Неурочні форми організації навчання. Поряд основною формою навчання – уроком – існує цілий ряд інших форм цілеспрямованої навчальної діяльності

Поряд основною формою навчання – уроком – існує цілий ряд інших форм цілеспрямованої навчальної діяльності.

Семінар – обговорення колективом класу самостійно підготовлених учнями доповідей, рефератів і т.д. Застосовується переважно при вивченні гуманітарних дисциплін. Привчають учнів самостійно мислити, оперувати набутими знаннями, логічно викладати думки, робити висновки.

Практикум – вищий ступінь організації лаб.роб. Порядок роботи – циклічний: учні переходять від однієї роботи до іншої. Практикум проводиться в кінці півріччя або навчального року. На початку вчитель робить загальний інструктаж, ділить учнів на групи, пропонує графік виконання робіт. Далі учні працюють самостійно. В кінці – підсумкове заняття.

Факультатив – (необов’язкове навчання) – розширення і поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів і тем; розвиток інтересів, творчих здібностей. Проводиться за спеціальною програмою. Методи – лекція, дискусія.

Екскурсія – вивчення за межами школи, але під керівництвом вчителя, предметів, явищ шляхом безпосереднього сприймання. Екскурсії бувають попередні, супровідні, заключні, короткочасні, тривалі, виробничі, біологічні, історичні і т.д.

Консультації – уточнення незрозумілих питань курсу, розширення і поглиблення знань і умінь.

Додаткові заняття – (індивідуальні або групові – заняття з відстаючими і сильнішими учнями).

Співбесіда – обговорення навчального матеріалу для виявлення степеня його засвоєння учнями.

Самопідготовка – виконання д/з у школі під керівництвом вчителя.

31. Організація самостійної роботи студентів, аналіз різних варіантів її здійснення

Самостійна робота студента - основний засіб оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Основними функціями самостійної роботи студентів є: пізнавальна, самостійна, прогностична, коригуючи та виховна.

Пізнавальна функція визначається засвоєнням студентом систематизованих знань з дисциплін. Самостійна функція - це формування вмінь і навиків, самостійного їх оновлення і творчого застосування. Прогностична функція є вмінням студента вчасно передбачати й оцінювати як можливий результат, так і саме виконання завдання. Коригуюча функція визначається вмінням вчасно коригувати свою діяльність. Виховна функція - це формування самостійності як риси характеру.

Сьогодні вивчення організації самостійної роботи проводиться за різними напрямками: 1) планування і фізичні затрати часу на самостійну роботу;

2) упровадження таких організаційних форм і методів, які активізують самостійну роботу;

3) організація самостійної роботи залежно від індивідуальних особливостей тих, хто навчається.

Організацією самостійної роботи є:

а) різні поєднання і взаємозв’язок її форм: фронтальною, групової й індивідуальної;

б) надання студентам педагогічно-доцільної консультативної допомоги з боку викладача. Саме при виконанні самостійної роботи студент має довести свою професійну зрілість і здатність працювати в інформаційному суспільстві.

М.Г. Гарунов і П.І. Підкасистий визначили такі типи самостійної роботи:

-відтворюючий (репродуктивний);

-реконструктивно-варіативні, які передбачають актуалізацію, перенос знань, умінь та навичок і варіювання системи способів діяльності для розв’язання нових завдань або проблем;

-частково-пошукові;

-дослідницькі(творчі).

Значні можливості в організації самостійної роботи студента відкриває комп’ютеризація навчального процесу, коли кожен студент може індивідуально «поспілкуватися» з комп’ютером, одержати від нього завдання, перевірити свої відповіді, скласти для себе програму навчання, послідовність проходження певних курсів. Дуже важливим моментом в організації самостійної роботи є систематичний контроль за її результатами з боку викладача. Існують такі види самостійної роботи студентів за цільовим призначенням:

1.Вивчення нового матеріалу: читання та конспектування літературних джерел інформації; перегляд відеозаписів; прослуховування лекцій магнітних записів; інші види занять.

2.Поглиблене вивчення матеріалу: підготовка до контрольних, практичних, лабораторних робіт, колоквіумів, семінарів; виконання типових задач; інші види занять.

3.Вивчення матеріалу з використанням елементів творчості: проведення лабораторних робіт з елементами творчості; розв’язання нестандартних задач; виконання розрахунково-графічних робіт і курсових проектів; участь у ділових іграх і в розборі проблемних ситуацій; складання рефератів, доповідей, інформацій з заданої теми; інші види занять.

4.Вдосконалення теоретичних знань і практичних навичок в умовах виробництва: навчальні практикуми, робота на філіях кафедр; усі види практик; дипломне проектування; інші види занять.

Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що найбільш поширеною точкою зору стосовно здійснення самостійної роботи є твердження про необхідність її організації в умовах особистісно-орієнтованого підходу. Отже, в організації самостійної роботи, насамперед, слід виявити індивідуальні особливості студентів і зіставляти виявлені закономірності функціонування пізнавальних процесів з оптимальними умовами їх перебігу.

32. Метод “системної призми”.(подивіться конспект)

Для вивчення властивостей будь-якого тіла чи об’єкта потрібно мати інший реальний об’єкт з яким можна створити взаємодію. Практично це зробити неможливо, адже при взаємодії проявленої властивості як одного так і другого об’єкта єдиний вихід – мати абстрактний ідеальний об’єкт, який можна використати при всіх взаємодіях. Таким ідеальним зразком є система, але для цього потрібно знати що таке система і розробити спосіб взаємодії реального об’єкта з системою. Про систему говорять тоді, коли ми маємо сукупність деяких ваємопов’язаних частин. Система характеризується тим, що ті частини, з яких вона складається взаємодіють між собою. Результатом цією взаємодії є ціле, система, яка має такі властивості, яких не має жодна із взаємодіючих частин. Отже, система це взаємопов’язані частини, взаємодія яких призводить до появи системної властивості, якими не володіє одна з цих частин.

Характеристика системи як цілого:

1 Рівень ієрархії визначається зв’язками субординації (підпорядкування) і координації (врахування). Він означає, що дана система перебуває в оточенні інших систем і має з ними зв’язок (зовнішні зв’язки). Зовнішнє оточення системи унаслідок дії цих систем створює вплив на неї. Має місце перенесення властивостей від системи вищого порядку до системи нижчого порядку.

2.Функція системи – показує яку роль виконує дана система по відношенню до системи вищого порядку.

3.Системоутворювальний чинник системи. Це той чинник, який заставляє взаємодіяти всі частини, який тримає їх всіх в купі.

4.Елементи і компоненти системи. Компонент – це той «будівельний матеріал, з якого утворюється система.

5. Структура системи. Термін структура розуміють двояко в широкому і вузькому значенні цього слова. У ш. зн. Коли говорять структура то мають а увазі з яких частин, елементів складається система, в якому порядку. У вузьк. зн. структура означає зв’язки і їх порядок.

6 Емерджентна властивість – це породжена взаємодією властивість.

Дата добавления: 2015-05-08