Повстання в Турбаях

30)

29)

28)

26)

25)

Руї́на — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Причини Руїни: 1)відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті 2) глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики 3)егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від кланових та особистих 4)перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Гетьманство П. Дорошенка на Правобережжі розпочалося за надзвичайно складних умов. Козацьку Україну було поділено на дві Гетьманщини. Дорошенко розпочав свою діяльність із заходів спрямованих на поліпшення внутрішнього становища. Усіляко заохочував населення спустошених південних районів Право. Послідовно захищав інтереси козацького стану. Головний сенс своєї діяльності Дорошенко вбачав у зміцненні влади на Правобережжі та поступовому обєднанні всіх укр. Земель у межах однієї держави. Це призвело до війни між Річчю Посполитою та укр. У лютому 1666р Старшинська рада підтримала політичну програму, висунуту Дорошенком. Було ухвалено: вигнати поляків з України, укласти союз із кримським ханом, виступити на Лівобережжя, щоб обєднатися з Прав. У грудні 1666р Дорошенко разом із татарами знищив польський загін під Браїловом. Але це не поклав край поділу в Україні. Дорошенко, бажаючи покласти край подвійній владі в Україні, увійшов з військом на Лівобережжя, скориставшись загибеллю Брюховецького. Таким чином, під владою Дорошенка опинились обидві частини України. Проте закріпити владу не вдалося.З півночі загрожувала Московія. На заході пішли в наступ війська Речі Посполитої. Це змусило Дорошенка повернутися на Прав. Восени 1676 р. на козацькій раді він склав гетьманські клейноди перед І.Сірком.

27) Своє гетьманування І. Мазепа розпочав із підписання(25 липня 1687р) Коломацьких статей. Він став одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбала про майбутнє, вкладає зусилля на розвиток культури та релігії. Головною метою гетьмана було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель та створення станової держави західноєвропейського зразка. На початку гетьманування мазепа вважав, що зможе втілити свої задуми щодо Укр. тільки в спілці з Москвою. Так, козацькі загони надавали допомогу царській армії Криму. Кримський похід 1689р мав негативні наслідки, позаяк загострив внутрішнє становище козацької держави. Діяльність Мазепи змінила архітектурні обриси багатьох міст. Мазепа фундував більше десятка нових храмів, сприяв відбудові багатьох церков княжої доби. У розвитку укр. освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні.

Після смерті гетьмана Мазепи,гетьманом було обрано Пилипа Орлика. Під час козацької ради 5 квітня 1710р. було схвалено документ який назвали «Конституція Пилипа Орлика». Основу його становила угода між гетьманом і козацтвом,яке виступало від імені укр. народу,про взаємні права та обов’язки. Уперше гетьман уклав офіційну угоду зі своїми виборцями, чітко зазначаючи умови, згідно з якими він отримував владу. Крім того, в документі обґрунтовувався державний лад України. Саме тому його вважають першою укр. Конституцією.

На початку 20-х років XVII ст. відносини між українськими козаками і польською владою значно загострилися. За умовами мирного договору між Річчю Посполитою і Османською імперією козаки втратили право на судноплавство Дніпром та виходу в Чорне море. Крім того, коли небезпека була позаду, польський уряд так і не виплатив козакам обіцяних грошей, і погодився включити в реєстр лише 3 тис. козаків. Решта повинна була повернутися під владу панів і старост. Самі козаки, незважаючи на заборону польської влади, продовжували чинити блискучі вилазки на турецькі й татарські міста. Занепокоєний фактичним створенням козацької "окремої республіки" у складі Речі Посполитої, польський уряд почав готувати влітку 1625 р. каральний похід на Україну. Першим великим виступом козаків, який мав яскраву національно-визвольну спрямованість, було повстання під проводом Тараса Федоровича у 1630 р. Причини повстання. Куруківська угода посилила суперечності між козаками. Запровадження нового податку. Не вщухали конфлікти на релігійному грунті. Повстання закінчилось підписання Переясловської угоди 1630р.

Останній гетьман Лівобережної України був граф К. Розумовський (1728—1803), походив з родини городового козака. У жовтні 1751р під владу гетьмана було передано Запор. Січ. Повертався гетьманщині й Київ. Він без погодження російського уряду призначав полковників і роздавав землі. Пожвавилося господарське життя. Почалася відбудова Батурина. Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення укр. автономії.1754р зявилася низка указів, що обмежувала гетьманську владу. Свою владу він спрямовував на оновлення життя Гетьманщини. Розумовський намагався запровадити спадкове гетьманство. Реформував і армію полки перетворювалися на регулярні. Козаків було одягнено в уніформу. Гетьман планував відкрити два університети. Перший - це оновлена Києво-Могилянська академія. Ще один передбачалося відкрити в Батурині. Про дії Розумовського стало відомо в Петербурзі. Катерина друга вимагала зречення булави. З усуненням Розумовського від влади ліквідувалося гетьманство.

31.

Українські землі під владою Речі Посполитої(кінецьXVII-серединаXVIII ст.)

За Андрусівським перемир'ям 1667 Україна розділялася на Правобережну (за винятком Києва та його околиць) у складі Речі Посполитої та Лівобережну, залежну від Московської держави. У результаті поразок у війні з Туреччиною (1672—1676) уряд Речі Посполитої змушений був підписати Бучацький мирний договір 1672. За цим договором Правобережну Україну було поділено на три частини. Польща віддала Туреччині Поділля; Брацлавщина й Пд. Київщина переходили під владу гетьмана П. Дорошенка. Решта території Правобережної України залишилася у складі Речі Посполитої. Польсько-турецька війна тривала до укладення Журавненського мирного договору 1676, за яким значна частина Правобережної України перейшла до Туреччини.

Тур.-татар. військо вчинило два «чигиринські» походи 1677 і 1678, плануючи захопити. Чигирин, а потім розпочати наступ на Київ і Лівобережну Україну. Цей наступ було відбито. Бахчисарайський мирний договір 1681 завершив війни 70-х рр. 17 ст. за Праволбережну Україну. між Московською державою і Туреччиною та Кримським ханством. За його умовами кордон між Росією і Туреччиною встановлювався по Дніпру, а землі між Дніпром і Бугом мали залишатися незаселеними. «Вічний мир» 1686 між. Росією і Польщею підтвердив умови Андрусів. перемир'я 1667. Територія Правобережної України, за винятком Києва з округою і Поділля, визнавалася підвладною Польщі. Після Карловиц. договору 1699 Поділля теж перейшло до Польщі.

32.

Остаточне покріпачення селянства України(остання третина 18 ст.)

У другій половині XVIII ст. відбувається процес повторного закріпачення селянства. У ролі феодалів-кріпосників утверджувалися залишки старої православної шляхти, а також нова знать – козацька старшина, яка отримувала за службу так звані “рангові” (тобто військові), експоприйовані у поляків землі з селянами. Обмеження прав селян виявилося в тому, що наприкінці XVII ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, інтенсивність якої у другій половині XVIII ст. сягає п’яти і більше днів на тиждень. Водночас зберігалася натуральна і грошова ренти. Логічним фіналом процесу обмеження селянських прав став царський указ 1783 р., який узаконив закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині.

33. Повстання на Правобережжі та Західній Україні у XVII-XVIII ст.(Коліївщина, опришки)

Посилення соціального і національного гніту породжувало опір українського населення, але його основну масу становило селянство. Тому переважно опір носив пасивний характер, або відбувалися стихійні вибухи. Бракувало організації та досвідчених ватажків, оскільки козацтва на Правобережжі вже не існувало. Але з'явилися гайдамаки (від турецького - гайда - гнати, доганяти або волоцюга, грабіжник, неспокійні, бунтівні люди). Гайдамаків підтримувало місцеве населення. Вони дотримувалися партизанської тактики (невеличкі загони, раптовість, рухливість, притулок на Запоріжжі). Польсько - шляхетська адміністрація виявилася неспроможною ефективно боротися с гайдамаками. Гайдамацький рух активувався із закінченням строку слобод і пройшов кілька етапів, тричі переростаючи у великі повстання. У 1734 - 1738 рр. це сталося вперше, коли помер король Август ІІ і в Речі Посполитій настало міжкоролів'я. Діяли загони Верлана, І. Гриви, Г. Медведя, М. Моторного, Г. Голого, Писаренка, Жили, Рудя, Іваниці, Харка, Запорожця.

У 1750 р. вдруге сталося велике повстання, під час якого діяли загони О. Ляха, М. Мамая, Г. Лисого, М. Сухого, М. Теслі, О. Письменного, І. Подоляки.

У 1768 р. відбулося найбільше гайдамацьке повстання - Коліївщина. На початку 1768 р. сейм Речі Посполитої під тиском російського уряду прийняв постанову про зрівняння в правах з католиками православних та протестантів. Почалися репресії проти православних. Навесні 1768 р. в урочищі Холодний Яр формуються загони гайдамаків, які очолив запорозький козак Максим Залізняк Повстання охопило Південну Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину. На початку червня повстанці захопили 1768 р. Умань, де відбулася жорстока, нещадна різанина. Умань допоміг захопити сотник надвірних козаків Іван Гонта, який став одним із керівників повстання. Після 1768 р., Коліївщини, гайдамацький рух почав спадати.

Учасників антифеодального руху в Прикарпатті називали опришками (від латинського "oppressor" - винищувач). Опришківський рух зароджується у XVI ст.. Він був поширений в Карпатах і Прикарпатті. Опришки також застосовували партизанську тактику, діяли невеликими загонами, мали підтримку населення та ін. Найбільшого розмаху опришківський рух набрав у 1738 - 1745 рр., коли діяв Олекса Довбуш, самий славетний ватажок опришків. Після його загибелі ватажками опришків стали його побратими Іван Бойчук, Василь Баюрак, та ін. Наприкінці XVIII ст. опришківський рух винищила австрійська жандармерія, але й у ХІХ ст. він неодноразово відроджувався.

34.

Селянські заворушення на Лівобережній Україні посилилися після указу імператриці Катерини II у 1783 р. про закріпачення селян на цій території. Найбільшим з них було повстання у с. Турбаях на Полтавщині. На початку XVIII ст. мешканці цього села були вільними козаками, але потім їх виписали з цього стану. У 1776 р. село перейшло у володіння поміщиків Базилевських, які посилили визискування селян. Турбаївці подали позов до Сенату, який, проте, визнав козаками лише 76 сімей (з 2000 жителів). На знак протесту селяни відмовилися виконувати панщину і створили своє самоврядування за козацьким зразком, обравши отамана, суддю та писаря. У червні 1789 р. турбаївці, очолювані братами Рогачками і С. Помазаном, узяли село під повний контроль, обеззброїли військову команду, убили Базилевських і захопили їх добро. Деякий час місцева влада намагалася врегулювати відносини з турбаївцями без застосування сили, але, зіткнувшись з їх непокорою, ввела в село війська, які розправилися з повстанцями. Активних учасників після тілес них покарань заслали до Сибіру, інших переселили в південні райони України. Повстання в Турбаях було локальним, але типовим проявом антифеодального руху.

. Ліквідація Запорозької січі. Українські козацькі формування після зруйнування Запорозької січі. Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що царизм не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі. Коли 1764 року було ліквідовано гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Текелій Петро Абрамович, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі.
Найнепокірніші запорожці, яких було близько 5 тисяч, подалися за межі Російської імперії - за Дунай, на землі, що були під владою турецького султана. Там вони заклали Задунайську Січ.
У 1785 році 8 тисяч колишніх запорожців перйшли на землі в провінції Банат, на береги Тиси в ніжній її частині (нині це територія Сербії). Вони стали австрійськими підданими. Так виникла Банатська Січ. У 1792 році Чорноморське козацьке військо було переселено на Кубань., а у 1860 році воно вже отримало назву Кубанського козацького війська.
В 1828 р. частина козаків Задунайської Січі, що сиділи коло Акерману, приняли російське підданство й утворили Дунайське військо.

36.

Дата добавления: 2015-05-23