Революція 1905—1907 років

Нагромадження політичних, економічних та соціаль­них конфліктів завершилося соціальним вибухом під час революції 1905—1907 рр. Під ударами народних мас захиталася «тюрма народів» — Російська імперія. Революційна буря охопила всі простори України, заче­пивши інтереси всіх станів і груп населення. У багатьох виступах, демонстраціях, страйках, збройних сутичках робітники, селяни, інтелігенція вимагали від царизму радикального поліпшення свого становища, ліквідації антинародного самодержавства, проголошення в країні загальнолюдських прав і свобод. Цього добивалися ро­бітники Донбасу і Придніпров'я, прогресивна інтеліген­ція і військовослужбовці, мільйонні маси селянства. У роки революції зі зброєю в руках виступили чорномор­ські моряки броненосця «Потьомкін», де матроси — майже всі українці — на чолі з Г.Вакулинчуком та О.Матюшенком захопили корабель, київські сапери підпоручика Б.Жаданівського, робітники Донбасу, і Харкова. В усій Україні палали селянські бунти. їх криваво придушували каральні загони царської армії. Правдиво описав ці події у творах «Фата моргана» та «Коні не винні» класик української літератури М.Ко­цюбинський.

Російська імперія була вже неспроможна зупинити революцію репресіями. 17 жовтня 1905 р. оголошено царський маніфест про свободу слова, друку, про пере­творення Росії в конституційну монархію. Проте се­лянству цього було мало, воно продовжувало боротися за перерозподіл землі. Щоб згасити полум'я народного гніву, за здійснення ґрунтовної аграрної реформи в Росії

взявся голова Ради міністрів П.Столипін. За двадцять років він обіцяв реформувати Росію. Історія відвела йому тільки п'ять років (1906—1911). Та навіть за цей короткий час внаслідок столипінської аграрної рефор­ми у сільському господарстві України сталися суттєві зміни — значно збільшилася кількість т. зв. куркуль­ських, а фактично фермерських господарств. Селяни масово виходили з общини, утворюючи власні відруби, тобто середні або великі господарства. Лише за кілька років їх з'явилося в Україні понад 226 тисяч. Малозе­мельні селяни, вийшовши з общини та продавши свої землі, мігрували в Сибір, Казахстан, на Далекий Схід. Станом на 1914 р. 6л. 2 млн залишилося там на постій­не проживання. Вони надіялися стати «міцними» госпо­дарями, та далеко не всім це вдалося на цілинних зем­лях. І донині наші земляки живуть там цілими селами і навіть районами (Сірий Клин, Зелений Клин тощо). У 1905—1907 рр. посилився український національ­но-визвольний рух. Українці вимагали скасування будь-яких національних привілеїв і встановлення рівно­правності всіх народів, вільного розвитку української мови в культури, безперешкодного навчання україн­ською мовою в школах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративних установах, засну­вання культурно-освітніх гуртків і товариств, видання літератури, газет і журналів українською мовою. Під могутнім революційним натиском царизм змушений був піти на послаблення національного гніту. Законом від 21 листопада 1905 р. було дозволено видавати літера­туру національними мовами, випускати газети й жур­нали, створювати культурно-освітні товариства, відкри­вати національні театри.

В Україні у ряді сіл учителі почали навчати учнів українською мовою. У багатьох містах — Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-Подільсько-му та ін. і деяких селах виникли культурно-освітні то­вариства «Просвіта». Активну участь у їх роботі бра­ли видатні діячі української культури Л.Українка, П.Мирний, Д.Яворницький. У багатьох містах відкри­вали українські клуби, му зично-драматичні гуртки, нау­кові товариства.

З кін. 1905 р. почали видавати газети й журнали українською мовою. У цілому в 1906 р. їх налічувалося 18, а протягом 1905—1907 рр. виходило 25. Першою щоденною українською газетою стала «Громадська дум­ка» (пізніше «Рада»). Остання виходила з 15 вересня 1906 р. по 2 серпня 1914 р. У ній співпрацювали про­відні діячі української культури, зокрема М.Грушев-ський, І.Франко, О.Олесь, В.Винниченкотаін. Щоденні газети «Громадська думка», «Рада», «Нова громада» утримував щедрий меценат Є.Чикаленко.

В умовах революції 1905 — 1907 рр. пройшла консолі­дація УДП і УРП, які відзначалися ідейною близькістю платформ. Наприкінці 1905 р. у Києві зорганізувалась Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Найвидатнішими її представниками були Б.Грінченко, С.Єфремов, М.Левицький, Ф.Матушевський, В.Наумен-ко, Є.Чикаленко та ін. УДРП була партією парламент­ського типу, але після червневого перевороту 1907 р. припинила свою діяльність.

У період першої російської революції на значній те­риторії України діяли організації українських есерів, витоки яких сягають перших років XX ст. Вони утво­рилися на основі місцевих організацій загальноросій-ської партії соціалістів-революціонерів, надзвичайно по­пулярної серед селянства. Проте організаційне оформ­лення УПСР затягнулося.

У виборах до першого російського парламенту — Державної Думи в лютому —квітні 1906 р. з україн­ських політичних партій взяла участь тільки демокра­тично-радикальна партія, її представляла в Думі група визначних діячів — Є.Шраг, В.Шемет, П.Чижевський, М. Біляшівський. Під їх керівництвом діяла Українська думська громада, яка нараховувала 44 чол. Вона ви­ступала з вимогами введення навчання українською мо­вою та заснування в університетах кафедр україно­знавства, готувала законопроекти про автономію Украї­ни, місцеве самоврядування тощо. Значну роль у її діяль­ності відіграв М.Грушевський, тоді професор Львівсько­го університету.

8 липня 1906 р. царський уряд розпустив І Думу. Вибори в II Думу відбулися в січні —лютому 1907 р.,

в умовах спаду революції. Друга Дума засідала з 20 лю­того до ЗО червня 1907 р. У ній також діяла Україн­ська громада — 47 депутатів, які видавали свій друко­ваний орган «Рідна справа. Думські вісті», що виходив у Петербурзі двічі на тиждень. Навіть у III Думі, де більшість мали поміщики, діяла невелика українська група.

Дата добавления: 2015-05-22