Андрусівське перемиря 1667 р. Поділ Української Козацької держави. Державотворча діяльність Петра Дорошенка

Білет 27

Радянизація Західної України у 1939 — на поч. 50-х рр.

Складові радянізації: Націоналізація приватної власності, Колективізація, Індустріалізація, Ліквідація УГКЦ, Культурна революція, Боротьба з ОУН-УПА, Репресії і депортація не згодних з існуючим режимом. Особливості: Одночасність процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсовані темпи; Слабкість економічного потенціалу регіону лише 4 % населення було зайнято в промисловості; Майже повна відсутність місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки; Неоднозначне сприйняття населенням соціальних перетворень, пасивний і активний збройний опір радянізації; Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. Установлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було створено спеціальний відділ у справах західних областей.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ
об'єднання індивідуальних селянських господарств у спілки, що спираються на колективну власність на засоби виробництва;

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ
процес створення великого машинного виробництва в усіх галузях господарства країни і особливо в промисловості.

Усе суспільство з гіркотою відчуло, що багаторічна кривава боротьба вела в перспективі до утвердження самодержавного централізму, ліквідації соціальних політичних здобуткiв періоду Хмельниччини. В середовищі козацтва посилився розбрід, виникло кілька угруповань з різними політичними орієнтаціями. В такій ситуації почалися воєнні дії мiж Польщею і Росією, що фактично стали боротьбою двох держав за утвердження свого панування в Україні. Після жорстоких боїв і нової поразки російської армії під Чудновим козацька Україна подiлилась фактично на дві частини: Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана Лівобережжя — Брюховецький, Правобережжя — Тетеря. Цей поділ був закріплений Андрусівським перемирям 30 січня 1667 мiж Польщею і Росією, яке викликало загальне обурення в Україні. Саме в цей надзвичайно складний період української історії, справедливо названий періодом руїни, на арені суспільно-політичного життя зявляється постать правобережного гетьмана Петра Дорошенка 1665-1676, визначного державного діяча. Він ще раз спробував зєднати розірване тіло України в єдину державу і продовжити справу, за яку боровся Б.Хмельницький. У своїх зносинах з царем Дорошенко висував пропозицію утвердження царського протекторату над усією Україною, яка мала поширити свої державні кордони аж до Перемишля і Ярослава, включаючи Львів, Галич, Володимир. Однак царський уряд побоювався обєднаної міцної козацької держави на чолі з таким здібним політиком і віддав перевагу існуючій ситуації. Тим часом на Лівоборежній Україні зростало незадоволення російським пануванням. Лівобережний гетьман І.Брюховецький, який ревно служив Москві, сподіваючись утримати свою владу, вирішив очолити антиросiйський рух. Невдовзі почалося повстання, яке супроводжувалось розгромом російських залог на Лівобережжі. На початку літа 1668 р. Дорошенко вирушив на Лівобережжя і через якийсь час був проголошений гетьманом України обох бокiв Дніпра. Знову Україна відновила свою цілісність і державність. Проте ненадовго… І Росія і Польща, занепокоєні зміцненням козацької державності, консолідацією конструктивних сил українського суспільства, активно підтримували авантюристичних суперників Дорошенка. В результаті гетьман втратив свої позиції на Лівобережжі та був змушений вести тривалу боротьбу з претендентами на гетьманську булаву на Правобережній Україні. Усе це спонукало Дорошенка до більш тісних відносин з Туреччиною і сподівань з її допомогою відродити державну незалежнiсть України. На початку 70-х років Дорошенко на боці Туреччини проводить воєнні дії з Польщею на території Поділля. Союз з турками не сприяв популярності гетьмана. Турецькі війська, які опинилися на Правобережжі з метою підтримки Дорошенка, довели край до повної руїни. У вересні 1676 р. покинутий усіма своїми прихильниками, популярний раніше гетьман був змушений зректися влади на користь І. Самойловича, гетьмана Лiвобережної України. Так невдало завершилась ще одна спроба відродити українську державність.

Дата добавления: 2015-05-23