КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Мова Київського літописуВивчення Київського літопису, як зауважує дослідник О.Мельничук, велось недостатньо інтенсивно із причин невиділення його дослідниками як самостійного історіографічного твору. Тим часом значення Київського літопису для історії давньоукраїнської мови у тому, що ця пам”ятка набільш адекватно відображає світсько-літературний тип мови ХІІст. у її розповідному стилі. Київський літопис, за винятком незначної кількості невеликих вставок типу молитов, некрологів або записів на церковні теми, послідовно витриманий у власне давньоукраїнському літературно мовному оформленні, в якому церковнослов”янізми типу время, преставися, отвhца, изнемогающю зустрічаються як запозичення з близькоспорідненої мови. Стосовно мови цього літопису, то більшість дослідників, починаючи із О.Шахматова, схильні вбачати у літописі відбиття так званого київського койне. Але аналізуючи твір, слід завжди пам”ятати тематику його- церковна та воєнна історія Києворуської держави у ХІІст. Насамперед привертає увагу група іншомовних слів. Здебільшого це запозичені із старослов”янської мови і загальновідомі києворуським книжникам грецизми, пов”язані із життям церкви і держави: аминъ, архистратигъ, оеуангелистъ, игуменъ, манастырь, цьркы, калоугеръ, трапеза, патрhарьшескыи. Групу слів грецького походження поповнює лексика, що не має відношення до церковного життя: талант, філософствувати, кюрь,аир (повітря). Зустрічаються в аналізованих текстах і слова латинського походження: це назви місяців иоуль, сентябрь, іменник цесар та похідні цесарство, цесарьськии.
Один із укладачів і редакторів літопису, а ним вважається ігумен Видубицького монастиря Мойсей, який написав передмову і післямову до літопису схильний до вживання складних слів, що надають тексту урочистості. Він вільно користується кальками з грецької мови, створені перекладачами релігійних творів: благолюбний, боголюбець, богомирний, немилосердье, маловірний, самовластний, христолюбець, правовіріє, целомудриє, іменний, животворящий і под. Особливої урочистості надають твору абстрактні іменники, утворені поєднанням до основи дієприкметника на -н,-ен суфікса -ие: благодіяниє, воздіханиє, княжениє, посещениє, уряжениє, уничижениє, уражениє, созданиє, украшениє, поновлениє. Значно менше абстрактних іменників на -ость: благость, грубость, ліность, милдость, прав ость, скудость, скупость, кротость. Характерною особливістю літопису, що ріднить його із старослов”янською писемність, є вживання великої кількості слів із Щ > tj. Це дієприкметники: вірующии, глаголющии, держащии, изводящии, смотрящии, соущии. Дієприкметникові і дієприслівникові утворення на -ще, -щи: видюще, вируючи, привлачаще, свиршающи, ревнующе, имущи. Дієслово тещи, іменник помощь( двічі). Продовжуючи аналіз, можна було б відзначити ще лексику з початковим е замість давньоукраїнського о: еден, елен. Початкове ра замість ро: робота, раб, растениє. Префікс пре-: преболе, непременно, пречистій, преподобній. Київський літопис ХІІст. видається цілісним літературним твором, мова якого становить своєрідну складну стилістичну систему, спробу дослідження якої зробив ще академік Б.Рибаков.(„Русские летописцы и „Слово о полку Ігореве”) в Україні продовжила цю роботу київська дослідниця Віра Франчук у ряді статей („Образна мова Київського літопису”, „Книжна лексика у Київському літописі”). Епітети. Близькістю до фольклорних джерел літопису пояснюється стилістична система твору, зокрема вживання мовних елементів оцінки і експресії у вигляді простих означень: Найчастіше як епітет виступає близький до простого означення прикметник великий(великая любов, великая мука. У подібні ролі виступають інші прикметники: дивний, красний(гарний):дивная великая церкви. Прикметники милий, любимий вживаються при словах на означення спорідненості. Особливої винахідливості виявляють автори літопису, підбираючи епітети для змалювання негативних персонажів: злий, пронирливий єпископ Федір, Але набільше дістається половцям: Того же літа місяця Августа придоша иноплеменници на Рискую землю, безбожнии, измалтяни, окаянии, агаряне, нечистии,ищадья ділом і правом сатаніним, именем Кончак. Порівняння. Особливо часто київські літописці використовують для порівняння назви спорідненості: плакахуся, яко же діти по отцю или по матері, плакашет, яко по брату своєму. Як правило порівняння виражається сполученням іменника(яко дождь, яко разбоник), або іменника з прикметником (яко звириє дивии, аки місяць мал., яко женчужная зерна). Гіпербола, літота: характерне вживання лексем множество, многоє множество, без числа, страшно зріти. Багатим є і стилістичний синтаксис цієї пам”ятки. Автори часто використовують риторичні питання: мы же смирении что воздамъ ти, противу благодиянию ти? Або літописець прагне роз”яснити киянам, якого поганого правителя мають вони в особі Юрія Долгорукого. Устами Володимира Галицького він запитує: како же есть княжениэ свата мого, аже рать на ню из Володимира идеть, а како того не увидати, а ти син его сидиш в Пересопници, а други в Білгороди, како того не устережи? Аналіз стилістичної системи показує, що на фоні ділової оповіді у творі яскраво виступають рису художнього стилю, тим то і називаємо його не хронікою, а саме літописом.
Важливою пам”яткою староукраїнської літератури є Галицько-Волинськи літопис, вміщений в Іпатіївському списку (п.ХУст). (У ХІІІст. Київ став другорядним містом і події значного державно-політичного і культурологічного характеру здебільшого відбувались із цього часу у Галицьких і Волинських землях). Галицько-Волинський літопис охополює події на цих землях із 1201 до 1292 року, тобто сам літопис написаний очевидцями подій, що безпосередньо вплинуло на мову літопису, а також живі народні легенди і перекази та свідчення очевидців (битва під Калкою, опис Батиєвого бойовища, оповідання про смерть Василька у 1288р.). Ці джерела підтримують києворуську традицію літописання із її опертям на фольклорні джерела та доводять зв”язок мови літопису із живою розмовною мовою. Автори також користувалися і чужими джерелами: грецькими хронографами, грецькими і римськими літописами(хроніка Івана Малали), Святим Письмом. Ці джерела вносили в літопис візантіські та болгарські традиції. Очевидно, саме тому лексика літопису має значну кількість церковнослов”янізмів, фонетично відбитих у неповноголоссі (брань, град, злато, чрево, посредъ), у сполученнях жд, щ(пленища, одежда, хощем).Разом з тим у літописі з”являється новий лексичний матеріал, схожий на галицькі діалектизми(стюденець -колодязь, роскальє - грязь, бруд, ачесь -очевидно, днина -день, дівка -дочка, солізтися -зібратися, подошва -стопа, туто -тут, стряпати- баритися, у ВОЛИНСЬКІЙ частині: білчатий -білуватий, нелюбо- досадно, обзирати -оглядати, добиток -майно, туто,тута -тут, тепер, ліпше -краще). Наявність іншомовної лексики, яка могла в ті часи вживатися тільки у галицьких землях у народнообробленій формі: герцог, бискуп, пискуп, личина, оловир( рід шовку ), ярик( лати). Народнорозмовна фразеологія: Не погнетше пчелъ, меду не їдатъ, единъ камень много горньцев избиваєтъ. Фонетичні особливості пам”ятки, які впевнено відбивають українську орфоепію: змішування ы та і: Кыев, Киев; h передає звук, близький до и або і: половцh, полонили, татари, ігумени. Синтаксис зумовлений використанням урочистого та риторичного стилю, тому уживаються окличні та питальні речення, порівняння, епітети, метафори(яко и лев, яко и коркодил, яко и орел). Віддана перевага сурядним і підрядним речеенням.
Давня українська літературна мова представлена важливим стилем,що зберіг ознаки і донині- дидактичним. Цей стиль представлений окремою важливою і на сьогодні єдиною (від того часу) пам”яткою - „Повчання Володимира Мономаха” 1096р. Пам”ятка збереглася у єдиному списку Лаврентіївського списку і дає найповніше уявлення про мову Київської Русі на межі ХІ-ХІІст. Академік Обнорський С., дослідивши мову пам”ятки відзначив, що мова „Повчання” така ж як і мова „Руської правди” або „Слова о полку Ігоревім”. Це твір дидактично-повчального змісту, в якому Володимир подає поради дітям з приводу різних життєвих ситуацій: з релігії, приватного життя, воєнної справи, політики. Повчасльний характер пам”ятки зумовив мовну основу її - староукраїнська в усьому своєму складі мало відбиває церковнослов”янський вплив. Особливо відчутно відбито риси староукраїнської мови у лексиці та синтаксисі. У лексичному складі пам”тки переважають староукраїнські елементи: дивуємся, ирей(птиця небесная із ирья идуть), допровадити, лагодити, жито, вдати. У пам”ятці трапляються церковнослов”янські елементи, але переважно у тих місцях, де йдеться про церковні правила чи події, або вживаються як цитати із релігійних творів. У фонетиці переважають староукраїнські елементи: А) повноголосся(Володимиръ, волость, переступити, молодця);Б) слова із ж та ч на місці церковнослов”янізмів жд, щ (шт): тружатися, про читаюче, ночь. У синтаксисі наявні такі переважні елементи: А) повчасльний характер пам”ятки зумовив насичення її реченнями з наказовими формами дієслів: В дому своємь не лінитеся, но все видите; не зрите на отрока, встаньте. Б) переважають складносурядні речення із вживанням сполучників а,и, да, ни, тим часом речення із підрядним зв”язком - рідкість. В) Характерною рисою „Почання” є повторення тих самих слів, особливо прийменників та сполучників: То сам есмь створиль, дhла на воинh, и на ловах, ночь и день на зною и на зимh. Отже в цілому мова цієї дидактичної пам”ятки - староукраїнська(світсько-літературний тип) із незначними вкрапленнями церковнослов”янізмів.
Певно поширеним жанром староукраїнської літературної мови був жанр молінь. На увагу заслуговує одна із відомих пам”яток цього жанру - „ Моління Данила Заточника” ХУІІІст. Цей твір доводить, що у ХУІІІст світсько-літературний тип мови вкоренився і розвинувася настільки, що ним можна було писати твори на церковні теми. Тому „Моління” є своєрідним перехідним етапом від перекладного письменства до оригінального. Зміст твору - компіляція із різних візантійських і болгарських джерел(зб.”Плела”, Святого Письма, примудростей Соломона і Спраха та низка вибраних із різних джерел роздумів і висловів) Доповнюють такі вибірки народні притчі та приповідки(причта про злих жінок, причта про княжий двір).Мова твору відбиває обидва типи і переважно є мішаниною церковнослов”янізмів і староукраїнських елементів(світсько-літературного типу).
Дата добавления: 2014-01-20; Просмотров: 1130; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |