Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією та Польщею. Андрусівське перемир’я 1667 р. (с. 171) і мирний договір 1686

Діяльність української політичної еміграції на початку ХVІІІ ст. Основні положення Конституції Пилипа Орлика

Пилип Орлик – гетьман України в 1710-1742рр. У 1698-1700рр. Орлик служив писарем в канцелярії київського митрополита, а потім у полтавському полку. З 1706 р. Орлик – генеральний писар і найближчий помічник І. Мазепи. У 1708 році брав участь у повстанні проти російської імперії, а після Полтавської битви емігрував в Османські володіння. 5 квітня 1710р. після смерті І. Мазепи П. Орлика Обирають гетьманом України. Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710р. П. Орлик складає «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорізького», укладає зі старшиною та запорожцями угоду, документ, який пізніше дістав назву «Конституція Пилипа Орлика», що на багато років випереджала аналоги політичних документів у інших народів. У тексті документа Україну називають Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники, полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати тричі на рік — в січні, квітні і жовтні. На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи. Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

За підтримки Карла 12 Орлик вступає в союз з кримськими татарами та оголошує війну Російській імперії. На початку 1711р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. Пилип Орлик не припиняв пошуків підтримки у різних європейських держав (Франції, Англії, Польщі та ін.). Він неодноразово порушував питання про відновлення української державності, продовжував планувати кроки, спрямовані на звільнення Вітчизни від «московського ярма».

Після смерті Б. Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. процес політичної та економічної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями. Вони орієнтуються на підтримку сусідніх держав і готові заплатити за це високу ціну, нехтуючи інтересами, волею, незалежністю України. Причому їхня політична орієнтація і союзники постійно змінюються, що створює ще більший хаос у країні. У цій безжальній міжусобній боротьбі брала участь також і українська православна церква.

Такі обставини вельми полегшили Росії, Польщі, Туреччині втручання у внутрішнє життя України, щоб посилити свій вплив на неї, підкорити Україну собі.

Андрусівське перемир’я 1667— угода між Росією і Польщею за спиною України про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селі Андрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Андрусівський договір визначив місце Росії, Польщі та України в системі міжнар. відносин 60—70-х рр. 18 ст.

За умовами договору:

• припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;

• встановлювалося перемир’я на 13,5 років;

• під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;

• в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;

• Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;

• Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;

• царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).

• Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкою Франції, Англії, Голландії та Австрії.

Умови перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської Ради (1654) та інших договорів з гетьманами Б. Хмельницьким, Ю. Хмельницьким та І. Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році. Проти Андрусівського миру рішуче виступали гетьманські уряди П. Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Д. Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Росії й Польщі за рахунок поділу території козацької держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667 поглибився внутрішньополітичний розкол в Україні.

Внаслідок зайнятої гетьманськими урядами позиції більшість із статей Андрусівського миру не було виконано, а російсько-польські переговори щодо сфер впливу на Українську козацьку державу відразу продовжилися укладанням додаткових до Андрусівського договору постанов — так званих Московських пунктів. Згідно з першими Московським пунктами від 14 (04) грудня 1667, Росія надавала Речі Посполитій військову допомогу для боротьби з П. Дорошенком. За другими Московськими пунктами від 9 квітня (30 березня) 1672 передбачалося, зокрема, відкладення спірного питання про передачу Києва Польщі до 1674. Треті Московські пункти від 13 (03) серпня 1678 передбачали продовжити Андрусівський мир ще на 13 років, починаючи з 1 червня 1680. Статті Андрусівськиого договору підтверджувалися і під час спеціальних зустрічей («з’їздів») російських і польських дипломатів у Андрусові 17(07) березня 1670, 10 січня 1675 (31 грудня 1674).

Андрусівський мир був спрямований також проти військової могутності Османської імперії, відображав вимушений компроміс сторін і засвідчував наявність геополітичної рівноваги у Східній Європі. Уряд Туреччини негативно відреагував на укладений договір і розпочав підготовку до боротьби з обома державами. Водночас Андрусівський мир започаткував процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб’єкта міжнародно-правових відносин. Проте договір 1667 не означав зникнення з карти Європи Української козацької держави, яка, незважаючи на існування двох політичних центрів (Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала існувати як єдиний державний організм.

Дата добавления: 2015-05-08