Історія Русів, або Малої Росії 6 страница

Наказний Гетьман Барабаш, отримавши рескрипт Королівський, познайомив з ним лише самого Писаря Генерального Хмельницького; але і то з необхідності, яко Канцлера нації, а від інших старшин зовсім його затаїв, тримаючись сторони Поляків, котрими був багато обдарований і мав з ними зумисну дружбу. Хмельницький багато разів умовляв Барабаша оголосити Королівську волю урядникам, народові та війську, аби їх підбадьорити прихильністю до них такого справедливого й милостивого Монарха і дати знати з-під руки Полякам, щоб вони відали думки Королівські, підпомічні невинності народній, ґвалтованій свавільством, і лякалися б захисту, дозволеного самим Монархом. Але Барабаш, упоєний дарами Польськими і приспаний їхніми улещуваннями, ні на що теє не зважав і приневолив Хмельницького виконати самому той обов'язок начальства, котрий він, Барабаш, учинити був повинен. Хмельницькому довелося вжити великої вмілості, щоб дістати у Барабаша Королівський рескрипт, пильно ним бережений, і оголосити його старшинам та військові. Сприятлива нагода скоро йому в тому допомогла. Для новонародженого немовляти в родині Хмельницького треба булом мати хрещеного батька; для того запрошений був Хмельницьким Барабаш, і він зі всією свитою своєю виїхав з Чигирина до родинного дому Хмельницького в містечку Суботів; а тамо по завершенню над немовлям таїнства хрещення почалися звичайні в таких випадках банкетування, на яких частували Барабаша і штат його з умисним догоджанням. Хмельницький, знявши у сонного Барабаша з руки перстень і забравши пірнача та шапку з кокардою, що титул Барабашів визначали, рушив з ними серед ночі до Чигирина і, з'явившись до дружини Барабашевої, показав їй знаки чоловікові, вимагаючи у неї видачі важливих листів з кабінету Барабашевого, начебто йому, Барабашеві, для найпильніших справ потрібних. Дружина Барабашева, побачивши чоловікові знаки і відаючи про обов'язки Писаря Генерального, до котрого справи письмові особливо приналежні, відчинила Хмельницькому кабінет чоловіків, і він знайшов у ньому відомий рескрипт Королівський та інші важливі акти, до народу Руського та його прав стосовні, забрав їх і вирушив з Чигирина прямо на Запорозьку Січ і прибув туди 7-го серпня року 1647-го.

На Січі Запорозькій Хмельницький знайшов готових і здатних до зброї Козаків лише трохи більше як триста чоловік, а решта розпорошені були по їхніх промислах та ловитвах рибних та звіриних. До них прикликав і зібрав Хмельницький реєстрових Козаків, котрі лишилися були від командування Гетьмана Гулака та по зимівниках запорозьких проживали, три тисячі сто п'ятнадцять чоловік, яким і оголосив волю Королівську як дозвіл на оборону вітчизни і закликав їх підняти зброю супроти Поляків, спільних своїх супостатів. Козаки тії, не діждавшись майже закінчення слова Хмельницького, одноголосно виявили готовність свою на всі його заміри на користь вітчизни, і тоді ж прикрили Хмельницького шапками своїми на знак вибору його в Гетьмани; та він, одхиливши вибір до загальної військової та всіх чинів згоди, визвався бути в них на чолі в колишньому своєму чині і скоро після того вирішив оволодіти містом Кодаком, наповненим Польськими військами, щоб цим поновити давню сполуку Малоросії з урочищами Запорозькими. Наступ на Кодак вчинив Хмельницький нагло, і штурм, зроблений ним несподіваним чином, сприяв його намірам дуже вдало. Козаки піхотою, одною половиною, робили приступ фальшивий зі сторони степової і, здійнявши стрілянину і ґвалт, лежачи на землі, звернули до себе всю увагу і оборонні заходи війська Польського; а друга половина піших Козаків підповзла берегом Дніпровським під саму фортецю і водною брамою увійшла до неї з малим спротивом; а всередині фортеці вдарили Козаки в тил Польських вІзськ з усією відвагою і вчинили серед них страшенну різанину. Поляки тоді вже повірили у захоплення недругом фортеці, коли ним переможені були. Діючі од степу Козаки, дізнавшись, що товариші їхні б'ються всередині фортеці, змінили фальшлвий наступ свій на дійсний і вдерлися у фортецю при слабому спротиві і там довершили поразку військ Польських дощенту, так що не лишилося з них жодного, хто б сповістив родові своєму про їхнє винищення. Залишена в місті військова амуніція з багатьма всілякого гатунку запасами дісталась переможцям як здобич і значно допомогла озброїти армію Козацьку.

Після здобуття міста Кодака Хмельницький призначив його збірним місцем для війська Малоросійського і послав до навколишніх міст та сіл окружні листи з повідомленням про замір свій на оборону вітчизни з прописашіям наступної на те письмової згоди Королівської і щоб війська Малоросійські, одкинувшись Наказного Гетьмана Бара баша, знаного зрадника і запроданця отчизняного, що контрактує потаємно і явно з Поляками на погубу народну, збирались до нього в Кодак для подальших нарад та заходів. Скоро за сим оповіщенням прибули в Кодак три тисячі чоловік реєстрових Козаків: Полтавський, Миргородський та Гадяцький і частини інших полків, що одійшли від Барабаша в ту пору, коли він знову приводив до присяги війська свого командування на вірність їхньої служби при пошуках Хмельницького та його спільників. Барабаш, скоро довідавшись про заходи та успіхи Хмельницького, відразу дав знати про те Коронному Гетьманові Павлові Потоцькому, а він також якнайскорше послав на допомогу Барабашеві сина свойого Стефана з дев'ятьма тисячами Польських військ, які, об'єднавшись з Барабашем в місті Черкасах, зробили тут розпорядження до наступу на Хмельницького. Барабаш, бувши тоді проголошений від Короля Гетьманом Малоросійським, мав при собі п'ять тисяч реєстрових Козаків, котрі заприсяглися йому у вірності, сіли з ним у байдаки та човни і вирушили Дніпром донизу з тим, щоб обложити Хмельницького в Кодаку і з ріки зробити в місто висадку; а Гетьманові Потоцькому з тринадцятьма тисячами реєстрових і Польських військ обложити Кодак од степу і унеможливити Хмельницькому та його військові всіляку ретираду.

Хмельницький, знавши про намір Барабаша і розпорядження його з Потоцьким, зробив і свої розпорядження стосовно оборони. Він для флотилії Барабашевої набудував на одній косі Дніпровській, що виступала далеко в ріку, потужну батарею і, забезпечивши її важкою артилерією та піхотою з довгими списами, приховав усе те насадженим навколо батареї очеретом та чагарником. А в Кодаку залишив невелике число піхоти, наказавши їй завжди стовбичити на валах та батареях міських і, походжаючи з місця на місце, побільшувати кількість свою; сам же зі всім кінним та пішим військом сховався в байраках за декілька верстов перед Кодаком. Війська Польські йшли степом врівень з Барабашевою флотилією, що пливла Дніпром, і щойно зблизилась і насунулась флотилія тая на батарею, то дано звідтіля сильний залп з гармат, вельми вдало наведених на судна, з яких багато розбито і пошкоджено, а решта, обтяжені бувши людьми, що навалились в них з розбитих суден, стали приставати безладно до берегів. Хмельницький по першому з гармат пострілу вийшов зі всім своїм військом із байраків і вдарив по флангах і в тил військ Польських, що не очікували такого нападу. Битва була тяжка і кривава. Хмельницький, врізавшись зі своїми військами в середину Польських, перемішав їх і відняв всю артилерію ворожу, а опісля, вражаючи недруга своїми пострілами та списами, супроти яких Поляки завжди трусяться і вистояти не годні, загнав їх поміж містом і Дніпром у вузьке місце і тамо простих драгунів і жовнірів Польських винищив упень, а урядників їхніх і всіх реєстрових Козаків змусив покласти зброю і здатися в полон; і тих урядників зосталось сорок три чоловіка, а в тому числі і Гетьман Потоцький.

Після винищення Хмельницьким Польских військ кинувся він до реєстрових Козаків, які припливли з Барабашем на флотилії; він застав їх на березі Дніпра, влаштованих до оборони. Хмельницький, не нападаючи на них, звелів виставити супроти них біле хрещате знамено з гаслом: «Мир Християнству». Згодом запросив до себе під знамено всіх старшин і багатьох Козаків, які відклали від себе зброю, і так казав їм: «Помисліть, брати і друзі, помисліть і розсудіть, супроти кого ви озброїлись \ і за кого хочете у бій з нами вступати і кров свою і нашу марне проливати? Я і товариство, котре мене оточує, є єдинокровна і єдиновірна ваша братія; інтереси й користі наші одні суть з користьми і потребами вашими. Ми підняли зброю не задля користолюбства якого або порожнього марнославства, а єдино на оборону вітчизни нашої, життя нашого і життя дітей наших, а так само й ваших! Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили і боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність; і навіть найнижчі на землі тварини, які суть звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги; і природа з волі Творця всіх і Господа дала їм різне для того знаряддя в самих членах їх. Пощо ж нам, браття, бути нечулими і волочити тяжкі кайдани рабства в дрімоті й ганебному невільництві ще й по власній землі своїй? Поляки, котрі озброїли вас супроти нас, суть спільні і непримиренні вороги наші; вони вже все забрали у нас: честь, права, власність і саму свободу розмови і віросповідання нашого; залишається при нас саме життя, але й те ненадійне і нестерпне самим нам, та й що то за життя таке, коли воно переповнене журбою, страхами і повсякчасним відчаєм? Предки наші, відомі всьому світові Слов'яни, або Сармати і Руси, об'єднавшись з Литовцями і Поляками по добрій волі і заради обопільної оборони від чужоплемінних, прийшли до них з власною своєю природною землею, зі своїми містами і селами і своїми навіть законами і з усім для життя потрібним. Поляки нічого їм і нам не давали ні на жоден пенязь, а заслуги наші й предків наших, сподіяні Полякам в обороні і поширенні Королівства їхнього, відомі суть цілій Європі та Азії; та й самі Поляки хроніками своїми очевидно теє доводять. Але пролита за них кров наша і винищені на ратних полях тисячі і тьма воїв наших нагороджуються од Поляків самим презирством, ґвалтуванням і всіх родів тиранствами. І коли ви, о брати наші і друзі, коли не бачите приниження свого від Поляків і не чуєте ганебних титулів, наданих вам од них, себто титулів хлопа і Схизматика, то згадайте принаймні недавні жертви предків ваших і братії вашої, зраджених підступністю та запроданством і закатованих Поляками найнечуванішим варварством. Згадайте, кажу, спалених живцем в мідному бикові Гетьмана Наливайка, Полковника Лободу та інших; згадайте обдерті і відтяті голови Гетьмана Павлюги, Обозного Гремича та інших; згадайте, нарешті, Гетьмана Остряницю, Обозного Сурмила, Полковників Недригайла, Боюна і Риндича, котрих колесували і живим жили витягали, а премногих з ними старшин ваших живих же на палі наткнули та іншими найлютішими муками життя позбавили. Не забувайте, братіє, і тих безневинних немовлят ваших, яких Поляки на ґратах смажили та в казанах варили. Всі тії страстотерпці замучені за вітчизну свою, за свободу і за віру батьків своїх, зневаженую і оплюгавлену Поляками в очах ваших. І тії мученики, що безвинно потерпіли, волають до вас із гробів своїх, вимагаючи за кров їхню відомщення і викликають вас на оборону самих себе і отчизни своєї».

Ледве завершив Хмельницький слово своє, постало заворушення у війську і зчинився гамір, яко дух бурхливий; всі стали кидати зброю і волати: «Готові вмерти за вітчизну і віру православну! Повелівай нами, Хмельницький, повелівай і провадь нас, куди честь і обов'язок наш кличуть. Помстимось за мучеників наших і за паплюження віри нашої або помремо зі славою! Хай не побачимо більше ганьби нашої, не почуємо стогону потомства нашого! Одне, нас тепер непокоїть лише, що ми клялися перед Богом і вчинили присягу на Євангелії про вірне послушенство Барабашеві, сьому ворогові вітчизни і зрадникові нашому!» «Вимушені клятви непосутні, — відповів Хмельницький, — і Бог всевидящий оберне їх на голову того, хто їх примушував і закликав ім'я його всує. Закони божественні, природні і громадські завше такі клятви скасовують; і ви од них вільні; а більше всіх присяг ви зобов'язані своїй вітчизні — самою природою; і вірі святій, Символом її, що ви його сповідаєте. Про це змагайтесь і за це обстоюйте, а понад сі жертви нічого від вас не потребується».

Козаки, втішені речами Хмельницького, кинулись шукати Барабаша, аби віддати його на суд війська, і знайшли його, схованого в одному байдаку; але як виведений був з байдака на берег, вирвавшись з рук Козацьких, кинувся він стрімголов у ріку і втопився; а Козаки тоді загукали: «І загинув нечестивий! Нехай же загине і пам'ять його з шумом!»

Хмельницький, об'єднавши Барабашеві війська зі своїми, проголошений і затверджений був од них Гетьманом Малоросійським Жовтня 1-го дня року 1647-го, і першою турботою його було поновити і влаштувати полки реєстрові на давній основі за планами Гетьмана Ружинськото і розставити їх на кантонір - квартири в Черкасах, Чигирині та Умані з їх округами, звідкіль Поляки та Жиди заздалегідь вивтікали до границь Польських; а в полки Малоросійські щоденно приходили мові війська з Малоросії, і тут вони формувалися і озброювалися. А тим часом Гетьман Хмельницький відправив полонених урядників Польських і самого їхнього Гетьмана Потоцького в Крим до Хана Іслам-Гірея, даруючи їх Ханові для одержання надійного і вигідного за них викупу. Просив він при тому Хана про укладення з ним союзу супроти Поляків, нагадуючи про колишні союзи і послуги Гетьманів Гулака і Півторакожуха з військами Малоросійськими, для Криму зроблені, і пояснюючи, поміж іншим, що нітрохи Поляків та військ їхніх не боїться, а лише небезпечні для нього самі їхні підкупи і підступство, якими вони багатьох Гетьманів і старшин Малоросійських зрадницьки до себе заманили і перемучили і нині тією самою зброєю загрожують діяти, оголосивши в народі значну суму червінців за його зраду і запроданство, котрі в партизанствах та фракціях суть звичайні.

Хан Іслам-Гірей, подякувавши Хмельницькому за такий добрий дарунок, відмовився, одначе, від союзу його з ним і з Малоросією, виставляючи непоборними причинами тому мирне становище Султана, його Імператора, з Польщею і свару Султанську з могутніми сусідніми державами Європейськими і Азіатськими, у яку і Татарські війська неодмінно будуть задіяні. А радив би Хмельницькому прийняти до себе за гвардію друга свого Мурзу Тугай-бея з його ордою числом в чотири тисячі; але й то під виглядом найму, на що сей Мурза має виключне право або особливий привілей, а він за поведінку та вірність Мурзи і за війська його ручається і відповідає, обіцяючи в усьому іншому бути безсумнівним Хмельницькому приятелем та опікуном, бо спробував не раз непостійність Поляків і знає досконало підступний їхній характер, за що поклявся він собі бути вічним їм недругом. Хмельницький, бувши добрий політик в ділах міністерських, того тільки і прагнув, аби звідати помисли Ханські стосовно Поляків, а кореспонденція його з ним для того розпочата, щоб попередньо прихилити Хана на свій бік, попереджуючи Поляків, про котрих він знав, що не забудуть подарунками своїми та обіцянками прихилити Хана на свій бік, щоб він, у разі потреби, зробив військами своїми диверсію в Малоросію. Отож, приставши Хмельницький на Ханські пропозиції, послав у Крим сина свого Тимофія, аби уклав угоду з Тугай-Беєм і перебував з таємними дорученнями при дворі Ханському в характері міністра.

Гетьман Хмельницький, ратоборствуючи цілую зиму на Поляків, послав на них загони військ своїх в усі поселення Малоросійські, що лежали позаду його позицій, і очистив од них та од ЖидІвства ту частину Малоросії по самий Київ і Канів. Тії із них, хто сторожив начальство і митниці, були винищені до ноги, а майно їхнє та озброєння відібрані на військо. Найзначніше ж шляхетство Польське, себто їхні вельможі, як от Князь Вишневецький, Яблонський, воєвода Кисіль та багато інших, що мешкали в Малоросійських містах та містечках, колишніх рангових Гетьманських та старшинських, а опісля захоплених ними свавільно і привласнених собі навічно, за поданням начебто Сенату і Речі Посполитої, якими вони цілковито володіли, а саме: в Лубнах, Золотоноші, Трахтемирові та інших, випроваджено з честю з городів оних, зваживши, що деякі з них були Руської породи і навернулися за перших переслідувань до Католицтва і Поляцтва; а інші, бувши в чинах і на посадах Малоросійських, управляли народом і посадами розсудливо і лагідно. І таким всім жодної кривди не вчинено, а лише за привласнення неправильним чином Малоросійських маєтків стягнена з них контрибуція грішми, кіньми, військовим спорядженням та хлібом, і все те вжито на військо. Також і Жидове, визнані народом у доброму поводженні і не вредними, а корисними у співжиттю, викупились ціною срібла та речами, для війська потрібними, і відпущені за границю без озлоблення.

На початку 1648 року мав Хмельницький готового при собі війська, добре озброєного, сорок три тисячі сімсот двадцять чоловік, і в тому числі реєстрових Козаків 35 тисяч, охочекомонних, або волонтерів, 4 900 та Запорозьких Козаків З 820 чоловік. З першого квітня того року, звідавши він, що Коронний Гетьман Павло Потоцький з численною Польською армією, зібравшись під Кам'янцем Подільським, іде вниз рікою Дністром до Уманщини, виступив супроти нього з двадцятьма п'ятьма тисячами війська, залишивши решту в міцному становищі над рікою Буг резервним корпусом. І, йдучи вниз рікою Ягорликом, вислав проти армії Польської декілька партій легких військ і наказав їм, нападаючи на авангард Польський, відходити від нього скоропоспішно, вдаючи, що вони їх лякаються, і всі війська Козацькі від того тікають до кордонів Татарських. А тим часом повернувся Хмельницький з усім військом у степ до Жовтих Вод, де, укріпивши на узвишші обоз свій окопами та важкою артилерією і полишивши в ньому трохи піхоти з в'ючними кіньми, вилаштуваними натомість кінноти, заховався вночі осторонь обозу за очерети та балки тамтешні. Гетьман Потоцький з військами Польськими, женучи перед собою загони Хмельницького, наткнувся на обоз Козацький, за котрий загони того поховалися, і, замріявшись, що все од нього тікає і ховається, без певного розміркування та приготовлений, не укріпивши навіть обозу свого, повів одразу атаку на табір Козацький. Учинена з обох боків стрілянина з гармат та мушкетів вчинила чимало грому та тріскотняви, а дим, що з того піднявся, затьмарив обрій і покрив войовників. Хмельницький в той самий час з усім військом вийшов зі схованки і, пройшовши обозами Польськими до самого тилу їхніх військ, ударив на них з усією несподіваністю і, зробивши перший, дуже поцільний постріл з гармат та мушкетів, напустився згодом списами. Поляки, щойно дізнавшись про напад ворога, почали на нього обертатися, але вже ним переможені і змішані були. Убивство вчинено жорстоке і повсюдне. Поляки, одстрілявшись на обоз Козацький, не встигли зібратись з новими набоями, захищалися самими шаблями; та шаблі супроти списів — оборона вельми слабка, і Козаки перекололи ними Поляків понад дванадцять тисяч, а серед них убиті Сенаторські діти: Шембек і Сапіга і багато Полковників та інших значних людей. Закінчилось тим, що вони розбіглися у великому безладді світ за очі, полишивши обоз свій зі всіма обладнаннями і запасами на здобич Козаків. На погоні схоплено в полон чиновників Польських сорок дев'ять чоловік, а серед них сам Гетьман Потоцький. Битва ця відбувалася Квітня 8-го, в день Суботній, і Хмельницький, відправивши на місці вдячний Богові молебень за таку славну над недругом звитягу, поховав мерців своїх і Польських, а живих Бранців польських і Гетьмана їхнього Потоцького вислав як Новий дарунок Ханові Кримському, від якого отримав вдячний адрес із запевненням про незмінну дружбу його до Хмельницького і до всієї нації Малоросійської і з обнадіюваням про готовність свою на їхню допомогу на випадок потреби і як скоро з'явиться до того можливість.

Гетьман Хмельницький, вирушивши од Жовтих Вод, поспішив з військами Козацькими до міста Кам'янця-Подільського, котрий вважався нарівні з Кодаком непереможною у Поляків твердинею і був гніздом, або збірним пунктом для військ Польських, що висилалися на Малоросію. Резервному корпусу своєму, що був під командою Писаря Генерального Максима Кривоноса, велів іти з правого боку армії — над рікою Бугом. Наближаючись до Кам'янця, застав там Хмельницький нового Гетьмана Калиновського зі свіжими Польськими військами, що розташувався під батареями фортеці. Він влаштував і укріпив табір свій на видноті у ворога і впродовж перших днів робив об'їзди і огляд табору Польського і фортеці з легкими з обох боків перестрілками; а 16-го числа Травня, удосвіта повів Хмельницький атаку на табір Польський з боку фортеці, під яку ще з опівночі підповзла з долішнього боку значна частина його піхоти з самими мушкетами та списами. І коли з боку Козацького почалася на табір Польський сильна стрілянина з гармат та мушкетів і вчинено зумисне великий ґвалт од війська, то в ту саму пору піхота Козацька, вискочивши заздалегідь і відкривши собі проходи у фортеці за водою, вдерлася через них всередину фортеці. Гарнізон тамошній, не очікуючи ніколи з того місця нападу, як з боку неприступного і самою натурою, себто кам'яною стелею, укріпленого, обернувшись до того місця спиною, оглядав уважно бій, що точився внизу за фортецею, а Козаки, напавши на нього зненацька в тил, повалили більшість солдатів гарнізонних списами долу, а решта з них хоча і обернулися на ворога і почали боронитися, але вже було пізно, і все перемішалось, і вони винищені Козаками всі до єдиного. Отож, очистивши Козаки фортецю тую від гарнізону, обернули з батарей гармати на табір Польський і вчинили в ньому ядрами і картечами велику руйнацію. Поляки, відчувши загибель свою з тої фортеці, котру вважали своїм захистом, були здивовані і вражені і почали в повному безладді тікати з табору; а Хмельницький, зауваживши вдалі дії піхоти своєї з фортеці і втечу Поляків з їхнього табору, наступив на нього всією потугою і, зайнявши його з малим спротивом, погнався кіннотою своєю за втеклими Поляками, з котрих небагато врятувалось втечею, а решту вбито, і табір дістався у здобич переможцям з численною артилерією і всілякими запасами. При похованні обосторонніх убитих нараховано тіл Польських у фортеці і поза нею 12 713, а Козацьких лише 377, і сія велика нерівність приписується вдалому здобуттю фортеці і табору зі слабким спротивом від Поляків та їхньому недбальству.

У Кам'янці-Подільському залишив Хмельницький достатній гарнізон Козацький і, розкомандирувавши звідтіль чимало корпусів і деташаментів на всю Малоросію, суміжну з рубежами Польськими та Литовськими, звелів начальникам тих команд виганяти і винищувати Поляків і жидів, де вони ними знайдені будуть, а паче стежити за рухом військ Польських і Литовських всередині їхніх земель і їх відбивати при границях, а йому давати про те знати для підпомоги. І тії деташировані були: Обозний Генеральний Носач і Полковник Дорошенко в Галичину і Князівство Острозьке; Писар Генеральний Кривоніс і Полковник Лукаш Шаблюка через Київ до міста Слуцька і ріки Случі; а Осавул Генеральний Родак і Полковники Остап Нестелій та Федір Богун до ріки Прип'яті і далі в Литву; Хорунжий Генеральний Буйніс і Полковники охочекомонні Яків Гладкий і Кіндрат Худорбай — за Чернігів, у Полісся та СІверію; а сам Хмельницький з головним військом, переходячи Малоросію серединою, спинився під містом Білою Церквою і звідтіль 28 травня розіслав у Малоросію прокламацію свою, або універсал, наступного змісту: «Зіновій-Богдан Хмельницький, Гетьман славного війська Реєстрового і Запорозького і всієї по обох сторонах Дніпра сущої України Малоросійської, вам усім, Малоросійським по обох сторонах ріки Дніпра, Шляхетним і Посполитим, більшого чи меншого чину людям, а особливо шляхетно уродженим Козакам, Істій братії нашій, сим універсалом нашим ознаймуємо, що не без причин наших слушних мусильсьмо зачати війну і підняти зброю нашу на Поляків, через котру що ся, при всесильній допомозі Божеській, на Жовтій Воді Апріля 8-го, а згодом під Кам'янцем Мая 16-го над ними, Поляками, стало, то всім Вам уже досконало єсть відомо. Тепер же, по двох тих над Поляками нерівних битвах наших, скоро стало відомо, що вони, тим нещастям своїм розгнівані і розлютовані бувши, не лише самі Панове і Княжата коло Вісли і за Віслою многі на нас стягають і гуртують війська, але і самого найяснішого Короля свойого Владислава, Пана нашого милостивого і отця ласкавого, на нас підмовляють, підбурюють, аби з усіма силами своїми прийшовши в Україну нашу Малоросійську, латво нас вогнем і мечем завоювали і, мешкання наше сплюндрувавши, зруйнували і в порох і попіл обернули, а самих мас вибили, інших же в немилосердну неволю забрали і на інші найвіддаленіші за Віслу місця випровадили, славу нашу не лише в частині світу Європейського справедливо славлену, але і в одлеглих за морем Чорним країнах Азіатських доволі народам тамошнім відому, скасували і поглинули. Постать вилисьмо в намірі нашому не супроти Короля, Пана нашого милостивого, а супроти Поляків гордих, за нізащо маючих його Королівські високоповажні привілеї, нам, Козакам, і всім взагалі Малоросіянам дані, права і вольності наші стародавні, при нас заховані і укріплені, мужнім і безстрашним, при помочі Божій, станути серцем і збросю. Для цього, прибувши од Кам'янця і станувши обозом нашим військовим тут, під Білою Церквою, пишемо до вас сей універсал, через котрий закликаємо і заохочуємо вас всіх, Малоросіян, братію нашу, до нас, до компанії воєнної, а теє прикладаємо і сповіщаємо, що вони. Поляки, подлуг їх же хронікерів Польських свідчення, од нас, Савроматів і Русів уродившись і пішовши і заєдно спочатку з самовласною братією нашою, Савроматами й Русами, бувши, а неситої слави і багатства душевредного собі шукаючи, од сопребування і інше найменування, єже єсть Ляхи й Поляки, собі учинивши і за Віслу заволікшись, на чужих грушах і землях, там, між знаменитими ріками Одрою і Віслою засіли; багатьом околичним землям і панствам Німецьким і іншим західнім і північним пошкодивши і держави їхні з людськими оселями завоювавши і розбійницьким чином минулих тих стародавніх віків утрутивши і укривши собі, заволоділи. Згодом, доки спливло чимало часу, в оселях своїх понад Віслою, на просторих тамошніх чужих землях розплодившись і примножившись, а приреченими людськими шкодами і здирствами недоволені бувши, повстали даремно і безсовісно, яко же колись Каїн на Авеля, на Русів, альбо Савроматів, власну з древніх часів природжену братію свою, і за проводом Короля свого Казимира Великого, уже їм сього імені Третього, року од, Рождества Христового 1333 альбо 1339 звлаща змалілим і зубожілим тоді Київським і Острозьким і іншим справжнім Руським Князям нашим, завоювавши їх своєю неситістю, привлащали і підкорили істинні і прадавніх часів землі і провінції Сарматські, альбо Козацькі, наші, Руські, од Подоля, Волиня і Волох посполу і аж до самого Вільня і Смоленська, довгі і обширні границі свої імущії, а саме: землю Київську, Галицьку, Львівську, Холмську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемишлівську, Мстиславську, Вітебську, Полоцьку. І не лише в згаданих землях і провінціях наших Руських славне ім'я наше Козацьке скасували, але, що найгірше і найжалобніше, всіх тих, братію нашу, Роксолянів, у невільниче підданське ярмо запрягши, од віри батьківської Православної, душеспасенної Греко-російської відторгнули і до погубної Унії і Римського заблудження силою, ґвалтом і многими над совістю Християнською муками і тиранством привабили і приневолили, всіх перших Князів та Королів своїх Польських, що благочестя наше Греко-російське зберігали і утвердили, привілеї і мандати знехтувавши, знищивши зовсім супроти політики шляхетської і доброї совісті, їх скасували. Та коли і того душевредного, що в погибель тягне, Схизматичного їхнього неситого вчинку (єже благочестя святе на УнІю обернули і честь Козацьку в нечестя та незнання перетворили) замало було для їхньої заздрості і гордості, то, нарешті, положилися були, мимо волі Королівської, Пана нашого милостивого, і з самих крайніх і останніх, від Піль Диких сущих, а саме: Чигирина, Трахтемирова, Переяслава, Полтави та інших многих міст і сіл, по обох сторонах ріки Дніпра зостаючих, України Малоросійської власної, предковічної отчизни нашої, од Святого Рівноапостольського Князя Володимира Київського, котрий святим хрещенням Русь просвітив, благочестям правдивим І непорушним сяючих найзначніших людей і Козаків, вигубити і викоренити; а самим поспольством, альбо посполитим народом нашим, заволодівши, і не лише в ярмо невільниче їх запрягти, але, по своїй безбожній волі, і душевредну правилам священним і святих отець наших противну прийняти Унію, чого уже певні були знаки і документи, коли не лише многих Козаків і міщан, братію нашу, пси дозорці Лядські поїли і коли плітками фальшиве панам своїм оскаржували, і на згубу голів їх приправили, і добрами та маєтками їхніми заволоділи, що і мені, Хмельницькому, од нецнотливого сина і брехуна Чаплинського, дозорці Чигиринського, прийшлось було терпіти і голову позбути; але і віру нашу Православну завжди лаяли і безчестили, священиків наших благочестивих з будь-якої, хоч найдрібнішої, причини ганьблячи, лаючи, побиваючи, розкривавляючи, волосся і бороди видирали і утинали. Які ж вам самим всім Малоросіянам од них, Поляків і Жидів, їхніх орендаторів і улюблених факторів, по сей час являлися кривди, тяготи, озлоблення та руйнації, тут ми тих не іменуємо, поневаж ви самі про них відаєте і пам'ятаєте. Теє лише тут вам нагадуєм, аж до якої прийшли були єсте неволі у Поляків, що двом або трьом, які у місті на вулиці або в домі своєму зійшлися, заборонено і не вільно було вам з собою перемовитись і про потреби свої господарські побесідувати, без чого акти Християнські і весільні бути не можуть. І що Бог Творець дав людині уста на глаголання, тії Поляки строгими указами своїми боронили, і німувати над політику і всьогосвітні звичаї вам було наказано. Який то незносний тягар і вуст замикання поневаж милість Божа всемогутня благословила і помогла нам зброєю нашою воєнною одсікти і відімкнути, звитягою уславленою в двох вищеречених перемогах над Поляками, супостатами нашими. Тоді нехай буде повсякчас хвалене і возвищуване ім'я Його Божеське, яко не занехаяв зітхання безустників і сліз ваших, через Поляків пролитих і проливаних! А що ми нинішню з Поляками учинили війну без відома і ради вашої всенародної, за теє ви нас не жахайтеся! Бо ж ми вчинили так для ліпшої користі вашої і нашої, навчившись обережності і кращого військового керування з прикладу попередніх братій наших, що під Кумейками і в гирлі ріки Тясмину з Поляками у недавно минулих часах війну мали і що поневаж перед війною своєю універсалами своїми, до вас на всю Україну засланими, повідомили Поляків про свій противний їм намір. Тоді, тим повідомленням попереджені, Поляки, як і належало запобігти лихові своєму, приготувались і на подолання їх військ Козацьких приспособились. І ми теж такого нещасливого випадку втрималися аж по сюю пору із цим універсалом про розпочате з Поляками діло воєнне повідомленням нашим. А тепер, як відати вам, всім взагалі Малоросіянам, про те сповіщаємо, так і до компанії воєнної на прийдешнє з ними ж, Поляками, діло воєнне вас викликаємо і заохочуємо. Кому мила віра благочестива, од Поляків на Унію перетворена, кому з вас люба цілість вітчизни нашої, України Малоросійської, і честь ваша шляхетська, од Поляків знищувана, вельми зневажена, топтана й лаяна, той всяк не як виродок, але як зичливий і люб'язний син вітчизни своєї, по вислухуванню сего універсального ознаймення нашого до нас у табір під Білу Церкву на добрих конях і зі справною зброєю неодкладно і спільно з нами, прикладом старовічних, валечних і многим народам в околичних краях славних предків своїх, стануть мужньо і небоязко, при всемогутній допомозі Божій, супроти Поляків, своїх грабівників, злобителів і супостатів, рачить. Бо ж коли не звелите допомогти нам в даній воєнній кампанії, то знайте ж, як Поляки нас подолають, певне, і вас всіх, Малоросіян, без жодного браку і респекту, подлуг давнього злого наміру свого, не лише вогнем і мечем зруйнують і спустошать, але і всеконечним віри нашої благочестивої і святої викоріненням та наругою рештки ваші і чад ваших в полон загорнуть і в неодмінну довічної неволі вберуть одежу. Краще тоді і благокорисніше нам за віру Святу Православну і за цілість отчизни на плацу воєнному, од зброї бойової полягти, аніж в домах своїх, яко невістюхам, побієнними бути. Коли ж бо помремо за благочестиву віру нашу, то не лише слава і відвага наша лицарська у всіх Європейських та інших краях, далеких землях славно пролунає, але й уповання наше, єж за благочестя вмерти, буде безсмертя сповнене і мученицькими вінцями од Бога вінчане. Не бійтеся тоді, вашмосці, братіє наша, шляхетно уроджена Малоросійська, Поляків, хоча б і найчисленнішї були їхні війська! Але взірцем славних і великих Русів, предків своїх, при своїй правді, за. благочестя святе, за цілість вітчизни і за поломання колишніх прав і вольностей своїх станьте спільно з нами супроти тих своїх кривдників і руїнників, з несумнівною надією своєю од бід нинішніх визволення і всемогучої благодаті Божої, в прийдешньому випадку воєнному, на супостатів наших допомогу нам створити готової, якої то благодаті Божественної уже і суть знаки, перше: дворазова вище пойменована звитяга над Поляками; друге: щирая прихильність всього війська низового Запорозького на поміч нашу напоготові зостаючого, крім того, що вже при нас єсть тисяч три з лишком; третє: найясніший Хан Кримський з всіма ордами допомагати нам у потребі готов єсть на Поляків, при котрому, для ліпшої певності, і сина старшого Тимоша резидувати ми залишили, і тепер готової за його Ханської милості доброї і воєнної орди Кримської йде до нас тисяч з чотири із паном Тугай-Беєм, мурзою значним; четверте: і Козаків реєстрових, братії нашої, п'ятнадцять тисяч, що од Гетьмана Коронного з Барабашем Полковником і з Німцями при Гетьманичу виправлені були в суднах водних і румом проти нас, і біля Кодака оддавши Барабаша, недруга вітчизняного, а підхлібника Лядського, Дніпровим глибинам, до нас пристало і воєнній в обох разах експедиції значно допомогло нам, слушно тую присягу зламавши, котру на вірність Гетьманом Коронним у Черкасах перед сіданням у судна водні під зброєю Лядською, яко невільники і полонені, було змушене виконати, коли самі Поляки до зламання тої присяги суть виною І початком, самі перші поламавши, мимо волі Королівської, права і вольності стародавні Козацькі і Малоросійські і присягу свою на приязнь при нерушимості цілій давніх прав і вольностей, Козакам і всім Малоросіянам навзаєм учинену; п'яте: із власних їм людей три тисячі драгунії, перед Кодацькою битвою в передній сторожі бувшої, вірність і присягу свою зламала і, Гетьманів Коронних полишивши, до нас добровільно прилучилася, так для того, що була покривдженою в своїх заслугах, яко ж і задля того, що розуміла ненависть і злобу Гетьманів своїх Коронних і всіх панів Польських, до всіх нас, Малоросіян, сущу і на всеконечне наше і віри нашої Православної викорінення і вигублення великим гнівом подвигнену, воліли краще йти за нами, Малоросіянами, при правді й істині сущих, що права і вольності свої обстоювали, ніж за своїми Поляками, що неправедно на викорінення наше повстали, пихатою люттю розпалювані; шосте: і для того ласка Божа і поміч Його всесильна при нас бути може, що по кривдах наших почали війну сю з Поляками не без відома і дозволу пана нашого найяснішої Королівської Величності Владислава Четвертого, котрий року 1633-го, в пору своєї щасливої коронації, бувшим і нам при оній з Барабашем та іншими знатними війська Малоросійського товаришами, прикладом попередніх найясніших Князів і Королів Польських, антецесорів своїх, усі наші військові і Малоросійські давні права й вольності, при особливому утвердженню віри нашої Православної, новим своїм на пергаменті краснописаним Королівським підписом власної руки і при завісистій коронній печаті, ствердивши привілеєм, відправив нас, яко отець ласкавий, ударувавши кожного значними дарунками. А при відправі нашій, що на самоті відбувалася, усно Його Величність до нас проказав: «Абисьмо по-давньому Гетьмана собі постановили і при своїх правах та вольностях кріпко стояли, не піддаючи їх Полякам у зневагу, щитячись Його Королівськими та Іншими давніми привілеями. А якби панове Польські або дозорці тих привілеїв не слухали, то маєте, каже Його Королівська Величність, мушкет і шаблю при боці: тими просто можете боронити свої од Поляків порушувані права й вольності!» Після чого в кілька літ, коли безперестану вчинялись Поляками злобними біди і крайні здирства, тоді знову ми всі з Барабашем суплікувалисьмо про те через особливих послів наших до Його Королівської Величності Владислава, Пана свого милостивого, котрий, при одправі їх, яко словесно, так і приватним листом своїм Королівським до Барабаша і до всіх нас, Козаків, теє ж своє Королівське, давніше нам самим мовлене ж, що на оборону прав маємо мушкет і шаблю, потвердив і повторив слово. Але поневаж Барабаш Полковник, недруг і недоброзичливець отчизни нашої, яко таке милостиве Королівське слово і дозвіл, так і привілей його таїв без жодної користі Малоросійської, заховував у себе, не стараючись про необрання Гетьмана Козацького, про звільнення від кривд Лядських всього народу Малоросійського, тоди я, Хмельницький, взявши Господа Бога на допомогу і відібравши штучним чином у Барабаша привілеї Королівські, мусилем сіє воєнне з Поляками зачати діло, на яке Його Королівської Величності самої превисокої війною на нас рушення ніколи не сподіваємось, так для того, що зачалисьмо сію війну з Поляками за дозволом Його Королівським, яко й для того, що Поляки, легковажачи Його Королівську превисоку персону, мандатів і наказів Його не слухали і безнастанні Малоросії утиски накладали. А коли Король, котрий військові всьому є головою, сам у війську Польському супроти нас не піде, то панів Польських і їхнього велезібраного війська, яко тіла, альбо ока без голови, найменше устрашитися не хочемо. Бо, коли ветхий Рим, який усіх Європейських городів матір'ю назватися може, многими Панствами й монархіями володів і з шестисот сорока і п'яти тисяч війська свого колись пишавсь, з давніх тих віків далеко менших супроти згаданої войовничої потуги Римської валечних Русів з Русії, від помор'я Балтицького, альбо Німецького, зібраних за проводом Князя їхнього, коли був узятий і чотирнадцять літ ним володіли, то тепер нам ґвалтом тих старожитних Русів, предків наших, хто може заборонити діяльності військової і применшити одваги лицарської? Що вам, братії нашій, взагалі всім Малоросіянам, запропонувавши і на обміркування здорове подавши, поспіх Ваш до нас в обоз під Білу Церкву старанно і пильно жадаємо і їм же упрійме зичимо од Господа Бога здоров'я і щасливого в усьому дізнати поводження! Дано в обозі нашому під Білою Церквою року 1648-го, місяця Мая 28 дня».

Дата добавления: 2015-05-23