Р. Битва за Москву 4 страница

Комп'ютеризація потягла за собою ланцюгову реакцію. Вона відкрила дорогу застосуванню нових технологій у виробництві: роботів, гнучких технологічних ліній, систем автоматичного проектування і т.д. Одночасно масово розпочалось виробництво нових матеріалів. Розвивались біотехнологія, генна інженерія тощо.

Ці зміни вивели західне суспільство на новий щабель. Воно вступило в постіндустріальну стадію розвитку.

Кризи 70-80-х років призвели до синхронізації циклів коливань в основних індустріальних країнах. Об'єктивною основою цього процесу стали інтернаціоналізація господарського життя індустріальних країн, зростання залежності країн від зовнішньої торгівлі, діяльність транснаціональних корпорацій.

З 1982 р. до початку 90-х років спостерігається нове стійке зростання економіки західних країн. Це зростання має суттєві відмінності від попереднього (60-х років). Темпи його значно нижчі. Традиційні галузі (металургійна, вугільна, текстильна, суднобудівна) виробництва переживають гостру кризу. Зростання виробництва не потягло за собою повну зайнятість. Безробіття у абсолютних цифрах навіть збільшилось.

Але за цими непривабливими показниками ховаються глибокі якісні зміни. Збільшилась продуктивність праці, економіка стала менш енергоємкою, зменшилось споживання сировини і виробництво стало екологічно чистішим.

Соціальний розвиток. Значні економічні зрушення на Заході після Другої світової війни не могли не викликати таких же соціальних зрушень. Серед них у першу чергу слід виділити зниження темпів приросту населення. Це відбувалось не за рахунок збільшення смертності, а в результаті скорочення народжуваності. Воно було пов'язано насамперед із завершенням демографічної революції - кардинальними змінами в уявленні людей про те, скільки дітей повинно бути в сім'ї.

З стародавніх часів формувалось уявлення про максимальну кількість дітей у сім'ї. Висока дитяча смертність нічого іншого не залишала, щоб зберегти рід людський. Оскільки праця була ручною і некваліфікованою, діти допомагали справлятися з господарством і були опорою в старості. Все це знайшло свій відбиток в етнічних, моральних, релігійних засадах. Соціальний статус жінки визначався кількістю дітей у неї, багатодітна сім'я розглядалась як божа милість. Всі релігії вважали, що тільки господу дано вирішувати, скільки дітей буде у батьків.

У результаті промислової революції, швидкого розвитку медицини і охорони здоров'я ситуація поступово змінилась. Смертність зменшилась, і загроза вимирання людства зникла. Праця в більшості стає кваліфікованішою, потребує відповідної освіти.

Витрати сім'ї на виховання дітей зросли, а батьки опинились перед вибором: або дітей буде багато, але тоді вони не в змозі дати їм необхідну освіту, або дітей буде менше, але вони будуть більш підготовлені до життя. Батьки все частіше стали робити вибір на користь меншої кількості дітей.

Цьому процесу сприяла і емансипація жінок, зростання їх зайнятості в суспільному виробництві, поява у них нових життєвих цінностей і орієнтирів, не зв'язаних з сім'єю.

Таким чином, демографічна поведінка людей кардинально змінилась: взамін орієнтації на максимальну кількість дітей утвердилось прагнення до такої їх кількості, яку батьки вважають оптимальною. В будь-якому випадку це означало, що дітей ставало менше, народжуваність падала.

Тут слід ще врахувати, що під час війни загинула значна кількість чоловічого населення, що призвело до зміни пропорції між чоловічим і жіночим населенням на користь останніх значна частина жінок залишилась незаміжніми.

Скорочення народжуваності потягло за собою низку істотних наслідків. Почалось старіння населення. Дітей стало менше, їх доля в структурі населення зменшилась. Водночас люди стали довше жити. У країнах Заходу в 1986 р. тривалість життя виросла до 70-80 років. Швидке падіння народжуваності в Європі призвело до того, що під час економічного піднесення 60-х років, виникає проблема нестачі робочої сили, яка почала розв'язуватись за рахунок залучення вихідців з країн Африки й Азії. При мінімальній оплаті іноземці брались за роботу, яка в Європі вважалась непрестижною.

Відносно зменшилась еміграція з Європи, яка була основним джерелом формування населення США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, Ізраїлю, країн Латинської Америки.

Після Другої світової війни у Європі завершився процес урбанізації. Кількість міських жителів стабілізувалась на рівні 70-80% від всього населення країни. Одночасно змінилось розміщення міського населення у місті. Зростання рівня життя дозволило багатьом мати свої будинки і автомобілі, що призвело до переселення значної кількості населення у приміську частину, ближче до затишку та свіжого повітря. Крім того, відбувалося зближення рівня життя сільських та місцевих жителів.

Змінилась соціальна структура населення. Більшість працездатного населення стає найманими робітниками. Однак всередині цієї великої соціальної групи існує значна диференціація. Найбільше зростає чисельність зайнятих у сфері послуг. Тепер на Заході чисельність робітників у сфері послуг зрівнялась з кількістю працюючих на виробництві.

Останнім часом у результаті технологічної революції і кризи традиційних галузей виробництва склалися два полюси зайнятості. На одному - висококваліфіковані спеціалісти новітніх галузей, які в більшості навіть не мають конкуренції на ринку праці і попит на яких зростає. На іншому - робітники приречених галузей, їм загрожує безробіття.

Технологічна революція породила потребу в висококваліфікованій розумовій праці. Вже тепер робітники розумової праці (службовці, науково-технічні робітники, адміністративно-управлінський персонал) зрівнялись з чисельністю зайнятих фізичною працею.

Становище найманих робітників якісно змінилось. Держава взяла на себе їх соціальне право на колективний захист від зловживань підприємців, захистила законодавством. Зріс їхній життєвий рівень. Вони перестали бути пролетарями, яким "нічого втрачати, окрім своїх ланцюгів". Маючи значну за обсягом особисту власність, а також цінні папери, вони перестали себе протиставляти іншим прошаркам суспільства. Зникла специфічна психологія найманого робітника. Більшість з них вважає себе представниками середнього класу, маючи на увазі передусім рівень своїх доходів.

Серйозні зміни відбулися у структурі та чисельності сільського населення. Воно зменшилось вдвічі. При цьому сільські жителі зовсім не схожі на традиційне селянство. Сучасне фермерське господарство потребує висококваліфікованої праці і повністю орієнтоване на ринок.

Змінилось місце і роль малого та середнього бізнесу. Раніше він був пов'язаний з ремеслом і роздрібною торгівлею. Після війни він органічно вписався в сучасні галузі, став незамінимим у швидко зростаючій сфері послуг. Науково-технічна революція сприяла створенню малих і середніх підприємств, які намагались впроваджувати нові технології.

Великий бізнес також зазнав змін. Економічне піднесення 60-х років, НТР створили умови для швидкого збагачення багатьох підприємців. "Нові багаті" серйозно потіснили "старих". Рокфел-лери - одна з найвідоміших за рівнем достатку американських сімей на початку XX ст.- зайняла у 1986 р. лише 67 місце у списку найбагатших людей світу.

Поява величезних фірм, транснаціональних корпорацій потребує все ширшого використання праці професійно підготовлених управлінців, менеджерів. їхній прошарок помітно зріс.

Після війни змінився і спосіб життя населення країн Заходу. Більшість проживає у будинках або квартирах, майже кожна сім'я має автомобіль, побутову техніку, аудіо- та відеоапаратуру. Змінилась структура сімейного бюджету. Витрати на харчування складають майже п'яту його частину, зате збільшились витрати на житло і транспорт. Менш поширеним стало спільне проживання представників двох, а то й трьох поколінь, як це було раніше. Сім'ї зменшились. Середня освіта стала загальною. Збільшилась кількість студентів. Вища освіта перестала бути привілеєм.

У повоєнний час завершилась емансипація жінок. Жіноча праця стала однією з умов економічного розвитку 50-60-х років і одним з джерел збільшення сімейних прибутків. Емансипація жінок сприяла еволюції сім'ї. Шлюби стали більш пізніми, але менш стійкими. Феміністичний рух набув широкого розповсюдження. Жінки вже працюють в сферах традиційно чоловічих (армія, флот, надзвукова авіація і т.д.).

Водночас сучасне західне суспільство породжує і свої специфічні соціальні проблеми. Прискорений темп життя і роботи примушує людину знаходитись у постійному стресі. Не всі витримують ці напруги. Алкоголізм, наркоманія - це спроби уникнути реального життя. Злочинність підштовхується бажанням досягти швидкого матеріального збагачення незаконним шляхом. Важкі соціально-психологічні наслідки має хронічне безробіття, навіть якщо безробітний отримує допомогу. Людина втрачає самоповагу. Соціальна апатія переходить в агресивність і відповідно в насильство. Частина безробітних вважає причиною свого стану іноземних робітників, які займають їхнє місце, що призводить до популярності ультранаціоналістичних гасел і до погромів помешкань іноземців.

Політичний розвиток. Розвиток політичної історії країн Заходу в післявоєнний період - це насамперед розвиток ліберальної демократії. Він йшов двома напрямками.

У 70-х роках у Західній Європі було ліквідовано останні фашистські і авторитарні режими. У 1974 р. в результаті революції був відкритий шлях до демократії в Португалії. У тому ж році було повалено військовий режим у Греції. У 1975 р. після смерті Франко на шлях демократії стала Іспанія.

Усі ці роки в країнах Заходу йшов процес розширення загального виборчого права. Зараз тут немає жодної країни, де б не мали права голосу жінки. Після масових кампаній за громадянські права відмінено всі види політичної дискримінації негрів у США. Віковий ценз у більшості країн знижено до 18 років. Утвердження загального виборчого права укріпило принцип народовладдя, згідно з яким народ і тільки він є джерелом влади. Підтвердженням цього є все більше використання методів прямої демократії (референдуми) у вирішенні важливих загальнонаціональних питань. Так, французи у 1969 р. шляхом референдуму вирішили долю президента Шарля де Голля, а в 1980 р. шведи прийняли рішення про закриття атомних електростанцій.

Але демократія сама по собі ще не є повною гарантією свободи. Часто буває, коли народні обранці більшістю голосів приймають рішення, які порушують права громадян. Тому важливо, щоб поряд з розвитком демократії йшов процес зміцнення й розширення прав і свобод громадян. Після Другої світової війни їх перелік збільшився. У 1948 р. ООН була прийнята Загальна декларація прав людини, в якій зібрано в єдине ціле громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права, які склали ЗО статей. Згодом було прийнято Декларацію прав дітей.

Важливою гарантією свобод є поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Завдяки цьому виключається концентрація влади, узурпація і зловживання нею. Цей принцип є основою державного устрою країн Заходу незалежно від форми правління (республіка, монархія).

Після Другої світової війни, в умовах, коли проходив процес формування держави процвітання, зростала вага виконавчої влади. У руках президента, прем'єр-міністра й міністрів концентрувалась величезна влада, як таємна, так і відкрита, що потягло за собою зловживання й величезні політичні скандали: 1962 р. у ФРН, 1972 р. - США, 1976-1983 pp. - в Японії і т.д.

У результаті розширення функцій держави зросла бюрократизація суспільства, що призводить до таких зловживань, як хабарництво, зволікання, здирництво і т.д. Це викликало масові протести, які стали основою приходу до влади в 70-80-х роках діячів "консервативної революції". У ході боротьби з бюрократією вдосконалювались форми контролю за державними установами з боку громадськості. У багатьох країнах введено спеціальну посаду парламентського уповноваженого з прав людини, який збирає і обнародує скарги громадян на чиновників і представляє на цій основі свої рекомендації.

Незважаючи на ці негативні явища, ідея демократизації вкорінилась в громадській свідомості. Цьому сприяло те, що становлення демократії збіглось з економічним піднесенням 50-60-х років. У свідомості простих громадян демократія асоціювалась з добробутом. Укоріненню демократії сприяли зміни в політичній культурі. Зростання добробуту, освіченості зумовили до розмивання соціальних гарантій у суспільстві і, відповідно, до встановлення політичної поміркованості, діалогів, компромісів. Це сприяло посиленню впливу поміркованих політичних партій, які знаходяться в центрі політичного спектру: ліберальні, консервативні, християнсько-демократичні, соціал-демократичні тощо.

Вплив же радикальних партій падав і вони повинні були пристосовувати свої доктрини до настроїв мас. Ті, хто не бажав цього робити, опинялись в ізоляції. Деяких це підштовхнуло до розгортання масового терору, який став серйозною проблемою для країн Заходу у 70-ті роки. Завдяки діям поліції і при відсутності соціальної бази для радикальних рухів терроризм якийсь час вдалося вгамувати. Проте з початком 90-х він розгорнувся з новою силою. Основою сучасного тероризму є невирішеність національно-територіальних проблем у багатьох країнах світу. Особливого розмаху досяг ісламський тероризм.

Післявоєнний період - це час розквіту політичних партій. Система представницької демократії неможлива без такого політичного інституту як політична партія, яка стає ніби посередником між населенням і владою. В умовах демократії головне завдання політичних партій - забезпечити собі масову підтримку і здобути владу. У боротьбі за голоси виборців політичні партії прагнуть врахувати загальнонаціональні потреби, а не вузько специфічні певного соціального прошарку, як це було наприкінці XIX - на початку XX ст.

Зростання впливу політичних партій має низку негативних наслідків. Багато важливих питань вирішуються кулуарно у партійних канцеляріях, фракціях. Тривале знаходження при владі, як правило, призводить до зрощування партій і державних структур, що породжує корупцію (яскравий приклад цьому - політичний розвиток Італії та Японії).

Своєрідною реакцією на засилля партій стала поява у 70-х роках масових демократичних рухів, екологічних (зелених), пацифістських, феміністичних і т.д.

Всесвітня історія ХХ століття:

50. Сполучені Штати Америки

США у 40-50-ті роки. У перші післявоєнні роки перед США стояли проблеми переведення економіки на мирні рейки і відвернення економічної кризи. Американська адміністрація ставила перед собою три основні завдання: запобігти застою економіки, забезпечити високу зайнятість населення, не допустити інфляції. Для цього передбачалось негайно скоротити збройні сили, забезпечити повну зайнятість демобілізованим, провести реконверсію при збереженні контролю над підприємствами з метою недопущення гострих криз. Для реалізації цієї програми було прийнято "Солдатський білль про права" (1944 р.) і "Закон про зайнятість" (1946 p.). Така політика отримала назву "Справедливий курс".

31 грудня 1946 р. президент Трумен оголосив "закінчення воєнних дій". Було ліквідовано органи надзвичайного контролю над виробництвом, які існували під час війни, монополії отримали свободу дій, але це не означало ліквідацію державно-монополістичної системи капіталізму, створеної в період 1929-1945 pp. Активно проводився в життя план Маршалла. Було проведено реорганізацію державного апарату. В 1947 р. створено Раду Національної Безпеки, Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), реорганізовано військові органи. В Конституцію США внесено поправку, згідно з якою президент може обиратися не більш, ніж на два строки підряд. У зовнішній політиці США проводили курс на конфронтацію з СРСР.

Однак ці заходи не врятували американську економіку від спаду. Зменшились прибутки більшості американців, зросло безробіття, підвищились ціни. Таке становище призвело до розгортання масової страйкової боротьби. У 1945 р. страйкувало 3,5 млн. осіб, а у 1946 р. - 4,6 млн. осіб. Зростання страйкової боротьби викликало в адміністрації реакцію, яка призвела до прийняття у червні 1947 р. антипрофспілкового закону Тафта-Хартлі, названого за прізвищами сенатора Роберта Тафта і члена палати представників Фреда Хартлі.

Закон обмежував права робітників на укладення колективного договору. Від керівників профспілок вимагалась підписка, що вони не є комуністами, або членами інших "підривних" організацій. Заборонялись страйки солідарності, страйки державних службовців.

Спад виробництва, погіршення матеріального становища, закон Тафта-Хартлі. призвели до падіння авторитету президента Трумена. Він, щоб підняти свою популярність, на чергових виборах запропонував програму, яка забезпечила йому перемогу.

У 1949 р. Трумен направив Конгресу широку програму реформ в дусі неолібералізму (кейнсіанства). Вона включала в себе такі положення: скасування закону Тафта-Хартлі, розширення соціального забезпечення і введення системи медичного страхування, прийняття федеральних законів у галузі цивільного права, надання фінансової допомоги штатам для покращення освіти, підвищення мінімальної заробітної плати, будівництво дешевого житла, широке гідробудівництво, гарантії стабільних прибутків фермерам за рахунок дешевих кредитів, недоторканість конституційних свобод.

Реалізувати цю програму повною мірою не вдалося в силу економічних (криза 1948-1949 pp.) і зовнішньополітичних причин (створення атомної бомби в СРСР і перемога революції в Китаї).

Розгортання "холодної війни" позначилося і на внутрішньополітичному житті країн Заходу. Обмежувалися демократичні права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи, громадяни, які симпатизували СРСР). В США ця тенденція проявилась в політиці маккартизму. Маккартизм виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї.

Виступаючи в лютому 1950 p., сенатор Д.Маккарті заявив: "Шість років тому в сфері впливу СРСР було 180 млн. осіб... Тепер вже 800 млн. осіб опинилися під абсолютною владою Радянської Росії- зростання на 400%. Причини, через які ми виявились безсилими, не в тому, що наш єдиний могутній противник послав війська для^вторгнення на наші береги, а в зраді тих, до кого наша нація відноситься так добре... На мою думку державний департамент піддався комуністичній інфільтрації".

Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Всупереч президентському "вето" у вересні 1950 р. було прийнято закон "Про внутрішню безпеку". Почалися гоніння і арешти лідерів Комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб), переслідування ліберально настроєних професорів, "полювання на відьм", шпигуноманія.

Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США. Потепління міжнародного становища призвело до відновлення демократичних процесів.

Під впливом цих факторів продовжувало погіршуватись економічне становище: зростали податки, державний дефіцит, а в січні 1951 р. почалась стрімка інфляція. Адміністрація змушена була піти на встановлення жорсткого контролю над цінами. Це не виправило становище і зрештою призвело до падіння авторитету демократів.

На цьому тлі зріс авторитет Республіканської партії. Популярний національний герой Дуайт Д.Ейзенхауер став офіційним кандидатом республіканців на посаду президента. Вибори 1952 р. перетворились в особистий тріумф Ейзенхауера.

Соціально-економічний розвиток США у період правління республіканців можна охарактеризувати таким чином: повільні темпи розвитку виробництва і часті кризи (1953-1954, 1957-1958, 1960-1961 pp.), початок впровадження автоматизації в різних сферах виробничого процесу (впровадження автоматичних машин, конвеєрного методу обробки, автоматичних контрольних систем, електронно-обчислювальних систем), помітні зміни структури робочої сили (збільшення кількості робітників невиробничої сфери, скорочення фермерів в суспільстві відносно інших верств населення з 16,6% до 12%), інтенсивний розвиток військово-промислового комплексу. Все це відбулося на тлі ета-тизації соціально-економічних процесів.

У 50-ті роки проходить трансформація республіканської та демократичної партій: соціально-економічний розвиток країни вбачається ними у розвитку державного регулювання економікою.

Ці два чинники мали значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного боку, він не розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого - він не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще формуючи концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна потребує спокою після великих потрясінь Другої світової війни.

На період правління адміністрації Ейзенхауера припадає потепління відносин між СРСР та США, припинення війни у Кореї. У 50-ті роки вдалося запобігти гострих міждержавних криз. Головною метою США було усунення загрози проникнення СРСР у нові регіони світу. З цією метою було розроблено "доктрину Ейзенхауера", згідно з якою США повинні заповнити "вакуум", який з'явився в результаті розпаду колоніальних імперій Великобританії та Франції і утворення незалежних держав, а також протидіяти СРСР не всюди, а там, де складуться сприятливіші умови.

США у 60-70-ті роки. На виборах 1960 р. президентом США* було обрано лідера демократичної партії Д.Кеннеді. Демократи прийшли до влади в сприятливий момент економічного розвитку США. НТР, яка почалася в 50-ті роки, в 60-ті дала суттєвий приріст виробництва. На перший план виходили галузі виробництва засновані на останніх досягненнях наукового прогресу - електроенергетика, електроніка, хімічна промисловість. НТР дала поштовх і розвитку сільського господарства- так званій "зеленій революції". Наука перетворилася у виробничу сферу. Науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) стали рушійною силою прогресу. Бурхливий ріст виробництва продовжувався до 1967 р. Після цього темпи росту уповільнилися і досягли 1% в рік. 60-ті роки характеризувались високим ступенем одержавлення економіки і соціальних відносин американського суспільства.

Перемога Кеннеді на виборах пожвавила реформаторську діяльність. Було вжито заходів для стимулюванню економічного зростання. З цією метою використовувались інфляційні процеси і дефіцит державного бюджету.

Програма передбачала комплексну "перебудову" регіонів хронічної депресії, допомогу фермерам, підвищення мінімальної заробітної плати, поліпшення соціального забезпечення, перекваліфікацію безробітних та інші заходи, покликані збільшити платоспроможний попит населення і стати додатковим стимулом економічного зростання. Важливе місце у програмі відводилось проблемам громадянських прав, становищу національних меншин, жінок, молоді. Загалом виконання програми виходило за межі власне економіки і повинно було вивести США на "нові рубежі" (таку назву отримала ця програма).

Деякі з запланованих заходів мали характер соціальних реформ і почали здійснюватись вже у 1961-1962 pp. Було підвищено погодинну мінімальну заробітну плату, збільшено допомогу безробітним, впроваджувалась програма підготовки і перепідготовки робітників. Соціальні програми у поєднанні з державними програмами стимулювання капіталовкладень забезпечили США динамічний розвиток протягом 60-х років.

Для того, щоб вивести США на лідируючі позиції в дослідженні космосу, Кеннеді запропонував програму "Аполлон", метою якої була висадка американців на Місяці, що і було зроблено в 1969 р.

Багатообіцяюча кар'єра Кеннеді була перервана: 22 листопада 1963 p. його було вбито в місті Далласі. Новим президентом США став Ліндон Джонсон, який висунув амбіційний план побудови "Великого суспільства" без злиднів, безробіття, злочинності, тяжких хвороб. Він поставив завдання ліквідувати в США бідність. Значною мірою план було продиктовано особистим прагненням Джонсона перевершити Кеннеді. В результаті вжитих заходів (підвищення рівня мінімальної заробітної плати, надання субсидій і кредитів фермерам, збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво, створення "трудових корпусів", надання допомоги тим, хто живе за межею бідності) число бідних в Америці скоротилось з 36,4 млн. до 25,4 млн. осіб, але повністю ліквідувати бідність не вдалось.

У зовнішній політиці демократи виробили доктрину "гнучкого реагування". її суть зводилась до адекватного реагування на дії СРСР у різних регіонах світу. В період правління демократів відбулось загострення відносин між СРСР і США. Кульмінацією стала Карибська криза (1962 p.). Після цього почалась нормалізація відносин між двома країнами. 16 червня 1963 р. Кеннеді навіть заявив, що США готові "вести мирні змагання з будь-якою іншою системою на Землі". Покращання відносин продовжувалось недовго. Вбивство Кеннеді і втягування США у війну у В'єтнамі надовго заблокували цей процес.

США змінили своє ставлення також до країн Латинської Америки. Було розроблено програму "Союз заради прогресу", яка повинна була сприяти проведенню реформ для подолання соціально-економічних суперечностей в регіоні. З 1961 р. по 1968 р. США надали країнам Латинської Америки допомогу в розмірі 4,5 млрд. доларів.

У 40-60-ті роки в США розгорнулася активна боротьба за громадянські права різних верств населення, зокрема американських негрів проти расової дискримінації. Це було пов'язано із зміною становища негритянського населення. В роки війни зріс попит на робочу силу в промислових містах Півночі США, і багато негрів залишило Південь країни, де вони піддавались жорстокій дискримінації і фактично були позбавлені права голосу. На Півночі, де не було традицій расової сегрегації, негри активно включились в політичну боротьбу. їхні голоси стали серйозною підтримкою для демократичної партії і вона не могла ігнорувати їхні вимоги. В 1948 р. було заборонено дискримінацію негрів при наймі на державну службу, почалась підготовка до ліквідації дискримінації в армії.

У 50-ті роки боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером негритянського населення став Мартін Лютер Кінг, баптистський пастор. Він запропонував використати в боротьбі тактику ненасильницьких дій Махатми Ганді. Така тактика сприяла втягуванню в боротьбу значної кількості населення. В 1955 р. Кінг організував бойкот автобусної компанії в Алабамі, яка проводила сегрегацію пасажирів. В 1956 р. Верховний суд визнав таку сегрегацію антиконституційною. Ще раніше Верховний суд визнав незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхувались на значний опір білих на Півдні США. В 1957 р. для виконання рішень суду в місті Літтл-Рок (штат Арканзас) було використано війська.

У 60-ті роки рух за громадянські права збігся з початком масового руху соціального протесту. Тоді школу закінчило чисельне покоління американців, яке народилося після війни. Це було перше покоління, яке виросло в державі процвітання. Воно не бачило масового безробіття і злиднів, вважало соціальну захищеність і матеріальний достаток нормою життя. їх цінності суттєво відрізнялись від цінностей їхніх батьків. Молодь була схильна заперечувати цінності суспільства споживання, вона виступала за більшу простоту життя, вільного від умовностей і лицемірства. Символом цієї контркультури стали джинси і рок-н-ролл. Боротьба за реформу університетської освіти швидко переросла в рух проти в'єтнамської війни. В'єтнамська війна була першою, показаною по телебаченню. Кожен день американці бачили сцени насильства і кров. Молодь з її загостреним почуттям справедливості, молодь, яка повинна була стати гарматним м'ясом на цій війні, стала найбільшим противником цієї війни.-

У 60-ті роки сталися трагічні події, які набули небаченого суспільно-політичного резонансу. В 1968 р. було вбито брата Д.Кен-неді - Роберта, який висунув свою кандидатуру на посаду президента. У тому ж році було застрелено Мартіна Лютера Кінга, який 1964 р. одержав Нобелівську премію миру. Його смерть викликала масові расові хвилювання.

На президентських виборах 1968 р. перемогу одержали республіканці. Президентом став Річард Ніксон.

У 70-ті роки масові рухи припинились. Причиною цього була не політика республіканців, а економічна криза, яка змінила пріоритетність проблем, які стояли перед населенням. Крім того, більша частина вимог масових рухів була задоволена: американські війська були виведені з В'єтнаму, ліквідовано загальну військову повинність, расизм поставлено поза законом, а в 1972 р. набрала чинності 26 поправка до Конституції США, яка дала право голосу молоді з 18 років.

Вже в перші роки правління республіканців США були вражені економічною кризою. Особливістю цієї циклічної кризи перевиробництва (1969-1970 pp.) було, те що скорочення виробництва і збільшення безробіття супроводжувались підвищенням цін. Наприкінці 60-х років почались енергетичні труднощі, які вилились в 1973 р. в енергетичну кризу. Це відразу призвело до падіння виробництва, зростання безробіття, значного підвищення цін. Вони змусили республіканців відмовитись від політики неоконсерватизму, яку вони проголосили, і вдатися до активного використання методів державного регулювання економіки. У січні 1971 р. Р.Ніксон навіть заявив журналістам: "Я тепер кейнсі-анець".

Для подолання економічних труднощів було розроблено програму заходів, які дістали назву "нова економічна політика". Наслідком проведення цієї політики стало ширше державне регулювання. Вперше в мирний час було введено контроль за цінами. Непомірно зросли державні витрати на соціальні програми. Але всі ці заходи виявились малоефективними. У 1973-1974 pp. США вразила і політична криза, яка виявила всі недоліки американської політичної системи і державного апарату.

Дата добавления: 2015-05-23