Десталінізація

У ніч з 24 на 25 лютого 1956 р. на XX з'їзді КПРС М.Хрущов виголосив таємну доповідь про культ осо­би Сталіна (основні положення доповіді у дещо по-м'якшеному вигляді стали відомими для широкого загалу лише у липні, завдяки постанові ЦК КПРС ■«Про подолання культу особи та його наслідків» від ЗО червня 1956 р.). Делегати були шоковані, почувши про злочини жорстокого тирана, сфабриковані ним змови, його військову некомпетентність, що стала при­чиною катастрофи 1941 — 1942 рр., депортації цілих народів, у т. ч. й про наміри вислати всіх українців за межі Батьківщини тощо. Гостро критикуючи Сталіна, М.Хрущов, проте, не згадував про злочинну суть самої комуністичної системи, про необхідність покаяння ком­партії перед суспільством. Більше того, з його слів ви­ходило, що жертвами репресій були лише члени партії, а не народ. Ведучи мову про відхилення від «ленінських норм життя», він замовчував, що саме В.Ульянов-Ленін

був ініціатором комуністичних репресій, а Сталін лише йшов по стопах свого вчителя. В доповіді нічого не го­ворилося про злочинну суть колективізації, голодомор 1932—1933 рр., голод 1946—1947 рр., жахіття «радя-низації» у Західній Україні, мільйони знищених у конц­таборах людей.

Та, незважаючи на непослідовність, сам факт викрит­тя зловісної діяльності Сталіна мав велике значення, адже було зроблено крок до зламу страхітливої репре­сивної машини, що перетворила країну у великий кон­центраційний табір. Водночас парадокс ситуації, за сло­вами історика Г.Касьянова, полягав у тому, що розвін­чування «культу особи» відбувалося цілком за канона­ми системи, яку ретельно вибудував сам Сталін. Партійно-бюрдкратична ієрархія, звикла до послуху, беззаперечно виконувала вказівки верхів. Розгорнула­ся «десталінізація по вертикалі»: автоматичне шаблон­не засудження «культу особи» всіма партійними та ідеологічними структурами. Преса друкувала відповідні статті й огляди, історики викривали злочини сталінізму фактами, знайденими у тимчасово відкритих архівах.

Що ж до України, то процес десталінізації суспіль­ного життя тут розгортався дещо повільніше, ніж у центрі. Із запізненням стали з'являтися антисталінські статті у пресі. Тон і зміст критики були стриманішими. Зміни торкалися переважно сфери культурного жит­тя. В галузі ідеології та політики вони не виходили за межі вказівок центру. Така ситуація значною мірою зумовлювалася надто свіжими ще в пам'яті широко­масштабними репрсіями, які в Україні, як ніде інде, на­бирали найстрахітливіших ознак. Пам'ятали тут і про вислів, що «коли в Москві стрижуть нігті, то в Україні рубають пальці». Проте з наростанням валу засуджен­ня сталінізму активізувалися й українці.

Першою легальною спробою змінити існуючі поряд­ки в українській літературі й мистецтві став виступ О.Довженка, який вимагав «розширення творчих меж соціалістичного реалізму». Багато зусиль для відро­дження рідної мови доклали М.Рильський, А.Хижняк, П.Плющ, М.Шумило, інші діячі культури. Було пере--видано «Словник української мови» Б.Грінченка. Прин-

циповій критиці піддано концепцію всебічної залежності творчості українських письменників від «російської передової культури». Демонстрацією піднесення націо­нальної свідомості українців стало широке відзначен­ня по всій республіці 100-річчя з дня народження І.Франка у серпні 1956 р.

Позитивним змінам у суспільно-політичному житті України сприяла реабілітація, хоча й часткова, жертв сталінських репресій. З 1956 по 1963 р. в Україні було повністю реабілітовано 250 тис. осіб. Власті погодилися реабілітувати колишніх партійних і радянських керів­ників України — В.Чубаря, Г.Петровського, В.Затон-ського, С.Косіора, інших членів партії, проте не поспіша­ли з реабілітацією сотень тисяч українців, якимось чи­ном пов'язаних зі звинуваченнями у «націоналізмі». Навіть спроби реабілітувати українських націонал-комуністів М.Хвильового, О.Шумського і М.Скрипни­ка були визнані помилковими і шкідливими.

Загалом ліберальні зміни відбувалися нелегко. Влітку 1957 р. проти хрущовських реформ, курсу на засу­дження «культу особи» Сталіна виступила верхівка ЦК партії. Вважаючи, що М.Хрущов у викритті Сталіна пішов надто далеко, т. зв. антипартійна опозиція вирі­шила усунути його від влади. Проте змовники, до яких належали В.Молотов, Л.Каганович, Г.Маленков, Д.Ше-пілов, не були підтримані КДБ і армією, а тому зазна­ли невдачі. Після цих подій позиції Хрущова значно зміцніли. У 1961 р. почалася нова хвиля десталінізації, кульмінацією якої стало винесення мумії тирана з крем­лівського мавзолею. Було перейменовано всі об'єкти, які носили ім'я Сталіна, в т. ч. й Сталінську область на Донецьку, а місто Сталіно — на Донецьк.

Дата добавления: 2015-05-22