ІІІ-й етап. Політична роздробленість (кінець ХІ початок – XIV ст.) Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць

Політична роздробленість (кінець ХІ початок – XIV ст.) Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць.

Основні показники нового процесу:

Одночасно з розквітом і піднесенням авторитету Київської Русі все більше виявлялися ознаки її ослаблення, децентралізації. Свідченням цього є:

• зменшення влади Великого князя;
• зростання сили удільних князів;
• виникнення дуумвірату і триумвірату в управлінні державою;
• князівські з’їзди (снеми);
• посилення експансії половців;
• князівські міжусобиці.

З часом, після смерті В.Мономаха і його сина Мстислава, удільні князі зміцніли настільки, що частина з них (Володимирський, Чернігівський та інші) присвоїли собі титул “великий князь”, почали вести самостійну політику і незалежне від Києва життя. Настав ІІІ-й етап розвитку Руської землі.

Розвиток міст і у зв’язку з цим зменшення необхідності об’єднання військових сил для спільної боротьби. Можна було відсидітися за укріпленими міськими мурами.

Причини феодальної роздробленості

Розвиток феодального землеволодіння

Зменшення торгово-економічного значення Києва, особливо після занепаду торговельного шляху “з варягів до греків”

Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення

Піднесення рівня землеробства, ремесла, торгівлі; створення економічних основ самостійного життя

Відсутність чіткого механізму успадкування князівської влади

Наслідки розробленості:

• У ХІІІ ст. утворилося 12 самостійних князівств (земель). На початку ХІІ ст. їх стало 50, у XIV ст. – 250.
• Піднесення ролі міст як складних соціально-економічних і політико-адміністративних організмів.
• Розширення торгівлі між землями (князівствами), містами.
• Нерівномірність розвитку князівств: ослаблення одних і вивищення інших.
• Ослаблення обороноздатності руських земель. Країна стала відносно легкою здобиччю агресивних сусідів.

Зверніть увагу на думку сучасного українського історика П. Толочко, який вважає, що Давньоруська держава “видозмінила свою форму, прийшла у відповідність до нових структур земельної власності”.

В умовах роздробленості існувала і набирала сили тенденція економічного і політичного об’єднання. Найповніше вона проявилася у двох південно-західних князівствах: Галицькому і Волинському. У 1199 році ◄Волинський князь Роман Мстиславович об’єднав ці князівства. Утворилося Галицько-Волинська держава, яка ще 100 років після встановлення монголо-татарського іга з честю представляла східнослов’янську державність на міжнародній арені. У 1203 році князь Роман завдав поразки своїм суперникам із Суздаля й оволодів Києвом. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Здавалося, от-от має відбутися об'єднання всіх колишніх київських земель, що складають територію сучасної України. В 1205 р., йдучи польськими землями, Роман потрапив у засідку й загинув. Територіальне об'єднання, яке він створив, протрималося всього шість років — занадто короткий час, щоб із нього могло викристалізуватися якесь стійке політичне ціле. І все ж сучасники Романа на визнання його видатних досягнень називали його «Великим» і «повелителем усієї Руси».

▼Князь Данило Галицький

Cправу Романа продовжили його сини Данило та Василько, які після смерті батька були разом із матір’ю вигнані з князівства і дістали можливість повернутися тільки через 15 років. Насамперед Данило утвердився на Волині (1221), де його династія й далі користувалася прихильністю як у знаті, так і у простого люду. Звідси молоді Данило та Василько почали «збирати докупи» землі, якими колись володів їхній батько. Лише у 1238 р. Данило зміг повернути собі Галич і частину Галичини. Наступного року Данило здобув Київ і послав свого тисяцького Дмитра захищати місто від монголо-татар. Тільки у 1245 р., після рішучої перемоги у битві під Ярославом, Данило остаточно підкорив собі всю Галичину. Таким чином, князеві Данилу знадобилося 40 років, щоб повернути володіння батька. Головною турботою князя Данила були, безумовно, монголо-татари. У 1241 р. вони пройшли Галичиною та Волинню, хоч і не завдали тут таких нищівних руйнувань, як в інших руських князівствах. Не маючи можливості організувати ефективний опір, князь Данило змушений був визнати васальну залежність від хана Батия (1246). З цього моменту головним завданням його зовнішньої політики стала організація хрестового походу європейських володарів проти монголо-татар. У 1253 р. князь Данило погодився на коронацію, яку здійснив легат Папи Римського, та приїзд у князівство католицьких місіонерів з метою навернення місцевого населення на католицтво за умови, що Папа Римський бере на себе обов’язок організації хрестового походу проти Батия. Коли Папа не зміг або не захотів виконати взяті на себе обов’язки, князь Данило відіслав корону до Риму та заборонив діяльність католицьких місіонерів. Та все ж у 1254 р. Данило розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар, основні сили яких були далеко на сході. Незважаючи на перші успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися за невдачу. В 1259 р. велике монголо-татарське військо на чолі з Бурундаєм несподівано рушило на Галичину та Волинь. Монголо-татари поставили Романовичів перед вибором: або розібрати стіни всіх укріплених міст, лишаючи їх безборонними й залежними від милості завойовників, або стати перед загрозою негайного знищення. Із каменем на серці Данило був змушений наглядати за руйнуванням мурів, які він так старанно зводив.У 1264 р. князь Данило помер.

Монголо-татари►

Князі династії Романовичів: Роман (1199-1205); Данило (1230-1264); Лев І (1264-1301); Юрій І (1301-1308); Лев ІІ (1308-1323); Юрій ІІ Болеслав (1325-1340).

Основні напрямки політики Галицько-Волинської держави:

Зовнішня політика боротьба за зміцнення країни з хрестоносцями, Литвою та ятвягами, Угорщиною, монголо-татарами; спроба укласти союз проти монголо татар з Папою Римським; встановлення дружніх відносин з Польщею та Угорщиною.

Внутрішня політика боротьба з боярською опозицією; зміцнення міст. Перенесення столиці у м. Холм; проведення військової реформи: запровадження ополчення та важкоозброєної кінноти; боротьба з Болохівською землею, яка перейшла у підпорядкування татар.

Дата добавления: 2015-05-22