КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Конспект лекций 3 страница
Дисциплінарна відповідальність застосовується у загальному порядку до працівників, винних у невиконанні вимог охорони атмосферного повітря, на основі норм Кодексу законів про працю України. Цивільно-правова відповідальність застосовується у вигляді відшкодування збитків. Для визначення розміру збитків, які підлягають відшкодуванню, використовується Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затверджена наказом Мінекобезпеки України від 18.05.1995 р.
Контрольні запитання і завдання: 1. Визначте зміст поняття «атмосферне повітря» та його співвідношення з іншими суміжними поняттями: «атмосфера»,«повітряний простір». 2. У чому полягають особливості атмосферного повітря як природного об'єкта? Як вони впливають на правовий режим атмосферного повітря в порівнянні з іншими природними об'єктами? 3. Яка система екологічних нормативів у галузі охорони атмосферного повітря? Які органи розробляють і встановлюють нормативи в галузі охорони атмосферного повітря? 4. Покажіть механізм взаємодії між різними видами нормативів у галузі охорони атмосферного повітря. 5. Які органи центральної виконавчої влади здійснюють функції управління (і які саме) в галузі охорони атмосферного повітря? Чим визначені їх повноваження? 6. Які заходи включені в зміст охорони атмосферного повітря? 7. Які вимоги та заходи охорони атмосферного повітря в межах населених пунктів встановлені законодавством України? 8. За які види правопорушень в галузі охорони атмосферного повітря встановлена кримінальна та адміністративна відповідальність?
Тема 15. Правовий режим екологічної мережі України 1. Поняття, особливості, структурні особливості екологічної мережі України. 2. Території та об’єкти природно – заповідного фонду України як складові екомережі. 3. Правовий режим лікувально – оздоровчо курортних та рекреаційних зон.
Відповідно до ст. З Закону України «Про екологічну мережу України» екомережа — єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні. Особливістю встановлення такого роду об'єкта екологічного права та його правової охорони є комплексний, системний підхід до формування, встановлення, регулювання, використання та охорони природних елементів, що до неї входять. Формування екомержі передбачає створення територіально-цілісного природного комплексу територій та об'єктів з особливим правовим режимом. Слід зауважити, що раніше діючі норми законодавства, які встановлювали особливий природоохоронний режим окремих природних об'єктів та територій природно-заповідного фонду, не передбачали взаємоузгодження дій у цій галузі, екологічно збалансованого підходу до запровадження єдиної системи цих об'єктів, що характерне для формування екомережі. До складових структурних елементів екомережі відповідно до ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» включаються: а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо; и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.
Національна екологічна мережа охоплює елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями. Закон України «Про екологічну мережу України» закріплює порядок проектування екомережі, яке здійснюється шляхом розроблення регіональних, місцевих та зведеної схеми формування екомережі України, що є складовою Генеральної схеми планування території України і затверджується Верховною Радою України (статті 14—17 Закону України «Про екологічну мережу України», п. 7 Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки). Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади — виконавців Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки створена і діє Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі. її правовий статус визначний Положенням про Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 р Аналогічні координаційні ради створюються при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях (зокрема, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.02.2004 р. утворено та затверджено Положення про Координаційну раду з питань формування регіональної екологічної мережі у м. Києві).
Правовий режим природно-заповідного фонду України визначений відповідним Законом України «Про природно-заповідний фонд України», в преамбулі якого фактично визначено поняття природно-заповідного фонду, а саме: природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать: -- природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; -- штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. У сукупності всі ці природні об'єкти комплекси та території і складають природно-заповідний фонд України. Щодо режиму власності на об'єкти та території природно-заповідного фонду, то залежно від їх природної цінності та режиму охорони вони можуть перебувати на різному режимі влас- ності (ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). Зокрема, власністю Українського народу є:
-- території природних заповідників; -- заповідні зони біосферних заповідників; -- землі та інші природні ресурси, надані національним природним парком. Інші об'єкти та території можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності. За природною унікальністю, екологічною, науковою, естетичною цінністю та підпорядкованістю території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть бути міжнародного, загальнодержавного, регіонального та місцевого значення За юридичним статусом серед територій та об'єктів природно-заповідного фонду можна виділяти ті, яким наданий статус юридичної особи, і ті, що не володіють таким статусом. Зважаючи на природні особливості природно-заповідного фонду, щодо нього встановлений особливий режим управління, використання та охорони. Характерна риса правового режиму природно-заповідного фонду — це встановлення жорстких заборон, обмежень на здійснення будь-якого виду діяльності, не сумісної з метою заповідної охорони Створення та оголошення об'єктів та територій природно-заповідного фонду пов'язано з відповідними юридичними фактами та охоплює ряд етапів (розділ VII Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). Перший етап — подання клопотання про необхідність створення відповідних об'єктів та територій. Другий етап — попередній розгляд клопотань. Вони розглядаються і схвалюються: щодо територій та об'єктів загальнодержавного значення — Мінприроди України, а щодо територій та об'єктів місцевого значення — підрозділами Мінприроди України на місцях. Третій етап передбачає погодження клопотань з зацікавленими особами у разі схвалення поданих клопотань вищеназваними органами, а саме з власниками чи первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих до заповідання. Четвертим етапом розроблення проекту організації відповідного об'єкта чи території. Можливим етапом і фактом після погодження питання про необхідність створення об'єктів природно-заповідного фонду є прийняття рішення про резервування територій, які планується створити як природно-заповідні. Останнім етапом є прийняття рішення про створення щодо створення об'єктів і територій природно-заповідного фонду. Такі рішення приймаються: -- про створення природних заповідників, національних природних парків та інших об'єктів загальнодержавного значення Президентом України; -- про створення біосферних заповідників — на основі між -- про організацію чи оголошення територій та об'єктів місцевого значення — обласними, Київською і Севастопольською міськими радами. Спеціально уповноваженим органом державного управління природно-заповідним фондом виступає Мінприроди України, зокрема, діюча в його складі Державна служба заповідної справи. Управління конкретним об'єктом чи територією здійснюється або спеціально створеними адміністраціями (наприклад, дирекцією заповідника) або ж підприємствами, установами, організаціями, у віданні яких перебувають ці об'єкти (наприклад, мисливське господарство здійснює управління щодо заказника, що знаходиться в межах його мисливських угідь). Важливою функцією управління є забезпечення відповідного охоронного режиму природно-заповідного фонду в процесі здійснення контролю. Особливістю правового режиму об'єктів природно-заповідного фонду є підвищена юридична відповідальність за порушення в цій сфері.
Певні особливості в правовому регулюванні мають природні території, які наділені особливими природними характеристиками і можуть забезпечити життєво необхідні потреби людини в оздоровленні, відпочинку, нормальному існуванні. Збереження і охорона таких територій (зон) можлива при наявності детального, досконалого правового регулювання. До таких зон належать курортні, рекреаційні, лікувально-оздоровчі. Ці види природних територій визначені рядом законодавчих актів. Зокрема, стосовно курортних і лікувально-оздоровчих зон, вперше законодавством України вони були виділені і віднесені до природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Стаття 62 цього Закону встановлює: курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. Спеціальне правове регулювання відносин, що розглядаються, міститься у Законі України «Про курорти». Стаття 1 цього Закону дає визначення понять «курорт» і «лікувально-оздоровча місцевість». Курорт — освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Лікувально-оздоровча місцевість — природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Стаття 4 Закону України «Про курорти» розрізняє курорти державного і місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (ті, що рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань). До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань). Юридичними ознаками курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів виступають: -- підтверджена у встановленому порядку наявність природних лікувальних ресурсів або лікувальних оздоровчих ресурсів, придатних для використання з метою поновлення та зміцнення здоров'я людей; -- наявність відповідних висновків щодо можливості використання таких територій для лікування, оздоровлення, відпочинку, в тому числі для організації господарської діяльності; -- прийняття відповідними органами рішення про оголошення цих територій та встановлення їх меж, розмірів, видів; -- визначення порядку господарювання, проживання і природокористування для забезпечення охорони зазначених зон, захисту їх від забруднення і передчасного виснаження. Порядок оголошення, визначення лікувально-оздоровчих та курортних зон детально врегульований лише стосовно створення курортів і включає ряд етапів (статті 7—11 Закону України «Про курорти»). Правовий режим відповідних зон має свої особливості, зумовлені природними особливостями самих територій і спрямований, в першу чергу, на збереження лікувальних, оздоровчих, рекреаційних характеристик, попередження їх забруднення і виснаження. Особливостями правового режиму ліку вально-оздоровчих та курортних зон є: -- можливість встановлення більш суворих екологічних нормативів, що передбачено ст. З Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; -- цільове використання в залежності від їх властивостей — лікувальних, оздоровчих тощо; -- обмеження господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на їх природні характеристики. За загальним правилом згідно з ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає охороні. Відповідно до статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Конкретний правовий режим рекреаційної зони залежить від її місцезнаходження та визначається нормами різних законодавчих актів. Зокрема: -- рекреаційна зона може бути частиною природно-заповідного фонду, це, наприклад, зони регульованої і стаціонарної рекреації національних природних парків, території регіональних -- це можуть бути зелені зони навколо міст, промислових підприємств (зелені зони, парки, лісопарки). -- рекреаційне призначення мають окремі території населених пунктів, які створюються згідно з генеральними планами населених пунктів (парки, бульвари, сквери). -- рекреаційні функції виконують природні ресурси та комплекси територій санаторіїв, баз відпочинку, кемпінгів, приватних дачних ділянок. їх правовий режим визначається в залежності від розташування, режиму власності тощо; -- рекреаційними зонами можуть також бути водні території та землі водного фонду. — окремо слід виділити спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони, на яких встановлений і діє спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності та порядок застосування законодавства України.
Контрольні запитання і завдання: 1. Що таке екологічна мережа України? Які елементи входять до складу екологічної мережі України і який їх правовий режим? 2. У чому полягають особливості правового режиму об'єктів і територій природно-заповідного фонду? 3. Які території та об'єкти природно-заповідного фонду України відносяться до природних, а які до штучно створених? 4. Який режим власності встановлений щодо об'єктів і територій природно-заповідного фонду? 5. Порівняйте передбачені види об'єктів природно-заповідного фонду на предмет мети їх створення, режиму власності, підпорядкування, умов використання й охорони. 6. Що означає зонування територій природно-зановідного 7. На які органи покладені функції управління об'єктами і територіями природно-заповідного фонду? 8. Який порядок утворення територій та об'єктів природно-заповідного фонду України? 9.Яка специфіка відповідальності за порушення правового режиму природно-зановідного фонду України? Якими нормами вона визначена? 10. Проаналізуйте положення нормативно-правових актів і порівняйте поняття: «лікувально-оздоровча зона» і «лікувально-оздоровча місцевість»; «курортна зона» і «курорт». 11. Які ознаки характерні для курортних і лікувально-оздоровчих зон та які особливості їх правового режиму? 12. Порівняйте правовий режим зон округу санітарної охорони курорту і визначте, які види діяльності заборонено здійснювати в кожній із зон. 13. У межах яких територій можуть бути розміщені зони рекреаційного призначення? 14. На підставі чого, які державні органи і в якому порядку визначають межі зелених зон навколо міст?
Тема 16. Правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій
У 1991 р. з прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» було введено поняття «надзвичайні екологічні ситуації», яким присвячений самостійний розділ 13. Законодавче визначення загального поняття «надзвичайна ситуація» закріплене в ст. 1 закону України «Про цивільну оборону»: це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинені аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат. Подібні визначення представлені в ряді інших законів та підзаконних нормативно-правових актів з урахуванням специфіки відносин, що регулюються (ст. 1 Закону України «Про електроенергетику», ст. 1 Закону України «Про аварійно-рятувальні служби», п. 1 Положення про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.1999 р. та інші Сьогодні в законодавстві України на рівні Закону України від 13.07.2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» визначений спеціальний правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій. У цьому Законі дається законодавче визначення понять: надзвичайна екологічна ситуація — надзвичайна ситуація, при якій на окремій території сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Негативні зміни в навколишньому природному середовищі — це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах. Зона надзвичайної екологічної ситуації — це окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація (ст. 1 Закону). Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є: значне перевищення граничнодопустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством; виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів; негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави; негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території; значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі (ст. 5 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»). У статті 6 Закону визначений порядок оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації: окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Аналізуючи існуючі нормативно-правові положення стосовно надзвичайних екологічних ситуацій, можна сформулювати такі ознаки зон надзвичайних екологічних ситуацій: -- наявність шкоди навколишньому природному середовищу, зміна його якісного стану, порушення безпеки довкілля, зокрема значне перевищення встановлених екологічних нормативів; -- зміни довкілля, які, в свою чергу, тягнуть за собою негативні впливи на людину, її здоров'я, заподіяння чи реальну загрозу заподіяння шкоди людині; -- причиною таких наслідків є діяльність людини чи вплив -- оголошення у встановленому порядку відповідної території зоною надзвичайної екологічної ситуації; — встановлення особливого режиму щодо цієї території. Класифікація зон надзвичайних екологічних ситуацій можлива на підставі різних критеріїв, зокрема: — за прикладом загальної класифікації надзвичайних ситуацій, в залежності від причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, можна виділяти: а) надзвичайні екологічні ситуації техногенного характеру (транспортні, виробничі аварії, пожежі тощо); б) надзвичайні екологічні ситуації природного характеру (діяприродних стихійних сил — землетруси, повені); в) надзвичайні екологічні ситуації соціально-політичного характеру (терористичні акти); г) надзвичайні екологічні ситуації військового характеру. Перелік всіх надзвичайних ситуацій, визначених у відповідних законодавчих актах Верховною Радою України, згрупованих за ознаками належності до названих типів надзвичайних ситуацій, міститься в Державному класифікаторі надзвичайних ситуацій ДК 019-2001; — за рівнями (ст. 7 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», постанова Кабінету Міністрів України від а) надзвичайні екологічні ситуації державного рівня (критерії віднесення надзвичайної ситуації до даного рівня визначені в п. 4 Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями); б) надзвичайні екологічні ситуації регіонального рівня (п. 5 Порядку); в) надзвичайні екологічні ситуації місцевого рівня (п. 6 Порядку); г) надзвичайні екологічні ситуації об'єктового рівня (п. 7 Порядку).
Стаття 8 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» визначає поняття правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації: це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'я громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації. Система державно-правових заходів у системі відносин регулювання надзвичайних екологічних ситуацій охоплює три групи заходів: -- заходи запобігання виникненню надзвичайної екологічної ситуації; -- заходи реагування на надзвичайну екологічну ситуацію; -- заходи ліквідації наслідків надзвичайної екологічної ситуації. Зміст даних понять розкривається в законодавстві стосовно загальної категорії «надзвичайної ситуації» і може бути застосовний щодо надзвичайної екологічної ситуації. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію техногенного та природного характеру або пом'якшення її можливих наслідків (ст. 1 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»)3). Реагування на надзвичайні ситуації — скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізації планів локалізації та ліквідації аварії (катастрофи), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру, з метою надання невідкладної допомоги потерпілим, усунення загрози життю та здоров'ю людей, а також рятувальникам у разі необхідності (ст. 1 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.). Ліквідація надзвичайних ситуацій — проведення комплексу заходів, які охоплюють аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються у разі виникнення надзвичайних ситуацій і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій (ст. 1 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», ст. 1 Закону України «Про правові засади цивільного захисту»1).
Дата добавления: 2014-12-07; Просмотров: 418; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |