Дасть його застосування

ОБ'ЄКТИВНУ ОЦІНКУ НОВОМУ кп к

Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу породило численні його оцінки з боку юристів, політиків, експертів, представників іноземних держав та міжнародних організацій. Це й зрозуміло, оскільки кодекс такого роду за визначенням є епохальним законом, здатним істотно вплинути як на стан правової системи, так і на розвиток України загалом. Спектр оцінок нового КПК надзвичайно широкий — від повного схвалення до повного не прийняття.

Одні вважають, що новий КПК забезпечить неупередженість та об'єктив- ність досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, належне дотримання прав людини у кримінальному процесі, дасть більше можливостей для винесення справедливих судових рішень. У їхньому розу- мінні, новий КПК — це панацея від тих проблем, які сьогодні властиві вітчи- зняному кримінальному судочинству. На переконання інших, новий КПК, на- впаки. Руйнує правові засади кримінального процесу, обмежує право на за- хист, створює передумови для зловживань і безпідставного кримінального переслідування. Вони вбачають у новому КПК загрозу для прав та свобод лю- дини, справедливого правосуддя, правової держави. При цьому категоричні висновки нерідко формулюються на підставі аналізу лише однієї чи кількох новел, що саме собою робить оцінку не повною, не точною і не об'єктивною.

На мій погляд, сьогодні неможливо дати об'єктивну оцінку новому КПК. Для такої оцінки самого «чистого» аналізу юридичного змісту його положень недостатньо. Однозначно відповісти на запитання, що саме отримала Україна в результаті кардинальних змін у сфері кримінального процесу, можна буде хоча б через півроку дії нового КПК. Тоді стануть зрозумілими спрямованість здійснених змін, ефективність запроваджених новел, головні тенденції реформованого кримінального судочинства.

Наразі оцінити можна сам факт ухвалення нового КПК. Адже, коли ви- ходити з того, що суть судочинства становить процес (законодавчо визна- чена процедура розгляду справ), то давно була очевидна потреба у зміні багатьох положень минулого кримінального процесу. Вона зумовлювалась об'єктивними чинниками — стрімким розвитком суспільного життя, пра- вової системи, кардинальною зміною законодавства, появою нових науко- вих розробок у сфері кримінального процесу, запровадження міжнародних стандартів кримінального судочинства.

Але зовсім не через абсолютну непридатність чинного КПК (як це бага- тьма акцентується), що був ухвалений ще за радянських часів і призначався для тоталітарної системи. У день (точніше — ніч) прийняття нового КПК один знайомий суддя апеляційного суду (цивіліст за фахом) наполегливо переконував мене у прогресивності нового КПК, базуючи свою оцінку на неспростовному, як він вважав, аргументі. А саме — на тому, що чинний КПК був прийнятий понад 50 років тому, а отже, непридатний для сучас-

ного застосування. На що в такому ж «аргументованому» дусі я йому запе- речив, сказавши, що він теж народжений ще у сталінський період (йому вже за 60), але ж не вважає себе «застарілим і непридатним» для «застосу- вання» в сучасному судочинстві.

Справедливості ради, слід зазначити, що радянські закони, особливо кодекси готувалися дуже ретельно і відзначалися відповідністю певним принципам, ґрунтовністю, системністю, взаємоузгодженням положень, закріпленням (правда, часто декларативним) демократичних інститутів. Загалом вони були якісним «законодавчим продуктом». І, після певного змістового корегування, цілком годилися для застосування у нових суспі- льних умовах — що підтверджено багатолітньою практикою: ряд відкоре- ґованих кодексів «старого зразка» чинні до сьогодні (той — таки КПК, Ко- декс законів про працю, Кодекс про адміністративні правопорушення, Жи- тловий кодекс). Деякі новоприйняті кодекси у своїй основі зберегли конце- птуальні положення своїх радянських попередників (наприклад, Криміна- льний кодекс). І це абсолютно нормально з погляду як забезпечення право- вої наступності законодавства, так і використання правових положень, що пройшли випробування практикою і відповідають сучасним потребам. До речі, нікого не дивує той факт, що у Франції донедавна діяв наполеонівсь- кий Кримінальний кодекс, а положення Цивільного кодексу Наполеона зберігають свою актуальність і нині.

Дію будь-якого закону визначають три головні моменти: його зміст (правова якість); умови застосування (політична, правова, соціальна ситуа- ція в державі); механізм застосування (спосіб реалізації, який використову- ється правозастосовними органами). Два останні моменти можуть як спри- яти правильному застосуванню закону, так і перешкоджати цьому.

Якщо говорити про зміст чинного («старого») КПК то попри певні кон- цептуальні вади, прогалини та недосконалості процедур, його нинішній модернізований варіант (за період незалежності України до його тексту внесено сотні змін) дозволяє здійснювати ефективне провадження у кримінальних справах, встановлювати істину у справі, виносите за- конне і справедливе судове рішення. Усе залежить від того, хто і як ви- користовує його положення. У нинішній ситуації їх можна використати в інтересах правосуддя, а можна — і всупереч їм.

Зміст нового КПК заведено вважати таким, що повною мірою відпові- дає сучасним вимогам кримінального процесу. За твердженням його авто- рів, новий КПК приносить у вітчизняний кримінальний процес європейські цінності та принципи, перетворює неухильне дотримання прав людини на ключову ідею всього кримінального процесу, утверджує реальну змагаль- ність процесу, дає змогу віднайти справедливий баланс між інтересами держави та особи, котра притягується до кримінальної відповідальності, оскільки з одного боку, передбачає сучасні інструменти для боротьби зі злочинністю, підвищує оперативність і ефективність кримінального судо- чинства, а з іншого — сприяє утвердженню гарантій прав людини і надає їй значні можливості для захисту своїх прав, свобод та інтересів. Виходячи І таких оцінок змісту нового КПК, можна вважати, що Україна отримала сучасний, досконалий та ефективний процесуальний інструмент утвер- дження законності і справедливості.

Однак наявність такого інструменту зовсім не гарантує кардинальних позитивних змін у вітчизняному кримінальному судочинстві. Річ у тому, що існує низка чинників, які стосуються умов і механізму реалізації зако- ну: вони істотно впливатимуть на застосування нового КПК. Ці чинники здатні не лише заблокувати прогресивні новели у сфері кримінального процесу, а й поглибити наявні у ньому проблеми.

Перший і головний — відсутність в Україні незалежної судової вла- ди. Такий стан української судової влади — по суті, загальновизнаний факт, констатований експертами, політиками (в т.ч. навіть самими автора- ми судової реформи), підтверджений судовою практикою, відзначений мі- жнародною спільнотою. Так, Парламентська асамблея Ради Європи в січні ц.р. в останній у часі Резолюції стосовно України повторно висловила

«своє глибоке занепокоєння через відсутність незалежної судової системи» та «уважила, «що це є основним викликом для системи правосуддя в Укра- їні».

Нинішня залежність судової влади здатна повністю нівелювати найпро- гресивніші й найдосконаліші законодавчі положення, у тому числі приписи КПК. Адже залежний суд апріорі не може виступати об'єктивним арбіт- ром. Це унеможливлює належний судовий контроль за діяльністю органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідуван- ня, а отже, в цій сфері залишається широке поле для різного роду зловжи- вань.

Залежність суду породжує його упередженість під час розгляду криміна- льних справ. А отже, немає жодних гарантій того, що його рішення за новим КПК в усіх випадках будуть законними (ухваленими згідно з нормами мате- ріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження), обґрунтованими (ухваленими на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та відповід- но оціненими судом) та вмотивованими (аргументованими належними і дос- татніми мотивами за наявності підстав для їх ухвалення).

Передбачене новим КПК удосконалення процедури судового розгляду з метою перетворення суду на незалежного і об'єктивного учасника кримі- нального процесу не вирішує проблеми зовнішньої (зокрема, політичної) залежності судової влади (йдеться про політичні моменти у процедурі при- значення та обрання суддів, притягнення їх до відповідальності тощо, на чому неодноразово наголошувала Венеціанська комісія).

Безперечно, чим досконаліший закон, тим складніше ним маніпулюва- ти, зловживати його положеннями. Водночас, за упередженого підходу, як свідчить практика, і біле цілком може бути назване чорним. І судові рішен- ня не будуть винятками.

Звести нанівець модернізацію кримінального судочинства може висо- кий рівень корумпованості вітчизняної влади, в т.ч. судової та правоо- хоронної систем. Цей факт також незаперечний — він доведений резуль- татами наукових досліджень, констатований політичним керівництвом держави, відзначений різними міжнародними інституціями, які впродовж останнього десятиліття, за різними критеріями, традиційно зараховують Україну до найбільш корумпованих країн світу. Так, у 2011 р., за індексом сприйняття корупції, що його формує міжнародна антикорупційна органі-

зація Тгатрагепсу Іпіетаііопаї, Україна мала найгірший результат з усіх європейських країн — вона посіла 152-ге місце серед 183 держав світу.

Корупція, в основі якої лежить зловживання посадовим становищем у корисливих чи інших особистих інтересах, здатна викривити будь-яке про- цесуальне положення, зруйнувати будь-який принцип кримінального про- вадження. Під вплив корупції може потрапити будь-який суб'єкт криміна- льного провадження (оперативний працівник, слідчий, прокурор, суддя) на будь-якому його етапі. «Продуктом» корупції є незаконні оперативно- розшукові заходи, безпідставне кримінальне переслідування, незаконне застосування заходів процесуального примусу (у тому числі затримання та арешт), зрештою — незаконне засудження й покарання. І навпаки — кору- пція дає можливість уникнути відповідальності небезпечним злочинцям, які мають відповідний майновий або владний статус.

Корупція,особливо таких рівня й характеру, як у нашій державі, здатна ішрішити практично будь-яке питання в будь-якій сфері. У тому числі — у сфері кримінального процесу. У такій ситуації досконалість закону не має вирішального значення.

Нереформованість вітчизняної правоохоронної сфери. Це ще один чинник, який істотно впливатиме на дію нового КПК. Попри тривалі роз- мови про необхідність реформування органів, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність і досудове слідство, їх законодавча й організаційна трансформація відповідно до сучасних вимог не відбулася. Особливо це стосується прокуратури, яку, фактично, оминають будь-які реформи з мо- менту прийняття Конституції України 1996 р. Це означає збереження спря- мованості дій цих органів, принципів та підходів у роботі, кадрового скла- ду і його менталітету. Своєю чергою, це дає підстави сумніватися в тому, що нове кримінально-процесуальне законодавство застосовуватиметься не так, як сьогодні, а інакше. Відомо про заявлені владою наміри істотно ре- формувати правоохоронну сферу, але, по-перше, сьогодні не зрозуміло, якого змісту набере це реформування, по-друге, вже очевидно, що здійсни- ти його до часу набуття чинності новим КПК об'єктивно не вдасться.

На тлі нереформованості системи правоохоронних органів викликає за- непокоєння посилення ролі прокурора у кримінальному процесі і зниження процесуального статусу слідчого. Згідно з передбаченою КПК процедурою кримінального провадження, прокурор здійснюватиме процесуальне керів- ництво розслідуванням, даватиме доручення слідчим, прийматиме або по- годжуватиме ключові процесуальні рішення. Такі моделі кримінального розслідування властиві ряду європейських країн, і вони успішно діють. Але потрібно враховувати особливості України.

По-перше, у нас трохи інша правова система, не кажучи про правову ситуацію загалом. У багатьох державах прокуратура належить до системи правосуддя. В Україні, як відомо, вона є абсолютно самостійним держав- ним органом (можна навіть сказати — своєрідною гілкою влади). По-друге, як уже зазначалося, вітчизняна прокуратура залишається найменш транс- формованим із радянських часів правоохоронним органом. По-третє, і до прийняття нового КПК прокуратура мала гіпертрофовані (за європейськи- ми мірками) повноваження, поєднуючи в собі функції, які мають належати

різним органам, що дозволяє їй домінувати не лише у правовій, а й у полі- тичній та економічній сферах. До здійснення прокуратурою так званого загального нагляду, проведення досудового слідства (воно залишається у прокуратурі ще щонайменше на п'ять років), нагляду за таким слідством і за здійсненням оперативно-розшукової діяльності відтепер додається ще й керівництво кримінальним розслідуванням. Концентрація таких повнова- жень у прокурора загрожує його необгрунтованим вивищенням не лише над іншими правоохоронними органами, слідчими, а й над судом.

Отже, саме собою прийняття якісно нового (а він справді якісно новий) КПК ще не означає реформування кримінального судочинства, яке забез- печить виконання задекларованих для такого реформування цілей та за- вдань. їх реалізація стане можливою лише тоді, коли буде створено належ- ні умови й механізми правильного (на засадах верховенства права і закон- ності) застосування нового закону. Очевидно, що створення таких умов потребує набагато більше зусиль, часу та ресурсів, ніж підготовка будь- якого закону, зокрема й такого важливого, складного та об'ємного, як КПК.

ГЛАВА І

Дата добавления: 2014-12-25