Спостереження як метод психології полягає у фіксації проявів психічних явищ в поведінці на основі їх безпосереднього сприйняття

Наукове спостереження робиться із строго певною метою, заздалегідь визначеними ситуаціями і особливостями поведінки, яка повинна стати об'єктом вивчення, а також розробленій систе­мі фіксації і запису результатів. При цьому важливим є, щоб в спостереженні брало участь декілька людей, а остаточна оцінка повинна пред­ставлять собою середнє із спостережень. Ці заходи робляться для зменшення впливу характеристик спостерігача на процес сприйняття.

Розрізняють наступні види спостереження:

- нестандартизоване, коли дослідник користується загальним планом спостереження;

- стандартизоване, при якому реєстрація фактів йде на основі детальних схем спостереження, заздалегідь визначених зразків поведінки.

Залежно від положення спостерігача виділяють спостереження:

- включене, коли дослідник є учасником тієї груп­пы, за якою він спостерігає;

- просте, коли особливості поведінки фіксуються з боку.
Це пасивний метод здобуття психологічних фактів, оскільки дослідник не може вплинути на хід подій або повторити їх. За допомогою цього методу складно встановити точну причину вчинку, дії, оскільки фіксуються лише зовнішні їх прояви. В той же час пасивність спостерігача дозволяє вивчати поведінку в природних умовах, не спотворюючи природного ходу подій в резуль­тате втручання, як це може статися в експерименті.

Експеримент відрізняється від спостереження в першу чергу тим, що передбачає цілеспрямовану організацію психологом ситуації дослідження; це дозволяє відносно строго контролювати умови його проведення, не лише описати психологічні факти, але і пояснити причини їх появи.

Ця гідність експерименту частенько обертається недоліком: складно організувати експериментальне дослідження так, щоб досліджуємий про нього не здогадувався. Знання людини про те, що вона—предмет вивчення, як правило, викликає скутість випробовуваного, тривогу і ін., особливо якщо дослідження проводиться в спеціальних умовах, наприклад в обладнаній лабораторії (лабораторний експеримент).

Тому часто використовується природний експеримент, при якому дослідник активно впливає на ситуацію, але у формах, що не порушують її природності, наприклад в процесі трудової діяльності людини.

У констатуючому експерименті перевіряють наявність зв'язку між певними фактами або явищами. Формуючий експеримент передбачає активний, цілеспрямований вплив експериментатора на випробовуваного з метою формування його психіки.

Окрім основних в психології виділяють допоміжні методи:

- опит— сбор первинної вербальної інформації за допомогою за­здалегідье складеної сукупності питань в процесі безпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування) кон­такта між дослідником і досліджуваним;

- тести — система стандартизованих завдань, які дозволяють виміряти рівень розвитку певної характеристики людина —інтелекта, творчих здібностей і др.;

- вивчення продуктів діяльності — кількісно-якісний аналіз різних документальних джерел (щоденників, ви­деозаписів, газет, журналів і ін.).

Залежно від завдань конкретного дослідження методи психології втілюються в приватні методики (наприклад, метод спостереження реалі­зується різним чином в ході дослідження трудового колективу і учбової групи).

Міра надійності результатів вживання методики багато в чому залежить від умов, в яких організовується дослідження (часу су­ток, наявності або відсутності сторонніх шумів, манери поведінки дослідника, самопочуття випробовуваного і ін.).

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що дає вивчення психології сучасному фахівцеві?

2. Виділіть і опишіть істотні віхи кожного з етапів становления психології як науки.

3. Назвіть найбільш значні напрями психологічної науки. Які з них протилежні по своїм принципам?

4. Як ви уявляєте собі зв'язок психології і педагогіки? Що для цих наук є загальним і що особливим?

5. Які галузі психологічної науки ви знаєте?

6. Що дає дослідникові психіки людини дотримання принципів детермі­низму, єдності свідомості і діяльності, розвитку?

7. Чи існує універсальний метод психологічного пізнання?

8. Порівняєте достоїнства і недоліки спостереження і експерименту.

9. У чому відмінність між тестом і анкетою?

10. Які умови потрібно дотримувати дослідникові, щоб отримати надійні результати психологічних досліджень?

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНОЇ І РЕКОМЕНДУЕМОЙ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2 т. — М.: Педагогика, 1980. —Т. 1. —С. 162-170.

2. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической ди-­
агностике. — К.: Наук, думка, 1989. — 200 с.

3. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. — М.: Изд-во МГУ, 1988. —С. 95-128.

4. Годфруа Ж. Что такое психология. — М.: Мир, 1992.

5. Гриншпун И. Б. Введение в психологию. — М.: Ин-т практич. психологии, 1996. —152 с.

6. Гроф С. За пределами мозга. — М., 1992.

7. Максименко С. Д. Общая психология. — М.: Рафл-бук; К.: Ваклер, 1999. —528 с.

8. Маслоу А. Психология бытия. — М.; К.: Ваклер, 1997.

9. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение,
1986. —С. 5-62.

10. Основы психологи: 2-ге вид. / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.: Либщь, 1996. —632 с.

11. Психология: Словарь / Под ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1990. —С. 26-28, 152-155.

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. — М.: Педагогика,
1989.—Т. 1. —С. 14-61.

13. Франки В. Человек в поисках смысла. — М.: Прогресс, 1990. — 368 с.

14. Фрейд 3. Введение в психоанализ: Лекции. — М.: Наука, 1989. — 455 с.

15. ФроммЭ. Душа человека. — М.: Республика, 1992.—429 с.

16. Ярошевский М. Г. История психологии. — М.: Мысль, 1985. — С. 334-428.

Лекція 2. Виникнення і розвиток психіки.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• розкрити суть поняття "психіка";

• показати взаємозв'язок психіки і нервової системи, особливо мозку;

• сформулювати основні закони вищої нервової діяльності;

• виділити стадії розвитку психіки;

• описати взаємозв'язок рівнів розвитку психіки і форм поведінки живих організмів;

• розкрити суть і умови виникнення свідомості як вищого, специфічно людського рівня розвитку психіки.

План лекції.

1. Психіка і мозок.

2.Стадії розвитку психіки. Взаємозв'язок рівнів розвитку психіки і форм поведінки живих організмів.

3. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. Свідомість і несвідоме.

Питання 1. Психіка і мозок.

Виникнення і розвиток психіки тісно пов'язані з виникненням і розвитком нервової системи, і особливо мозку.

Основним елементом нерв­ной системи є нервова клітина, або нейрон, яка складається з тіла клітки з ядром, безліч коротких розгалужених відростків —дендрітів — і одного довгого — нервового волокна, або аксона.

У нейроні виникає про­цесс збудження, в основі якого лежить особливий нервовий струм (біострум).

Це збудження передаєт­ься від одного нейрона до іншого по нервових волокнах, скопичення яких називають нерва­ми. Виділяють нерви центробіжні (передавають збудження від частин тіла до мозку) і відцентрові (передають збудження від мозку до частин тіла).

Центральна нервова система (ЦНС) складається із спинного і голов­ного мозку, причому чим вище розташована та або інша частина мозку, тим складніше її діяльність.

Спинний мозок регулює роботу м'язів тулуба і кінцівок. Тут же поміщаються центри найбільш простих рефлексів (наприклад, колінного).

У стовбурній частині мозку, що містить довгастий мозок, мозочок і середній мозок, відбувається регуляція роботи внутрішніх органів і складних рухів організму, що забезпечують стійку рівновагу при ходьбі, бігу і ін.

Найвищими відділами ЦНС є великі півкулі головного мозку, в глибині яких зосереджено скупчення особливих нервових клеток—подкорковых вузлів.

В самої поверхні півкуль розташована кора головного мозку завтовшки 2-5 мм, що містить приблизно 15 млрд кліток.

З корою мозку і підкірковими вузлами взаємодіє мережа нервових клеток— ретикулярна формація. Це енергетична система мозку, яка підтримує загальний тонус кори і забезпечує перехід организ­ма від стану гальмування (сну) до стану збудження (бодрствування).

Значну частину кори великих півкуль головного мозку людини займають нервові клітини, пов'язані з органами, яким належить важлива роль в спілкуванні і праці. Це клітки, пов'язані з органами мови (губами і мовою), а також клітки, пов'язані з гроном руки, і особливо з її великим пальцем, протиставленість якого іншим пальцям руки створює передумови опанування людиною трудовими діями.

Вивчення особливостей функціонування великих півкуль го­ловного мозку людини виявило специфіку сприйняття і переробки інформації лівою і правою півкулями (функціональну асим­етрію головного мозку). Встановлено, що ліва півкуля (у прав­шів) відповідає за інформацію, представлену за допомогою мови, а так­ож читання, рахунок, логічні міркування. Права півкуля оперує образами, просторовими стосунками, розпізнає образ в цілому, не аналізуючи (як ліва півкуля) його структуру. Виходячи з даних досліджень можна передбачити, що кращих результатів в діяльності досягають ті люди, в яких функціональна асиметрія виражена виразніше, тобто існує прямий зв'язок між мірою асиметрії і розумовими здібностями. Тому не слідує пере­учувати левшів—це може привести до згладжування функціональної асиметрії півкуль головного мозку зі всіма витікаючими звідси наслідками.

Діяльність мозку, лежача в основі психічної діяльності, побудована за рефлекторним типом (від латин. refiexus—відображення).

Всі рефлекси організму поділяють на безумовні і умовні. Безумовними є природжені і відносно незмінні реак­ції організму на зовнішні дії, здійснювані в результаті діяльності підкірки. У людини це перш за все рефлекси, які регулюють внутрішне середовище організму—дихання, кровообіг, тем­пературу. Це також смоктальний і інші рефлекси, пов'язані з їжою і травленням. До безумовних рефлексів людини відносять і деякі природжені рухи—моргання, чхання і ін., які слугують для захисту від шкідливих зовнішніх дій, а також рефлекси чипляння, плавання, які без відповідної підтримки можуть з часом зникнути.

Умовні (придбані) рефлекси утворюються в результаті формування в корі головного мозку нових тимчасових зв'язків. Це стано­вится можливим в результаті взаємодії двох основних процесів вищої нервової діяльності (ВНД) — збудження і гальмування, закономірності яких вивчав І. Павлов.

Подразник, або сигнал, діючи на органи чуття, викликає збудження певної ділянки кори головного мозку, яке розповюджується (іррадує—от лат. irradiare—сяяти, випускати промені) по корі, захоплюючи і частину підкірки.

Одночасно виникає процес гальмування, який концентрує збудження в одній ділянці мозку.

Велике значення для діяльності нервової системи має також закон взаємної індукції, згідно якому нервовий процес визы­ває (індукує) в сусідніх ділянках мозку протилежний процес.

Виділяють два типи сигналів, що впливають на кору головного мозку. Сигнали, що поступають безпосередньо від предметів і явищ навколишнього світу (зорові, слухові та інші подразники), на­зивають першою сигнальною системою. Сигнали, що поступають в мозок за допомогою мови, називають другою сигнальною системою.

Оскільки будь-який предмет або явище навколишнього світу предста­вляє собою цілий комплекс подразників, мозок виробив здатність сприймати їх завдяки утворенню стійких систем нервових зв'язків, що отримали назву динамічного стереотипу. Вироблення динамічних стереотипів створює передумови для засвоєння людинаом знань і навиків.

Питання 2. Стадії розвитку психіки. Взаємозв'язок рівнів розвитку психіки і форм поведінки живих організмів.

Проблему розвитку психіки у вітчизняній психології вирішують виходячи з уявлень про психіку як особливу форму віддзеркалення. Під психікою розуміють властивість високоорганізованої матерії (мозку) відображати об'єктивну реальність і на основі формованого при цьому суб'єктивного психічного образу регулювати активність, поведінку, діяльність.

Взагалі віддзеркалення як здатність організму відповідати на вплив середовища є загальною властивістю матерії. Але віддзеркалення в світі живої і неживої матерії різне.

Для неживої матерії віддзеркалення можливе лише на фізичному або хімічному рівні.

Жива матерія володіє біологічною формою віддзеркалення (подразнює), тобто здатністю змінювати фізіологічний стан (на рівні обміну речовин) під впливом біологічно значимих дій, безпосередньо пов'язаних з життєдіяльністю орга­низма.

Подразливістю, наприклад, володіють всі рослини. Істотною особливістю їх реагування на зовнішнє середовище є те, що рослинні форми не сприймають дій, які не входять в процес безпосереднього обміну речовин.

Віддзеркалення на психічному рівні, по гіпотезі А. Леонтьєва [5], ха­рактеризується появою в живих організмах чутливості — властивості реагувати на дії, які самі по собі безпосередньо не впливають на життєдіяльність організму, а лише сигналізують про наявність біологічно значимих дій, забезпечуючи тим самим кращу адаптацію живого організму до навколишнього світу.

Наприклад, запах не є їстівним, але вказує, в якому на­прямі потрібно рухатися, щоб добути їжу. Червоне світло светофо­ра сам по собі не несе небезпеки, але сигналізує про її наявність.

Таким чином, чутливість можна вважати об'єктивною при­знаком виникнення психіки.

На стадії елементарної чутливості живий організм реагуєт лише на окремі властивості предметів зовнішнього світу.

На стадії наочного сприйняття активність тварини визначається дією не окремих властивостей, але предмету в цілому, тобто зовнішній світ відбивається у виді цілісних образів.

Істотною особливістю стадії інтелекту є віддзеркалення не лише предметів, але і зв'язків між ними.

Рівень розвитку психіки виявляється у формах поведінки тварин.

Виділяють природжену і придбану в процесі життя форми поведінку тварин.

Природжені форми поведінки — інстинкти, засновані на без­уиовних рефлексах, слабо залежать від короткострокових змін в середовищі проживання тварини. "Включення" інстинкту викликає розгортання серії послідовних дій з генетично заданою про­грамою.

Часто інстинктивна поведінка (наприклад, у мурашок, бджіл) вражає своєю "доцільністю". Але це явище, що лише видається. Якщо змінити зовнішні умови, і інстинктивні дії втрачають сенс.

Так, інстинктивна поведінка павука, що кидається на муху, яка запуталась в павутині, викликається вібрацією, і якщо до павутини піднести виб­рируючий камертон, павук кинеться на нього точно так, як і на муху.

Придбаними в процесі життя є навики і інтеллек­туальна поведінка тварин, засновані на утворенні умовних рефлексів.

Навики виробляються унаслідок удосконалення психічної діяльності відповідно до конкретних умов місця існування в результаті вправ. Так, курча, що тільки що з'явилося на світ, клює всі дрібні предмети, але вже через декілька днів зі всіх дрібних предметів розпізнає їстівні.

На основі формування навиків можливе дресирування тварин, коли у них систематично підкріплюються (як правило, їжею) необ­хідні рухи і усуваються (шляхом покарання) небажані.

У зв'язку з цим представляє інтерес відомий "експеримент Т" по "дресируванню" дощових черв'яків. У цьому експерименті було влаштовано так, що черв'як, який повз по вертикальній паличці букви "Т", повертаючи праворуч, отримував слабкий удар електричним струмом. Якщо ж він повз на­лево, то падав на землю. При багатократному повторенні досвіду черв'яки ста­рались повзти лише наліво, тобто міняли свою поведінку з врахуванням сприятливіших зовнішніх умов.

Безумовно, яскраво виражені навики спостерігаються у тварин, які мають кору головного мозку.

Інтелектуальна поведінка тварин заснована на віддзеркаленні складних зв'язків між окремими предметами. Істотною його особливістю є здатність вирішувати завдання, здійснюючи попередні підготовчі дії. При цьому часто зовнішні предмети використовуються як знаряддя, що допомагають вирішити завдання.

Інтелектуальний характер носять скоріше всієї дії приматів (людиноподібних мавп) і, за спостереженнями деяких дослідників, дельфінів.

Наприклад, мавпа може використовувати палицю, щоб збити банан, до якого вона не може дотягнутися, або, поставивши декілька ящиків один на іншій, "зірвати" яблуко, підвішене до стелі.

В той же час інтелект мавп якісно відмінний від мислення людини. Хоча мавпи можуть виконувати вельми складні дії і краще, ніж інші тварини, орієнтуватися в новій ситуації (що багато в чому пов'язане з наявністю у них кінцівок, подібніх руці людини), проте здійснюють подібні дії лише з тими предметами, які знаходяться в місці їх існування і безпосередньо потрапляють в поле органів чуття.

Мавпи не здібні до абстрактного логічного мислення, яке притаманне людині. У зв'язку з цим широко відомий досвід з шимпанзе Рафаелем, який навчився гасити ящик з їжою, що горів, гасити водою з бачка. Коли Рафаель і ящик, що горить, опинилися на одному плаваючому по озеру плоті, а бачок з водою — на іншому, то мавпа по бамбуковій жердині дісталася до плоту з бачком, щоб набрати звідти води і погасити вогонь. Узагальнений образ води, яку можна використовувати для гасіння вогню незалежно від того, де вона знаходиться, у мавпи не сформувався.

Розвиток психіки тварин обумовлений чисто біологічними за­конами. Така біологічна обумовленість робить психіку тварин якісно відмінною від людської свідомості, яка підкоряється перш за все законам суспільно-історичного розвитку.

Питання 3. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. Свідомість і несвідоме.

Якісно новим етапом розвитку психіки з'явилася людська свідомість, що характеризується виділенням об'єктивних, стійких властивостей предметів і явищ дійсності і здійсненням на цій основі перетворення реальності.

До біологічних передумов виникнення свідомості відносять:

1. наявність у вищих тварин досить розвинених форм психічного віддзеркалення дійсності, включаючи інтелект;

2. наявність у тварин — предків людини кінцівок типа рук, що забезпечувало можливість створення елементарних знарядь тру­да і використання їх в конкретній ситуації;

3. об'єднання предків людини в стада, що дозволяло їм краще захищатися від ворогів, надавати певну взаємодопомогу;

4. поява у тварин "мови" як природженій здатності пере­дачи інформації, перш за все про свій внутрішній стан.

В той же час між психікою тварин і свідомістю людини існують принципові відзнаки.

По-перше, свідома діяльність людини виходить за рамки біологічних, інстинктивних відносинв до природи, частенько пригнічуючи їх (наприклад, в проявах героїзму: він визначається соціальними стосунками). Свідомість не формується поза людським суспільством. про що свідчать випадки виховання дітей людини тваринами.

По-друге, свідома діяльність людини визначається не лише безпосередніми, наочними враженнями про оточуючу дійсність. На відміну від тварин людина здібна до аб­страктному мислення, що робить її незалежною від конкретної си­туации. В результаті людина здатна не лише відображати зовнішні дії, але і передбачати їх. Більш того, вона може передбачати ре­зультати власного впливу на довкілля і з цією метою, зокрема, не лише виготовити, але і зберегти знаряддя праці що недоступно тваринам.

По-третє, більшість знань, умінь, прийомів поведінки людини не стільки є результатом індивідуального досвіду (як в тварин, як в більшості формуються шляхом засвоєння загальнолюдського досвіда у навчанні за допомогою вищої форми спілкування людської мови.

Основною умовою виникнення свідомості з'явилася трудова діяльність, що здійснюється людьми при спільному виготовленні і приміненні знарядь праці.

Робота над виготовленням знаряддя не визначається непосредствен­ными біологічними мотивами (наприклад, потребою в їжі) і набуває сенсу лише за наявності знання про майбутнє вживання знаряддя. Таким чином, з діяльності, направленої на безпосередньое задоволення потреби, виділяється спеціальна дія, яка набуває сенсу лише надалі, тобто діяльність на­чинает носити свідомий характер.

В процесі трудової діяльності руки при­обрели, що активно діють, нові функції, властиві лише людині, перш за все функ­ции активного дотику. Це, у свою чергу, зробило великий вплив на розвиток мозку і ускладнення його структури.

Під час спільної трудової діяльності люди неминуче всту­пали в спілкування, яке було викликано необхідністю передавати ин­формацию, що позначає не стан (як у тварин), а предмети включені в дану діяльність. Це привело до виникнення язы­ка — системи знаків, що позначають предмети, їх якості і взаимо­связи, що сприяло створенню світу внутрішніх понятті і приоб­ретению навиків передачі накопиченої інформації

Тому поряд з працею мова є основним чинником формування свідомості.

Таким чином, свідомість можлива при одночасному возникнове­нии мови в процесі праці.

Структура свідомості, по А. Петровському [8], містить:

• сукупність знань про навколишній світ (тому свідомість розуміється як особлива форма віддзеркалення):

• відмінність суб'єкта і об'єкта і відношення суб'єкта до об'єкту. Толь­ко людина (суб'єкт, тобто носій активності) виділяє і про­тиставляє себе навколишньому світу (об'єкту, бо вона єдина серед живих істот здібна до пізнання самої себе. тобто до самопізнання;

• можливість цілеполягання діяльності, в процесі якої людина приходить до результату, який вона уявляла до діяльності.

Значна частина знань, стосунків, складових внутрішнього світу людини, не усвідомлюється нею, тобто лежить в області несвідомого. Р. Грановська [3] виділяє зону ясного усвідомлення, в якій відбивається лише мала частина сигналів, що поступають із зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Сигнали, що попали в зону ясного усвідомлення, використовуються людиною для свідомого вирішення проблеми. Як тільки таке ре­шение знайдене, управління поведінкою передається в сферу безсвідомого, а свідомість визволяється для вирішення знов виникаючих про­блем. Таким чином, значна частина сигналів використовується орга­нізмом для регулювання своєї життєдіяльності на передсвідомому рівні.

По 3. Фрейду [10], до несвідомого відносяться не стільки про­цеси, до яких не привернена увага людини, скільки пережива­ния, що пригнічуються свідомістю в разі конфлікту їх з багаточисельними соціальними заборонами і що витісняються в підсвідомість. В усвідомленні і переоцінці переживань, що турбують людину, по методиці психоана­лиза вирішальна роль належить мові, оскільки будь-який процес може стати усвідомленим, якщо його назвать—вербалізувать (від латин, verbalis — словесний).

До класу неусвідомлюваних психічних явищ відносять також надін-дивідуальні, надсвідомі явища, які є, на думку А Асмолова [1]. не що інше, як поле значень, існуючих у формі ритуалів, церемонії, різних соціальних символів і норм, у формі опредмечених в процесі діяльності в знаряддях праці схем дії (колективне свідоме по До. Юнгу). Організовуючи свою діяльність і поведінку відповідно до поля значенні, люди тим самим безперервно підтверджують реальність своє існування

Сфери свідомості і несвідомого вичерпують собою поняття пси­хики людини.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте основні форми віддзеркалення, властиві органичній і неорганічної матерії, і розкрийте їх особливості.

2. У чому основна відзнака чутливості від подразнення?

3. Чи існує якісна відзнака будови і функціонування мозку тварини від мозку людини?

4. Визначте, яка півкуля вашого мозку є домінуючою. Чому?

5. Наведіть приклади навиків тварин. Чим вони відрізняються від інстинктів?
Чим пояснити той факт, що птиця "висиджуватиме" камінь замість яєць викладених з гнізда під час її відсутності і що знаходиться в полі її зору?

7. Чи можна складну поведінку мурашок назвати працею?

8. Вкажіть схожість і відмінність звукової сигналізації тварин і мови людини.

9. У чому якісна специфіка свідомого способистість життя людини?
10. Яке співвідношення свідомої і несвідомої сфери людини?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Асмолов А. Г, Классификация неосознаваемых явлений и категорий деятельности // Вопросы психологии. —1980.—№ 3. — С. 45-53.

2. Гамезо М. В., Домашенко И, А. Атлас по психологии.—М.: Педагогическое
суспільство России. 1999. — С. 43-59.

3. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — СПб.: Питер, 1999. —С. 255-271.

4. К. Г. Юнг и современный психоанализ. — М.:ЧеРо, 1996.—Вып. I.—248 с;
Вып. И. —350 с.

5. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения. — М.:Педаго-
ГИКА. 1983,— Т. 1. —С. 142-280.

6. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. —
М.: Наука. 1984. —С. 131-190.

7. Лурия А. Р. Эволюционное введение в психологию. — М.: Изд-во МГУ.
1975.—С. 33-124.

8. Петровский А. В, Психология развивающейся особистості. — М.: Педагогика,
1987.

9. Рубинштейн С. Л. Основы обшей психологии. — М.: Педагогика. 1989. —
Т. 1.— 485 с.

10. Фрейд 3. Психология бессознательного. — М.: Просвещение, 1990.- 447 с.

Лекція 3. Психологія особистості.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• розкрити схожість і відмінність понять "індивід", «особистість», "ін­дивідуальність";

• назвати істотні характеристики і рушійні сили развитку особистості;;

• виділити структурні компоненти особистості;

• проаналізувати суть самосвідомості особистості, її направ­леності, темпераменту, характеру, здібностей:

• показати взаємозв'язок структурних компонентів особистості і можливості їх розвитку.

План лекції.

1. Поняття особистості в психології. Самосвідомість особистості.

2. Спрямованість особистості.

3. Особливості поведінки особистості: темперамент і характер.

4. Здібності людини.

Питання 1. Поняття особистості в психології. Самосвідомість особистості.

Людина взаємодіє з дійсністю на різних уров­нях. Особливості цієї взаємодії зафіксовані в поняттях "індивід". "особистість'', ''індивідуальность".

Індивід (від латин. individuum — неділиме) — це окрема жива істота, представник біологічного роду Нотo Sарiens (від латин. людина розумна): носій індивідуально своєрідних психофізи­чних сторін (завдатків, типа ВНД і др.).

Будь-яка людина — індивід незалежно від рівня її фізичного і психічного здоров'я.

Поняття «особистість» характеризує людину як суспільна істота. Це стійка система соціально значимих якостей індивіда, сформованих в спільній діяльності і спілкуванні з іншими людьми.

Таким чином, особистість—соціальна якість індивіда, яка не може виникнути поза суспільством. При цьому процес становлення людини як особистості в результаті включеності її в різні спільноти (сім'ю, школу, трудовий колектив і ін.) називають соціалізацією особистості.

Поняттям "індивідуальність" визначається своєрідність природ­ного і соціального, психіки і особистості людини, яке проявляється в особливостях темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб і інтересів, якостях пізнавальних і емоційно-вольових процесів.

Отже, поняття "особистість" тісно пов'язане з поняттями "індивід" і "індивідуальність", але не тотожно їм.

Істотними характеристиками особистості є:

- стійкість, що полягає в послідовності і предска­зуємості поведінки особистості, закономірності її вчинків;

- цілісність, обумовлена існуванням стійкого зв’язку і тісною взаємодією всіх сторін особистості;

- активність, що виявляється в прагненні особистості постійно розширювати сферу своєї діяльності, не лише пристосовуючись до ситуації, але і перетворюючи її.

Джерелом активності особистості є потреби, під якими розуміють усвідомлення і переживання людиною нужди в яких-небудь об'єктах, необхідних для її існування і розвитку.

Протиріччя між потребами і реальними можливостями їх задоволення обумовлюють включення людини в суспільні стосунки і тим самим є рушійною силою розвитку його особистості.

Зрозуміти, що таке особистість, можна лише за допомогою вивчення реальних соціальних зв'язків і відношень, в яких вступає людина.

Враховуючи багатогранність і своєрідність цих зв'язків, в структурі особистості виділяють три рівні її характеристик, які треба розглядати в єдності.

На внутрішньоіндивідуальному рівні особистість розглядається як система якостей індивіда, представлених перш за все в спрямованості, темпераменті, характері, здібностях. При цьому спрямованість орієнтує діяльність і спілкування людини.

Здібності забезпечують успішність дій людини. Харак­тер визначає зміст поведінки людини, її вчинків по отно­шению до інших людей. Темперамент впливає на форму вы­ражения стосунків особистості в поведінці людини.

На межіндивідному рівні особистість характеризується в системі її міжособистісних зв'язків.

Характеристики особистості на надіндивідному рівні обумовлені тією дією, яку вона надає на інших людей, причому не лише під час безпосередньої взаємодії, але і після неї.

Слід зазначити, що особистість сприймає сама себе, знає і відчуває як «Я». Сукупність психічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе як особистість, своє "Я", називають само­свідомістю особистості, а систему уявлень, що склалася в результаті, про себе Я-образом.

Я-образ включає три компоненти:

- пізнавальний (когнітивний) — уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальне положення і т. п.;

- емоційно-оцінний -самоповага, самокритичність, самоуничиження, себелюбство і т. п.:

- поведінковий (вольовий) -прагнення підвищити самооцінку, пошана і тому подібне.

Я-образ складається в спільній діяльності і спілкуванні, перш за все в сім'ї, за допомогою виділення людиною в інших людях їх особливостей, якостей і зіставлення їх з собою. На основі уявлень, що склалися, які можуть не відповідати дійсності, людина будує свою взаємодію з навколишнім світом. Міру адекватності Я-образа можна з'ясувати при вивченні самооцінки особистості — особової думки про власну цінність, тобто оцінки особистістью самої себе, своїх можливостей, якостей, місця серед інших людей. Від самооцінки залежать критичність, вимогливість особистості до себе, відношення до успіхів і невдач. У людини може сформиро­ваться завищена самооцінка, що виявляється в зайвій самовпевненості, нездатності реально оцінювати свої можливості. Понижена самооцінка обумовлює зайву соромливість, впевненість в собі. Людина не реалізує себе як особистість, не розкриває свій творчий потенціал. Важливим є, щоб у людини була адекватна самооцінка, формувалося реальне уявлення про себе і свої можливості.

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань людини, тобто, ступеню труднощі цілей, які вона ставить перед собою. Дослідженнями підтверджене, що рівень своїх домагань особистість устанавллює так. щоб зберегти незмінною свою самооцінку. Розбіжність між домаганнями і реальними можливостями людини веде до на­ростання емоційної напруги і підключення механізмів пси­хологічного захисту, які не пропускають в свідомість небажану інформацію, спотворюючи сприйняття дійсності.

Якщо людина, відносячись до себе в цілому позитивно, усвідомлює свої недоліки в результаті співвідношення Я-образа з реальними проявленнями своєї особистості, вона може стати на шлях їх подолання, самовдосконалення. Людина може змінити свої вчинки: в той же час нові вчинки перетворять її самосвідомість, а значить, і життя.

Питання 2. Спрямованість особистості.

Вихідними спонуками людини до діяльності є потреби —стани індивіда, створювані випробовувих ним нуждою в об'єктах, необхідних для його існування і розвитку. Все потреби можна розділити на декілька груп. (Піраміда А. Маслоу).

Нижчий рівень ієрархічної структури потреб складають фізіологічні потреби (у їжі, сексуальні і ін.).

Потреби в безпеці спонукають індивіда до діяльності, яка забезпечить організму недоторканість і безпеку, нор­мальні і зручні умови життя. Потреби в приналежності і любові схиляють людину бути членом групи, спілкуватися, щоб запобігти самотності, отримати підтримку. Потреби в престижі про­являються в прагненні досягти значимого, поважного положення в суспільстві, добитися визнання.

Потреби в самоактуалізації спонукають людину до діяльності, в якій вона може розкрити свій духовний, творчий потен­ціал.

Потреби усвідомлюються в образах, що відображають об'єкти і ситуа­ції, в яких дана потреба задовольнялася раніше. Ці образи мають спонукаючий характер внаслідок того, що викликають передбачення певних переживань задоволення. Чекання майбутнього пере­живания задоволення і дає поштовх до дії.

Образи, що відображають об'єкти задоволення потреб іспонукаючі людину до діяльності по задоволенню цих потреб, називаються мотивами (від латин. тоvеrе — приводити в рух, штовхати).

Дата добавления: 2014-12-07