Техніка роботи зі спеціальною літературою

Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі

дослідження розпочинається з аналізу інформаційних матеріалів з обраної теми.

При опрацюванні інформації її можна поділи­ти на дві групи.

Первинна інформація - це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експеримен­тальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка).

Вторинна інформація - це результат аналітичної об­робки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Це:

- інформаційні видання (сигнальна інформація, ре­феративні журнали, експрес-інформація, огляди);

- довідкова література (енциклопедії, словники);

- каталоги і картотеки;

- бібліографічні видання.

Ця інформація служить теоретичним та експеримен­тальним підґрунтям, основою проведення наукового дос­лідження, є доказом наукової обгрунтованості роботи її, достовірності та новизни.

Достовірність - це достатня правильність, доказ того, що названий результат (закон, сукупність фактів результатів і висновків) обґрунтовується експериментом, логічним доказом, аналізом літературних та архівних джерел, перевірених на практиці.

Знання опублікованої інформації дає змогу глибше осмислити науковий і практичний матеріал інших вче­них, дослідників, виявити рівень дослідженості конк­ретної теми, підготувати огляд літератури з теми. По­трібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації.

Наукові дослідження базуються на досягненнях на­уки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов'язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з книгою - це означає швидко роз­биратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксува­ти в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві ви­дання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від са­мого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Досить складною роботою при виконанні наукового дос­лідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути при­мітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно сис­тематизувати погляди вчених в такому порядку:

- сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

- що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

- які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

- які чинники, умови ефективного розвитку проце­су чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям на­укового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослі­дженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може ста­ти самостійною публікацією автора.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт - це елемент, який лежить в основі нау­кового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відбирати найавторитетніші джерела, що містять ос­танні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

Особливою формою фактичного матеріалу є цита­ти - це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Тут по­трібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослів­ного виписування цитат.

Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів.

Цитати використовуються і для підтвердження окре­мих суджень, які висловлює дослідник.

При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського на писання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні до­пускається і позначається трьома крапками. Вони став­ляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата обов'язково супроводжується посилан­ням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;

- при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінюван­ня його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

- цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям на­укового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може ста­ти самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків подається спи­сок використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із та­ких способів:

- у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

- в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;

- у хронологічному порядку.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних дже­рел». їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослі­дженням цього аспекту проблеми».

Якщо наводять цитату або статистичні дані з джере­ла з великою кількістю сторінок, крім номера зазнача­ють сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с. 234]...».

Відомості про джерела, які включені до списку, не­обхідно подавати згідно вимог державного стандарту. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліог­рафічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання автора­ми вимог чинних стандартів є обов'язковим.

Список використаних джерел - елемент бібліографі­чного апарату, відбиває самостійну творчу роботу авто­ра і свідчить про рівень проведеного дослідження.

Дата добавления: 2014-01-11