Працівники як суб’єкти трудового права, їх трудова правосуб’єктність

Основними суб’єктами трудового права є сторони трудового відношення – працівник і роботодавець.

Не слід забувати, що трудове право регулює працю найманих працівників. Найманий працівник – це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, в їх об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю. Найманим працівником може бути:

- громадянин України;

- іноземний громадянин;

- особа без громадянства.

Слід пам’ятати, що іноземні громадяни та особи без громадянства мають у трудових правовідносинах ті ж права, що й громадяни України, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

Також слід відзначити, що найманим працівником може бути лише фізична особа (якщо обов’язок виконувати роботу взяла на себе юридична особа, відносини не можуть вважатися трудовими, як би жорстко не контролював замовник сам процес виконання роботи. Юридична особа, ні за яких умов, не може набути статусу працівника за трудовим правом). Що стосується фізичної особи, зареєстрованої як підприємець, без створення юридичної особи, то вона виконує роботи, надає послуги своїм замовникам у рамках свого статусу підприємця виключно на основі цивільно-правових договорів (залучаючи чи не залучаючи до цього найманих працівників). Але цей же громадянин може укласти трудовий договір як найманий працівник з іншим роботодавцем (якщо трудовий договір укладається з умовою ведення трудової книжки, то це буде його основне місце роботи, а якщо без такої умови – робота буде вважатися сумісництвом).

Як сторона трудового правовідношення працівник володіє трудовою правосуб’єктністю. Трудова правосуб’єктність (правоздатність і дієздатність) працівників характеризує такими критеріями:

1) віковим. Трудова правосуб’єктність працівників виникає за загальним правилом з 16 років. З цього правила є виключення. Так, за згодою одного з батьків або особи, яка його заміняє, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його заміняє і тільки у вільний від навчання час. А ось залучення до окремих видів робіт може допускатися тільки з більш пізнього віку ніж 16 років. Так, забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до важких робіт і робіт зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також підземних робіт. Слід враховувати, що в окремих випадках законодавство про працю України встановлює граничний вік для виконання деяких робіт (наприклад, ст. 23 ЗУ „Про державну службу” встановлює граничний вік перебування на державній службі – 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при КМУ може продовжити термін перебування на державній службі, але не більше ніж на 5 років);

2) вольовим. Так, не можуть бути суб’єктами трудового права особи, визнані судом недієздатними;

3) критерієм стану здоров^’я. Основами законодавства України про охорону здоров’я передбачено, що громадяни можуть бути визнані тимчасово або повністю не придатними за станом здоров’я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій. Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП забороняється укладення трудового договору з громадянами, яким запропонована робота протипоказана за станом здоров’я. Для певних категорій працівників власник зобов’язаний створити пільговий режим праці. Зокрема, особливий характер має правосуб’єктність інвалідів. Згідно зі ст. 172 КЗпП у випадках, передбачених законодавством, на власника покладається обов’язок створити пільгові умови праці таким працівникам, встановити скорочений або неповний робочий час, організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування;

4) статевим критерієм. Обмеження трудової правосуб’єктності за статтю проявляється в тому, що забороняється залучати жінок до важких робіт, робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, підземних та надурочних робіт, робіт, що пов’язані з підніманням та переміщенням речей, вага який перевищує граничні норми допустимі для даної категорії працівників.

5) критерієм фактичної здатності виконувати певну роботу або займатися певною трудовою діяльністю. Так, трудова правосуб’єктність працівників може обмежуватися судом (ст. 31 КК України). Зокрема в разі скоєння громадянином певного злочину суд може позбавити його на строк до 5 років права займати виборні посади у громадських організаціях, державні посади, заборонити займати інші посади або займатися певною діяльністю. Однак це може бути лише часткове і тимчасове обмеження трудової правосуб’єктності. Повне позбавлення трудової правосуб’єктності не допускається;

6) родинними зв^’язками. Так, роботодавець вправі запроваджувати обмеження щодо зайняття посад, пов’язаних із безпосередньою підпорядкованістю, для близьких родичів чи свояків (ст. 25-1 КЗпП).

Оскільки в Конституції України не закріплений обов’язок працювати і право на отримання гарантованої роботи, а передбачено, що примушення до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків передбачених законодавством (ст. 43 Конституції та ЗУ «Про зайнятість населення»), то трудова правосуб’єктність працездатного громадянина може бути ним і не реалізована.

Обсяг трудової правосуб’єктності складають трудові права та обов’язки працівника. Найважливіші трудові права працівників зазначені в ст.ст. 43-45 Конституції України, ст. 23, 24 Загальної декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права. Також основні трудові права працівників закріплені в ст. 2 КЗпП України. Держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Що стосується трудових обов’язків працівників, то вони закріплені в ст. 139 КЗпП України.

Чинним трудовим законодавством передбачено ряд гарантій здійснення працівниками своїх прав і відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків. Гарантії трудових прав встановлені при прийомі на роботу, при зміні трудового договору та при його припиненні. Так, до гарантій здійснення прав на працю відносяться:

- заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу;

- право на оскарження такої відмови в судовому порядку;

- можливість переведення працівника на іншу роботу тільки за його згодою;

- обмеження звільнення працівників з ініціативи роботодавця;

- необхідність отримання попередньої згоди профспілкового органу при такому звільненні та ін.

Дата добавления: 2014-01-20