Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання неповнолітніх

Звільнення від кримінальної відповідальності та відбу­вання покарання неповнолітніх у зв'язку із закінченням строків давності

На неповнолітніх поширюються загальні умови за­стосування давності притягнення до кримінальної від­повідальності та давності виконання обви­нувального вироку з врахуванням особливостей, встановлених ст. 106 КК. Ці особливості полягають у скороченні строків давності та їхній меншій дифе­ренціації.

Скорочені строки давності застосовуються щодо осіб, які вчинили зло­чин до досягнення повноліття. Тобто, положення, передбачені ст. 106 КК, можуть за­стосовуватися і щодо осіб, які досягли повноліття на момент вирі­шення питання про їх притягнення до кримінальної відповідальності чи на­правлення для відбування покарання.

Особа, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, звільняється:

- від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, вказані в ч. 2 ст. 106 КК. Ці стро­ки диференційовані з врахуванням лише ступеня тяж­кості вчине­ного злочину і не залежать від виду пока­рання, яке передбачене за нього. Вони значно менші, ніж загальні строки давності притягнення до криміна­ль­ної відповідальності, встановлені в ч. 1 ст. 49 КК;

- від відбування покарання, якщо його не було ви­конано від дня на­брання чинності обвинувальним ви­роком у строки, вказані в ч. З ст. 106 КК.

Закон передбачає зупинення та перерив перебігу давності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до ві­сімнадцяти років. При цьому не має значення, чи досягла повноліття ця особа на момент ухилення від слідства або суду чи вчинення злочину середньої тяж­кості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Якщо протягом строків давності, встановлених ст. 106 КК, але вже пі­сля досягнення повноліття, особа вчинить новий злочин, то строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за нього обчислю­ються за за­гальним правилом, встановленим ст. 49 КК.

Оскільки особі, яка вчинила злочин у віці до вісім­надцяти років, не може бути призначене довічне по­збавлення волі, то на неї не поширюється правило, встановлене ч. 4 ст. 49 КК. У будь-якому разі давність притягнення такої особи до кримінальної відповідаль­ності не може перевищувати десять років.

Враховуючи, що кримінальна відповідальність за злочини проти миру й безпеки людства, передбачені ст.ст. 437-439, ч. 1 ст. 442 КК настає з 16-рі­чного віку, виключна норма про незастосування давності у разі вчинення цих злочинів чи засудження за них (ч. 5 ст. 49, ч. 6 ст. 80 КК) поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісім­надцятирічного віку, як і дорослий за­суджений, може бути умовно-дост­роково звільнена від покарання в ході його відбування. Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється під умовою невчинення но­вого злочину в пе­ріод, який відповідає невідбутій части­ні покарання (ця умова така ж, яка ви­сувається і щодо дорослих осіб). Достроковим - тому що воно відбува­ється до повного закінчення строку, призначеного су­дом. Щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення пов­ноліття, ці строки є більш сприятливими.

Положення, передбачені ст. 107 КК, застосовуються щодо осіб, які відбу­вають покарання за злочин, вчине­ний у віці до вісімнадцяти років. На момент же звільнення за правилами, встановленими цією статтею, особа може бути й повнолітньою.

Умовно-дострокове звільнення від відбування по­карання на підставі ст. 107 КК застосовується лише при відбуванні покарання у вигляді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додатко­вих) особа, яка вчинила злочин до досягнення повно­ліття, звільненню не підлягає.

КК передбачає дві підстави для застосування умов­но-дострокового зві­льнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин у віці до ві­сімнадцяти років:

1) виправлення засудженого;

2) відбуття обов'язкової частини призначеного су­дом покарання.

Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об'єктивних даних, перелік яких щодо неповно­літнього ширший - доведене сумлінною поведінкою та ставленням не тільки до праці, а й до навчання.

Сумлінна поведінка полягає у дотриманні правил внутрішнього розпоря­дку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень ад­міністрації уста­нови з виконання покарання, відсутності порушень дисцип­ліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтува­тися інші особи, які відбувають покарання.

Сумлінне ставлення до навчання і праці - це до­тримання виробничої і навчальної дисципліни, зок­рема, тривалості часу роботи, розкладу навчаль­них занять; виконання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх мож­ливостей; прагнення підвищити свої показники в роботі та оцінки в навчанні тощо.

Засуджений повинен довести своє виправлення - належно вести себе протягом всього строку відбуван­ня покарання, а не лише безпосередньо пе­ред розгля­дом питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Відбуття обов'язкової частини покарання передбаче­не, щоб, по-перше, забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позба­вити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання. Це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у вигляді по­збавлення волі, і особливо, коли до нього вже застосовувалося умовно-дост­рокове звіль­нення від покарання. Цим пояснюється те, що частина призначе­ного судом покарання, яку потрібно відбути перед вирішенням питання про умовно-дострокове зві­льнення, диференційована залежно від тяжкості вчине­ного злочину та особи засудженого. По-друге, протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання повинна отримати можливість пе­реконатися у виправленні засудженого. Враховуючи, що непо­внолітні легше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина пока­рання, яку вони повинні відбу­ти, значно менша, ніж для дорослих.

Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначе­не за сукупністю зло­чинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов'язкової частки пока­рання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за най­більш небез­печний із вчинених злочинів.

До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст. 82 КК положення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Правові наслідки умовно-дострокового звільнення не­повнолітнього від відбування покарання, як і в інших по­дібних випадках, можуть бути двох ви­дів: позитивні та негативні. Позитивні полягають у тому, що особа, яка була умовно-достроково звільнена від покарання, і протя­гом невідбутої частини покарання не вчинила нового зло­чину, вважається такою, що повністю вико­нала умову звільнення. Умовно-дострокове звільнення стає остаточ­ним і без­поворотним. Тобто, така особа ніколи і ні за яких умов не може бути направ­лена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була зві­льнена у встановленому законом порядку. Негативні на­стають при вчиненні засудженим протягом невідбутої частини покарання будь-якого (умисного чи необережно­го, незалежно від ступеня тяжкості) нового зло­чину.

В такому випадку суд до невідбутої частини покарання приєднує пока­рання за новим вироком за правилами, передбаченими у ст.ст. 71 та 72 КК. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то оста­точне покарання у вигляді позбавлення волі не може пе­ревищувати 15 років.

Дата добавления: 2014-11-20