Античні міста Північного Причорномор’я

Д

авньогрецькі міста і неукріплені поселення на північних берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) ви­никли на завершальному етапі „великої грець­кої колонізації“. Освоєння цього регіону розпочалося в середині VII ст. до н.е., коли були засновані Істрія в Подунав’ї та Борисфен на сучасному острові Бере­зань, поблизу Очакова. Пізніше тут формуються три основних центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузь­кому лимані, місто Боспор Кіммерійський з головним осередком у Пантікапеї (учасна Керч) та Херсонес (околиці сучасного Севастополя). Розселення вихідців з різних місць, передовсім з Мілета, якии за висло­вом Плінія Старшого, був „родоначальником більш як дев яноста міст“, зумовлювалося розвитком торгівлі, пошуками нових джерел сировини (зокре­ма металу), воєнно-політичними конфліктами. Сам процес заселення нових територій відбувався як шля­хом цілеспрямованої колонізації, так і стихійно.

Античні рабовласницькі держави на території Північного Причорномор’я існували протягом май­же тисячі років. Як вони виникали? Спочатку створювалися невеликі торгові пункти, що називали­ся емпоріями. Тут були склади товарів, якими обмінювалися з місцевим населенням. Для забезпе­чення оборони такі факторії засновувалися на берегах морів чи річок або ж навіть на островах. Згодом во­ни розросталися у великі населені пункти, довкола яких зводилися укріплення. Поступово з’являлися виселки і створювалась сільськогосподарська окру­га — хора. Місто-поліс набирало характерних для античного світу рис. У товарообміні з греками були

зацікавлені й місцеві жителі. Збуваючи надлишки хліба, продуктів котарствса і рабів-полонених, вони отримували вино, предмети розкоші, ремісничі виро ■ би тощо.

Прикладом грецького міста-поліса є Ольвія, за­лишки якої збереглися на березі лиману біля сучасного с. Парутино Миколаївської обл. Засноване в VI ст. до н.е., воно було в останні століття своєї історії під протекторатом Риму. Незатоплена частина (33 га) складається з кількох районів (Верхнє, Терасне, Нижнє міста), що з’єднувались широкими кам’яни­ми східцями і похилою вулицею. Природний захист (глибокі балки) доповнювався потужною стіною тов­щиною близько 4 м.

Верхня частина міста була основною. Тут знахо­дилися громадські споруди, священний, гай, скарбниця, проходила головна поздовжня вулиця. У Нижньому місті, поблизу гавані, розміщувалися пе­реважно господарські та ремісничі комплекси зокрема рибний ринок. Розміщувався ближче до води й театр. Планування Ольвії було переважно прямолінійним. У часи розквіту (кінець IV ст. до н.е.) площа міста сягала максимальних розмірів (55 га), а кількість жителів — 15-20 тис. чоловік. Поблизу укріплень бу­ло відкрите поселення та міський некрополь.

Пізніше, в римську епоху, гарнізони направлених з Апенинського півострова легіонерів ро міщува- лись у місцевих античних поселеннях, і тільки іноді для них створювалися спеціальні табори. Одним з них був Харакс на мисі Ай-Тодор у Криму. Іородище бу­ло недоступним боку моря, а з суші мис укріплений стіною завширшки 2,2-2,4 м на яку використані старі оборонні конструкції місцевих таврів. У різний час тут перебували солдати І Італійського,

9- Клавдієвого легіонів та інших військових підрозділів. Серед різноманітних споруд були й вівтарі на честь бога Юпітера.

Тут, як і в метрополії соціально-економічні відно­сини грунтувалися иа законах рабовласницької формації. За устроєм північнопричорноморські дер­жави були р ними демократичі (Ольвія, Херсонес) чи аристократичні (Пантікапеи до утворення Бос- порського царства) республіки або ж монархії (Боспорське царство). Влада належала рабовлас­никам, хоча в певних акціях брало участь усе вільне населення. Раби ж були позбавлені будь-яких прав. До громади також належали жінки та всі не греки.

На першому етапі свого існування (VII — І ст. до н.е.) міста-держави були незалежними утворення­ми, а на другому (І ст. до н.е. — III ст. н.е.) — вони підкорялися Риму. А їх занепад внаслідок загальної

кризи рабовласницької формації, виведення римсь­ких гарнізонів та наступу варварських племен, що входили до складу готського військового союзу, при­падає на рубіж III — IV ст. н е

Греки Північного Причорномор’я, крім вирощу­вання зерна (на Боспорі і в Ольвії), займалися виноградарством. Значну роль відігравали у них ско­тарство, рибний промисел. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, ви­чинка шкіри, виготовлення виробів зі скла, різноманітної кераміки — амфор, покритого чорннм та червоним лаком, фарбами різних кольорів посуду. Швидкими темпами розвивалася торгівля, для потреб якої карбували власну монету. Для місцевої знаті ви­готовлялися найвншуканіші ювелірні вироби, з місцевим людом вівся і натуральний обмін. Іромадські діяння проводились на міській площі — агорі, побли­зу якої знаходилися головні культові споруду. На початку І тис.н.е. в Північне Причорномор’я потра­пляє римська зброя (короткий меч, залізний панцир, спис з довгою залізною втулкою).

Духовна культура жителів давньогрецьких ко­лоній зазнавала постійних взаємовпливів усього античного світу. На перших етапах існування міст- полісів у Північне Причорномор’я просто були перенесені всі досягнення культури метрополії. Од­нак у процесі розвитку північнопонтійських МІСТ виникали і посилювалися місцеві особливості, що зу­мовлювалося їх географічним положенням, соціально-політичним устроєм, етнічним середови­щем, з яким вони взаємодіяли. Культура міст-держав Північного Причорномор’я — Боспору, Ольвії, Тіри, Херсонесу — не була однорідною.

У колоніях з самого початку їх створення була ши­роко розвинута грамотність, а грецька мова залишалася офіційною мовою аж до загибелі багать­ох північнопонтійських держав. В Ольвії, зокрема, майже не знайдено латинських написів, їх більше се­ред матеріалів кримських пам’яток. Велика увага приділялась освіті, фізичному вихованню (п’ятибор­ство, стрільба з лука, біг тощо). Розвивались історія та філософія, медицина. Значну роль у культурно­му житті поселенців відігравали театр, музика, література, мистецтво (монументальний живопис, мозаїка, вазопис, скульптура, коропластика — вироб­ництво теракотових статуеток та пам’ятки прикладного мистецтва).

Релігія також була грецькою, в своїй основі політеїстичною, тобто поклонялися багатьом божест­вам. Природа здавалася давнім грекам живою, населеною надзвичайними істотами В історії роз­

витку реліпиних уявлень у причорноморського насе­лення умовно можна виділити два значних періоди. Для першого (VI-I ст. до н.е.) характерний в основ­ному грецький пантеон божеств із синкре- тизацієюокремих культів, що посилилися в елліністич­ний час (у другій половині IV-1 ст. до н.е.). Особливо популярним було вшанування Аполлона, Артеміди, Зевса, Афродіти, Діоніса-Вакха. Велике значення ма­ло й шанування героїв — Ахілла і Геракла.

У другому періоді (І-IV ст.н.е.) відбуваються значні зміни: в релігію вищезгаданих осередків про­никають і поширюються культи негрецького походження (Кібела, Мітра, Ізіда та ін.), впровад­жується культ римських імператорів, посилюється роль локальних культів, синкретизація і абстрагізація окремих божеств. І вже наприкінці цього періоду з’являються перші паростки християнства. Відправ­лення культів здійснювалось як у громадських місцях, так і вдома.

Взаємовпливи античних північнопричорноморсь- ких міст-держав зумовлювали прискорення розпаду родоплемінних відносин у скіфів, сарматів, інших груп населення цього регіону сучасної України. Зав­дяки давньогрецьким переселенцям місцеві жителі знайомилися з передовим для тих часів грецьким та римським культурним надбанням, що в свою чергу привело не тільки до виникнення тут своєрідного варіанта культури, а й сприяло подальшому розквіту власних стародавніх народів Північного Причорно­мор’я. Греки і римляни принесли сюди свої технічні досягнення, високу майстерність, особливо в галузях архітектури, ремесел, мистецтва тощо.

Дата добавления: 2015-05-22