КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Світ соціальних законів. Об'єктивна основа і межі свободи
Соціальні закони відбивають наявність у громадському житті стійких відносин, які відтворюються в ході історії. Соціологія і раніше фіксувала стосунки і зв'язки між людьми, але трактувала їх як значною мірою природні. Аксіомою є розуміння громадського життя як специфічних соціальних зв'язків. У суспільних відносинах виділяються як матеріальні, так і духовно-практичні зв'язки. Такий підхід дає змогу спрямувати проблему соціальної закономірності і соціальної свободи в русло наукового аналізу, якщо визнається, що у громадському житті нерозривно поєднані об'єктивне і суб'єктивне, практичне і духовне. Коли про це забувають, то це призводить або до заперечення ролі суб'єктивного чинника в історії, свободно-вольо-вої діяльності (метафізичний матеріалізм), або до заперечення будь-якої закономірності в суспільстві (суб'єктивний ідеалізм). Так, представники баденської школи неокантіанства В. Віндельбанд та Г. Ріккерт, а під впливом їх і Макс Вебер на грунті абсолютизації неповторності історичних подій заперечували наявність у суспільстві будь-якої закономірності. Проте якщо в суспільстві немає об'єктивної тенденції, а отже, рушійних сил як причинного фактора, то виявляється неможливим прогнозувати події; але тоді втрачається сенс соціального буття. Лінію на заперечення наукового підходу до історії у крайній формі започаткував О. Шпенглер, його він замінив ірраціональним міфом. Це крайність, але рівною мірою крайністю є і прагнення до заперечення стихійного, спонтанного пронесу в громадському житті. Безумовно, в суспільстві має місце об'єктивна необхідність, причинна зумовленість, повторюваність, але на відміну від природної соціальна закономірність має цілий ряд специфічних ознак. По-перше, суспільні відносини набувають форми суспільних інтересів,', цілей, почуттів і настроїв, а це означає, що соціальні закони — закони не лише матеріальної, а й духовної діяльності людей. Спільним у законів природи і соціальних законів є те, що вони об'єктивні, але знов-таки на відміну від природи об'єктивними в суспільному житті є не лише предметно-матеріальні феномени, а й надбудовні (духовно-практичні). Певна річ, жодних законів духовної діяльності природа не знає, якщо не стояти на позиціях ідеалізму! По-друге, оскільки су-
спільство водночас є і суб'єктом, і об'єктом, соціальні закони — це закони людської діяльності. Слід зрозуміти, що поза людською діяльністю, яка є генетично первинною, немає і бути не може соціальної закономірності. Соціальний об'єкт складніший за природний, бо поєднує в собі матерію і дух. У суспільстві усвідомлюється не лише зовнішній об'єкт, а й власна діяльність людей. Ситуація певною мірою нагадує дослідження мікросвіту, коли принципово не вдається усунути вплив макротіла (приладу) на квантово-механічні процеси. Так само і соціальне пізнання нерозривно пов'язане з індивідуальними або груповими цілями і пристрастями, а це передбачає ціннісний підхід. По-третє, соціальні закони за характером свого виявлення є статистичними, тобто є законами-тенденціями. Такого типу закони функціонують лише там, де мають місце масові випадкові явища (стохастичні процеси). Вони не дають однозначного і вірогідного, в дусі динамічних законів, передбачення навіть на рівні дослідження природи (квантова механіка, генетика), тим більше це неможливо в суспільному житті. Саме тому соціальні прогнози містять певну частку вірогідності. Завдяки цьому розвиток суспільства передбачає не одну, а кілька можливостей, тобто соціальний розвиток — багатоваріантний. Завдання визначення реальної можливості, яка відбиває домінуючу в розвитку тенденцію, залишається актуальним. Якщо врахувати, що на загальну траєкторію історичного процесу впливають не лише об'єктивні фактори, а й уся людська суб'єктивність, то легко зрозуміти труднощі, які виникають у цьому відношенні перед соціальною наукою, бо на відміну від природознавства в ній складніше виявити соціальний факт, значно важче виміряти соціальні події і дістати вірогідну соціальну інформацію. Проте саме завдяки цим труднощам соціальна наука є гуманітарною дисципліною.
По-четверте, специфічною ознакою соціальних законів є історичність. Внаслідок того що соціальна еволюція протікає більш активно, ніж еволюція природи, суспільні відносини і форми культури рухоміші. Це означає, що роздумування про «вічні» закони повинні сприйматися з надзвичайною обережністю, як і спроби створення «соціальної схематики». Так само ненадійними є конкретні прогнози щодо подій історичного масштабу, як це трапилось з визначенням точної дати побудови комунізму в СРСР. Зрозуміло, що повністю заперечувати необхідність у соціальних проектах було б також помилкою, бо свідомість людини за своєю суттю проективна: слід відмовитися від прагнення негайно і за будь-яку ціну втілити ці проекти, їх треба розглядати лише як «керівництво до дії». Соціальнийорганізм надзвичайно динамічний і тендітний, його закони дають змогу схопити лише загальну лінію розвитку, що робить маловірогідним одержання точних строків певної події. Одні соціальні закони відмирають і перестають діяти, а інші виникають, а тому є безглуздою думка, що всі соціальні закони вже відкриті, а система соціальних наук досягла своєї завершеності. Досить значним є спектр соціальних законів, які функціонують у певних сферах суспільства і вивчаються конкретними соціальними науками (політекономією, демографією, політологією, правознавством, мистецтвознавством, мовознавством тощо). Та у будь-якому випадку, незалежно від масштабу дії, соціальний закон відбиває наявність соціальної необхідності, об'єктивний плин суспільного життя. Найбільш яскраво об'єктивність історичного процесу виявляється в залежності суспільства від природи, від астрофізичних чинників, що завжди підкреслювали представники філософії космізму. Якими б широкими не були соціальний простір і соціальний час, людство повинно рахуватися із законами живої і неживої природи, а отже, коригувати лінію власної поведінки.
Другим критерієм об'єктивності соціального життя, а отже, і соціальних законів, є історична спадкоємність, оскільки кожне покоління починає з тієї реальної основи, яку він дістав у спадщину. Як писав А. Сміт у своїй класичній праці «Багатство народів», для того щоб підняти державу з найнижчого ступеня варварства до найвищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, незначні податки і терпимість в управлінні; все інше зробить природний перебіг подій. Якщо ж це так, то виникає запитання: «У чому ж полягає1 свобода людини?». Відповідь може бути такою: без необхідності ті немає свободи, вона є об'єктивною основою свободи. Мета-'І фізичний матеріалізм і суб'єктивний ідеалізм розривають цю*| живу єдність, але визнання лише необхідності призводить до фаталізму, а абсолютизація свободи — до волюнтаризму. Свобода — це діяльність на грунті пізнаної необхідності. Якщо в природі необхідності протистоїть випадковість, то у суспільстві протистоїть свобода. Слід зрозуміти, що не закони — ворог свободи, а беззаконня, хаос, соціальна ен-гропія. Рівною мірою об'єктивні і необхідність, і свобода, але функціональне навантаження їх неоднакове. Необхідність відбиває інваріантне, стале, те, що зберігається, впорядковане. Свобода відбиває розвиток, виникнення нового, різноманітного, нових можливостей, але на грунті необхідності. Необхідність відбиває наявне, показує, яким є світ; свобода відбиває майбутнє, те, яким повинен бути світ. Отже, розвиток суспільства — це постійний процес переходу необхідності в свободу. Свобода — це вічні муки, напруже- ність і невдоволеність соціуму своїм становищем; це заперечення данності, непогодження з тим, що утвердилося. Свобода, якщо вона не втілюється у нові форми, стає тотожною необхідності. Гегель справедливо називав світову історію процесом зростання свободи. Та вона в кожний історичний момент має певні межі, тому вважати людину за деміурга — значить впадати в небезпечну міфологію титанізму з її спрямованістю на безмежну свободу.
Із свободи не слід робити культ, так само як і з необхідності: як реалії буття вони рівнозначні. Як справедливо зазначав Еріх Фромм, «свобода принесла людині незалежність і раціональність існування, але водночас ізолювала її, пробудила в ній почуття безсилля і занепокоєння. Ця ізоляція нестерпна, і людина опинилася перед вибором: або позбутися свободи за допомогою нової залежності, нового підкорення, або піднятися до повної реалізації позитивної свободи, яка грунтується на неповторності та індивідуальності кожного» 6. Свобода різноманітна, але сутність її єдина — наявність безлічі можливостей. Завдяки цьому вона завжди залишається цінністю, а в соціальному плані — умовою і результатом історичного прогресу. Свобода не є лише пасивною санкцією об'єктивного перебігу подій, суб'єктивним усвідомленням необхідності, па чому наполягав споглядальний матеріалізм. Так само вона не є лише внутрішнім переживанням, вольовим і моральним феноменом; така позиція характерна здебільшого для стоїцизму та екзистенціалізму. Свобода повинна об'єктивуватися в реальній практичній дії. Усвідомлення необхідності — лише пролог до дії. «І лише ризиком, життям підтверджується свобода...»,— писав Гегель7. Ризик потребує духовного поштовху, тобто усвідомлення реальності, прориву до тенденцій майбутнього в теперішньому. Людина, позбавлена свободи, орієнтується не на реальність, співвідносить свої дії не з необхідністю, а з ідеологічним контекстом, а тому фетишистська свідомість як спосіб соціального міфотворення була і залишається дійовим засобом пригноблення людини. Пошук власної і соціальної свободи — це насамперед подолання антагоністичних форм відчуження. Однак тут необхідне застереження. Царство свободи не є статичним, завершеним станом особи і суспільства. Свобода — завжди процес, до того ж, не лише зовнішніх, а й внутрішніх перетворень. «Історія,— зазначає у зв'язку з цим Мамардашві- 6 Фромм З. Бегство от свободи.— М., 1990.— С. 8. 7 Гегель Г, Феноменология духа//Соч.: В 14 т.— М., 1959.— Т. 4-С. 102. лі,— є драма свободи, в ній нема жодних гарантій і жодного механізму, який штовхає її. Це драма свободи, де довкола кожної точки — хаос. Без напруги праці, тобто напруги свободи, яка потребує праці, ти з цієї історичної точки падаєш у безодню, яка оточує всі точки, і не де-небудь там, у небі чи під Землею, а тут, на Землі. А тому «царство Боже» — в нас самих, а не де-небудь ще, у зовнішньому просторі чи в майбутній віддаленій епосі...» 8. Контрольні запитання і. У чому полягає сутність натуралістичного розуміння людини і суспіль* ства? 2. Який, на вашу думку, головний недолік ідеалістичного погляду на історію? 3. Чи не викликає у вас сумніву таке висловлювання: «Матеріалістичне розуміння передісторії — погляд на розвиток суспільства як природничоісто-ричний процес»? (Платонов С. После коммунизма.— М., 1989.— С. 168). 4. Наведіть приклади негативних наслідків нехтування об'єктивними законами суспільного життя. 5. Чи згодні ви із твердженням Сартра про те, що «...немає детермінізму, людина вільна, людина — це свобода»? (Сартр Ж-П. Зкзистенциализм — вто гуманизм//Сумерки богов.— М., 1989.— С. 327). Розділв ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ Основні проблеми. Що вивчає філософія? Як співвідносяться в людині природне і суспільне? Що таке духовність і яким є смисл життя людини? Людина і людство: унікальність і єдність. Ключові терміни. Людина: природа, сутність, призначення. Природне і суспільне в людині. Духовність. Проблеми життя і смерті. Сенс життя. Людство.
Дата добавления: 2014-11-20; Просмотров: 1633; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |