КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Методи оцінювання 2 страница
ДУАЛІЗМ (лат. duals – двоя-кий) – світогляд, який вихідними вва-жає два рівноправні та протилежні начала (матерію і дух, світле і темне). ДУХ – ідеальне начало (прин-цип) на противагу природі як матеріальному началу. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність пси-хічних процесів) і дух – настанова на все-загальне – моральні, релігійні та правові цінності, естетичні ідеали, світоглядні іс-тини. ДХАРМА – 1.У більшості релігійно-філософських вчень Індії - сукупність громадянських, етичних і культових вимог, образ життя, що постають божественними приписами людської поведінки, і є різними для різних каст (варн). 2.У буддизмі найменші, неподільні духовні частинки, з яких складається потік індивідуальної свідомості.
Е ЕВДЕМОНІЗМ – античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці – принцип тлумачення й обґрунту-вання моралі, за яким щастя (блаженство) є найвищою метою життя. ЕВТАНАЗІЯ (грец. eu - добре, thanatos - смерть) – поняття, яке розроб-ляється в контексті прикладної етики (біо-етики) стосовно сфери медико-біологіч-них досліджень, що визначається як легка і безболісна смерть або відсутність дій по недопущенню смерті. ЕВРИСТИКА (грец. heuristike – находжу) – наукова дисципліна, яка досліджує процес творчості й намага-ється віднайти його закономірності. ЕГОЇЗМ (фр. egoisme – себелюбство) – принцип життєвої орі-єнтації і моральна якість людини, яка пов’язана переважанням власних інте-ресів над чужими (індивідуальними чи колективними). Егоїзм протилежний альтруїзмові. "ЕГО"(Я) – у психоаналізі – сфера особистості, що характеризу-ється внутрішнім усвідомленням самої себе і здійсненням пристосування індивіда до реальності.
ЕЗОТЕРИЗМ -сукупність зна-нь і духовних практик, закритих від незнайомців, які належать вузькому колу осіб і передаються в особистому досвіді від шукача до шукача, від учителя до учня. ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (лат. existentia – iснування) – вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша лю-дина та ін.) виводяться з існування (ек-зистенції) людини; напрям в сучасній філософії, який розробляє таке вчення. ЕКЗИСТЕНЦІЯ ( лат. exsis-tentia - існування) – філософська ка-тегорія, що позначає конкретне буття; В сучасній філософії дана категорія фіксує і позначає людське існування в його фундаментальній глибинній онто-логічній специфічності, протиставля-ючи по-перше, спосіб людського буття у світі буттю речі; по-друге, спосіб філософського осягнення і розуміння власне людського самоздійснення у світі і власне людських феноменів спо-собу наукового і об’єктивуючого пізнання «людського», основаного на аналітичному редукціонізмі. ЕКЛЕКТИКА (грец. eklektikos – той, що вибирає) – поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів. Еклектика свідчить про кризу в духовному розвитку, відсутність доверше-ної системи, яка б подолала ці супереч-ності. ЕКСПЛІКАЦІЯ (лат. explicatio - розяснення) – уточнення понять та тверд-жень природної чи штучної мови з метою усунення виявлених у них неясностей і неточностей у відповідності з новим об’єк-том дослідження. Експлікація може розумі-тися як заміна одних (неточних, неясних) понять іншими (формально чіткішими), або лише як уточнення вихідних понять через уточнення їх місця в якій-небудь понятійній системі. ЕКСТАЗ (грец. ekstasis – знаход-ження поза, зміщення, перебування поза собою) – стан зміненої свідомості, що супроводжується: втратою людиною відчуття часу, захопленням, граничною позитив-ною емоційною насолодою, нерідко зоровими і слуховими галюцінаціями; рід трансу, пов'язаний з анестезією, пониженням актив-ності дихання і кровообігу (фізіологічний екстаз).
ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ (лат. extra - над, поза і polio – виправляю, змінюю) – логіко-методологічна процедура розповсюд-ження (перенесення) висновків, зроблених стосовно певної частини обєктів чи явищ на всю сукупність (множину) даних об’єктів чи явищ, а також на їх іншу якусь частину; розповсюдження висновків, зроблених на основі теперішніх і (або) минулих станів явища чи процесу на їх майбутній (той, що припускається) стан. ЕЛЕАТИ – представники давньо-грецької філософської школи VI-V ст. до н.е., які протиставляли мислення чуттєвому сприйняттю, висунули вчення про ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справ-жнього буття. Виникла школа в м. Елеї. ЕЛЕМЕНТ – прийнятий у даній системі найпростіший компонент (атом, слово, норма і т. ін.). Взаємозв’язок елемен-тів називається структурою. В сучасній науці на зміну дослідженню одноканаль-них причинних зв’язків приходить багато-канальний (системний або системно-струк-турний) метод, який допомагає найповніше відтворити всі зв’язки елементів. ЕМАНАЦІЯ (грец. emanatio – витікання) – у вченні неоплатоніків ’’вип-ромінювання” вищими формами буття ни-жчих. ЕМПІРИЗМ – філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію). ЕНТЕЛЕХІЯ – у філософії Арис-тотеля – внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльне формуюче нача-ло. ЕНЦИКЛОПЕДИСТИ – фран-цузькі мислителі-просвітники (Дідро, Да-ламбер, Монтеск’є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні “Енциклопедії” – першого твору, що систематизував наукове знання того часу. ЕПІСТЕМОЛОГІЯ (грец. epi-stemologia – теорiя пізнання) – розділ філософії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та його результат - знання: основи та межі пізнання; достовірність і недостовірність знань. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання. ЕРИСТИКА – мистецтво диску-тувати; вчення про логічну структуру, функції та правила ведення спору. По-ділялася на діалектику та софістику. ЕРОТИКА (грец. erotikos – любовний) – чуттєвість, спрямованість на статеве життя, на зображення його.
ЕСТЕТИКА (грец. estetikos – чуттєво сприймане) – філософське вче-ння про прекрасне, про художнє осво-єння дійсності. Основні категорії есте-тики: “прекрасне” – “потворне”, “тра-гічне” - “комічне”, “піднесене” – “ни-зьке”. Основна проблема – специфічне оцінне ставлення людини до дійсності. ЕСХАТОЛОГІЯ (грец. escha-tos – останній) – вчення про кінцеву долю людства і світу; складова час-тина будь-якої релігії. ЕТАТИЗМ (франц. etatisme, від etat – держава) – активне втручання держави в економічну, політичну, ду-ховну та інші сфери життя суспільства. ЕТИКА (лат. etika – звичай, ха-рактер) – філософське вчення про мораль, походження і природу моральних норм, спосіб їх функціонування в суспільстві; теорія моралі. ЕТНОС (грец. ethnos – група, плем’я, народ) – міжпоколіннєва група людей, що об’єднана тривалим сумі-сним проживанням на певній терито-рії, спільною мовою, культурою і самосвідомістю. ЕТОС (грец. ethos – звичай, вдача, характер) – у давньогрецькій філософії термін, що позначає сукуп-ність стійких, стабільних рис характе-ру індивіда, внаслідок його незміннос-ті; у сучасній філософії діалогу (Леві-нас та ін..) етос – це сукупність моральних імперативів, що імпліцитно притаманні інтерсуб’єктивному простору. Етос тут постає як практичний мораль-ний досвід, сукупність регулятивних ідей, що наділяє особистість її "природним правом", яке визначає умови бу-дь-якої людської активності, але в пе-ршу чергу, комунікативну активність.
З ЗАКОН – об’єктивний, істотний, необхідний, сталий зв’язок або відношення між явищами. ЗАПЕРЕЧЕННЯ – протистав-лення твердженню (тезі) суперечливого за змістом твердження (антитези). На-приклад, теза “Ця подія – випадкова”; антитеза “Ця подія – не випадкова”. ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗАПЕРЕЧЕ-ННЯ – один з основних принципів діа-лектики Гегеля, який полягає в тому, що друге заперечення (синтез) знімає проти-лежності тези і антитези. (Ця подія і ви-падкова, і не випадкова.) ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД – прин-цип оцінки і систематизації фактів повсякденного досвіду, який забезпе-чує людині успішну орієнтацію у буде-нних життєвих ситуаціях.
ЗМІСТ – категорія філософії; те, що підлягає “формуванню” – елементи (складові) певної системи (форми). В процесі пізнання відбувається формаліза-ція змісту (переведення його в графіки, формули). ЗНАК – предмет, який для лю-дини заміщує інший предмет. Завдяки знакам отримується, зберігається і пе-редається інформація. ЗНАЧЕННЯ – зміст, пов’язаний з певним знаком, зокрема з мовним вира-зом.
І ІДЕАЛ (фр. idea – поняття, уявлення) – взірець досконалості, який є орієнтиром діяльності людини. ІДЕАЛІЗАЦІЯ – один з методів наукового пізнання, який полягає в аб-страгуванні певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об’єкти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо. ІДЕАЛІЗМ – напрям у філосо-фії, який первинним вважає ідеальне начало – Бога, дух, розум тощо. Згідно з ідеалізмом духовна субстанція є творцем світу. Розрізняють об’єктивний (Платон, Гегель) і суб’єктивний (Берклі, Мах) ідеалізм. ІДЕАЛЬНЕ – протилежне мате-ріальному. До сфери ідеального відно-сяться поняття, цінності, ідеї, Бог. Мате-ріальні речі характеризуються речовинністю, просторовістю, часовістю, причи-нністю, ідеальне позбавлене цих рис. Відношення між ідеальними предметами засноване на логічності. ІДЕОЛОГІЯ – сукупність погля-дів нації, класу, суспільної групи на їх місце в світі, на розвиток історії та ін. Ідеологія подібна світській релігії, вона цементує соціальну одиницю, підносить її у власних очах. ІДЕЯ (грец. idea – вигляд, образ, по-няття) – вища форма пізнання дійсності, яка не тільки відтворює об’єкт, а й спрямована на його перетворення. ІМАНЕНТНЕ (лат. immanens – властивий, притаманий чомусь) – внутрішньо притаманне предметам або явищам, те, що випливає з їх природи; напрям у філософії, який проголошує об’єктивний світ іманен-тним (внутрішнім) змістом свідомості су-б’єкта. ІМ'Я – мовний вираз (слово чи словосполучення), яке безпосередньо позначає, називає певні об’єкти – пре-дмети, явища, процеси тощо. ІНДЕТЕРМІНІЗМ (лат. in – не) – заперечення детермінізму, при-чинності. ІНДИВІДУАЛІЗМ – тип світог-ляду, сутність якого є абсолютизація пози-ції окремого індивіда в його протистав-ленні суспільству. ІНДИВІДУУМ – окремий, одиничний представник певного виду, роду, класу, множини предметів, ок-рема сутність, істота чи людина, що виділяється як об’єкт практичного чи теоретичного відношення. ІНДУКЦІЯ (лат. inductio – наведення) – логічний умовивід від час-ткового, одиничного до загального. ІНСТРУМЕНТАЛІЗМ – різно-вид прагматизму, прибічники якого вва-жають свідомість (за Дьюі – інтелект) од-ним із засобів пристосування до мінливих умов середовища, а тому логічні поняття, ідеї, наукові закони, теорії – лише інстру-менти (звідси й назва), знаряддя, “ключі до ситуації”, “плани дії”. ІНТЕГРАЦІЯ (лат. integratio – відновлення) – момент розвитку, який полягає в поєднанні розрізненого в ціле. ІНТЕЛЛІГІБЕЛЬНІСТЬ (лат. intelligibilis – належне розсудку) - філософський термін, що позначає осягнення будь-чого лише розумом, пізнання інтелектом, чи інтелектуальною інтуїцією ІНТЕНЦІЯ (лат. іntentio – стремління) – спрямованість акту свідомості на певний предмет. Наприклад, у сприйманні дерево, будинок, в міркуванні – числа, в фантазії – русалки тощо. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ – у науках іс-торико-гуманітарного циклу - витлумачення текстів, спрямоване на розуміння їх смисло-вого змісту; у математичній логіці, логічній семантиці і філософії науки – встановлення значеня виразів формалізованої мови. ІНТЕРCУБ’ЄКТИВНИЙ – такий, що існує лише в межах взаємодії суб’єктів. Інтерсуб’єктивними є, наприклад, моральні чи правові норми: вони не суб’єктивні і необ’єктивні. ІНТРОСПЕКЦІЯ (лат. intro-spectare – дивитися в середину) – спостереження за перебігом власних пси-хічних процесів. Один з допоміжних методів пізнання в психології. ІНТУЇТИВІЗМ – течія у філосо-фії, яка абсолютизує роль інтуїції в піз-нанні (Шопенгауер, Бергсон). ІНТУЇЦІЯ (лат. intueri – уважно дивлюсь) – процес безпосереднього отри-мання знання, шляхом цілісного схопле-ння проблемної ситуації, без дискурсив-ного його виведення і доведення. В основі інтуїції вроджена здатність (талановитість), тривалий досвід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки. ІРРАЦІОНАЛІЗМ – вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання інтуїція, почуття. ІСИХАЗМ (грец. hesychia – спо-кій і тиша) – містична традиція богоспо-глядання у православній церкві, релігійна прктика, що являє собою сукупність ін-троспеції самозаглиблення під час молит-ви і, інколи, деяких фізичних вправ (піст, непорушність, контроль за диханням то-що). В Україні велике розповсюдження мав у ХІV – XVI ст. ІСТИНА – адекватне відтворе-ння дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей (див. кон-венціоналізм і прагматизм). Гегель вважав, що істина є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини. ІСТОРИЗМ – принцип пізна-ння, згідно з яким будь-яке явище слід розглядати в розвитку. Історизм почав активно пробиватися в науку після Ч. Дарвіна. ІСТОРИЧНИЙ МАТЕРІА-ЛІЗМ – соціальна концепція марк-сизму, згідно з якою історичний розви-ток суспільства визначається еконо-мічними факторами. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, згідно з Марксом, визначає основні етапи (формації) історії людства – первісний лад, рабовласництво, феода-лізм, капіталізм і майбутній комунізм. Претендувала на роль єдино наукової теорії суспільства. ІСТОРИЧНОГО КОЛОВОРО-ТУ ТЕОРІЯ – історичні концепції О. Шпенглера, А. Тойнбі та ін., згідно з якими існують окремі ізольовані культури (єгипетська, вавилонська, китайська, індійська, греко-римська, західноєвропейська, російсь-ка та ін.), що розвиваються по циклу – дитинство, юність, зрілість, старість і зане-пад. ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ – га-лузь філософських знань, предметом яких є закономірності та особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку філософії.
К КАРМА – в буддизмі, джайнізмі та індуїзмі означає закон відплати за моральні вчинки в минулому, який діє при перевтіленні після смерті людини в іншу істоту. КАРТЕЗІАНСТВО – напрям у філософії XVII-VIII ст. теоретичною основою якого було вчення Декарта (латинізо-ване ім’я – Картезіус), що обстоювало раці-оналізм у теорії пізнання та механістичний матеріалізм у поясненні явищ природи. КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРА-ТИВ – безумовний моральний обов’язок, веління. Термін, запроваджений Кантом. Суть його Кант формулював так: поводься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей, або «чини так, щоб ти завжди ставився до людства і у власній особі і у особі будь-кого іншого так як до цілі і ніколи не ставився до неї як до засобу». КАТЕГОРІЇ – загальні структури або властивості сущого – речей, процесів, живого, ідеальних предметів – всього, що утворює світ; загальні форми мислення. КАУЗАЛЬНІСТЬ (лат. causa – причина) – те ж, що і причинність. КІЛЬКІСТЬ – число, величина, чисельна визначеність; відмінність речей однієї якості (вага, довжина) або міра сукупності речей однієї якості. Згідно з Гегелем, на певному етапі переростає в якість. КОГЕРЕНЦІЇ КОНЦЕПЦІЯ (лат. cohaerentia – внутрішній зв’язок) – неопозитивістська концепція істини, згідно з якою істинність визначається виключно внутрішньою узгодженістю речень у певній системі (речення істинне, якщо воно є елементом несуперечливої системи, будь-яке нове речення істинне, якщо його включення в наукову теорію не робить останню суперечливою). КОЕВОЛЮЦІЯ – термін, широ-ко вживаний сучасною наукою для поз-начення механізму взаємозумовлених змін елементів, які складають цілісну систему, що розвивається. КОНВЕНЦІОНАЛІЗМ – філо-софський напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття визначаються не їх іс-тинністю, а є наслідком довільної угоди (конвенції) між ученими, укладеної за принципом “зручності”, “економії мисле-ння”. КОНЕЧНЕ – філософська кате-горія, яка характеризує обмеженість речей і процесів; протяжність, яка почалась і закін-чилась. Конечне діалектично пов’язане з безкінечним: містить безкінечність (його можна ділити до безкінечності) і, навпаки, безкінечне складається з конечного. КОНОТАТ – смисл імені чи знака, тобто інформація, яку несе в собі знак (ім’я) про позначуваний предмет (денотат імені). КОНОТАЦІЯ (лат. con – ра-зом і noto - позначаю) – 1)логіко-філо-софський термін, який виражає відно-шення між смислом (конотат) і іме-нем чи комплексом імен. Конотат ха-рактеризує денотат, тобто предметне значення, що встановлюється в проце-сі позначення об'єкта в імені. Коно-тація, яка не супроводжується денота-цією, встановлює ідеальний об’єкт, який хоча й не має об’єктивно-реаль-ного еквіваленту, але ім’я якого не позбавлене смислу. Наприклад склад-не ім’я "нинішній король Франції" має смисл, але не має на сьогоднішній день денотату; 2)у мовознавстві – допоміж-не, попутнє значення мовної одиниці, що слугує вираженням експресивно-емоційно-оцінних аспектів висловлю-вань; 3)у семіотиці – особливий непря-мий модус значення, рівень "вторин-них означуваних", що надбудовується над прямим денотативним значенням слова. КОНСЕНСУС (лат. consensus – згода, співучасть) – у звичному вжи-ванні поняття означає єдність погля-дів, думок, міркувань, взаємна згода людей. КОНСТИТУЮВАННЯ (лат. constituo - встановлювати, формувати) – одне з основних понять феномено-логії Гуссерля. Позначає специфічну здатність свідомості, процес в якому свідомість не сприймає світ, а активно його відтворює в собі, із себе і для себе. КОНСТРУКТ – поняття, що вводиться гіпотетично (теоретичне) або створюється з приводу спосте-режуваних подій чи об’єктів (емпірич-не) за правилами логіки з жорстко встановленими межами вживання і правильно виражене в певній мові, не передбачає обов’язкового встановлю-ння його онтологічного статусу, тобто не вимагає вказування на конкретний денотат. КОНСТРУКЦІЯ – поняття фі-лософії постмодернізму, яке замінило в контексті презумпції "смерті Авто-ра" поняття твір: продукт художньої творчості мислиться не як константна автохтонна цілісність, а як рухлива мозаїка принципово вторинних диск-ретних елементів, що перманентно змі-нюють свою конфігурацію стосовно один одного. КОНТЕКСТ (лат. contextus – поєднання, тісний зв'язок) – квазітекс-товий феномен, який породжується ефектом системності тексту як експре-сивно-семантичної цілісності і полягає у суперадитивності смислу і значення тексту по відношенню до смислу і значення суми мовних одиниць, що його складають. КОНФУЦІАНСТВО – філо-софське вчення давньокитайського мислителя VІ ст. до н. е. Кун Фу-цзи (Конфуція), го-ловним в якому є поняття “жень” (гуманність) – моральний закон, який визначає взаємини людей і вимагає беззастережної покори молодших старшим за віком або за соціальним становищем. КОНЦЕПТ (лат. conceptus - поняття) – зміст поняття, його смис-лова наповненість у відволіканні від конкретно-мовної форми його вира-ження. КОНЦЕПТУАЛІЗМ (лат. con-ceptus – думка, поняття) – напрям у середньовічному номіналізмі, представники якого (П.Абеляр та ін.) доводили, що універсалії реально не існують ні до речей, ні в самих речах, а є лише загальними поняттями, кон-цептами про речі, і ці поняття утворюються шляхом абстрагування від ре-ально існуючих, одиничних предметів певних спільних їм властивостей. КОНЦЕПЦІЯ (лат. conceptio - розуміння, уявлення) – система поглядів, що виражає певний спосіб бачення (точку зору), розуміння, трактування яких-небу-дь предметів, явищ, процесів і презентує провідну ідею або (і) конструктивний принцип, які реалізують певний задум у тій чи іншій теоретичній знаннєвій прак-тиці. КОСМОПОЛІТИЗМ – вчення, в основу якого покладено заклик відмови-тися від національного суверенітету, національних традицій і культури задля аб-страктного поняття вселюдської культури і традицій. КОСМОС (грец. kosmos - улаштування, упорядкованість, прикраса) – філософська категорія, яка фіксує уявлення про світ як про упорядковану і структурно організовану цілісність, що підпорядковує-ться у своїй динаміці імманентній законо-мірності – базове поняття метафізики. КРАСА – те, що необхідним чином подобається всім, без будь-якого утилітарного інтересу, своєю чистою формою (І. Кант). У красі знаходять свою єдність Істина і Благо (Гегель). КРЕАТИВНІСТЬ (лат. create - творити) – породжуюча здатність, ха-рактерна риса творчої особистості, процесу, продукту, що проявляється в зміні універсуму культури, досвіду індивіда чи соціальної значимості. КРЕАЦІОНІЗМ (лат. creatio – творення) – вчення, що пояснює по-ходження і різноманітність світу божественним творчим актом. КРИТИКА (грец. kritike – мистецтво судження) – спосіб духовної ді-яльності, основним завданням якого є надання цілісної оцінки явищу, розкри-ваючи його протиріччя, сильні та слабкі сторони. КУЛЬТУРА – увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтво-рений і “репрезентований” (штучний, поза природний) світ, що охоплює різноманіт-ність видів, засобів і результатів активної творчої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе. КУМУЛЯТИВІЗМ (лат. cumu-latio – збільшення, накопичення) – методо-логічна установка філософії науки, згідно з якою розвиток знання здійснюється шля-хом поступового додавання нових поло-жень до вже накопиченої суми істинних знань.
Л ЛЕГІТИМНІСТЬ (лат. legitimus - законний) – в широкому значенні – визна-ння, пояснення і виправдання соціального порядку, дії, діючої особи чи події. ЛІБЕРАЛІЗМ (лат. liberalis – вільний) – вільнодумство, переконання, що виступають проти традицій, звичаїв і догм. У політиці лібералізм протистоїть консерватизму, в економіці виступає за вільну конкуренцію проти втручання держави. Підкреслює цінність особистості. ЛІБІДО (лат. libido – бажання, потяг, прагнення) – поняття, яке вжи-вається для позначення статевого потя-гу, статевого інстинкту, енергії сексу-ального потягу людини тощо. ЛІНГВІСТИЧНА ФІЛОСО-ФІЯ – напрям у сучасній філософії, який вважає головним завданням ана-ліз звичної мови (Райл, Остін, пізній Вітгенштейн). ЛОГІКА – наука про закони та форми правильного мислення. Аристотель відкрив основні її закони; закон тотожності; закон неперечності; закон виключе-ного третього. Дотримання законів і пра-вил логіки є запорукою правильного мислення. ЛОГОС – у давньогрецькій фі-лософії – світовий розум, закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків – думка і слово Боже. ЛЮБОВ – найвище людське почуття, всеповнота моральності, "по-тяг однієі живої істоти до іншої для поєднання з нею і взаємного заповне-ння життя" (В.С.Соловйов)
М МАРГІНАЛЬНІСТЬ (лат. ma-rgo – край, межа) – поняття, що тра-диційно використовується у соціальній філософії і соціології для аналізу гра-ничного стану особистості стосовно якої-небудь соціальної спільності, яка накладає при цьому певний відбиток на її психіку і спосіб життя. МАРГІНАЛЬНА КУЛЬТУ-РА – сукупність локальних культур (субкультур), базові принципи яких оцінюються з точки зору пануючого культурного канону як чужі чи ворожі. МАРКСИЗМ – ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і "теорію" революційного перетворення буржуазного суспільства в комуніс-тичне (т. з. науковий комумунізм). МАТЕРІАЛІЗМ – напрям в істо-ричному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. Матеріалізм був прита-манний давньогрецьким філософам (Демокріт), Просвітництву XVII-XVIII ст. (Ді-дро, Ламетрі), Марксу. МАТЕРІЯ – філософська категорія, протилежна ідеї, ідеальному. У марксизмі: "Матерія - філософська категорія для позна-чення об’єктивної реальності, яка дана лю-дині у відчуттях її, яка копіюється, фотог-рафується, відображається нашими відчу-ттями, існуючи незалежно від них"(Ленін). Матеріальність речей чи процесів визнача-ється їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв’язками з іншими речами і процесами. В деяких філософських системах матерія як неживе протиставляється живому. МЕНТАЛЬНІСТЬ, МЕНТАЛІ-ТЕТ (лат. mens – ум, розум, мислення, образ думок, душевний склад) – глибинний рівень колективної і індивідуальної свідо-мості і несвідомого, що являє собою сукуп-ність готовностей, установок, схильностей індивіда чи соціальної групи діяти, мис-лити, відчувати і сприймати світ певним чином. МЕТАТЕОРІЯ – теорія, яка при-значена для аналізу структури, властивос-тей, методів і законів деякої іншої теорії, що називається предметною чи об’єктною теорією. Термін введено математиком Д.. Гілбертом МЕТАФІЗИКА – 1) філософське вчення про найзагальніші, граничні, над досвідні принципи і начала буття – світ, Бога й душу (термін запропоновано Анд-роніком Родоським (1 ст. до н.е.) при систе-матизації творів Аристотеля); 2) Метод протилежний діалектиці, який розглядає предмети і явища як незалежні і взаємо-незумовлювані одне одним, заперечує вну-трішні супе-речності як джерело саморо-звитку, а також поступальний розвиток і якісні зміни. МЕТОД – сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв’язанню теоретичних чи практичних проблем. МЕХАНІЦИЗМ – спрощений підхід до складних біологічних і соціа-льних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки. Властивий мислителям XVII-XVIII ст. МИСЛЕННЯ – активний про-цес узагальнення й опосередкованого відображення дійсності, який забезпе-чує розгортання на основі чуттєвих даних закономірних зв’язків цієї дій-сності та вираження їх у системах понять. МІРА – філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармонію кількісних і якісних ознак предмета. Міра – це протяжність (інтервал) кількісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість. МІСТИЦИЗМ (грец. mystika – таємні обряди, таїнство) – релігійно-філософський світогляд, який вважає можливим осягнення божественного (трансцендентного, надприродного) буття шляхом відходу від світу і занурення в глибини власної свідомості, віра в можливість безпосереднього спілкування з Богом через злиття з ним власної свідомості. Характерний для багатьох релігійних культів, філософ-ських вчень (Бьоме, Сведенберг та ін.). МІФ (грец. mythos – сказання, ле-генда) – форма цілісного масового пережи-вання і витлумачення дійсності за допомо-гою чуттєво-наочних образів, які вважа-ються самостійними явищами реальності. Міфологічна свідомість відрізняється син-кретизмом, сприйняттям картин, породже-них творчою уявою людини, в якості «неспростовних фактів буття». Для міфу не існує межі природного і надприродного, об'єктивного і суб'єктивного; причинно-наслідкові зв'язки підмінюються зв'язком за аналогією і дивовижними асоціаціями. Міф – засіб духовного контролю роду над індивідом. МОВА – спеціалізована, інфор-маційно-знакова система для вираження думки, мислення, свідомості. Мова ви-конує такі соціальні функції: експре-сивну; сигніфікативну; когнітивну; ін-формаційно-трансляційну; комунікатив-ну.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 417; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |