Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи - пізнавальну (гносеологічну) та соціальну 1 страница

Кукли-мотанки виготовлені з ниток. Зайняти себе чимось у вільний час, знайти справу до душі – велике мистецтво Ірина обожнює виготовляти вироби з ниток, любить в'язати гачком. В’язання – це творча робота, до того ж цікава й приємна. В’язання сприяє гарному настрою, адже результат праці – гарна річ виготовлена своїми руками, подарована бібліотеці.

Цього весняного дня до кукол-мотанок: «Веснянок» приєдналися ще вироби юного користувача нашої бібліотеки Ірини Андрашко, учениці Полтавської школи-гімназії № 21.

Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, відносини, зв'язки.

Зв'язок соціології з життям суспільства реалізується через її основні й допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші - пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організаційно-технологічну, управлінську та інструментальну.

Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов'язана насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які соціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології:

· теоретико-пізнавальну,

· практико-перетворювальну,

· світоглядно-ідеологічну,

· а також специфічні функції - гуманістичну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управління [2;73].

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

· Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.

· Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

· Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

· Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності [2;73].

Практико-перетворювальна функція. Тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики - характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства тощо. Особливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Об'єктивні соціальні чинники - умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства, політичний лад, конкретні умови праці, побуту тощо і реальна поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаючи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єктивні соціальні чинники - мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.

Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу тощо) [2;74].

Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливу роль відіграють при цьому соціологічні дослідження громадської думки, ефективності функціонування засобів масової інформації, політичних і правових інститутів суспільства тощо [2;74].

Гуманістична та культурна функції. Пов'язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що соціологія має справу з великими масами людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог повинен мати "гуманістичний нерв", тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як пасивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і увагою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства [2;75].

Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали є також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування [2;75].

Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація - один з найоперативніших видів соціальної інформації. Вона засновується: соціологами - для з'ясування динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження - для прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, встановлення зворотного зв'язку з колективом (якщо замовником є керівництво підприємства), населенням конкретного регіону (якщо замовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме. її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики [2;76].

Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий - на ті самі тенденції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступне моделювання досліджуваного процесу - один з найскладніших видів наукової праці [2;76].

Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям - соціальна критика. Соціологія, даючи об'єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки [2;76].

Функція соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Реалізується через участь соціології в системі "зворотного зв'язку", забезпечення достовірної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соціальних норм тощо [2;77].

Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тісному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхідність доведення його до можливості практичного використання потребують особливої дослідницької діяльності у розрізі трансформації теоретичних знань у практичні рекомендації, що є змістом соціально-технологічної функції соціології.

Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх класифікації. Можна, наприклад, виокремити ще функції окремих галузей, фундаментальних і прикладних розділів тощо.

Структуру теоретичної соціології формують такі компоненти:

· система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв’язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

· система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

· логіка висновків і доведень, використовуваних для обґрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

· загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

· обґрунтування різних підходів до аналізу об’єкта і суб’єкта досліджень;

· система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису, пояснення і передбачення соціальний явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

· емпірична база, що потребує теоретичної інтерпретації.

3. Специфіка соціології як науки

Соціоло́гія нау́ки — один із галузевих соціологічних напрямів, який розглядає науку як соціальний інститут, своєрідну сферу діяльності, котра пов'язана із системою освіти і є також складовим компонентом досягнень культури.

Наука - необхідний засіб розвитку людини, її культури, освіти тощо. Наукові знання необхідні для здійснення соціального управління, формування наукового світогляду. Наука комплексно впливає на суспільне життя, проникає у всі його сфери, сприяє техніко-економічному розвитку, здійсненню соціального управління, впливає на систему освіти та її соціальні інститути, які беруть участь у формуванні світогляду людини.

Сама по собі наукова діяльність виокремилася в структурно організований вид виробництва - виробництво знань, які використовуються для осмислення, опису та пояснення реального світу: від світу природи до світу суспільства.

Зміст

[сховати]

· 1 Напрями дослідження

· 2 Вимоги науки до системи освіти

· 3 Ціннісна структура в науці

· 4 Дослідження науковців - суб'єктів наукової діяльності

· 5 Етика наукової діяльності

· 6 Соціологія науки в Україні

o 6.1 Держава та наука

Напрями дослідження[ред. • ред. код]

Основними напрямами соціологічного дослідження сфери науки є:

· вивчення соціальних факторів генерації наукової діяльності

· забезпечення розвитку нових наукових напрямів у науці і шляхи вдосконалення умов і організації науково-дослідницької діяльності

· проблеми формування вченого як особистості, створення наукових колективів

· соціальна структура та соціальна мобільність у наукових колективах

· соціальний статус науковця і наукових дисциплін

· мотивація наукової діяльності

· соціальний клімат у наукових колективах

· співвідношення науки та освіти

· співвідношення науки і культури

· соціальна програма розвитку науки та ін.

Соціологія науки вивчає соціальні аспекти формування наукового знання, систему соціальних відносин. При цьому дана дисципліна тісно пов'язана із соціологією освіти, соціологією знання, філософією.

Вимоги науки до системи освіти[ред. • ред. код]

Однією із соціологічних проблем функціонування науки є аналіз тих її вимог, що їх вона пред'являє до системи освіти. Обсяг знань, які, наприклад, необхідно засвоїти учневі чи студентові, зростає з кожним роком. Як середня, так і вища школа не може освоїти всю інтелектуальну продукцію, яку дає їй сучасна наука. Вихід - у пошуку нових потенціалів, у принципах викладання та подачі знань.

Ціннісна структура в науці[ред. • ред. код]

Відомий американський соціолог Роберт Мертон обґрунтовував уявлення про ціннісну структуру в науці, її "етос", згідно з якою вчений в основу ціннісних норм її діяльності поклав:

· безкорисливість (наукою займаються заради неї самої, а основною винагородою є визнання колег)

· емоційна нейтральність - до всіх стверджень потрібно підходити, спираючись на міркування, а не на почуття

Є й інші ціннісні орієнтації, але вказані - найбільш чітко вимальовують саме соціально-психологічні та соціокультурні особливості суб'єктів наукової діяльності.

Дослідження науковців - суб'єктів наукової діяльності[ред. • ред. код]

Основним дієвим "елементом" наукової діяльності є вчений (дослідник) – людина особливого способу життя, мотивації, діяльності, світосприйняття.

Суб'єкт науки - свого роду феномен, людина, котра генерує знання та наукову інформацію. В ідеальному розумінні він живе не простим перехідним соціальним життям, а переймається енергією власного світу і особливою мотивацією до обраної діяльності. Немаловажного значення набувають "енергетичні" та вольові здібності суб'єкта науки, які спонукають вибирати моделі самореалізації, часто всупереч здоровому глузду. Деякі пояснення цього можна знайти в роботах психолога Л. Гумильова, котрий сформулював і обґрунтував "ефект пасіонарності". Люди такого типу діють часто заради ілюзорних прагнень і пристрастей, гордощів, азарту, в ім'я ідеалу майбутнього. У "зоні пасіонарності" діють поети, землепрохідці, першовідкривачі, рекордсмени, вчені, неординарні ініціативні фігури. Таким людям слід віддавати належне, оскільки лише одиниці серед науковців справді штовхають науку, забезпечують її зміст.

Якщо згадати недалеку нашу історію, то можна побачити, що умови розвитку для науки, творчості були досить складними. В епоху сталінізму, в роки застою мали місце факти, коли благами, виділеними державою для науки, користувалися люди кар'єристського складу, далекі від благородства (типу Лисенка Т. Ю.), котрі завдали чималої шкоди розвитку вітчизняної науки. До цього слід додати систематичні розправи над "неугодними" вченими в 20-30-40-х роках, а також підступність і пристосовництво, що мало вияв у 60-80-х роках.

У зв'язку з цим склалася така парадоксальна ситуація, коли просунення службовими щаблями, отримання різних благ та звань все більшою мірою ставало уділом організаторів науки, а не її творців.

Етика наукової діяльності[ред. • ред. код]

Розвиток науки завжди опирався на специфічну етику наукової діяльності: сумлінність вченого, чесність, недопустимість підробки наукових результатів, плагіату тощо. Проте, у міру того як негативні прояви соціального управління минулої радянської системи набирали сили, суспільство та наука дедалі бюрократизувалися. Ще, на жаль, трапляються, а подекуди і досить розповсюджені, випадки, коли наукові звання та ступені виступають не стільки ознаками поваги, скільки знаряддям панування в науковій сфері та в сфері освіти, що посилює її монополізацію та клановість.

Соціологія науки в Україні[ред. • ред. код]

З 90-х років в Україні наука перебуває у катастрофічному стані. Різкі зміни в суспільному організмі поставили перед нею складні завдання: як вижити, зберегти кадри і не втратити при цьому темпів розвитку. Наука зазнала чималих втрат через розпад наукових колективів, відтік наукових кадрів за кордон - як в порядку еміграції, так і в порядку довгострокових контрактів.

Держава та наука[ред. • ред. код]

Надзвичайно важливим є питання співвідношення держави та науки. Як правило, доля останньої залежить від волі "апарату", насамперед системи фінансувань, визначення пріоритетності напрямів, порядку можливості та доцільності розвитку тих чи інших наукових галузей. На жаль, сучасне економічне становище України характеризується глибокою кризою, що ускладнює виділення коштів на розвиток науки. Але й економія в науці є недопустимою: це – прямий шлях до її відсталості, втрати інтелектуального потенціалу країни. Не всі наукові галузі можуть спиратися на систему самофінансування, тому триває надалі поділ і пошук нових принципів та методів фінансування. Одна із таких форм - система "грант" - пошук і стимулювання талановитих вчених та їх наукових досліджень.

4Основні етапи розвитку соціології

Історію соціології, зазвичай, розподіляють на три великі етапи: протосоціологічний, академічний і новітній.

Перший етап - протосоціологічний -триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст. (фактично до виникнення соціології як науки). Як уже згадувалося, ви­никнення соціології- не одномоментний акт, а тривалий про­цес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років. Імена-символи, тобто найбільш знані представ­ники цього етапу: Платон, Аристотель, А. Августин, Т. Аквін-ський, Г. Гроцій, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Гоббс, І. Кант, Г. Гегель, Ш. Фур'є, К. Сен-Сімон та ін.

Ці мислителі ввели в широкий обіг ключові поняття, котрі потім використовуватимуться в соціологічній науці. Це, зокрема, - суспільство, соціальна реальність, природний стан, соціальний рух, соціальний детермінізм, соціальний закон, прогрес, регрес, циклічний і маятниковий розвиток тощо.

До виникнення соціології як науки чітко сформувалися два протилежних підходи щодо розуміння суспільства. Перший тлумачив суспільство як природне явище, а досуспільний стан людини розглядав як долюдський. Отож держава також роз­глядалась як природний витвір, тому що вона є різновид су­спільства. Людина першопочатково є соціальною за своєю природою. Класичним представником такого підходу був Аристотель, який визначав людину як "політичну тварину". Його погляди поділяли: римський філософ Л. Сенека, францу­зькі мислителі Ж. Боден і Ш. Монтеск'є. Другий - протилежний описаному — полягав у витлумаченні суспільства як штучного утворення, вигаданого правителями, монархами задля блага народу. Таке розуміння суспільства характерне для Платона. Серед його послідовників - прибічники теорії суспільного договору: Дж. Локк, Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін.

У Новий час, який був найбільш плідним на висунення та формування різноманітних концепцій, що пояснювали су­спільне життя, активно розробляються: ідея природних прав

людини (Г. Гроцій), ідея суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Т. Гоббс), ідея розподілу влад (Ш. Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г. Гегель), ідея "держави права" (І. Кант).

Початок XIX ст. ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму - К. Сен-Сімона, Ш. Фур'є та Р. Оуена. У їхніх теоретичних працях розроблялося поняття суспіль­ства, аналізувався соціальний рух, обґрунтовувалася необ­хідність удосконалення суспільства. Вибудувавши у своїй уяві ідеальне суспільство, вони намагалися цей новий погляд на нього втілити в реальне життя.

У межах протосоціології розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства, а також наукового методу.

Другий етап - академічний, котрий починається із середи­ни XIX ст. і представлений плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. У цей період нова наука набуває своєї назви - соціологія. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовано її закони, пояснено фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять: соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний добір, органі-цизм, механічна й органічна солідарність, суспільна гармо­нія, аномія, суспільно-економічна формація, базис і надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо.

Третій етап - новітній. Він починається з перших десяти­літь XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М. Вебер, П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Мертон, Дж. Мід, Р. Парк, Ф. Знанецький, Е. Гіденс, А. Турен, Ю. Хабермас, Т. Лукман, Н. Луман та ін.

Саме в цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебера, П. Со-рокіна. М. Вебер, на відміну від К. Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чин­никами, а й культурними, релігійними, організаційними.

Розвиток капіталізму мислиться вченим як такий процес, що зазнає впливу науки й бюрократії та трактується як раціо­налізація соціальної дії. П. Сорокін викладає і детально об­ґрунтовує концепцію конвергенції - поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва — комуністичного й капіталістичного. Йому ж належить автор­ство теорій соціокультурної динаміки суспільства, соціаль­ної стратифікації та мобільності.

На цей період припадає розквіт "малих соціологій" - соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріаль­ного суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адапта­цій, соціології інтимності, тендерної соціології, соціології книги та читання й багатьох інших.

Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика й техніка конкретних соціологіч­них досліджень. З'являються та швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Набувають ваги проведення моніторингових досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціо­логія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивча­ється громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.

5Виникнення і утвердження соціології як самостійної науки (ХІХ ст). Соціологічна теорія О.Конта.

Соціальні пізнання попередніх епох (Античності, Середньовіччя, Нового часу) створили якісно нові умови для подальшого власного розвитку в XIX ст. Тому виділення соціології в самостійну науку не було випадковим. Воно було підготовлено всім попереднім розвитком людства: соціально-політичним, економічним та духовним. Подальші соціальні потреби зумовили розгортання різноманітних соціальних досліджень, наукове оформлення яких було підготовлене досягненнями всіх галузей науки та докорінними змінами в соціальній свідомості. Цьому сприяли: математичні знання, розвиток статистики, політекономія. З новими прогресивними потребами молодої буржуазії міцніла ідея можливості передбачати розвиток соціальних подій, прогнозування.

Виникнення соціології як науки - досить неординарний та багатофакторний процес. Іноді її чинники хоч взаємодоповнюють один одного, однак спільного мають досить мало. З одного боку, вже згадувані напрацювання філософів та суспільствознавців, широке розповсюдження емпіричних соціальних обстежень, статистичні дослідження, застосування математичних методів обчислення формували, інтегрували зародження соціології. З іншого боку, на тлі дивовижних досягнень природничих наук абстрактні умоглядні побудови соціальної філософії та філософії історії остаточно знецінилися. Традиційні методології дослідження суспільних явищ перебували у глибокій кризі.

Ще одним суттєвим моментом у складній мозаїці "сценарію" появи соціології стали радикальні трансформаційні процеси глобального характеру, що дедалі частіше і динамічніше проявлялися в період

XVI-XX ст. – епохи зародження, розвитку (з усіма проявами як розквіту, так і занепаду) капіталістичного укладу життя, в його трансформації в усіх формах - від раннього до сучасного ("постіндустріального", "інформаційного", "постмодерного"). В даному контексті поняття "капіталізм", "уклад життя" асоціюється з поняттям "суспільство". З цієї точки зору вчені іноді розглядають і виникнення соціології - як своєрідну відповідь на виклик часу. Можливо, саме це і дало підставу видатному англійському соціологові, нашому сучасникові Е. Гідденсу визначити соціологію як науку про соціальні інститути саме індустріальних (сучасних) суспільств. Можливо також, що поява певних історичних факторів могла зумовити "умовну" появу соціології як науки про соціальні інституції рабовласницької епохи, чи як постіндустріального, постмодерного суспільства. Історія розпорядилася саме так, що точкою відліку щодо розгляду чи аналізу суспільства (від історичних його форм до сьогодення через відповідні пронаукові суспільствознавчі критерії) - стала епоха розвитку капіталістичних відносин. Можливо, такого роду трансформаційні процеси і накопичення наукових знань стали тією ланкою, якої бракувало (не вистачало), яка не стільки стимулювала, скільки кульмінувала "завершення" минулого досвіду і початок генерації нової системи наукових поглядів, появу та розвиток соціології.

Чітке усвідомлення вченими (філософами, істориками) того, що історія - це продукт людської діяльності, приводило до розуміння людини та суспільства як особливих феноменів. Суспільство вже не розглядалося як свого роду сукупність соціальних атомів, котрі існують автономно щодо один до одного. І людина, і суспільство перебувають у тісному "невидимому" взаємозв'язку, при якому розвиток окремих людей передує розвитку суспільства (О. Конт, Ф. Вольтер, Ж. Руссо). Та й у формуванні особистості вирішальна роль належить суспільству (П. Гольбах, К. Гельвецій).

Свого часу розвиток природознавства свідчив про певну спільність між органічним та неорганічним світом. Подальшою вимогою стало продовження пошуків спільного між біологічним та соціальним, і природознавство стає орієнтиром для розуміння соціальної групи. Першим, хто відчув і виразив ці ідеї, був французький утопіст-соціаліст Клод А. Сен-Сімон (1760-1825). Наукова думка, усвідомлюючи безплідність тогочасної філософії, все більш надавала перевагу позитивному (реальному) знанню. Сен-Сімон виступає з вимогою надати науці про людину позитивного змісту, ґрунтуючи її на спостереженні та використовуючи природознавчу методологію.

К. А. Сен-Сімон розпочинає свій позитивізм зі створення класифікації наук, де науку про людину він визначає як "соціальну фізику".

Новизна його ідей базувалася на таких правилах-постулатах:

■ пріоритет спостереження в соціальній науці;

■ орієнтація на точні методи природознавства;

■ фіксація і опис явищ ("як, а не чому відбувається явище").

Стосовно окремої науки про людину позитивізм передбачав також:

■ бачення суспільства як специфічного наукового предмета і необхідність науки про людину як самостійної галузі;

■ введення методів спостереження і точної фіксації явищ;

■ розгляд суспільства в системі взаємозв'язків із природою.

На цьому етапі розпочався відрахунок "нового часу" науки про суспільство. Позитивізм виступав не тільки "методом", "інструментом" вивчення суспільних відносин, а перш за все базовою платформою розуміння сутності людини та суспільства.

У 30-х роках XIX ст. французький філософ Огюст Копт (1798-1857) обґрунтовує принципи позитивізму як філософського напряму. Він увійшов в історію як засновник філософії позитивізму та соціології. О. Конт вперше вводить поняття "соціологія", розробляє систему соціологічного знання, окреслює його предмет, структуру, методи та можливості.

Під час обґрунтування нової науки він прагнув точно визначити її місце в людському пізнанні, сформулювати її основні закони. Для цього він робить спробу класифікувати науки. Першим критерієм класифікації був поділ наук на дві категорії: теоретичні і конкретні (йдучи "від загального до конкретного"). Надалі він (згідно з власною логікою) конструює власну ієрархію наук: математика, фізика, астрономія, хімія, біологія, соціологія. Соціологія, за Контом, - це абстрактна наука про людину (хоча і ґрунтується на біології), яка передбачає розгалуження на більш конкретні науки, що досліджують окремі форми та елементи суспільства.

У системі соціології він виділяє два розділи: "соціальну статику", що вивчає умови існування та функціонування суспільства, та "соціальну динаміку", що досліджує закони розвитку та зміни суспільства. Соціальна статика, за Контом, це щось на зразок анатомії суспільства, теорія суспільного порядку, організації, структури суспільства. А соціальна динаміка - теорія суспільного розвитку. Конт поставив і вирішив проблему функціонування та розвитку суспільства як цілісного соціального організму. Згідно з його поглядами, суспільство визначає розвиток та діяльність всіх складових його суб'єктів - чи то особистість, чи то клас.

Дата добавления: 2015-05-23