Функції інтонації, її складові

Досконале мовлення має бути інтонаційно виразним. Інтонація не належить до тих мовних засобів, які діють у реченні самостійно, тому вона виконує допоміжну функцію. І все ж доречна, вдало вибрана інтонація багато в чому забезпечує ясність, точність, естетичну довершеність мовлення.

У висловлюванні інтонація відіграє надзвичайно важливу роль перш за все тому, що завдяки їй диференціюються речення за метою висловлювання. Порівн.: Він тут. Він тут? Він тут! Однакові за будовою і лексичним складом речення промовляються з різною метою, а тому вони по-різному інтонуються. Якщо ми змінимо інтонацію, тобто одне речення промовимо з інтонацією, характерною для іншого речення, це призведе до спотворення змісту або його руйнування.

За допомогою інтонації можна виділити в повідомленні головне й другорядне. Інтонування, що не відповідає змістові, призводить до неточності мовлення. Інтонація допомагає також точно визначити зміст речення та комунікативний намір мовця, тобто все те, що мовець хоче чи вважає за потрібне висловити.

Інтонація може передавати ставлення мовця до змісту висловлювання. Отже, інтонація – важливий чинник формування змісту висловлювання. Саме тому цей важливий феномен усного мовлення потребує детального вивчення.

Складові інтонації. Інтонація – це складний комплекс взаємопов’язаних елементів, до яких, зокрема, належать:

- зміна висоти тону;

- фразовий наголос;

- паузи;

- тембр голосу;

- темп мовлення тощо.

Кожен із цих складників відіграє свою роль у формуванні інтонаційного забарвлення.

Розглянемо дію цих елементів на прикладі наведених вище речень.

Висота тону може змінюватися у напрямку підвищення або зниження. Наприклад: Він тут. У цьому реченні висота тону змінюється у напрямку зниження. Другий приклад: Він тут? Висота тону питального речення змінюється у напрямку підвищення. Ці зміни створюють своєрідну криву, яку називають мелодикою. Мелодика мовлення має національну специфіку. У кожній мові є свої типи мелодики, які можна виділити залежно від напрямку зміни висоти тону.

Фразовий наголос падає на слово (або словосполучення), яке передає найважливішу інформацію. У наведених прикладах ми можемо побачити зміну місця фразового наголосу, залежно від зміни мовленнєвої ситуації, яка й визначає найголовніше слово в реченні: Хто поїхав до Києва? Петро поїхав до Києва. /Куди поїхав Петро? − Петро поїхав до Києва.

З допомогою паузи здійснюється членування речення на певні частини, наприклад: На попередній лекції/ми розглянули тему «........». Паузи можуть бути фізіологічними, тобто такими, які викликані необхідністю вдихнути повітря. Крім того, паузи відбивають логічну завершеність думки, що найчастіше спостерігаємо на межі речень. Паузи можуть також служити засобом виразності.

Від тембру голосу залежить інтонаційна своєрідність мовлення. Тембр – це індивідуальне звучання голосу, особливе забарвлення, завдяки якому можна передати різні емоційні стани (радість, сум, байдужість, схвильованість, гнів, відчай тощо), а також різні прояви характеру (м’якість, твердість, чуйність, невблаганність, ніжність, товариськість, упертість, упевненість, невпевненість тощо). Сукупність тембрових відтінків звучання дозволяє відрізнити один голос від іншого.

Темп – це швидкість мовлення, прискорення чи сповільнення окремих його фрагментів. Темп мовлення виявляє себе і в тривалості звучання окремих слів, складів, і в тривалості пауз.

Перелічені складники інтонації взаємопов’язані один з одним. У кожному конкретному реченні більшою або меншою мірою виявляється дія кожного з них.

Дата добавления: 2014-11-06