Основні засади зовнішньої політики України

Як відомо, Україна – рубіжна країна, яка знаходиться на заході Великого євразійського степу, на межах західноєвропейської, слов’янської й ісламської цивілізацій. Її площа – 603,7 тис. км². За цим показником вона посідає друге місце в Європі, поступаючись лише Росії. В Україні розташований географічний центр Європи. Кількість населення близько 48 млн. чоловік, це – шосте місце в Європі (після Росії, Німеччини, Італії, Великої Британії та Франції).

Україна межує на півночі з Білоруссю, на сході – з Росією, на південному заході – з Молдовою, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, на заході – з Польщею. На півдні омивається Азовським та Чорним морями. Загальна довжина сухопутних кордонів становить 5662,5 км., а берегової лінії – 1351,6 км. Довжина кордонів з Російською Федерацією складає 2484 км., з Білоруссю – 952 км., Молдовою – 1194 км., з Польщею – 542 км., Словаччиною – 98 км., з Угорщиною – 135 км., з Румунією – 608 км. Чорне море з’єднує Україну морськими кордонами з Грузією, Туреччиною та Болгарією.

Сучасне геополітичне становище України характеризують рівновеликі та суперечливі чинники (див.: Схема. 13.3.). На даному етапі Україна виступає в світі як середня за величиною і рівнем розвитку держава, якій поки що однаково далеко як до найбагатших та найпотужніших, так і до найбідніших країн планети. Рубіжна біполярність проявляється в наявності на території України географічного центру Європи в Карпатах і євразійського геополітичного полюсу в Криму. Така об’єктивна геополітична реальність фактично перетворює Україну на важливий геополітичний центр, тобто, говорячи словами американського стратега З.Бжезинського, в державу, значення якої для системи міжнародних відносин витікає не з сили й мотивації її дій, а з одного лише важливого місцеперебування, що має поважні наслідки, з огляду на потенційну вразливість у цьому регіоні найбільших геостратегічних потуг.

Україна має в своєму розпорядженні майже половину всіх світових ресурсів родючих чорноземних ґрунтів, могутній промисловий і науково-технічний потенціал, досить розвинену інфраструктуру й водночас відчуває гостру необхідність структурної перебудови економіки, слабкість експортних можливостей, втрату традиційних ринків, розрив зовнішньоекономічних зв’язків. З одного боку Україна межує з Росією, з якою її єднають спільність долі, багато в чому зрозумілі стратегічні інтереси, й непокоїть непередбачуваність дій сучасних російських політиків, їхні постійні імперські амбіції; з іншого боку Україна межує з цивілізованою Європою з тамтешніми традиціями парламентаризму, економічної стабільності й традиційною байдужістю до стану нашої держави.

У новому статусі незалежної держави Україна має визначити стратегію свого політичного та економічного розвитку, пріоритети у світі, з’ясувати, в чому полягають її реальні національні інтереси та розробити стратегію й тактику їхньої реалізації. В теоретичному плані це зумовлює необхідність наукових розробок, скерованих на пошук відповідного місця держави у світовій глобальній політичній і економічній системах. У практичному – створення механізму реалізації національних інтересів політичного і економічного характеру на регіональному і глобальному рівнях.

Базуючись на послідовному дотриманні загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського заключного акту ОБСЄ та інших міжнародних документів, Україна реалізує зовнішню політику на засадах відкритої зовнішньої політики і співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи груп держав, розбудови своїх двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи, засудження війни як знаряддя національної політики, незастосування сили та загрози силою при вирішенні будь-яких міжнародних суперечок, вирішення їх виключно мирними засобами, відсутності територіальних претензій до сусідніх держав та невизнання територіальних претензій до себе, неухильного дотримання міжнародних стандартів прав людини, забезпечення прав національних меншин на своїй території та вжиття належних заходів щодо збереження самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права, додержання принципу неподільності міжнародного миру і міжнародної безпеки, пріоритетності загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права, сумлінного виконання всіх своїх міжнародних зобов’язань, опертя у своїй зовнішній політиці на фундаментальні людські цінності та засудження подвійних стандартів у міжнародних відносинах, відсутності збройних сил інших держав на українській території та нерозміщення іноземних військ на території інших держав без їх ясно висловленої згоди, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до Статуту ООН, здійснення примусових заходів (санкцій) тільки у випадках міжнародних порушень, які завдають шкоди Україні, застосування Збройних сил у разі агресії чи інших не дружніх дій (збройних зазіхань на територіальну цілісність та недоторканість державних кордонів), або при виконанні Україною своїх міжнародних зобов’язань.

У зв’язку з особливостями історичного розвитку та специфікою геополітичного і геоекономічного становища України домінантою двосторонніх відносин із прикордонними державами визначено україно-російські відносини. Від їх налагодження значною мірою залежатиме доля прогресивного розвитку України і Російської Федерації, стабільність у Європі й у всьому світі. Протидіючи будь-яким територіальним домаганням чи спробам втручання у свої внутрішні справи, Україна будує відносини з Росією в дусі щирого добросусідства, взаємоповаги і партнерства. Україна спрямовує свої зусилля на те, щоб стати надійним мостом між Росією і країнами Центрально-Східної Європи. З огляду на необхідність підтримки військово-політичної і соціально-економічної стабільності в Центрально-Східній Європі, а також – життєво важливі національні інтереси України, в тому числі в сфері безпеки, до головних пріоритетів належить розвиток тісних партнерських відносин із усіма суміжними державами.

Західним державам належить провідна роль у сучасній міжнародній системі, зокрема, у світовому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами. Визначальною рисою зовнішньої політики України у ставленні до цих держав є встановлення з ними відносин політичного і військового партнерства, взаємовигідного економічного співробітництва, широких культурних, наукових, гуманітарних зв’язків. Побудова відносин із західноєвропейськими державами створює умови для поновлення давніх традицій, які склались у світовому економічному комплексі та в міждержавних інституційних механізмах управління глобальними і регіональними процесами і в умовах сучасності є принагідними для прискорення демократизації, проведення ринкових реформ і оздоровлення національної економіки. Одночасно таке співробітництво стає підґрунтям для розширення участі України в Європейських структурах, її майбутнього інтегрування в загальноєвропейський і світовий економічний простір. Стратегічною метою України є також інтеграція до європейських та євроатлантичних структур.

Природно, що Україна є зацікавленою у прихильності до неї США як великої наддержави, статус якої визначається військовою могутністю, рівнем економічного розвитку, незаперечним лідерством у розробці й запровадженні найсучасніших високих технологій в усіх секторах економіки, притягальною силою американського способу життя.

Об’єктивно Сполучені Штати Америки також зацікавлені в тому, щоб Україна розвивалась як демократична країна, увійшла до європейських структур як держава-партнер. Позитивним фактором Сполучені Штати вважають збереження незалежності України, адже без України Росія втрачає статус імперії. Що стосується економічних взаємовідносин, то український ринок цікавить США настільки, наскільки американський капітал вважає його привабливим. Як відомо, за рівнем інвестицій в економіку України США займають перше місце. Хоча цей рівень є незначним порівняно з американськими капіталовкладеннями в Польщу й Угорщину. Причини – несприятливий інвестиційний клімат в Україні.

Розвиток відносин зі Сполученими Штатами не виключає необхідності підтримки й усебічного розвитку рівноправних взаємовигідних відносин з Російською Федерацією. Переслідуючи у відносинах з цією країною інтереси зміцнення внутрішнього становища, не треба забувати про зворотній вплив українсько-російських відносин на процеси у Росії.

Сучасні дослідники ролі й місця України в системі міжнародних відносин (див.: Схема 13.4.) доводять, що Україна виконує чотири функції у системі європейської безпеки й дві – за межами Європи, причому значення останніх зростає.

Першою функцією є відносно безболісна для Заходу можливість „нейтралізувати” Росію з метою усунення небезпеки для країн Центральної Європи.

Друга функція – це початок „усвідомлення Росією факту, що Україна здобула незалежність усерйоз і надовго”. Очікується, що це дасть можливість Російській Федерації встановити взаємовигідні стосунки з сусідами, які йдуть на зближення з Європою. Проте, якщо виявиться, що Україна нездатна зберегти суверенітет, тоді не лише підтвердиться погляд на незалежність України як на тимчасове явище, а й посиляться авторитарні й силові підходи, що з таким поглядом часто пов’язані.

З третьою функцією пов’язане питання життєздатності незалежної України, що – відповідно – зменшує значення російського чинника у внутрішній політиці Польщі, Угорщини, Чехії та інших партнерів по колишньому Варшавському договору. Через сприйняття Росії як країни географічно віддаленої (при цьому буфером виступає Україна) на зміни у Центральній Європі починають дивитися як на остаточні.

Четверта функція України в системі європейської політики полягає у наступному. Стабільність самої України, що межує з сімома країнами, безумовно виступає конструктивним чинником у регіоні, де зберігається небезпека виникнення конфліктів етнічного, географічного й економічного характеру. І особливою зоною напруги є відносини між кримськотатарською громадою і проросійською більшістю Криму, що ускладнює стосунки між Києвом і Москвою.

Щодо двох міжнародних проблем поза Європою. По-перше, це аспект розробки паливно-енергетичних ресурсів у країнах СНД, особливо в регіоні Каспійського моря. Для Російської Федерації, де, за влучним висловом колишнього президента Росії Єльцина, „Каспійське море – це друга Перська затока”, боротьба за контроль над шляхами транспортування енергоносіїв між Європою і Азією набуває, окрім економічного, й геополітичного значення. Адже Україна спроможна надати альтернативний шлях для транспортування газу й нафти в Європу, до того ж підтримуваний Заходом. Зрозуміло, що в цьому випадку йдеться про відлучення Росії від каспійських контрактів. При цьому Україні відводиться одна з ключових ролей, поряд з Туреччиною у НАТО. По-суті, йдеться про зміну виміру „Схід-Захід” новим – „Північ-Південь”. Відносини з Україною певним чином утримують Туреччину в рамках Європи. З розвитком цих відносин для Туреччини зменшується небезпека бути відстороненою на другий план пріоритетністю Росії для НАТО.

Отже, основні критерії геополітичного положення України детерміновані її розташуванням між кількома полюсами тяжіння, які характеризуються різним ступенем політичної, економічної та військової могутності.

По-друге, в просторі найближчого оточення (у субрегіональному вимірі) за Україною залишається статус великої регіональної держави із значним потенціалом, що надає їй шанс для активної політики щодо реалізації власних інтересів. Україна, як спадкоємиця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР у Центральній і Південно-Східній Європі, в Чорноморському регіоні, має відігравати тут значну роль в організації нової системи порядку. Для неї життєво важливим є розв’язання конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров’ї, у Кавказькому регіоні, формування моделей рівноправного партнерства з Польщею, Туреччиною, Росією як потужними регіональними лідерами у цій частині світу.

Сучасні дослідження наших вчених визначають такі основні геополітичні пріоритети України:

- виживання України як суверенної незалежної держави (зростання ролі фундаментальних цінностей і зміцнення інституцій, що забезпечують добробут, безпеку і соціокультурний прогрес);

- повернення України в європейський цивілізаційний простір (всебічна інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних і соціальних структур, а також структур безпеки);

- посилення „дієспроможності України” в широкому розумінні цього терміну (розбудова економічного і політичного потенціалів за рахунок прискорення внутрішнього розвитку, участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, отримання відповідних гарантій безпеки);

- зміцнення стратегічного партнерства з США і зв’язків з країнами Західної Європи;

- підтримка і розвиток рівноправних, взаємовигідних економічних, політичних і соціокультурних відносин з Росією;

- зміцнення та консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами (Польщею, країнами Балтії, Туреччиною, Грузією, Азербайджаном та країнами Вишеградської групи;

- сприяння формуванню „поясу стабільності” та регіональних структур безпеки (від Балтійського і Чорного морів до Закавказзя і Центральної Азії);

- активна участь у створенні й використання європейських і євразійських транспортних коридорів (налагодження надійної багатоальтернативної системи постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини);

- протидія неконтрольованому іноземному економічному проникненню і всебічний захист економічного суверенітету (недопущення встановлення будь-яких форм економічної і політичної залежності);

- блокування поточних спроб односторонньої іноземної соціально-культурної та інформаційної експансії й домінування;

- цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних європейської і євроатлантичних цінностей і соціокультурних орієнтацій.

Таким чином, прийнята Верховною Радою зовнішньополітична концепція України стала основою її зовнішньополітичного курсу, всієї діяльності її владних структур і, перш за все, української дипломатії на міжнародній арені. За час, що минув з моменту проголошення незалежності, наша держава досягла в міжнародних справах значних успіхів, про що свідчить, зокрема, широке міжнародне визнання незалежної України. Як крупна європейська держава, розташована в центрі європейського континенту, Україна може і повинна відігравати роль важливого фактору миру і стабільності в Європі. Враховуючи нові геополітичні реальності, що склалися у світі і в Європі після закінчення „холодної війни”, Україна проводить зважену міжнародну політику, прагнучи, з одного боку, розвивати відносини з країнами Заходу і міжнародними організаціями в Європі, а з другого – розвивати рівноправні добросусідські відносини з Росією та з іншими країнами близького зарубіжжя.

Схема 13.1.

Схема 13.2.

Дата добавления: 2015-05-23