Основні ознаки: · зберігається свідомість; · надмірне збудження, безліч рухів, театральні пози; · мова емоційно насичена, швидка; · крики, ридання. Особливості спілкування з постраждалими. Правила для співробітників рятувальних служб: Дайте знати потерпілому що ви поруч і що вже приймаються заходи по порятунку. Потерпілий повинен відчувати, що в ситуації, що створилася, він не самотній. Підійдіть до потерпілого і скажіть, наприклад: «Я залишуся з вами, поки не приїде «Швидка допомога». Потерпілий також має бути проінформований про те, що зараз відбувається: «Швидка допомога» вже в дорозі». Постарайтеся позбавити потерпілого від сторонніх поглядів. Цікаві погляди дуже неприємні людині в кризисній ситуації. Обережно встановлюйте тілесний контакт. Обережно налаштовуйте тілесний контакт зазвичай заспокоює потерпілого. Тому візьміть потерпілого за руку або обережно за плече. Торкатися до голови або інших частин тіла не рекомендується. Займіть положення на тому ж рівні, що і потерпілий. Навіть надаючи медичну допомогу, прагніть знаходитися на одному рівні з потерпілим. Говоріть та слухайте. Уважно слухайте, не перебивайте, будьте терплячі, виконуючи свої обов'язки. Говорите і самі, бажано спокійним тоном, навіть якщо потерпілий втрачає свідомість. Не проявляйте нервозності. Уникайте докорів. Запитаєте потерпілого: «Чи можу я що-небудь для вас зробити?» Якщо ви переживаєте почуття співчуття, не соромтеся об цього сказати.   Література: 1. Малкина-Пых И.Г. «Экстремальные ситуации». - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 960 с. - (Справочник практического психолога). 2. Лєбєдєва С.Ю., Оніщенко Н.В., Тімченко О.В., Тітаренко Д.С., Ткач М.І., Христенко В.Є. «Особливості надання екстреної психологічної допомоги постраждалим при аваріях на шахтах Донеччини: монографія». – Х.: НУЦЗУ, 2011. – 219 с.

Вплив екстремальних умов службової діяльності на психіку рятувальника. Попередження та профілактика можливих негативних психічних станів у персоналу ДСНС України. Емоційне вигорання. Посттравматичні стресові розлади. Психосоматичні захворювання.

Аналізуючи екстремальні умови діяльності доцільно зупинитись на відстрочених наслідках їх впливу на людину. Так, Ю.О. Александровський [1], крім непатологічних реакцій людей на екстремальну ситуацію: · (страх, тривога), описав психопатологічні явища – психогенії – хворобливі стани, що проявляються у формі · дезадаптованої поведінки, змінах в емоційній, пізнавальній сферах, міжособистісних стосунках. Водночас, в екстремальності задіяні умови режиму тривалої гіпокінезії, гіподинамії; вплив · несприятливих кліматичних умов; несприятливі впливи фізичних чинників (радіочастот, шумів, вібрації); · наявність у повітрі шкідливих елементів; почуття голоду, спраги і т.п. · Тривалий вплив екстремальних умов призводить до негативних психічних станів зі змінами в · поведінковій, пізнавальній, емоційній сферах з вираженою нервово-психічною напругою. В разі · дезорганізації спостерігаються патологічні реакції, неврози, психози, психосоматичні захворювання. При · цьому у стресостійких осіб при дії екстремальних факторів можлива активація і мобілізація психічних і · фізичних функцій. На вірогідність розвитку неврозів і психозів при постійній наявності загрози для життя і здоров’я людини, зумовленої впливом різноманітних екстремальних умов діяльності, вказував В.І. Лебедєв [6]. У дослідженнях відмічається і висока вірогідність асенізації нервової системи у формі неврастенії чи психастенії, а також розладах особистості, що проявляються у порушеннях міжособистісних стосунків в результаті тривалої роботи в екстремальних умовах. Виражене нервово-психічне напруження осіб, що працюють в екстремальних Основними критеріями стрес-факторів, що створюють екстремальні умови діяльності в рятувальних службах вважаються: · підвищені вимоги, що пред’являються до психічних і фізичних можливостей людини; · надмірні психічні і фізичні навантаження; обмеження в часі на прийняття і виконання відповідальних рішень; · ризик для життя і здоров’я, відповідальність за життя людей і збереження техніки; відсутність можливості діяти стереотипно, за завчасно наміченим планом. Таким чином, в усьому різноманітті екстремальних ситуацій службової діяльності на психіку і поведінку персоналу ДСНС України впливатимуть певні стрес-фактори, причини розвитку яких можливо умовно розділити на дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішні: · психологічний вплив наслідків надзвичайної ситуації; · рішучість і темп проведення службових дій; · інтенсивність і новизна застосування спеціальної техніки; · нестандартність засобів і прийомів дій при виконанні покладених задач; · загибель або поранення персоналу ДСНС і цивільного населення; · характер дій особового складу та підрозділів МНС України; · укомплектованість і якісний склад підрозділу, його злагодженість, ступінь управління і стиль діяльності офіційних і неофіційних лідерів; безперервність, тривалість і динаміка виконання службової задачі; руйнація цивільних об’єктів; природно-географічні і кліматичні особливості місцевості; час року і доби. Внутрішні: · Суб’єктивні чинники відбитка умов службової діяльності: раптовість, несподіванка (нетривала за часом зміна службової обстановки, виникнення якої працівники не припускали); · погроза (чекання можливих негативних наслідків службової обстановки); небезпека (усвідомлення реальної можливості негативного впливу конкретних елементів службової діяльності на життя і здоров’я персоналу МНС); · новизна, незвичайність (визначення особовим складом невідомих компонентів службової діяльності); · невизначеність (включає повну відсутність, нестачу або суперечливість інформації про сформовану обстановку); · надлишок інформації (обсяг інформації перевищує можливості аналізу й узагальнення); · дефіцит часу (на аналіз, оцінку обстановки ухвалення рішення і проведення конкретних дій); · відповідальність (за виконання наказу, прийняття рішення і самостійні дії при виконанні службових задач); · усвідомлення персоналом МНС особливого характеру і результатів службової діяльності; тривале перенесення позбавлень, труднощів і дискомфорту (відсутність звичних умов для життя і діяльності протягом великого проміжку часу). Відсутність, недостатня сформованість або наявність суперечливих мотивів діяльності в ході виконання службових задач; наявність негативних для службової діяльності емоційних особливостей особистості (надмірна вразливість, емоційна нестійкість, підвищена емоційна збудливість, неврівноваженість); тривожність, агресивність, надмірна схильність до ризику; слабка спроможність до адаптації в службовій обстановці, що обумовлена нестачею досвіду (знань, умінь і навичок фахової і психологічної підготовки); невідповідність рівнів домагань і самооцінки особистості; недостатній розвиток і функціонування психічних пізнавальних процесів; низькі можливості адаптації, що обумовлені станом здоров’я, витривалості, рівнем фізичного розвитку; несприятливий функціональний стан організму, викликаний психічною травмою, захворюванням або тривалою незадоволеністю фізіологічних потреб Кожний із цих чинників окремо може викликати розвиток різноманітних тензійних станів. Однак у процесі екстремальної службової діяльності на психіку персоналу МНС впливатимуть, як правило, не один, а одночасно декілька стрес-факторів. Висновки. З аналізу теоретико-методологічних підходів в психологічній літературі до визначення та характеристик екстремальних умов діяльності їх можна розподілити на три категорії: звичайні, особливі та екстремальні. В основу даної класифікації покладено наступні критерії: ступінь нервово-психічного напруження, що супроводжує виконання діяльності або адаптацію до змінених умов діяльності, а також ступінь вираженості реальної вітальної загрози. Тому екстремальні умови діяльності характеризуються наявністю реальної вітальної загрози та надмірно високим рівнем нервово-психічного напруження. Попередження та профілактика можливих негативних психічних станів у персоналу ДСНС України. Психічна травма - наслідок травматичного стресогенного впливу; вона передбачає крайню (екстремальну) ступінь стресогенного фактора, руйнує систему індивідуальних особистісних захистів, що приводить до глибинних порушень (від психологічних до біологічних) цілісної системи функціонування практично будь-якої людини. Травматичний досвід неможливо укласти в повсякденний алгоритм поведінки людини. Йдеться про ситуації, в яких була загроза життю, безпеки (фізичної, психологічної) людини, були зачеплені інстинкти людини: інстинкт самозбереження, інстинкт збереження роду. Описані випадки, коли під час землетрусу люди вистрибувала з вікон верхніх поверхів будинків, випадки, коли батьки в першу чергу рятували себе і забували про своїх дітей. Однак ці дії не були навмисними, а обумовлені інстинктом самозбереження. Прийняття всієї ситуації відразу в цих випадках для психіки руйнівне. Механізм витіснення, як один з потужних психологічних захистів, дозовано дає психіці симптом за симптомом, нагадуючи про те, що трапилося. Відстрочені реакції - реакції, які відбуваються не в момент сильного стресу, а коли ситуація сама по собі вже завершена (сталося пограбування, зґвалтування, ветеран повернувся із зони бойових дій і т.д.), але психологічно для людини вона не закінчена. Такі реакції виникають на тлі загального благополуччя через тривалий час після події. Психологічна травма - «душевна рана», яка «болить», турбує, приносить дискомфорт, погіршує життя, приносить страждання людині і оточуючим його близьким людям. Як і будь-яка рана, психологічна травма може бути різного ступеня вираженості, і, відповідно, «лікування» буде різним. Іноді рана поступово затягується сама по собі і «хворе місце» «заживає» природним шляхом. Існує певна послідовність етапів переживання, що приводить психіку до відновлення. У цих випадках відбувається від реагування, осмислення, прийняття людиною того, що сталося, не як травматичного, але як життєвого досвіду, як частини своєї біографії. Етіологія (причини) Загальними умовами розвитку травматичного стресу є наступні: - Людина сприймає ситуацію як неможливу; - Людина не могла ефективно протидіяти ситуації (боротися або бігти); - Людина не могла емоційно розрядити енергію (була у стані заціпеніння); - Присутність у житті людини раніше недозволених травматичних ситуацій. Дівчина, що знаходилася в аквапарку «Трансвааль-парк» в момент його обвалення (Москва, лютий 2004 м.), фізично не постраждала, з будівлі, що обвалилася, вибралася самостійно, залишився живий і брат, який перебував з нею у момент події. Однак, побачивши репортажі про події в Беслані (вересень 2004 м.), вона різко відчула себе гірше. Фактором до отримання психічних травми може стати фізіологічний стан в момент отримання травми, особливо фізична втомленість на тлі порушення режиму сну і прийому їжі. До умов виникнення емоційних порушень відноситься також відсутність соціальної підтримки, тісних емоційних зв’язків з оточуючими людьми (друзями, членами сім’ї, товаришами по службі). Має значення також і попередня оцінка ситуації. Більш інтенсивною і тривалою є реакція на антропогенні (соціальні) катастрофи, де має місце людський фактор (терористичний акт, військові дії, зґвалтування), ніж на природні катастрофи. Катастрофічні наслідки природних НС постраждалі розцінюються як «воля Всевишнього», і якщо виникає почуття власної провини у зв’язку зі скоєним, то вона найчастіше пов’язується з тим, що не були прийняті заходи щодо забезпечення безпеки. При антропогенних катастрофах у постраждалих з’являється почуття люті і агресивність, які можуть бути спрямовані на осіб, яких вважають винуватцями події (шахта ім.. Засядька, 2008). Умовно можна виділити два шляхи розвитку ситуації після дуже сильного стресу. • Людина отримала травматичний досвід, зізналася собі в цьому (!) і поступово переживає його, виробляючи більш-менш конструктивні способи подолання його. • Людина отримала травматичний досвід, але особисте відношення до події відсутнє (закономірність, знак зверху), постаралася «забути» його, витіснила його з свідомості, запустивши неконструктивні способи оволодіванням з проявом симптомів відстрочених стресових реакцій. Будь-яка відстрочена реакція на травму - нормальна. В одному випадку, людина поступово проживає ситуацію самостійно; в іншому самостійно вона зробити це не може. У будь-якому з цих випадків страждань і сильних душевних переживань не уникнути. Стратегії поведінки Фахівці розрізняють декілька стратегій поведінки людей, що пережили психічну травму. Постраждалі, переслідувані нав’язливими спогадами і думками про травму, з часом починають організовувати своє життя таким чином, щоб витіснити, уникнути спогадів і емоцій, які ними провокуються. Уникання може приймати різні форми - наприклад, відхід від нагадувань про подію, зловживання наркотиками або алкоголем, щоб заглушити усвідомлення сильного внутрішнього дискомфорту. Дослідження, проведене вченими з Нью-Йоркської медичної академії і опубліковане в Американському журналі епідеміології. Дослідники ставили запитання про звички, що стосуються споживання психоактивних речовин до і після 11 вересня 2001. Серед тих, хто курив, приблизно 10% відповіли, що стали палити більше. Серед тих, хто вживав алкоголь, більше 20% відповіли, що стали пити більше. У результатах дослідження не виявлено яких-небудь расових або етнічних відмінностей, але більшою схильністю до збільшення споживання психоактивних речовин відрізняються ті люди, які були старші 65 років, мали низький рівень доходів, були розлучені чи самотні. У поведінці людей, які перенесли психічну травму, часто спостерігається неусвідомлене прагнення до повторного переживання травматичних подій. Цей поведінковий механізм виявляється в тому, що невідомо людина прагне до участі в ситуація

Дата добавления: 2013-12-14