Висновок. 1. Наприкінці 50-х років, після усунення наслідків культу особи Сталіна, справа з кримінологічними дослідженнями змінилася на краще

1. Наприкінці 50-х років, після усунення наслідків культу особи Сталіна, справа з кримінологічними дослідженнями змінилася на краще.

2. З 1957 р. проблемами кримінології почали займатися на юридичних факультетах університетів і в юридичних інститутах, секторах філософії і права ряду Академій наук союзних республік.

3. До нових кримінально-процесуальних кодексів (1961 р.) були внесені норми, що встановлювали обов’язок органів слідства, прокуратури й суду виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів.

4. У 1963 р. був створений Всесоюзний інститут з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності.

5. Невдовзі почали з’являтися теоретичні наукові праці з кримінологічних питань, активізація кримінологічних (теоретичних і прикладних) досліджень.

6. У 1966 р. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності, який витримав потім три видання і був основою створення в середині 80-х років 2-томного “Курсу кримінології”.

7. Розвиток цієї науки активізувало створення кафедр кримінології у багатьох вищих юридичних навчальних закладах країни та вищих школах МВС.

8. Викладання кримінології було орієнтовано на отримання випускниками вузів не тільки твердих знань з проблем боротьби зі злочинністю та її окремими видами, а й на можливість реальної їх участі у розробці і реалізації різних профілактичних заходів, спрямованих на ефективну протидію злочинності.

9. У 80-ті роки відбувався також інтенсивний розвиток кримінологічних досліджень стосовно поглибленого вивчення властивостей та ознак особи злочинця, механізму індивідуальної злочинної поведінки.

10. Відродження кримінології в Україні почалося у стінах Київської Вищої школи МВС СРСР (нині - Національна академія внутрішніх справ України).

11. У 1962 - 1963 роках під керівництвом професора П.П. Михайленка проводилися соціологічні дослідження причин злочинності неповнолітніх та рецидивної злочинності в УРСР. А у 1964 р. у Москві “Юриздат” видав монографічне дослідження П.П. Михайленка і І.А. Гельфанда “Предупреждение преступлений - основа борьбы за искоренение преступности”.

12. У країні стали створюватися науково-дослідні установи, сутність яких зводилася до відтворення колись існуючих наукових установ, але на новій основі з урахуванням розвитку науки і суспільно-економічних відносин в Україні. У відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем прийшло чимало нових наукових співробітників, які внесли вагомий внесок у розвиток кримінології.

13. З проголошенням України незалежною державою кримінологічні дослідження почали набувати якісно нового характеру (звільнення від ідеологічних догм).

14. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один з трьох його відділів проводить власне кримінологічні дослідження.

15. З метою сприяння поширенню кримінологічних знань серед населення, а також використання досягнень цієї науки у справі запобігання злочинам в Україні 23 липня 1998 р. була створена Кримінологічна асоціація.

16. Кримінологія, як галузь наукових знань, довела своє право на самостійне існування.

17. В Україні нині проводиться низка кримінологічних досліджень, які охоплюють такі важливі проблеми, як теорія і практика профілактики злочинів; значення “фонових” явищ у генезисі злочинності; аналіз кількісних та якісних показників злочинності; вдосконалення організації та методики кримінологічних досліджень; вивчення суб’єктивних детермінантів суспільне небезпечних діянь; узагальнення позитивного досвіду попередження злочинів у зарубіжних країнах тощо.

18. Кримінологічна наука повинна мати у своєму розпорядженні повні й достовірні дані про злочинність і злочинців, які вчиняють злочини.

19. Кримінологічна ситуація у світі дає вагомі підстави вважати, що суспільство, яке не в змозі вживати необхідних заходів для боротьби зі злочинністю, навряд чи може розраховувати на майбутнє. В Україні для ефективної протидії злочинності є кілька важливих інструментів.

Загальний висновок

1. Формування кримінально-правових теорій пройшло три ступені свого розвитку: класичний, антропологічний і соціологічний, в основі яких лежали погляди деяких видатних учених того часу.

2. Для підтвердження або спростування тих чи інших теорій створюється науково-методична і організаційна база для проведення широких кримінологічних досліджень (школи, лабораторії та кабінети).

3. У Радянській Росії створювалися кримінологічні кабінети. У Петрограді, Саратові, Москві, Мінську та інших містах вони здебільшого займалися вивченням особи злочинців.

4. В Києві, крім кабінету при юридичному факультеті Інституту народного господарства, існувала ще й “Юридична клініка”.

5. У 1925 р. всі українські кабінети було перетворено на інститути науково-судової експертизи, які, згідно з Положенням від 25 квітня 1925 р., мали проводити різного роду наукові дослідження та експертизи у судових справах, а також експериментальні дослідження з питань кримінальної техніки та методики вивчення злочинності й особи злочинця.

6. Всеукраїнський кабінет з вивчення особи злочинця і злочинності, який був створений у листопаді 1924 р. з ініціативи співробітників Одеської губернської виправно-трудової інспекції.

7. Харківський (у той час столичного) кабінет з вивчення причин злочинності і особи злочинця виник у 1928 р. з проблем профілактичної діяльності, вивченню соціальних умов життя і поведінки осіб, які вчинили злочини.

8. В 1930 р. у Харкові був створений Всеукраїнський кримінологічний інститут, на який покладалися обов’язки з координації роботи кабінетів і разом з тим проведення планових наукових досліджень. У 1931 р. його було передано до системи Нарком’юсту під назвою “Науково-дослідний інститут з вивчення злочинності”.

9. Обвинувачення ряду російських та українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності на установи, які досліджували лише питання карної політики і кримінального права.

10. На початку 60-х років раніше заборонена в СРСР наука кримінологія стала поступово відроджуватися.

11. З 1957 р. проблемами кримінології почали займатися на юридичних факультетах університетів і в юридичних інститутах, секторах філософії і права ряду Академій наук союзних республік.

12. До нових кримінально-процесуальних кодексів (1961 р.) були внесені норми, що встановлювали обов’язок органів слідства, прокуратури й суду виявляти причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів.

13. У 1963 р. був створений Всесоюзний інститут з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності.

14. У 1966 р. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин та розробки заходів попередження злочинності, який витримав потім три видання і був основою створення в середині 80-х років 2-томного “Курсу кримінології”.

15. У 80-ті роки відбувався також інтенсивний розвиток кримінологічних досліджень стосовно поглибленого вивчення властивостей та ознак особи злочинця, механізму індивідуальної злочинної поведінки.

16. У країні стали створюватися науково-дослідні установи, сутність яких зводилася до відтворення колись існуючих наукових установ, але на новій основі з урахуванням розвитку науки і суспільно-економічних відносин в Україні. У відділ кримінально-правових та кримінологічних проблем прийшло чимало нових наукових співробітників, які внесли вагомий внесок у розвиток кримінології.

17. З проголошенням України незалежною державою кримінологічні дослідження почали набувати якісно нового характеру (звільнення від ідеологічних догм).

18. При Академії правових наук України в 1995 р. створено Науково-дослідний інститут вивчення злочинності. Один з трьох його відділів проводить власне кримінологічні дослідження.

19. 23 липня 1998 р. була створена Кримінологічна асоціація.

20. Кримінологія, як галузь наукових знань, довела своє право на самостійне існування.

21. Кримінологічна наука повинна мати у своєму розпорядженні повні й достовірні дані про злочинність і злочинців, які вчиняють злочини.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аванесов Г.А. Криминология. - М.: Академия МВД СССР, 1984.

2. Блувштейн Ю.Д., Яковлев А.М. Введение в курс криминологии. - Минск, 1983.

3. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія - Альбом схем (Загальна і Особлива частини): Навч. посібник / За заг. ред. Джужи О.М. - 1, К., 2000.

4. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. Ред. О.М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

5. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Атіка, 2003. - 400 с.

6. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. - Харьков, 1996.

7. Зелинский А.Ф. Криминология. - Харьков, 2000.

8. Иншаков С.М. Криминология: Учебник. - М., 2000.

9. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Зминова. - М., 1997.

10. Криминология / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. - М., 1998.

11. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, профессора А.И. Долговой. - М., 1999.

12. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудрявцева, проф. В.Е. Зминова. - 2-е изд. перераб. и доп. - М., 2000.

13. Шнайдер Г.Й. Криминология: Пер. с нем. / Под общ. ред. Л. О. Иванова - М., 1994.

Дата добавления: 2014-01-11