Українська культура другої половини ХХ - початку ХХI століть

Не дивлячись на застійні явища в житті радянського суспільства, українська культура продовжувала розвиватися. Ще з 1972 р. з ініціативи Комітету всесвітньої культурної й природної спадщини про ЮНЕСКО прийнято Конвенцію охорони культурної та природної спадщини людства і Рекомендацію на збереження історичних ансамблів (1976 р.). Тим самим було створено систему міжнародного культурного співробітництва, зобов’язаного формувати список визначних пам’ятників світової культури, надавати допомогу державам-учасницям для збереження цих об’єктів - в експертизі, акціях по захисту. До цього списку було внесено, зокрема, такі архітектурні пам’ятники української культури, як Києво-Печерська і Почаївська лаври, Золоті ворота у Києві, М.Львів.

У тісній співпраці з ЮНЕСКО дія Міжнародна рада з питань збереження історичних місць та історичних пам’ятників – ІКОМОР. Заснована у 1965 р., вона об’єднує спеціалістів понад 90 країн, працює в галузі охорони культурно-історичних цінностей, їх реставрації та консервації, готує спеціалістів та законодавство. Велика роль у збереженні пам’ятників культури належить і Венеціанській хартії, згідно з якою історичними пам’ятниками євважаються окремі архітектурні споруди, комплекси міської та сільської забудов, що склалися історично й пов’язані з культурними процесами чи історичними подіями. З ініціативи ІКОМОР прийнято низку документів: Флорентійську міжнародні Хартію з охорони історичних садів (1981), Міжнародну Хартію з охорони історичних місць (1987), Міжнародну Хартію з охорони та використання архітектурної спадщини (1990). Серед недержавних організацій з питань всесвітньої історико-культурної спадщини - Міжнародний центр досліджень у галузі консервації та реставрації культурних цінностей (Римський центр –ІККРОМ), який координує наукові дослідження та поширює документацію, дає рекомендації, допомагає реставрувати пам’ятники, готувати спеціалістів.

В Україні складаються свої програми охорони пам’ятників та культурної спадщини, різноманітні центри, фонди – Фонд Л.Кравчука, Центральна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей, Український фонд культури, товариство «Україна», фонд сприяння розвитку мистецтв України

У вісімдесяті роки починається процес нового відродження, повернення в літературу реабілітованих письменників – І.Драча, І.Дзюби, Л.Костенко.

Доленосне рішення 1991 року щодо прийняття акту про державний суверенітет України прискорило процеси державного будівництва. Серед множини проблем які знову постали перед державною, залишаються проблеми культурного розвитку. Серед перших документів, прийнятих Верховною Радою, були закони про мови, освіту, культуру. Закон «Про освіту» 1991 року визначив школу в якості основи духовного та соціально-економічного розвитку держави та передбачав кардинальні зміни в ї роботі.

Велика робота ведеться в сфері гуманітарних наук: досліджується історія українського народу, історія української культури. Цей напрямок визнано Академією наук України приоритетним. Рішучі зміни відбулися в галузі театру, кінематографу, живопису, музики. Відновлюють роботу просвітницькі організації – Спілка української мови ім. Шевченка, «Просвіта», «Січ», яки проводять великі просвітницькі акції, спрямовані на відродження забутих народних звичаїв, ремесел, фольклору, розширюють сферу розповсюдження мови.

Помітно пожвавилося художнє життя. Створюються нові колективи, в репертуарі їх з’являються твори раніше заборонених авторів. Відбувається ознайомлення з творчістю українських митців у діаспорі, розширюється обмін творчими досягненнями із зарубіжними митцями.

Відродження духовної культур значною мірою викликане і відродженням релігії та церковного життя. На нових принципах розвиваються взаємини церкви з державою та міжконфесійні стосунки.

Інтегрування у світовий культурний простір зумовлюють підвищену увагу до національних традицій. Розв’язанню цієї проблеми сприяє виконання Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян». Проблема вибору духовних цінностей передбачає оновлення системи освіти, впровадження альтернативних форм, вдосконалення системи виховання, виходячи зсуканих умов суспільного розвитку. Розроблено нові постанови і програми: «Освіта ХХI ст.», «Засади гуманітарної освіти в Україні», концепція «Основи національного виховання», «Українознавство в системі освіти», залучено громадськість до формування «Національної комплексної програми естетичного виховання», «Дозвілля і молодь».

Розмаїття видавницької діяльності, з’явилися нетрадиційні форми культурної діяльності. Створено нове видавництво «Основи», журнал «Всесвіт», які друкують нові твори зарубіжних та вітчизняних авторів, представляють спадщину українських митців в еміграції – Фолькнера, Голсуорсі, Мерля, Ремарка, Хемінгуея, Кафки, Камю, Джойса, Маркеса, Гаслі, Портре, П’юзо, О.Екстера, О.Архипенка, Є.Маланюка,О.Олеся,В.Січинського.

В мистецтві відкрилися перспективи плюралізму й свободи вибору стильових орієнтирів та засобів творчості. Шукає нових форм графіка й живопис, скульптура й декоративно-ужиткове мистецтво. Для сучасних творів характерне збереження глибини та зв’язків із національними традиціями, яскравий, неповторний індивідуалізм та високоінтелектуальне мислення, цікаві рішення соціальних задумів. При очевидній переобтяженості суто формальними експериментами, шанувальників талантів приваблює присутність та інтерпретація у творах певних фігуративних форм, складний, філософськи осмислений контакт з реальним світом. Естетика подачі, бездоганна загальноприйнята, а ще більше – авторська, техніка й технологія виконання. Свідчить про це творчість львівських майстрів – художника Л.Медвідя, графіка Р.Романишина, ткалі О.Риботицької, скляра А.Ботокея, кераміста У.Ярошевич, художника по дереву І.Стеф’юка. Неординарність мислення, індивідуальні форми виразу власного світобачення, національне коріння та загальнолюдські цінності й емоційна відкритість духу сучасності – ось що їх об’єднує.

Новою філософською концепцією, яку реалізує українське мистецтво кінця 20- початку 21 століття є вже не протест маленької людини чи надлюдини проти ворожого, здичавілого суспільства, а спроба митця розібратися у власному внутрішньому світі. Ознакою мистецтва нового тисячоліття стає духовність, яка виявляється внутрішньою сутністю творів, прагненням краси.

Визначальною ознакою української культури межі тисячоліть є розмаїття творчих спілок і об’єднань митців поза межами офіційних організацій, утримуваних державою. Так, у Львові поза межами Спілки художників та Спілки письменників у дев’яності роки функціонують мистецьке товариство «Шлях», Клуб українських митців, Секція мистецтвознавства НТШ, «Бу-Ба-Бу», «Лугосад», Мистецька секція Спортивно-Мистецької Асоціації «Галицька Січ», Мистецько-літературне об’єднання «Січкарня», Творча майстерня «Марко», Творча корпорація «Лір-Артіль», Мистецьке об’єднання «Дзиґа», Мистецько-літературне об’єднання «Трипілля», Мистецько-спортивно-оздоровча Асоціація «Аркан», Спілка критиків та істориків мистецтва, Творчо-виробничий фонд «Фабрика Івана Левитського».

Серед творчих здобутків останніх десятиліть – грандіозна опера М.Скорика «Мойсей» за п’єсою І.Франка, спроба переглянути звичні оцінки діячів культури минулого – «Дискурс модернізму в українській літературі» С.Павличко, «Польові дослідження з українського сексу» О.Забужко, «Шевченко, якого ми не знаємо» Г.Грабовича.

Питання для самоконтролю:

1. Які соціально-політичні передумови сприяли українському ренесансу 20-х років 20 століття?

2. Назвіть видатних представників української освіти й науки, які сприяли культурному відродженню 20-х років?

3. Як європейський модернізм вплинув на українське образотворче мистецтво 20-х років?

4. Що ви знаєте про «розстріляне відродження»?

5. Яку роль зіграла діяльність «Просвіти» в процесі українізації культури 20-х років?

6. Які стильові тенденції характерні для української архітектури та скульптури 20-30-х років?

7. Хто з видатних українських художників відновлював традиції «Козацького бароко»?

8. Що визнаєте про творчий спадок К.Малевича та «школи Бойчук»?

9. Хто із спадкоємців М.Лисенка продовжував справу української професіональної музики в Центральній та Західній Україні 20-30-х років?

10. Хто входив до групи поетів-неокласиків? На яку естетичну платформу вони спиралися?

11. Як процеси національно-культурного ренесансу 20-х років відбилися у театральному мистецтві? Що ви знаєте про «Молодий театр» та творче об’єднання «Березіль»?

12. Творчий спадок кого з діячів культури 30-х років можна віднести до соцреалізму? За якими ознаками?

13. Хто з видатних діячів української культури в еміграції ви знаєте?

14. Які твори представників української культури часів Другої світової війни служили духовною запорукою перемоги над фашизмом?

15. В яких стильових напрямах проходять пошуки українських митців в другій половині 20 і на межі 21 століть?

Рекомендована література:

1. Брайчевський М.Вибране.- Нью-Йорк, Київ. – 1990.

2. Грушевський М.Наша політика.- Львів, 1911.

3. Баглій Д.І. Історія Слобідської України.- Х.,1990.

4. Винниченко ВВідродження нації. У 3 томах.- К.,1990.

5. Євнух В.Б., Камінський Є.Є.,Ковальчук О.О., Трощинський В.П. Зберігаючи українську самобутність. – К.,1992. – с.43

6. Євселевський Л., Фарина С. «Советизация» та занепад товариств «Просвіта» в 1920-1923 рр..// Чорна книга України: Зб. Документів, архівних матеріалів…-К.,1998

7. Жулинський М. Із забуття в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини).- К., 1990

8. Лавріненко Ю.Розстріляне відродження.- Мюнхен, 1959

9. Семчишин М.тисяча років української культури. – К.,1993

10. Сергійчик В. Українізація Росії. – К..2000

11. Хвильовий М.Україна чи Малоросія? // Твори: У 2 томах, - К, 1991.- Т.2.

12. Огієнко І. Українська культура. – К.,1992

13. Полевой В.М. Двадцатый век: Изобразительное искусство, архитектура стран и народов мира.- М.,1988

14. Арнольдов А.И. Цивилизация грядущого тысячелетия. Культурологические размышления. – М.,1997

Навчальне видання

Дата добавления: 2014-11-29