Д. Сатира

1. Немає сумніву, що невеликий сатиричний твір цієї доби є багато в чому симптомом нових часів. Про ці нові часи говорить і його форма: смілива гра різними значеннями тих самих слів, пародійна постать старосвітського „каштеляна Смоленського“ мусить разом і репрезентувати ідеали старих часів, і — певним чином — полемізувати проти них, висуваючи перед очі всю їх дріб’язкову, провінціяльну зарозумілість. Який не малий твір своїм розміром, які не легковажні деякі з його дотепів, самий його ґатунок вже свідчення про якийсь новий ступінь „літературности“.

Єдина сатира, що дійшла до нас з 16 ст. — це невелика „промова“ „каштеляна Смоленського Мелешка“, що її ніби виголошено на соймі 1589 року перед королем Жиґмонтом III. Що ця промова — пародія, це дивним чином, не зразу помітили й дослідники („промову“ видано спочатку як історичну пам’ятку). Зміст її досить простий: промовець, що „на гетакихь зъЂздахъ няколи не бывалъ и зъ королемъ его милостію николи не засЂдалъ“, говорить про все, що прийде йому на думку; але, головне, нападає на нові часи — від німців, що їх улюбили нові королі, до „курей гологузих“, до „коней дриґантов“, до годинника, що за його лагодження доводиться платити майже стільки, скільки коштував новий годинник і т. д. Натомість вихваляє старе...

2. Літературна техніка „промови“ власне немудра: по-білоруськи писати було авторові, мабуть, не важко (зразок ми навели вже: „гетакый“, гето“, „гетого“ і т. д., „няколи“, „насмотрыуся“, „моучкомъ“ і т. д.), Не дуже журився автор і добором вульґаризмів: і щодо німців на королівській службі, і щодо власних земляків, що піддалися чужій моді, бажання Мелешка те саме — „да коли жъ бы я гетого чорта кулакомъ въ морду“, „а коли бъ гетакого бЂса кулакомъ въ морду, забывъ бы другых мутыты“; німець або його жінка „дорогимъ пижмомъ (бізамом) воняетъ“, /242/ так само й земляки, прихильники моди — „хоть наша костка, однако собачьимъ мясомъ обросла и воняетъ“. Нарешті тут і мовні грашки, плутання чужих слів („португале или фортугале“). Зрідка є рими („королевали, что воеводами бывали“).

Щодо змісту, то дотепи „промови“ побудовані на невідповідності змісту „сентенцій“ до форми — промови на соймі: зміст нарікань Мелешка повсякденно-життьовий. форма — змушувала б сподіватися якихось політичних скарг. Політична скарга лише одна — „німці“ на службі короля, все інше — тримання „слуг-ляхів“. „коней-дриґантів“, „гологузих курей“, купівля годинника. „дорогі сукні’“ що носять пані. — все це особисті справи дворян. І пан Мелешко. що скаржиться і на коней і на ляхів-конюхів, і на годинник, і на дорогі стені, лише показує, що він сам, піддаючися впливові моди усе це прийняв до свого побуту — і скаржиться, отже, власне, на самого себе.

Старовина, що її пан Мелешко вихваляє, має подвійний характер, — це, поперше, „примітив“ — „без ногавиць, як Бернардини, гуляли“, носячи сорочки „до кісток“; поруч цього — старе життя було ситіше, аніж нове, — „присмаків“ не знали; але страви, що перелічує „пан каштелян“ — не злі: гуска з грибками, кашка з перчиком, печінка з цибулькою або часником, а „на препишниє достатки“ — „каша рижовая з шафраном“. І кумедне протиставлення „венгерського вина“, що його, мовляв, давніше не було, тій „малмазії“ (малвазії), яку „скромно піяли“, — і мальвазія була не дешева!

Поруч цього — цілком карикатурна самовпевненість — починаючи від того враження, що пан каштелян „як по-домовому“ вбереться, справляє на „малжонку свою“, „що натішиться і насмотріть(ся) на меня не можеть“, — аж до згадки про те, як „не тільки в Смоленску, але і в Мозиру“ радились, „кого б мудрого до вас на тот з’їзд вибрати“ — і вибрали пана Мелешка, що й пригадує королеві: „то тільки вашей милости припоминаю, щоб завсігди, скільки сенаторів і панів Литовських при короні його милости було, був би й я“...

3. Ця цікава дрібничка з якихсь нам ближче незнайомих двірсько-літературних кіл, показує зовсім іншого читача, аніж читачі усіх тих творів, що залишилися нам від попередньої епохи, — релігійно-повчальних. Сатира зачіпає і приватне життя старосвітського панства, — пан Мелешко кілька разів натякає на моральний підупад, на „любительну бредню“ панських „біложонок“: і „німець“ „з жонкою нашоптиваеть“, і слуга-лях — „скоро з дому ти, то він мовком приласкаеться до жонки“, або — /243/ „какъ жеребецъ ржетъ коло дЂвокъ, какъ дрыгантъ коло кобылъ; прыйми жъ къ нему двохъ Литвиновъ на стражъ, бо и самъ дЂдко не упильнуетъ“, нарешті, і моди порушують еротичну скромність... Ці нотки роблять у кожному випадку ймовірним, що сатира належить до приватної літератури, яка, мабуть, у ці часи почала знаходити свого читача серед панів, — традиція такої літератури із схожими мотивами, дотримала аж до 19 ст.

Це до деякої міри — паралеля до сатир західнього ренесансу на середньовічну культуру; лише мова тут іде не про культуру духовну, як у славетних „Листах темних людей“, а про середньовічний побут. „Промову Мелешка“ списувано ще й в 17 ст. (але відносити її постання до 17 ст. безпідставно).

Дата добавления: 2014-11-25