Національно-дисидентський рух в Україні 60-х - 80-х рр. і його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки

Досвід розв'язання проблеми Закарпаття між УРСР і Чехословаччиною.

Чому ми говоримо про «досвід»? Цей процес врегулвання територіальних проблем з Чехословаччниою варто порівняти з тим, що також виникав між Україною і Польщею..

Суть поляга у тому, що якщо конфлікт з Польщею став кривавою суперечкою, то свого часу з Чехословаччино питання врегулвалося досить мирно.

За Сен-Жерменським (входить до сукупності договорів Паризької мирної конференції ще після 1 світової війни) договором Закарпаття мало відійти до Чехословаччини, і вона визнала це несправедливим. Важливо те, що з цих переконань переселення звідти значної частини населення(8 тис. українців) пройшло досить лояльно і некриваво.

Як відомо після 2 світової війни територія Закарпаття повертається владі СРСР.

Причини дисидентського руху

Ущемленість української інтелігенції (тираж російських книг, наприклад, був більшим ніж тираж українських

Русифікація та утиски культури

Недемократичний характер радянського режиму

Здатність будь-якого суспільства чинити опір з боку держави

Течії

Правозахисна (гелсінська група, на чолі з Руденко. Керувалися ідеалом прав людини)

Релігійна (Православна, католтцька і грекокатолицька)

Націонал-комуністична

Інтегральний націоналізм (за співіснування всіх народів і націй)

Поділ на течії дисидентів умовний.

Загалом учасники дисидентського руху виступали проти деформованої радянської системи, доводили безплідність апаратних методів реформування економіки, вимагали реалізації права українського народу на самовизначення, ставили питання про вихід України з СРСР мирним шляхом.

Періодизація дисидентського руху:

Зародження. 50-60 роки. Формується підгрунтя світогляду, групуться лди на ідейнів основі(здебільшого це – «шестидесятники»), налагодження самвидаву. Поряд із націоналістичною течіє формується і комунвстична.

65 – 1972 року. Злет активної діяльності. Після публічного виступу Дзби і Стуса в кінотеатрі України, дисиденстський рух стає організованішим. Разом із цим посилється націонал-визвольний рух. Отже, у цьому періоді дисиденти розпочинать свою активну громадську діяльність.

1972- середина 70х років. На цьому етапі дисидентів спіткало жорстке придушення зі сторони радянського режиму з однієї сторони. З іншої, зявляється ідейна криза тому, що серед народу немає підтримки. Цей етап ознаменувався тим, що значна частина дисидентів перейшли на антикомуністичні та самостійницькі засади.

Середина 70х років – кінець 70х років. (характеристика цього періоду розкриває питання про вплив дисидентів на міждержавні та міжнаціональні стосунки)

Відбувається незначне послаблення репресій, що дозволяє подальший розвиток дисидентського руху.

У 76 році формується «Гельсинська група». Відповідно відбувається переорієнтація від спирання на власні сили до спирання на світову громадську думку та уряд. Таким чином Україна стає учасницею Гельсінського процесу. З цього випливає що основний акцент ставився на дотримання базових прав лдини.

79 – 89 рік. У цей період загострться стосунки між СРСР та США, розгортається війна в Афганістані, тобто становище держави стає нестабільним. Вважається недоцільним зважати на думки заходу(Гельсінські процеси) і відтак дисиденстський рух придушуюється режимом остаточно. Причини придушення наступні: по-перше, ЗМІ були в рукох Радянського режиму, що значно звужувало можливості політичної та громадської діяльності; по-друге, дисиденти не змогли залучити до боротьби широкі народні маси.

Історичне значення

Історичне значення полягає у тому, що дисидентський рух став доведенням того, що Україна здатна вести боротьбу з режимом. І незважаючи на те, що цей рух придушили, він готував людей до майбутніх кардинальних змін. Також він став основою для подальшого руху за незалежність України.

Дата добавления: 2015-05-23