Українсько-російський конфлікт 2 страница

1. Україна у жовтневі дні

Непослідовна, нерішуча політика Центральної Ради дедалі більше позначалася на революційному русі. Лідери УЦР, які повсякчас нагадували про вірність ідеям соціалізму й авто­номії України, перетворилися на пасивних спостерігачів. Роль локомотива революційних процесів стали відігравати гро­мадські організації, створені різними верствами суспільства.

20-25 жовтня 1917 р. в Києві відбувався 3-й Всеукраї­нський військовий з'їзд. Виступаючи перед його делегатами, М.Грушевський головним завданням найближчого часу на­звав перехід до «творення української держави - Українсь­кої Народної Республіки». В.Винниченко запевнив присутніх, що Генеральний Секретаріат не відступить від своєї декла­рації, проголошеної 29 вересня, та домагатиметься незалеж­ності української виконавчої влади від Тимчасового уряду й скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Загальний настрій з'їзду, як писав П.Христюка, підштовхував Цент­ральну Раду до «останнього бою з російською буржуазією за національно-політичне визволення українського народу».

Петроградські події 25 жовтня відлунювалися в Україні зак­ликами київських більшовиків підняти повстання і захопити владу. У відповідь на це ввечері 25 жовтня 1917 р. на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського Генераль­ного Військового Комітету, Всеукраїнської й київської Рад робі­тничих депутатів, залізничників та інших організацій було засновано «Крайовий Комітет для охорони революції на Україні», що мав «розпоряджатися всіма силами революційної демократії» и якому підлягали всі органи влади «в Україні». Крайовий Комітет визнавав себе відповідальним перед Центральною Радою. Наступ­ного дня Комітет видав відозву «До громадян України», яка ви­рішувала ряд важливих питань, зокрема, відмежовувалася від «Інструкцій» Тимчасового уряду, оголошувала об'єднання всіх Українських областей під владою УЦР, перехід до неї всієї цив­ільної та військової влади, накреслювала «новий курс внутріш­ньої політики», що полягав у створенні «однородного ^адЦіалістично-революційного правительства на Україні».

Позиція Центральної Ради щодо більшовицького повстан­ня в Петрограді була чітко сформульована у резолюції Малої

Ради УЦР 26 жовтня і зверненні Генерального Секретаріату «До всіх громадян України». Обидва документи засудили повстання й вказали на небезпеку його для справи українсь­кої революції, зокрема, для скликання Всеросійських і Ук­раїнських Установчих зборів. Одночасно відповідальність за петроградські події покладались і на Тимчасовий уряд.

Такий підхід явно не подобався представникам уже неісную­чого Тимчасового уряду - штабу Київського військового округу (КВО). Присутність у складі Крайового Комітету більшовиків дала штабу КВО підстави для невизнання його легітимності. Проте коли більшовики на знак протесту проти осуду повстання з боку УЦР вийшли зі складу Комітету, стало цілком зрозуміло, що в Україні викристалізувалося три табори з різною політичною ор­ієнтацією: Українська Центральна Рада як центр українських демократичних сил, штаб КВО, що уособлював російську контр­революцію, й Ради робітничих депутатів як осередок більшо­вицького впливу. За обставин, що склалися, ані Центральна Рада, ані Крайовий Комітет були неспроможними виробити чіткий план дій. Більше того, не бажаючи нести відповідальність за можливі наслідки майбутніх подій, Комітет після невдалих переговорів зі штабом КВО виніс на засідання Малої Ради пропозицію про свій розпуск. А у той час коли вона обговорювалася (28 жовтня), війська штабу КВО оточили резиденцію виконкому Рад і ревко­му, що утворився днем раніше, - Марийський палац. Військові заарештували членів ревкому - більшовиків братів П'ятакових, І.Крейсберга, Я.Гамарника, І.Кулика та інших. 28 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат перебрав на себе функції ліквідова­ного Крайового Комітету. Наступного дня вищий виконавчий орган відновив свою компетенцію в справах військових, продо­вольчих, залізничних, судових, пошти й телеграфу. 31 жовтня влада Генерального Секретаріату поширювалася на Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову частину Таврійської, Холмську, частини Курської та Воронезької губерній. Водночас із представників різних політичних партій і громадських орган­ізацій було сформовано узгоджувальну комісію, на засіданні якої прийнято рішення про виведення зі столиці військових частин, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганіза­цію КВО на демократичних засадах. Цим же документом повно-

та влади щодо охорони міста покладалася на Українську Цент­ральну Раду, що мала діяти спільно з органами міського само­врядування й Радами робітничих і солдатських депутатів.

2. Третій Універсал

Прагнення більшовиків поширити свій вплив на терито­рію України гостро поставило перед діячами Центральної Ради питання стосовно засобів та форм організації сильної влади. Розуміння необхідності її встановлення породило у лідерів УЦР ідею про підведення під неї «державного фундаменту». Висловлюючи тезу про негайне проголошення Української республіки, М.Грушевський підкреслював, що вона повинна мати демократичний і соціалістичний характер. Саме ці гас­ла забезпечували на той час авторитет Центральної Ради як всеукраїнського органу влади.

7 листопада 1917 р. Мала Рада обговорила та прийняла НІ Універсал, який проголошував створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Росією. До Установчих зборів вся повнота влади мала належати Ук­раїнській Центральній Раді й Генеральному Секретаріату.

III Універсал по суті висував програму дій у найважлив­іших сферах життя. В аграрному питанні проголошувалося скасування існуючого права власності «поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значен­ня, а також на удільні, монастирські, кабінетські та цер­ковні землі». Вважаючи, що земля без викупу має перейти тим, хто її обробляє, УЦР доручила генеральному секрета­реві земельних справ негайно виробити закон про порядок Діяльності обраних народом земельних комітетів.

Універсалом запроваджувався 8-годинний робочий день на промислових підприємствах і державний контроль за ви­робництвом та розподілом продукції, який мав здійснювати­ся Секретаріатом праці за участю робітників.

Документ декларував наміри Центральної Ради всіма за­собами домагатися припинення війни й вирішення взаємних претензій воюючих сторін шляхом переговорів.

Гуманістичного спрямування Універсалу надавала ліквіда­ція смертної кари та оголошення амністії для політичних

в'язнів. Демократична традиція у діяльності УЦР продовжу­валася в формі положення про забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, страйків, спілок, недоторканності особи й помешкання, прав та можливостей для вживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

В галузі національної політики передбачалося найближ­чим часом прийняти закон про національно-персональну ав­тономію для національних меншин.

Політичним стрижнем III Універсалу була теза про те, що Україна має всі сили спрямувати на допомогу «великій і знеможеній» Росії в ім'я будівництва оновленої, федератив­ної держави. Надмірне захоплення цією ідеєю керівників Цен­тральної Ради з самого початку її існування дорого коштувало українській справі, відволікаючи від вирішення невідклад­них завдань національного державотворення.

І все ж у цілому III Універсал став помітною віхою в історії українського народу, який нарешті, зміг здійснити свою віковічну мрію - створити власну державу.

Інша справа, якою вона була. Невиразні соціально-економічні пункти III Універсалу не мали й натяку на кар­динальні перетворення виробничих відносин на тих соціалістичних принципах, апологетами яких вважали себе творці Української держави. Якщо у земельному питанні ще було заявлено про наміри передати землю селянам, то інші галузі економіки практично випали з поля їх зору.

III Універсал по-різному сприйняли різні прошарки ук­раїнського суспільства. Поряд зі схвальними відгуками тих, хто вбачав у ньому гарантії поступального руху вперед, по шляху зміцнення Української держави, звучали голоси тих, хто вбачав у документі ущемлення власних інтересів.

III Універсал активізував законотворчу діяльність. У Малій Раді було створено спеціальну комісію з підготовки законопро­ектів. 25 листопада УЦР ухвалила закон про порядок видання нових юридичних актів, згідно з яким в Україні продовжували діяти не скасовані закони і постанови російського уряду та інсти­туції з їх компетенцією й штатами, що існували на її території до 25 жовтня 1917 р. Законодавчу ініціативу зберігали за собою лише Центральна Рада і Генеральний Секретаріат. Фактично

пей акт закладав правові підвалини державотворчого процесу. Виробити весь комплекс законів, які відображали б уяв­лення ідеологів української революції про новий суспільний устрій, за короткий проміжок часу було неможливо. Тому Цен­тральна Рада й Генеральний Секретаріат користувалися право­вими нормами та апаратом, які дісталися їм у спадщину від Тимчасового уряду, намагаючись наповнити їх новим змістом.

Протистояння між УЦР і більшовицькою Радою Народ­них Комісарів протягом короткого часу набуло загрозливого характеру. На це було кілька причин.

Прагнучи підкорити Дон, більшовики намагалися транзи­том через Україну передислокувати туди розпропаговані ними військові частини з фронту. Центральна Рада, небезпідставно побоюючись перенасичення України військами, роззброювала їх та висилала за межі території. Водночас козацькі загони безперешкодно пропускалися на Дон, що викликало звинува­чення з боку Раднаркому Росії в «контрреволюційності УЦР й у розвалі фронту». Більшовицькі агітатори в Україні всіля­ко дискредитували місцеву владу, називаючи її буржуазно-капіталістичною, антинародною тощо. Мали місце спроби розколу Центральної Ради за допомогою ліворадикальних еле­ментів у фракціях УСДРП й УПСР. Розгорнулася кампанія за переобрання УЦР на Всеукраїнському з'їзді Рад, де більшови­ки сподівалися забезпечити собі перевагу. До речі, російський Уряд не визнавав Центральної Ради на тій підставі, що вона не була обрана Всеукраїнським з'їздом Рад. У свою чергу, УЦР відмовляла більшовицькій Раді Народних Комісарів (РНК) у праві представляти всю Росію, затягуючи формально-офіцій­не визнання її урядом Московщини (де-факто визнаючи РНК такою). Не приховуючи своїх намірів, російські лідери 27 ли­стопада створили при ставці в Могилеві революційний польо­вий штаб для боротьби з військами Калєдіна, Дутова та Центральної Ради, оголошених контрреволюційними.

Позбавлений альтернативи, уряд УНР дав наказ українсь­ким підрозділам, які перебували за межами України, перебазу­ватися на її територію. ЗО листопада було роззброєно й вислано з

Києва пробільшовицьки настроєні частини міського гарнізону.

Становище Центральної Ради напередодні військового конфлікту з Радянською Росією було складним. Надмірне захоплення політичними питаннями за рахунок соціально-економічних проблем підривало довіру народу до влади. В.Винниченко визнавав, що трудящі та солдатські маси не бачили «з боку своєї української влади бажання стати рішуче на бік працюючих, тенденцій щось радикально робити в цьо­му напрямі... Замість того чув, як таке бажання больше-виків, така їхня оборона простого, бідного люду проти всякого пана називалася в українців демагогією, висміювалася, лая­лася, заперечувалась». Цілком логічно, з огляду на це, стали більшовизація Рад в Україні й прихід їх до влади у містах.

До того ж УЦР так і не спромоглася витворити струнку виконавчу вертикаль, хоча її підштовхували до цього. Конк­ретні пропозиції щодо формування життєздатного адмініст­ративного механізму на місцях містилися в спеціальній постанові, прийнятій третьою сесією Всеукраїнської ради се­лянських депутатів (18-23 листопада 1917 p.).

Нездатність Центральної Ради розв'язати невідкладні про­блеми державного будівництва породжувала думки про не­обхідність її перевиборів. Особливу зацікавленість у цьому виявляли більшовики. Однак перевибори не відбулися, оск­ільки на 9 січня 1918 р. були призначені Всеукраїнські уста­новчі збори.

Вибори продемонстрували співвідношення сил наприкінці листопада - на початку грудня 1917 p.: більшовики отрима­ли 10% голосів виборців, тоді як українські соціал-демокра­ти та есери - 75%. Виходило, що навіть нестійкий авторитет УЦР був нездоланною перешкодою для більшовиків України на шляху до влади без сторонньої допомоги. І чинником, що вирішив долю Центральної Ради, стали війська, підпорядко­вані більшовикам Росії.

Перевір себе Початковий рівень:

1. Проголошення Української Народної Республіки відбулося в ли­стопаді 1917 p.; грудні 1917 р; січні 1918 р.

2. Створення УНР було проголошено

Першим Універсалом; Другим Універсалом; Третім "Універсалом.

З Дайте відповідь: Проголошувалося створення УНР у федератив­ному зв'язку з Росією - так; ні; й так, і ні.

Середній рівень:

4. Восени 1917 р. існували три табори з різною політичною орієнта-

цією {необхідне підкресліть)

Центральна Рада; Генеральний Секретаріат; Ради робітничих де­путатів; Тимчасовий уряд; штаб КВО.

5. Назвіть головні положення III Універсалу.

6. Вкажіть дату. Всеукраїнські установчі збори відбулися в: січні 1918 p.; грудні 1917 p.; листопаді 1917 р.

Достатній рівень:

7. Охарактеризуйте зміст III Універсалу.

8. Проаналізуйте причини українсько-російського конфлікту на­прикінці 1917 р.

Високий рівень:

9. Досягнення і невдачі Центральної Ради.

Висловіть своє бачення цієї проблеми. Відповідь обґрунтуйте.

10. «За нових умов Центральна Рада опинилася перед вибором: або
підкоритися урядові Леніна, або завершити державну будову,
проголосивши українську державу», - пише історик Т.Гунчак.
Про які нові умови йдеться? Який шлях вибрала Центральна
Рада? Поясніть, чому? Дайте оцінку діям Центральної Ради.

»7. Війна радянської Росії з Українською Народною Рес­публікою. Проголошення незалежності УН1?

«Діячі Центральної Ради недооцінювали динаміки ре­волюційного процесу. їхня розважлива програма могла б мати успіх за спокійних обставин розви. тку суспіль­ства. Ініціативу у неї перехопили ті політичні групи, які робили ставку на грубу фізичну силу».

(Я.Грицак. Нарис історії України).

Г ^І0міркуйте, чому виникла війна з радянською Росією? Які вона • мала наслідки.

1. Війна радянської Росії з УНР

4 грудня 1917 р. УЦР отримала телефонограму Раднар-кому, в якій стверджувалося право націй на самовизначення аж до відокремлення, визнавалися Українська Народна Рес­публіка й все, що торкалося національної незалежності україн­ського народу. Разом з тим висувалися звинувачення на адресу Центральної Ради у тому, що, «прикриваючись національни­ми фразами, вона веде непевну буржуазну політику, яка давно вже визначається непризнаниям... Рад і радянської влади в Україні». Ніби між іншим УЦР інкримінувалася відмова скликати у відповідь на вимогу Рад їх Всеукраїнський з'їзд. Телеграма, надіслана від імені В..Леніна і Л.Троцького, в ультимативній формі ставила Центральну Раду перед вибо­ром: або підтримати боротьбу російських більшовиків проти Каледіна і повернути зброю роззброєним частинам, або ж опинитися у стані війни зі своїм могутнім сусідом.

Генеральний Секретаріат негайно відповів, що ультима­тивні спроби російського уряду нав'язати Україні свої підхо­ди до вирішення наявних питань є втручанням у її внутрішні справи, і українська сторона готова вжити адекватних за­ходів, тобто захистити себе.

4 грудня 1917 р. в Києві розпочав роботу з'їзд Рад робіт­ничих, солдатських і селянських депутатів України. Більшо­вики сподівалися провести його під своїм керівництвом та переобрати Центральну Раду. Однак більшість з 2,5 тис. де­легатів з'їзду підтримала УЦР і засудила «централістичні заміри... московського (великоруського) правительства, що, доводячи до війни між Московщиною й Україною, загрожу­ють до решти розірвати федеративні зв'язки, до яких прямує українська демократія». Більшовики в Україні відмежува­лися від ультиматиму Ради народних комісарів (РНК), але змушені були залишити засідання, посилаючись на непра-вочність з'їзду.

Тим часом уряд В. Леніна дав наказ військам під команду­ванням В.Антонова-Овсієнка розпочати наступ на територію України. 9 грудня 1917 р. російські війська були вже у Харкові.

Відчувши силу, яка за ними стоїть, делегати-більшови-ки, які залишили з'їзд Рад у Києві, 11-12 грудня в Харкові

провели власний з'їзд Рад, який вони вважали «всеукраїнсь­ким» та «легітимним». Той факт, що 200 його делегатів пред­ставляли тільки 89 з 300 Рад, що діяли в Україні, зовсім не бентежило організаторів з'їзду, які створили власну урядову структуру - Народний Секретаріат. Те, що радянська влада трималася на російській військовій силі, ні в кого не викли­кало сумнівів. У наказі командувача Муравйова за № 14 про це сказано з відвертою зухвалістю: «Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, де її встановлює­мо, всемірно підтримуємо її силою цих багнетів».

Утворення радянського уряду у Харкові розв'язувало руки російським більшовикам, які дістали можливість замаскува­ти загарбницькі дії, прикриваючись українськими однодум­цями. Як влучно писав В.Винниченко, Радянська Росія відводила від себе звинувачення в агресії: «не вона, мовляв, уже тепер вела війну з Україною, а Харківський Українсь­кий уряд боровся проти Київського, тепер, мовляв, це хатня справа самого українського народу. Натуральна річ, що це була тільки одна формальність, бо харківський уряд усі ди­рективи одержував з Петрограда й вів військові операції силами руського уряду»

Не можна не погодитися з висновками голови Генераль­ного Секретаріату про те, що утворення радянського уряду в Харкові сприяло перемозі більшовизму в Україні: «всі невдо-волені елементи зразу знайшли собі в йому організаційний центр і точку обпертя».

17 грудня 1917 р. Центральний Виконавчий Комітет Рад України (ВУЦВК) своїм маніфестом оголосив повалення Цен­тральної Ради та Генерального Секретаріату, а наступного дня створив крайовий комітет для «боротьби з контрреволюцією».

Центральна Рада також здійснила заходи, спрямовані на організацію збройного опору більшовицькій експансії. 17 груд­ня 1917 р. було створено Особливий комітет оборони України у складі М.Порша, С.Петлюри й В.Єщенка, а 18 грудня полков­ника Капкана призначено командувачем українських військ, н.о протистояли російським частинам. Ще через тиждень Гене­ральний Секретаріат ухвалив рішення про створення армії УНР ^{а зас}адах добровільності та грошового утримання.

Однак цих зусиль було замало для дієвої відсічі навали з півночі. Військовий секретаріат практично нічого не зробив для формування боєздатної армії, та й не міг цього зробити, адже лідери УЦР боялися і не розуміли значення організова­ної збройної сили, здатної підтримати революцію. Захоплен­ня українізацією військових частин без належного організаційного підкріплення виявилося безрезультатною витратою часу: в перших же зіткненнях з російськими час­тинами українські підрозділи виявилися деморалізованими, розпорошеними й небоєздатними.

Радянські війська, розпочавши загальний наступ 25 груд­ня 1917 p., захопили Катеринослав, а на початку січня 1918 р. Олександрівськ, Полтаву, Чернігів та інші міста. Дійшло до того, що на захист української справи стала учнівська і сту­дентська молодь. 16 січня 1918 р. близько 300 юнаків під Крутами вступили в нерівний бій з переважаючими силами російських військ. Багато з них заплатили життям за нероз­порядливість та недалекоглядність українських політиків.

2. Четвертий Універсал. Проголошення незалежності УНР

Невтішні реалії змусили керівників Центральної Ради пе­реглянути свої погляди на статус України і, відмовившись від гасел автономії у складі федерації народів, стати на грунт по­вної незалежності і самостійності Української держави. Так раїнську Народну Республіку «самостійною, ні від кого не за­лежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Державний герб УНР Великий державний герб УНР

Затверджені Центральною Радою 22.03.1918

IV Універсал проголосив також перспективи в галузі внут­рішньої політики. Революційно-демократична влада на місцях

повинна була базуватися на співробітництві органів самовря­дування та Рад робітничих, солдатських і селянських депу­татів. У соціально-економічній сфері проголошувалося повсюдне впровадження земельного закону на основі безплат­ної передачі землі селянам, а також конверсія і демілітариза­ція промисловості з метою забезпечення народу товарами широкого вжитку. Передбачалося запровадження зовнішньо­торговельної монополії держави, а також монополії на торгів­лю металом, вугіллям, шкірою, тютюном та іншими товарами, встановлення державно-народного контролю над банками.

Не заперечуючи історичного значення IV Універсалу, все ж слід визнати, що він був запізнілою спробою переходу від автономістськи-федеративних принципів державного будів­ництва до самостійницьких. Причому лідери українського руху не відкидали взагалі ідею федеративного зв'язку Украї­ни з іншими державними утвореннями в рамках єдиного об'єд­нання, а лише до кращих часів відкладали її.

3. Перша спроба радянізації України

На середину січня 1918 р. більшовики захопили владу майже на всій Правобережній Україні. 14 січня почалися збройні виступи проти Центральної Ради у Миколаєві та Одесі • В Києві того ж дня було введено стан облоги. Однак 16 січня підрозділи міського гарнізону й озброєні робітничі дружини заводу «Арсенал» підняли повстання проти Центральної Ради, яка могла покладатися лише на загони «Вільного козацтва» під командуванням М.Ковенка, «гайдамацький кіш» Слобі­дської України на чолі з отаманом С.Петлюрою та курінь січових стрільців (командир - Є.Коновалець, начальник штабу ~ А.Мельник). Українські полки, розташовані в столиці, так ¹ не виступили на захист УЦР. Але й без них 22 січня більшо­вицький виступ у місті був придушений.

Водночас під тиском есерів уряд В.Винниченка подав у відстав­ку. Формування нового уряду було доручено В.Голубовичу.

_u Втім, загального розвитку драматичних подій це не змінило-

^Шська під командуванням Муравйова були вже під Києвом,

Розпочавши артилерійський обстріл його найважливіших об'єктів-

січня 1918 р. члени Малої Ради та Ради народних міністрів

(так став називатися уряд після проголошення IV Універсалу) змушені були виїхати зі столиці в напрямку Житомира.

Вступ більшовицьких військ до Києва супроводжувався не-чуваними репресіями. їх вістря спрямовувалося в першу чергу проти діячів українського руху, а також російського офіцерства яке шукало притулку в Україні. Червоноармійці замордували колишнього міністра земельних справ О.Зарудного, членів Цен­тральної Ради журналіста І.Пугача і старого політичного діяча есера Л.Бочковського. За австрійськими донесеннями, муравй-овці розстріляли в Україні 2576 колишніх царських офіцерів.

У Харкові до новоствореного радянського уряду - Народ­ного Секретаріату - ввійшли Артем (Ф.Сергеев) - торгівля і промисловість, В.Ауссем - фінанси, Є.Бош - внутрішні спра­ви, С.Бакинський - міжнаціональні справи, В.Затонський -народна освіта, Е.Лугановський - продовольчі справи, М.Скрип­ник - справи праці та інші. Відсутність будь-якого авторитету нової влади, прохолодне ставлення до неї з боку харківської ради робітничих депутатів і місцевого більшовицького коміте­ту змусили ЦВК та Народний Секретаріат переїхати в Київ. Лише за допомогою командувача російськими військами В.Ан-тонова-Овсієнка вищі радянські органи змогли розпочати свою діяльність. Скасувавши всі розпорядження Центральної Ради, ЦВК і Народний Секретаріат поширили дію декретів Ради на­родних комісарів про землю, робітничий контроль, націоналі­зацію промисловості на територію України. Вища рада народного господарства РСФРР взяла під контроль індустрію України. Навіть націоналізація окремих підприємств здійсню­валася не українським, а російським урядом.

Розбудова української державності за таких умов припини­лася. Більше того, всупереч вказівкам В.Леніна почали з'являтися адміністративно-територіальні утворення - Донець-ко-Криворізька Республіка, Республіка Таврида, які намагали­ся проводити власну політику. Це свідчило про неефективність організаційних зусиль радянської влади, відсутність дієвої вер­тикалі управління країною. Особливо наочно це виявлялося у виробничій сфері. Різке падіння дисципліни й продуктивності праці, зростання безробіття, зменшення заробітної плати тру­дящих ставали буденною ознакою життя.

Більшовики прийшли до влади в період значної дезоргані­зації суспільства, яку вони посилили своїм «чорно-білим» сприй­няттям дійсності, зображаючи буржуазію та представників старої влади єдиними винуватцями народного горя. Згідно з радянсь­ким декретом про землю, бідні селяни розбирали худобу, інвен­тар, насіння, «вирівнюючи» таким чином майновий стан українського села. Однак розрахунок на те, що вони зметуть ста­рий устрій і стануть надійною опорою більшовиків, не справдив­ся. Коли для Народного Секретаріату настали тяжкі часи, селянство не кинулося захищати його. У п'ятьох радянських арміях, створених в Україні налічувалося лише 25 тис. солдатів й офіцерів. Якщо проти армії УНР більшовики ще воювали більш-менш успішно, то добре навченим і оснащеним військам Німеч­чини та Австро-Угорщини серйозного опору вчинити не змогли. 27 лютого 1918 р. Народний Секретаріат змушений був переїха­ти до Полтави, а згодом, 9 березня, - до Катеринослава.

17-19 березня 1918 р. у Катеринославі відбувся II Всеук­раїнський з'їзд Рад. А 22 березня новообрані ЦВК й Народний Секретаріат (на чолі з М.Скрипником) виїхали до Таганрога.

Осмислюючи невдачу більшовицької спроби закріпитися у республіці, новий голова Народного Секретаріату М.Скрип­ник згодом писав: «Наша трагедія на Україні полягає саме в тому, щоб за допомогою робітничого класу, російського за національністю або зрусифікованого, що зневажливо ста­виться часом навіть до найменшого натяку на українську мову і українську культуру, за допомогою його і силами його завоювати селянство і сільський пролетаріат, за національ­ним складом український, який у зв'язку із складними істо­ричними умовами упереджено й недовірливо ставиться до всього російського, «московського».

Перевір себе Початковий рівень

• Назвіть дату проголошення IV Універсалу: ₂ грудень 1917 p.; січень 1918 p.; лютий 1918 р.

авершіпгь речення: IV Універсал проголосив (автономію Украї-ни, утворення УНР; незалежність України). кажіть назву уряду після проголошення IV Універсалу: енеральний Секретаріат; Рада Народних Міністрів.

7 листопада 1917 р. З грудня 1917 р. 4-6 грудня 8-Ю грудня 1917 р. 11-12 грудня 1917 р. 12 грудня 1917 р. 5 січня 1918 р. 9 січня 1918 р. 16 січня 1918 р. 26 січня 1918 р. ЗО січня 1918 р.

Середній рівень:

4. Назвіть заходи, що здійснила Центральна Рада для організації

збройного опору більшовицькій агресії.

5. «Всі невдоволені елементи зразу знайшли собі в йому організацій­ний центр і точку обпертя». Кому належить цей вислів? Про яку подію йдеться?

6. Встановіть послідовність подій: бій під Крутами; проголошення

радянської влади в Україні; телеграма РНК з ультимативними вимогами до УЦР; IV Універсал Достатній рівень:

7. Складіть хронологічний ланцюжок головних подій у кінці 1917 - на початку 1918 р.

8. Охарактеризуйте першу спробу радянізації України.

9. Проаналізуйте досягнення та прорахунки Центральної Ради під час організації збройного опору більшовицькій Росії.

Високий рівень:

10. На основі Універсалів Центральної Ради прослідкуйте, як зміню­вався державний статус України протягом червня 1917 р. - січня 1918 р. Дайте власну оцінку цим перетворенням.

11. В.Винниченко писав, що Радянська Росія відводила від себе зви­нувачення в агресії: «Не вона, мовляв, уже тепер вела війну з Україною, а Харківський Український уряд боровся проти Київ­ського, тепер, мовляв, це хатня справа українського народу». Чи поділяєте ви цей висновок? Доберіть факти, що підтверджують або спростовують його. Висловіть своє бачення дій Радянської Росії.

Хронологія подій

3-4 березня 1917 р. утворення Української Центральної Ради

19 березня 1917 р. 100-тисячна національна демонстрація в

Києві
6-8 квітня 1917 р. Український Національний конгрес

5-8 травня 1917 р. Перший Всеукраїнський військовий з'їзд

10 червня 1917 р. Перший Універсал Центральної Ради. Про-

голошення автономії України
15 червня 1917 р. утворення Генерального Секретаріату Цен-

тральної Ради
4-5 липня 1917 р. збройний виступ самостійників

Дата добавления: 2015-05-22