Види примусових заходів медичного характеру та їх застосу­вання

Законом передбачено чотири види примусових за­ходів медичного харак­теру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом; 4) госпі­талізація до психіатри­чного закладу із суворим наглядом (ч. 1 ст. 94 КК). КК 2001 р. вперше передбачив примусовий захід медич­ного характеру, що не пов'язаний з поміщенням особи до стаціонарного психіатричного закладу.

Крім того, КК надав суду право передавати психіч­но хворого на піклу­вання родичам або опікунам з обо­в'язковим лікарським наглядом. Таке вирі­шення долі хворого не належить до примусових заходів медично­го харак­теру.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому по­рядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільне небезпечне діяння, але за станом свого психіч­ного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу (ч. 2 ст. 94 КК).

До психіатричного закладу із звичайним нагля­дом може бути помі­щена за рішенням суду особа, яка за своїм психічним станом і характером вчиненого су­спільне небезпечного діяння потребує тримання у психіатрич­ному закладі і лікування у примусовому порядку (ч. З ст. 94 КК).

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиле­ним наглядом засто­совується судом щодо неосудного, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але по­требує тримання у психі­атричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (ч. 4 ст. 94 КК).

Якщо неосудний вчинив суспільне небезпечне ді­яння, пов'язане з пося­ганням на життя інших осіб, або за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу не­безпеку для суспільства і потребує тримання у психіа­тричному закладі та лікування в умовах суворого на­гляду, суд може застосувати до нього госпіталізацію до психіатричного закладу із суворим наглядом (ч. 5 ст. 94 КК).

Відмінність лікувальних установ із різними видами нагляду полягає в умовах нагляду хворих. Осіб, госпі­талізованих до психіатричного закладу з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виклю­чають мож­ливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння.

Психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи ін­ший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власно­сті, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Госпіталізація до психіатричного закладу з відпо­відним наглядом озна­чає, що особі надається психіат­рична допомога в стаціонарних умовах.

Закон (ч. 1 ст. 94 КК) містить три критерії - медичний, юридичний і соці­альний, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусо­вих заходів медичного характеру: 1) характер і тяжкість захворювання (ме­дич­ний критерій); 2) тяжкість вчиненого діяння (юридичний критерій); 3) ступінь небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб (соціальний критерій).

Медичний критерій визначається клінічною фор­мою психічного захво­рювання, його глибиною й стійкі­стю, динамікою хворобливого процесу, прогнозом його перебігу та деякими іншими, обставинами, що стосу­ються хворобливого стану особи. Характер психічного захворювання, його форма, глибина, стійкість, особли­вості психічного стану й поведінки в період вчи­нення суспільне небезпечного діяння є основною ознакою, яка визначає сус­пільну небезпеку психічно хворого.

Юридичний критерій ґрунтується на положеннях ст. 12 КК щодо класи­фікації злочинів.

Соціальний критерій містить оцінку: а) суспільної небезпечності вчине­ного діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, сус­пільне небезпечних наслідків та інших обставин; б) психічного стану осо­би на момент розгляду справи судом і небезпечності даного хворого для оточу­ючих, що випливає з харак­теру захворювання.

Законом передбачена можливість продовження, зміни та припинення застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 95 КК). Рішення з цих пи­тань приймається судом за заявою представника пси­хіатричного за­кладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхід­ність продовження, зміни або припинення за­стосування таких примусових заходів.

З метою визначення психічного стану хворого і ви­рішення питання про можливість зміни виду цього лі­кування або його припинення кожний хворий не рідше одного разу на шість місяців оглядається комісією лі­карів-психіат­рів того психіатричного закладу, де він перебуває на лікуванні.

Зміна примусового заходу медичного характеру може полягати в переве­денні хворого для продовжен­ня обов'язкового лікування, наприклад, із психіатрич­ного закладу з посиленим наглядом до психіатричного закладу із звичайним наглядом. Підставою для такого переведення є зміна стану здоро­в'я хворого, внаслідок чого він стає менш суспільне небезпечним, ніж рані­ше. Так само (але у зв'язку з погіршенням стану його здоров'я - виникненням не­безпечного марення, агре­сивності та неможливістю у звичайних умовах убезпе­чити від нього інших громадян) може виникнути не­обхідність у госпі­талізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом хворого, якому до цього нада­валася у примусовому порядку амбулаторна психіат­рична допо­мога.

Припинення примусового заходу медичного харак­теру, як і його застосу­вання, продовження чи зміна, здійснюється в суворій відповідності із законом і є прерогативою суду. Підставою для припинення чи зміни приму­сових заходів медичного характеру є ви­дужання особи або значне поліп­шення її психічного стану, коли це виключає суспільну небезпечність, не­за­лежно від терміну перебування хворого у психіатри­чному закладі. При цьому тяжкість раніше вчиненого особою діяння значення не має.

Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиня­ється через видужання осіб, котрі вчинили злочин у стані осудності, але за­хворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, вони під­лягають по­каранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування пока­рання, можуть підлягати подальшому відбуванню по­ка­рання. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримі­нальної відповідальності, скасу­вання кримінального закону, наявності акту про амніс­тію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, суд закриває криміна­льну справу.

Правове регулювання застосування примусових за­ходів медичного харак­теру здійснюється КПК (гл. 34, ст.ст. 408-411).

Примусові заходи медичного характеру застосову­ються лише за наявно­сті у справі обґрунтованого ви­сновку судово-психіатричної експер­тизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно засто­су­вати до хворої особи.

Оскільки вирішення питань про осудність, вин­ність та відповідаль­ність, про неосудність, обмежену осудність, про суспільну небезпечність особи, про за­стосування до неї примусових заходів медичного ха­рактеру, про визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на пік­лування родичам чи опікунам з обов'язковим лікарським наглядом за нею на­лежить до компетенції суду, а не судових психіат­рів, то висновок експертів-психіатрів підлягає ретель­ній оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи.

Розгляд справ про застосування примусових заходів медичного харак­теру проводиться у відкритому судовому засіданні за обов'язковою участю прокурора та захисника (ст. 419 КПК України). В ухвалі, винесеній судом (або в постанові, винесеній суддею), має бути вказа­ний вид примусового за­ходу. Його тривалість і підста­ви для припинення залежать від психічного стану хво­рого, особливостей перебігу захворювання. Тому суд не може вста­новлювати строки надання осудному чи обмежено осудному примусової психіатричної допо­моги. Примусові заходи медичного характеру мають про­вадитися доти, доки хворий не перестане бути не­безпечним для оточуючих.

Оскільки примусові заходи медичного характеру об­межують свободу особи, її тримання у психіатричному закладі за рішенням органів досудового розслідування чи суду за своїм характером і значенням прирівнюється зако­ном до тримання під вартою і зараховується до строку покарання день за день (ст. 423 КПК України).

Дата добавления: 2014-11-20