КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Існують різні теоретичні підходи, що пояснюють причини виникнення соціальних конфліктів, в тому числі й політичних
1. З позиції ресурсного підходу джерело конфліктів криється і нерівному розподілі засобів життєдіяльності: території, сировинних та енергетичних ресурсів, матеріальних і духовних благ, ресурсів влади, привілеїв. Нерівний доступ людей і груп до суспільних благ є проявом соціальної нерівності. Тому цей підхід часто конкретизується при розгляді проблем причин соціальної нерівності. Згідно з марксистською теорією, джерело соціальної нерівності потрібно шукати у сфері економічних відносин: володіння і не володіння власністю. Але існує й інша точка зору, згідно з якою нерівний доступ до благ формується у сфері політичної влади. Пануючі соціальні групи монополізують право на розпорядження ресурсами. 2. Згідно з іншим підходом, в основі конфліктів лежить невдоволення універсальних людських потреб. Подібний підхід поділяв відомий російсько-американський соціолог П.Сорокін, який вказував, що безпосередньою передумовою будь-якої революції завжди було придушення базових інстинктів більшості населення, а також неможливість навіть мінімального їх задоволення (потреба у житті, їжі, одязі, потреба колективного самозбереження, потреба у самовираженні, у творчій роботі і свободі, сучасні вчені додають сюди й потребу економічної безпеки - бажання зберегти свою роботу та зацікавленість у збільшенні заробітної плати). 3. Згідно з ціннісним підходом, природу конфлікту слід шукати у взаємовиключних системах вірувань, переконань, культурних стереотипах і неспівпаданні уявлень про справедливість, притаманних різним соціальним групам. Джерелом конфліктів можуть бути усвідомлення людьми своєї приналежності до соціальних, релігійних, етнічних, ідеологічних та інших груп, з прагненням захистити культурну цілісність і самобутність.
4. Існує підхід, який пояснює конфлікти природою політики: сенсом її існування є взаємовідносини суб'єктів за схемою "друг" - "ворог", тому всі політичні відносини конфліктні за своєю природою. 5. Існують біологічні підходи у поясненні конфліктів. Прибічники цього підходу бачать у конфліктах прояв притаманного людині інстинкту агресивності, аналогічного інстинкту тварин. Ч.Ламброзо вивів схильність окремих людей до насильства, виходячи з їх фізіологічних особливостей. 6. Соціобіологічний підхід при розгляді конфліктів опирається на дарвінівську теорію природного відбору. Війни, конфлікти є проявом закону боротьби за виживання у суспільстві. Так, для соціал-дарвініста Л.Гумпловича причина конфліктів криється у природній ворожості людей. 7. Психологічні підходи бачать причину агресивності у властивостях психіки особистості. 3.Фрейд стверджував, що насильницькі форми прояву конфліктів у суспільстві невідворотні: з одного боку, людині одвічно притаманний інстинкт агресивності, з іншого - людина змушена дотримуватись соціальних норм, - це створює внутрішню напругу, яка може розрядитися у формі насильства або у ставленні до себе, або у ставленні до інших. Згідно з іншим психологічним підходом конфліктну поведінку необхідно розглядати як реакцію на фрустрацію (фрустрація-це психологічна напруга, що викликана невдачею у незадоволенні якихось потреб і бажань). Завершуючи вивчення теми на четвертому питанні - політичний конфлікт як соціальне явище: типологія та методологія вирішення, слід зазначити, що всі конфлікти з участю суспільних груп є соціальними. Але залежно від сфер, в яких вони проявляються, ці конфлікти приймають форму економічних, політичних, міжкультурних, ідеологічних, юридичних тощо. Більшість соціальних конфліктів знаходять продовження у сфері владних відносин,тому що для вирішення протиріч, що виникли, часто вимагається прийняття політичних рішень.
Політичний конфлікт - це конфлікт з приводу розподілу владних повноважень, з приводу панування і управління. Цей тип конфлікту має своїм змістом: • боротьбу між групами за вплив в інститутах державної влади; • боротьбу за доступ для прийняття значущих рішень; • боротьбу за участь у розпорядженні ресурсами; • боротьбу за пріоритетність своїх поглядів та ідей, У конфлікті кожна із сторін проголошує свій інтерес загальним і обов'язковим для інших груп. Саме в цьому закладена полярність позицій і дій сторін. Специфіка політичного конфлікту проявляється у тому, що його учасники мають організаційну оформленість.Сторонами конфлікту виступають політичні партії, організовані групи тиску, громадські рухи, інститути державної влади, парламентські фракції, ЗМІ, міжнародні організації і держави. В політиці конфліктне протистояння часто набуває форми протилежності: правляча влада - опозиція. Виділення цього суб'єкту конфлікту пов'язано з його функціональним призначенням: критикою, боротьбою з офіційним урядовим курсом і пропозицією альтернативних проектів. Кінцева мета опозиції - зайняти домінуючі позиції у системі державної влади. Різноманітність політичних конфліктів дозволяє їх типологізувати за різними основами. У вітчизняній конфліктології використовуються різні критерії, що дозволяють створити багатомірну типологію. Зокрема, виділяються горизонтальні і вертикальні політичні конфлікти. Горизонтальні конфлікти - їх предметом суперечки є розподіл владних повноважень між різними сегментами правлячої еліти, протиріччя всередині самих політичних інститутів, а результатом можуть бути кадрові переміщення в органах влади і управління, корегування політичного курсу, прийняття нових нормативних актів, що збільшують або скорочують об'єм повноважень окремих суб'єктів влади. Найтиповішими серед них є такі: • конфлікти між основними гілками влади. В демократичних країнах ці конфлікти нормативно регламентовані. Так, конституції багатьох країн передбачають такі способи їх легального вирішення, як розпуск парламенту, вотум недовір'я уряду, право на процедуру імпічменту стосовно президента. Але можливі ситуації переростання конфліктів у більш гостру форму - політичну кризу. Історія країн з нерозвинутими демократичними традиціями знає приклади, коли конфлікт гілок влади розвивається у напрямку їх прямого зіткнення. Наслідком подібних криз є дестабілізація всієї політичної системи;
• конфлікти всередині інститутів влади. В тих країнах, де кабінет міністрів формується за участю парламенту і на коаліційній основі, часто виникають урядові кризи (Україна, грудень 2006р.: відставка міністрів МЗС, МВС). Внутрішньопарламентські конфлікти проявляються у формі політичної боротьби різних фракцій чи у протистоянні палат парламенту. Парламент виражає безпосередню інституціональну арену, на якій у мирних формах з'ясовується співвідношення інтересів і сил різних соціальних груп. Не виключений прояв і гострої політичної конфронтації: особливо це стосується тих парламентів, в яких опозиція виражена значною кількістю місць, або численні фракції орієнтуються на прямо протилежні підходи у прийнятті законів і в оцінці діяльності уряду. Це робить неможливим прийняття якихось спільних рішень, що призводить до паралічу законодавчої діяльності парламенту. Така ситуація дозволяє говорити про парламентську кризу; • конфлікти між партіями, суспільними рухами з різними ідеологічними орієнтаціями; • конфлікти між різними ланками управлінського апарату. Вертикальні політичні конфлікти розвиваються по лінії "влада - суспільство". В їх основі лежить різний доступ соціальних груп до управління, різні можливості впливу на прийняття рішень. Влада як предмет конфлікту виступає засобом доступу цих груп до економічних і соціальних благ. Тому не випадково, що економічна боротьба окремих соціальних груп має тенденцію переростання у політичні акції протесту з вимогою відставки уряду чи зміни його курсу. Серед вертикальних конфліктів виділяють:
• статусно-рольові - їх джерелом є нерівність політичних статусів, нерівний об'єм політичних і громадянських прав, дискримінація за ознакою раси, етносу, статі, віросповідання. Прикладом цього можуть бути етнічні конфлікти, предметом яких є питання підвищення автономії чи політичного суверенітету якогось народу; статусно-рольові конфлікти між різними рівнями влади (конфлікти між центральною і регіональною владою викликані бажанням останньої набути більше суверенітету); • режимні політичні конфлікти, які переслідують мету зміни політичного ладу або радикальної зміни політичного курсу. Неефективність політики, що проводиться, може призвести до повної втрати населенням довіри до влади. Резонуючи і накладаючись один на другий, конфлікти виявляють себе у формі політичної кризи. Можна говорити як про кризи окремих інститутів влади, так і про режимні кризи, які проявляються у розриві між правлячою елітою і суспільством, у втраті владою легітимності, в дезинтеграції державного правління, в різкій активізації опозиційних сил. Ці кризи супроводжуються масовими акціями громадянської непокори, мітингами і демонстраціями, або проявляються у формі масових стихійних виступів і революцій, спрямованих на зміну існуючої політичної системи. Треба зазначити, що існують і інші типології конфліктів, а саме: • конфлікт потреб у сфері політики визначається проблемою самоорганізації влади - демократія, авторитаризм чи тоталітаризм. Він може проявлятися і у формі конфлікту між політичною практикою і мораллю; • конфлікт інтересів орієнтується не на саме благо як таке, а на зміну соціальної позиції, яка забезпечує можливість отримання цього блага.; • конфлікт цінностей викликаний неспівпадінням системи вірувань і переконань. Джерела цих колізій містяться у соціальних ідеалах, релігійних та ідеологічних цінностях. Ціннісний компонент є важливою складовою частиною міжетнічних і конфесійних конфліктів сучасного світу. За характером нормативного регулювання виділяють інституціолізовані (підпорядковуються встановленим правилам гри, нормативно регулюються, протікають відкрито і у мирних формах) і неінституціалізовані конфлікти (тяжіють до стихійності). За мірою публічності конфлікти можуть бути відкритими і прихованими (латентними). Як правило, тіньові способи захисту своїх повноважень характерні для взаємовідносин різних сегментів політичної еліти. Залежно від того, які причини породжують колізії, можна виділити: реальні (дійсні), викликані об'єктивними причинами; ілюзійні к онфлікти, детерміновані обставинами, що видаються невірним їх розумінням, викривленим уявленням групи про своє становище, неадекватністю висунених претензій, хибними стереотипами. Останній тип конфліктів часто можна спостерігати в умовах соціально-економічної кризи.
Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 839; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |