КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Уроки ознайомлення з новим твором
Визначення мети уроку Засобом розвитку і виховання учнів виступає переданий художньо ідейний зміст твору. Зробити його доступним розумінню дітей, перетворити у переконання учнів, вплинути на світовідчуття школярів — завдання уроків читання, в організації і проведенні яких першу скрипку відіграє вчитель. Не випадково методика читання ставить перед ним вимогу першорядного значення: відповідно до теми уроку чітко визначити його виховну і практичну мету, накреслити хід основних видів роботи, дібрати наочність. Виховна мета уроку визначається ідейним змістом твору. Поряд з цим учитель визначає практичну мету, пов'язану з виробленням якостей читання,— удосконалити навички мовчазного читання, уміння інтонувати діалог, що складається з питальних і розповідних речень. До мети уроку, як зазначалося раніше, включається і завдання щодо розвитку мовлення учнів. Одне із завдань уроку — зробити їх надбанням учнівського мовлення. Отже, об'єднавши названі три завдання, які класовод ставить перед уроком, удосконалювати навички мовчазного читання й уміння інтонувати діалог, а також працювати над розширенням словникового запасу учнів. У цьому визначенні відбита триєдина мета уроку: виховна, навчальна, розвивальна. Практика роботи школи переконує, що без визначення мети уроку, без продуманої системи її втілення, без підготовчої роботи даремно сподіватись на успішне проведення уроку. Відомо, що кожен урок становить нову сходинку в розвитку пізнавальних здібностей дітей. Відповідно до мети уроку вчитель зобов'язаний окреслювати обсяг нових понять, які учні здобудуть у процесі читання, добирати матеріал для вдосконалення навичок виразного, швидкого чи правильного читання, націлено вести хід уроку, добиваючись усвідомлення прочитуваного матеріалу.
Основні етапи читання Для досягнення кінцевого результату уроків ознайомлення з новим матеріалом застосовуються різні види робіт, що формують усвідомлене читання. а) підготовка учнів до сприймання твору; б) перше читання твору; в) бесіда після першого читання з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного; г) повторне читання для поглибленого осмислення тексту і читання за частинами; д) аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій; е) складання плану прочитаного; є) переказування прочитаного; ж) узагальнююча (підсумкова) бесіда, що ставить за мету— закріпити розуміння ідейного змісту твору, його значення в пізнаванні оточуючої дійсності. Робота над виразністю читання триває протягом усього уроку: початкове читання настроює дітей на усвідомлення особливостей твору і розуміння головної думки; вподовж наступних етапів іде процес освоєння виразного прочитування тексту. Види дій добираються залежно від класу, особливостей тексту і мети уроку. Це означає, що не обов'язково на кожному уроці запроваджувати весь обсяг робіт. Так, не щоразу в 3 і 4 класах учитель вдається до детальної, розгорнутої підготовчої роботи для сприймання тексту; не всяка тема уроку дає матеріал для складання плану чи поділу твору на частини. Методика не визнає стабільності у послідовному розміщенні їх протягом уроку. Можуть мінятися місцями читання за частинами і складання плану, переказ прочитаного і читання за частинами. Звідси висновок про припустимість змінювати послідовність етапів уроків. Незмінними залишаються лише дві дидактичні вимоги. Перша: пояснення нового матеріалу повинно йти а) від цілісного сприймання тексту,
б) через осмислення його, в) до формулювання свого ставлення до описуваного. Ці три етапи уроку читання ряд учених-методистів вводить у своєрідну формулу: - первинний синтез (ознайомлення учнів із змістом твору) — аналіз (встановлення причиново-наслідкових зв'язків у розвитку сюжету твору, аналіз його художніх засобів) — - вторинний синтез (узагальнення, оцінка твору, визначення його ідейного змісту). Друга: застосовуючи різноманітні види робіт, добирати найбільш результативні для досягнення мети уроку. Введення їх диктується темою уроку, жанром твору, ступенем підготовки дітей, класу. До кожного уроку вчитель здійснює раціональний відбір видів роботи, визначає логічно обгрунтовану його будову. Підготовка до сприймання твору Проведення підготовчої роботи до сприйняття тексту зумовлюється рядом причин. Діти не зрозуміють змісту твору, якщо їм не відомі історичні обставини, у яких відбувалися описувані події. Зміст твору не дійде до свідомості учнів і через нерозуміння слів, що трапляються в ході опису відповідних подій. Це можуть бути історизми, архаїзми, наукові терміни, рідковживані фразеологічні звороти тощо. Усе це змушує включити до плану уроку підготовку дітей до сприймання відповідного тексту. Однак потреба підготовчої роботи перед читанням твору викликається не тільки переліченими практичними вимогами — підготувати їх до розуміння описуваного. У її проведенні вчитель виходить з необхідності відповідно настроїти учнів на слухання — зацікавити зображуваним, створити грунт для емоційного сприймання подій. Щоб готувати учнів до усвідомлення тексту, можна застосувати різні види роботи, в тому числі розповідь учителя, бесіду, вільне висловлювання учнів з приводу розглядуваної теми на основі власного досвіду, розмову про бачене в музеї, під час екскурсії на ферму, фабрику, лінгвістичні ігри. Розповідь учителя необхідна тоді, коли у дітей немає знань, які б дозволили їм зрозуміти прочитане. Найчастіше учительське слово потрібне, якщо оповідь у творі пов'язана з історичними подіями. Завдяки такій розповіді стане зрозумілим сюжет оповідання. Бесіду іноді доцільно поєднувати з розповіддю. Вільне висловлення учнів доречно застосувати, коли предмет чи явище, про які йдеться, відомі дітям.
Окреме місце у підготовці дітей до слухання нового тексту посідають спогади про те, з чим довелося зустрітися під час екскурсій у природу, до зоопарку, у музей тощо. Щоб бачене учнями стало вчителеві в пригоді при вивченні відповідної теми, під час екскурсій необхідно націлювати дітей на спостереження, привертати їхню увагу до того, що збагатить пам'ять, розширить їх знання. Велику роль у досягненні мети екскурсій і походів відіграє зацікавленість учителя. Він повинен уміти дивуватися, захоплюватися баченим. Це позитивно впливає на учнів. Як відомо, діти запам'ятовують те, що викликає у них сильні емоції, їх треба певною мірою програмувати. Інакше у дітей можуть залишитися свої власні враження. Один з учителів розповідав про те, як четвертокласники сприйняли розповідь екскурсовода у музеї М.Коцюбинського. Коли вчитель запитав, про які твори йшла мова у музеї, вони назвали лише одне оповідання «Ялинка». Виявилося, що на них сильне враження справила ілюстрація до оповідання: за Васильком женуться голодні вовки.
У підготовці до читання словникова робота здійснюється лише в одній формі — поясненні нових для дітей слів. Мета лінгвістичних ігор — зацікавити дітей образністю мови, підготувати їх до емоційного сприймання тексту. Лінгвістична гра застосовується лише при підготовці до читання художніх творів, зокрема віршів. На цьому етапі уроку вчитель дістає змогу використати наочність. Методика рекомендує демонструвати дітям портрети письменників, історичних осіб, репродукції картин. Можливі й інші варіанти наочності, зокрема музичний супровід, демонстрація відеофільмів. Однак етап підготовки класу до читання не обов'язковий для кожного уроку читання. Якщо урок є продовженням теми, то немає потреби проводити розгорнуту бесіду чи розповідь, а досить лише послатися на те, про що минулого разу почали читати. Перше читання твору і перевірка сприймання прочитаного
Не треба доводити, що читання вчителем повинно бути зразковим. Це вимагає попередньої підготовки до виразного, розміреного читання. Мета такого читання — донести до свідомості дітей ідею твору, його зміст і справити емоційний вплив на їхні почуття. Учитель повинен не тільки показати взірець дохідливого читання, а й бути зразком декламатора й оповідача. Методика рекомендує: вірші не читати за читанкою, а декламувати напам'ять, казки не тільки читати, а й переказувати близько до тексту. Ідеться ж бо про таке ознайомлення дітей з таким жанром народної творчості, який захоплює їх задумом, подіями, художністю. Для цього придатна і розповідь, і декламація. Твір читається повністю для створення у слухача цілісності сприймання. Ця вимога має особливе значення при читанні художніх творів. На основі повністю прослуханого твору учні створюють цілісне уявлення про змальовану картину. Тільки в тому випадку, коли розмір твору не вкладається у межі уроку, читання їх припустимо розривати. Доцільно робити це на тому місці, яке викличе у дітей інтерес до його подальшого слухання. Первинне сприймання твору піддається перевірці запитаннями, які можуть бути різного характеру, зокрема й такі: Про що ведеться розповідь у творі? Що нового ми дізналися з прочитаного? Що вас цікавило в творі? Чи сподобався вам герой твору? Немає потреби ставити одразу всі запитання. Одного запитання іноді достатньо, щоб учитель зрозумів, як йому будувати подальшу розмову. Можна давати запитання, якими перевіряється розуміння твору. Щоб не перевтомлювати учнів, не слід захоплюватися великою кількістю питань. При першому ознайомленні з твором припустимо вдаватися до мовчазного читання. Його запроваджують починаючи з 2 класу. У цьому випадку незмінною залишається методична вимога — перевірка того, як діти сприйняли прочитане. Ефективним прийомом збудження інтересу дітей до твору стають нескладні завдання, які оголошуються перед читанням і за якими після прочитування перевіряється ступінь свідомого сприйняття тексту. Непогано зорієнтувати учнів на те, щоб вони звернули увагу на опис природи чи на змалювання зовнішності героя, чи на поведінку того або іншого персонажа. Як правило, учитель сам встановлює завдання відповідно до теми, ідеї і художніх особливостей твору. Але не виключається можливість після ознайомлюючого читання перевірити ступінь сприймання прочитаного тими запитаннями, які містить «Читанка» у кінці твору. Щоб переконатися в тому, що учні сприйняли зміст твору правильно, слід дізнатися, чи немає у них запитань до прочитаного, чи всі слова і вирази їм зрозумілі. Якщо такі питання виникають, відповіді на них дає або вчитель, або учні, які залучаються до активної участі в обговоренні твору. Читання нарисів, значних за обсягом (для певного класу), різноманітних за матеріалом (а тому розбитих на частини), рекомендується проводити за частинами. По закінченні — аналізувати зміст кожної з них. Після ознайомлення з усіма частинами проводиться узагальнюючий розбір прочитаного. Як і при опрацюванні художніх творів, при роботі над нарисами слід давати завдання-настанови, включати аналіз незрозумілих слів, добиватися усвідомлення прочитаного. Робота над перечитуванням тексту Ознайомлення з твором і перевірка розуміння прочитаного створюють грунт для подальшою поглибленого його розбору, який здійснюється різними шляхами для досягнення кінцевої мети: виробити навички вдумливого читання твору. Після цих етапів іде повторне прочитування тексту. Його проводять і вголос, і про себе. Одну з цих форм учитель обирає, враховуючи особливості твору і класу. На запитання: «Скільки разів слід повторно прочитувати текст?» — методика дає таку відповідь: вірші невеликого розміру повторно читаються повністю кілька разів, правомірно кілька разів прочитати й невеличку статтю. У цих випадках учитель користується можливістю попрацювати над удосконаленням навичок правильного і швидкого читання. Щоб націлити дітей на таке читання, можна запропонувати такого типу завдання: «Читаючи вірш, звертайте увагу на вимову слів, у яких є апостроф, м’який знак тощо».
Повторне прочитування уривків обов'язково супроводжується бесідою, мета якої спонукати учнів до роздумів. Досягається це різними прийомами, в першу чергу запитаннями. Слід прагнути до того, щоб вони вимагали від дітей пояснення причин, що зумовили описану ситуацію, обгрунтування дій героїв, виявлення зв'язків між подіями. Аналіз частин окремих творів дозволяє працювати над встановленням головної думки цієї частини, на основі якої потім розкриватиметься задум твору. І відповіді на запитання, і спроби сформулювати ідею частини сприяють розвиткові мовлення учнів, адже учень змушений задумуватись над тим, як оформити думку, які слова необхідно дібрати для цього. Учнів слід ознайомити з основним принципом аналізу твору — композиційним, тобто аналізом за будовою. У більшості випадків твір легко ділиться на три частини. Перша — це початок, у якому дається опис того, що становить підготовку подій. За нею йде розповідь про події, інакше кажучи, їх розкриття. Це — головна частина твору. Після цього—завершення подій, їх кінець. Щоб привчити дітей усвідомлено ставитися до будови твору, можна пропонувати їм запитання типу: Як починається твір? Описом яких подій відкривається оповідання? Як розгорталися події у творі? Чим закінчується оповідання? Ясно, що у будь-якому творі головна (середня) частина за розміром значно більша, ніж попередня і наступна. До того ж у ній дається поетапний опис основних подій, що дозволяє в самій другій частині виділити кілька думок. Тому корисно пояснити учням, що цю частину твору можна і потрібно ділити на самостійні смислові відрізки. На початковій стадії поділ читаного матеріалу здійснює вчитель, пояснюючи учням його принцип: кожна частина має бути закінченою за змістом, тобто нести в собі певну інформацію, змальовувати подію. При цьому доцільно наголошувати на тому, що є частина, що готує до опису, частина, що малює головні події, і є частина, яка становить завершення опису. Розуміння будови твору розкриває перед учнем логічну послідовність викладу подій. Усвідомлення логіки змалювання картин допоможе учням справлятися із завданням — переказувати зміст твору. У подальшому до поділу твору на частини слід залучати учнів. Цю роботу найкраще починати з відновлення в їх пам'яті вимог, які ставляться до частин твору, їхні уявлення про частину твору слід поповнити вказівкою на те, що до складу частини може входити не один, а кілька абзаців. Виправдовує себе допомога вчителя у визначенні кількості частин: учитель говорить, із скількох частин складається твір, учні їх знаходять. З часом робота над поділом твору на частини стане звичною. Учні легко справлятимуться з уміщеними в книзі завданнями поділити текст на частини. У процесі читання частин продовжується робота над словом. Оскільки йде поглиблене вивчення твору, рекомендується після прочитання речення, якщо є потреба, зупинятися для уточнення того, чи всі слова й вирази зрозумілі учням. Без пояснення не можна залишати жодного нового чи незрозумілого учням слова. На перший погляд здається, наприклад, що в оповіданні все ясно. Читання частин розкриває великі можливості для роботи над текстом: будовою речень, виділенням слів, які пов'язують речення в єдиний логічний ланцюг. Аналіз зображувальних засобів. Застосування цілісного аналізу Аналіз змісту частин, встановлення їх основної думки слід поєднувати з розбором художніх засобів, у яких втілюється авторський задум. Розуміється, що не виключається також можливість на основі аналізу художніх особливостей твору розкривати і зміст частин. Запровадженню цілісного аналізу сприятиме розкриття «секретів» деяких художніх прийомів. Дітям, зокрема, можна показати художній прийом, ідея якого полягає в тому, що автор, розмовляючи з читачем, залучає його до спостережень. Такий прийом наближає читача до зображуваних подій. Без цілісного аналізу не можна уявити працю над віршованими творами. Роботу над зображувальними засобами, тлумаченням ролі їх у змалюванні картин дійсності необхідно супроводжувати читанням уривків чи абзаців так, щоб підвищеним або пониженим голосом, уповільненим темпом виділити їх, підкреслити художню і смислову функцію. Без цього не можна розраховувати на осмислене й емоційне сприйняття учнями художнього твору. Не зайвим буде, якщо ту частину твору, де є художні засоби, прочитає вчитель. Виразним читанням він допоможе дітям сприйняти явище таким, яким воно намальоване в творі. Це стосується опису і картин природи, і дійових осіб. Художність твору можна показати на прикладах змалювання чи характеристики персонажів. Робота над художніми засобами диктується необхідністю глибше проникнути в задум твору і служить доказом того, що зміст твору не існує без його втілення в образи, які передаються словами, словосполученнями, реченнями, будовою твору. Виявлення ж образних засобів покликане служити базою для розширення словникового запасу. Учнів слід заохочувати до того, щоб знайдені ними художні прийоми і засоби використовувалися в усних переказах, вносилися до створюваних ними речень — відповідей на запитання, вводилися до пунктів плану. Набуте при читанні повинно переноситися в мовлення дітей, стати елементом їх мовленнєвого арсеналу. Навчання складати план прочитаного Цей елемент уроку передує переказуванню прочитаного. Складений план організовує процес відтворення змісту прочитаного. Але ж і робота над його складанням допомагає глибше усвідомити прочитане. У цьому його навчальний сенс. Не всякий твір можна і слід використовувати для навчання складати план, і не до всякого твору необхідно вимагати створення плану. Цей етап вилучається з уроків читання ліричних творів, невеликих за обсягом статей. Немає потреби витрачати час на складання плану до творів зі складною композицією. Навчання учнів складати план слід ґрунтувати на умінні поділити твір на частини. Це — важливий підготовчий етап до виділення пунктів плану. На цьому етапі виправдовує себе застосування малюнкового плану. Роботу над малюнковим планом можна проводити по-різному. Ось кілька її варіантів. Перший: учитель звертає увагу до малюнків під текстом, наприклад, казки і запитує: «До яких частин казки ви віднесете кожен із малюнків?» Діти повинні відшукати відповідний текст і прочитати його. Другий: показати дітям кілька ілюстрацій до казки і запропонувати розмістити їх у порядку розгортання подій казки, а потім довести це читанням твору за частинами. Третій: роботу над малюнковим планом поєднати з розвитком творчої уяви, зокрема, передати у власних малюнках послідовність подій. Щоб обмежити кількість малюнків, учитель разом з учнями обговорює і встановлює пункти плану, їх втілення — це індивідуальна дитяча творчість. Своєрідною підготовкою до виділення пунктів плану може стати формулювання заголовків до частин, на які автор поділив свій твір. Так, після ознайомчої роботи над оповіданням можна запропонувати учням дати заголовок кожній з виділених письменником частин. Не виключений варіант, що учні назвуть їх однотипно. З цим слід погодитись. Важливо, що учні усвідомлять можливість озаглавити частину. На створенні заголовків вони формуватимуть уміння будувати речення. А це теж цінно для уроків читання, які покликані розвивати учнівське мовлення. Робота над добором заголовків до частин творів продовжується і в 3 та 4 класах. Матеріал читанок створює таку можливість. Але набуття умінь давати заголовки частинам твору — це лише перший крок до словесного оформлення плану, який у методиці іменується логічним. Його найперша вимога — уміти сформулювати пункт плану незалежно від того, чи автор поділив свій твір на частини, чи ні. У психології цей процес оцінюють як перехід від аналізу (поділ на частини) до синтезу (формулювання пункту плану). І це так, адже, виділивши частину твору і усвідомивши її смисл, учні повинні знайти узагальнену його формулу. Словесне оформлення плану рекомендується починати з 3 класу, коли учні навчаються виявляти послідовність подій, знаходити причинові зв’язки їх. Можна спиратися на те, що їм відомо. А відомо їм те, що твір має початок, виклад і завершення. Тому цілком правомірно поставити запитання, які спонукають дітей до розміркування: З чого починається розповідь у творі? Що сталося потім? Чим закінчується? За ними можуть бути складені й пункти плану. Вимоги до плану: 1) усі його пункти повинні передавати логіку розгортання подій; 2) вони мають бути спрямовані на розкриття головної думки. Пункти плану можуть оформлятися у вигляді двоскладних речень. Доцільно пропагувати й інші типи формулювання пунктів плану, зокрема, номінативними і питальними реченнями. Застосування питальних речень як пунктів плану дає змогу активізувати роботу учнів. Питання змушують дітей шукати відповіді на них, у них виявляється послідовність викладу подій, їх взаємозв’язок. Переказ прочитаного Усю попередню роботу: ознайомлення з текстом твору, поділ його на частини і з'ясування думки кожної з них, нарешті, складання плану — слід вважати ефективною підготовкою до переказування прочитаного. Умінню дітей переказувати прочитане треба надавати великого значення. По-перше, як форма навчання переказ має освітнє й виховне значення. Якщо учень успішно справляється з переказуванням тексту нарису, значить, він засвоїв усі терміни і поняття, які траплялися в тексті, осмислив прочитане і при потребі висловлює своє ставлення до нього, тобто дає йому оцінку в межах дитячого уявлення про описуваний предмет. По-друге, ця форма навчання має невичерпні можливості для роботи над розвитком мовлення дітей. Учні відчувають вплив образної мови першоджерела і намагаються переносити її до власного мовлення. До цього треба заохочувати, але слідкувати за тим, щоб діти правильно розуміли і вміло застосовували в своїй практиці те, що вичитали. Намагаючись передати все так, як у творі, школярі
привчаються слідкувати за послідовністю і причиновим зв’язком викладу, тобто навчаються переказувати логічно, дохідливо, зрозуміло. Нарешті, переказ — це уміння добирати слова; фрази, будувати речення. У цьому саме й полягає завдання розвитку мовлення учнів початкових класів. По-третє, в процесі переказу вчитель дістає можливість прослідкувати за тим, як діти володіють такими якостями усного мовлення, як жвавість і водночас природність викладу, його інтонування, виразність переказу. Існують різні види переказування: дослівне, близьке до тексту; стисле, або коротке; творче. Що кожне з них дає? Дослівне не виявляє досконального розуміння тексту, але воно свідчить про те, що у свідомості учня залишилися блоки, запозичені з твору. Дослівне переказування дещо нагадує заучування напам'ять. Повним, близьким до тексту переказуванням діти оволодівають на другому і третьому роках навчання. На четвертому році цей вид переказу не знімається. Але поряд з ним від четвертокласників треба вимагати уміння переказувати коротко. Коротке переказування виявляє володіння мовленням: умінням зберігати логіку викладу, а також орієнтуватись в переконструюванні речень. Коротке переказування — один з елементів творчого переказування. Види творчого переказування багатоманітні. Серед них: розповідь від першої особи, продовження розповіді. Якщо діти читають нарис, можна запропонувати їм скласти усне оповідання про предмет цього твору (наприклад, про вовка на основі кількох оповідань, з якими вони знайомі). Не завжди є необхідність переказувати тільки те, що прочитали. Добре, коли, прочитавши твір, учні згадають і розкажуть, що вони знають про автора твору. У цьому — сенс творчого переказування. Переказ як елемент уроку не завжди обов'язковий. Короткі тексти переказувати не рекомендується. Проведення узагальнюючої бесіди, встановлення ідейного змісту твору Узагальнююча, або підсумкова, бесіда проводиться на завершення всієї попередньої роботи і спрямована на виявлення ідеї твору та авторського задуму. Шаблону в організації цього етапу уроку не повинно бути. Порядок заключної бесіди визначається або будовою, або жанром твору. Іноді відповідь на заголовок твору і обгрунтування її становлять ту думку, яку автор передає своїм читачам. Це питання міститься у заголовку. Заключну бесіду не слід розтягувати, адже і зміст, і послідовність викладу, і художнє втілення головних думок частин були з'ясовані. Залишається лише кількома узагальненими запитаннями підвести учнів до відповіді, яка й формулюватиме ідейний зміст твору. Необхідно, щоб питання були цікавими, пізнавально-проблемними, збуджували думку й пам'ять учнів, допомагали побачити нове, не помічене. Хід заключної бесіди визначається жанром твору. Так, на завершення роботи над байкою залишається аналіз її моралі. Ідея ліричного твору виводиться з розбору художніх засобів. Істотним для завершення роботи над твором є заключне слово вчителя. Підводячи підсумки, він повинен наголосити на тому, про що нове сьогодні вони дізналися, що їм слід узяти на озброєння і проти чого необхідно боротися. Щоб підсумувати і узагальнити набуті учнями знання, необхідно після опрацювання частини матеріалу проводити узагальнюючі уроки читання. У І—II класах узагальнюючі уроки читання можуть бути на тему «Весна» (І клас), «Свійські тварини» (II клас). В III класі ці теми можуть бути ширші, наприклад, «Вода в природі». Узагальнюючі уроки можуть бути проведені і на читання літературно-художніх творів. Темами у II класі можуть бути: «Т. Г. Шевченко», у IV класі — «Наша Батьківщина». Тематичний добір матеріалу для читання дає можливість підвести підсумки вивченого, закріпити здобуті знання. Завдання узагальнюючих уроків читання: а) відновити в пам'яті учнів опрацьоване, тобто повторити і закріпити вивчене; б) навчити їх знаходити асоціативні зв'язки у тематиці, змісті прочитаних творів, інакше кажучи, розкрити учням прийом узагальнення; в) залучаючи широкий матеріал, сприяти розвиткові логічного мислення: порівняння спільних рис героїв, встановлення причинових зв'язків в описуваних явищах; г) добором нового матеріалу до теми розвивати пізнавальну діяльність дітей. Як і кожен урок рідної мови в початкових класах, узагальнюючі уроки покликані сприяти повторенню вивченого, поглибленню, кращому усвідомленню і в той же час є цінним засобом розвитку мислення й мовлення дітей. На цих уроках учитель зможе облікувати знання учнів, набуті в процесі вивчення певних тем. Для цього є всі необхідні умови: визначена конкретна тема, учні залучаються до діалогічного і монологічного мовлення, аналіз значного матеріалу потребує від учнів самостійних суджень і втілення їх у відповідний мовний матеріал.
Залежно від змісту теми узагальнюючі уроки мають різні форми роботи. Знання з суспільного життя, природничо-географічні відомості узагальнюються шляхом бесіди, розповіді, розгляду предметів речей, картин, експонатів, колекцій, читання вибраних статей. З літературно-художнього читання відтворюються найголовніші відомості про письменника, визначається основна тематика його творів, згадуються найхарактерніші твори письменника, читаються уривки з творів, складаються елементарні характеристики персонажів, повторюється вивчене напам'ять, учні можуть зробити виписки з творів за завданням учителя, переказується зміст окремих творів, з'ясовується ідейне значення. Узагальнюючі уроки вводяться на початку роботи над читанками. В усіх класах до кожної з тем читанки передбачені запитання і завдання, розміщені під рубрикою «Ти прочитав розділ...>, їх слід брати за основу проведення уроків узагальнення знань. Пропоновані в них запитання спрямовані на досягнення різних результатів.. Зовсім іншого спрямування запитання на зразок: «Які твори про осінь вам найбільше сподобалися?» Запитання вимагає відповіді оціночного характеру. А будь-яка оцінка потребує доведення. Учитель повинен скористатися цією можливістю: спитати, чому відповідний твір справив найбільше враження. Автори читанок вводять і такі запитання та завдання, які спонукають дітей до роздумів, зіставлень. Залежно від класу, теми опрацьованого матеріалу учитель може дати дітям запитання чи завдання, що вимагають пошуків того, що пов'язує дану тему з раніше вивченим. Виправдовують себе також завдання чи запитання, відповіді на які потребують осмислення свого власного життєвого досвіду, власних спостережень, наприклад: Що робиться в нашій країні (у нашому місті, селі) для охорони природи? Отже, різноманітний характер запитань і завдань допомагає вчителеві у виконанні завдань узагальнюючих уроків, їх питома вага, формулювання (узяті з читанки чи дібрані самим учителем) залежать від мети узагальнюючого уроку, її задоволенню підпорядковується і підготовча робота до його проведений. До такого типу уроку вчитель готується заздалегідь: визначає мету зміст уроку, накреслює план його проведення, продумує систему застосування наочності, визначає обсяг і характер завдань, які він дасть учням. Ще розпочинаючи вивчення розділу, вчитель інформує учнів про те, що по завершенні теми буде проведено узагальнюючий урок. Тема узагальнюючого уроку може збігатися з назвою розділу, який діти починають вивчати, наприклад: «Що таке добре, що таке погано?». Учитель може запропонувати свій девіз, за яким опрацьовуватиметься розділ. На одному з перших уроків з відповідної теми вчитель дає дітям завдання: прочитати додаткову літературу, дібрати ілюстрації, підготувати малюнки, вироби з пластиліну, вивчити напам'ять вірші, уривки з творів, прислів'я, загадки. Певна річ, що кількість і спрямування цих завдань диктуються темою узагальнюючого уроку. Ці завдання можуть бути не однакові для всіх учнів класу. Так, одна група учнів може підготувати ілюстративний матеріал до певної теми, друга — готувати біографічні відомості про письменника, третя — колективне декламування байки, інші учні готують переказ оповідань, уривки для виразного читання тощо. Крім групових завдань, учитель визначає, що повинні повторно прочитати всі учні класу з певної теми, що повторити напам'ять. На узагальнюючих уроках широко використовуються набуті з певної теми знання з позакласного читання. Отже, доцільно давати учням диференційовані завдання. У процесі роботи над розділом здійснюються екскурсії, ведуться спостереження за певними об'єктами, складаються словнички. Увесь зібраний такими способами матеріал неодмінно слід ввести в тканину узагальнюючого уроку. Щоб узагальнюючий урок став уроком узагальнення, необхідно на ньому виставити все, що діти виготовили протягом усього часу роботи над розділом. Це має велике виховне значення і спонукає дітей до спогадів. Узагальнюючий урок будується не за такою схемою, як урок пояснення нового матеріалу. У ньому немає перевірки домашнього завдання за попередньою темою. Домашнє завдання на цьому уроці - це все підготовлене до цього уроку. З плану уроку випадає і пояснення нового матеріалу, не відомий учням текст не читається, а значить, випускається і робота над його частинами. Основна частина узагальнюючого уроку - повторення й узагальнення опрацьованого. Перед цим лише називається тема уроку і план його проведення. Хід основної частини уроків може і повинен бути різноманітним у кожному випадку їх проведення. Слід прагнути до того, щоб такий урок відкривав дітям щось нове, заохочував їх до читання книжок. Найчастіше узагальнюючі уроки починаються з бесіди. На основі повторного читання учнями дома матеріалу з читанок під час бесіди узагальнюються знання з певної теми, учитель та й учні додають нові відомості, використовуються ілюстрації, розглядаються принесені учнями матеріали.
Відтворене в ході бесіди підкріплюється зачитуванням окремих статей, оповідань чи уривків з них, повторюється вивчене напам'ять. Після бесід і читання учні можуть виконати письмове завдання: записати найголовніші дати з біографії письменника, скласти список хлібних рослин, видів тканин. У зв'язку з повторним читанням текстів проводиться й словникова робота. Під час бесіди, при відтворенні набутих знань учнів, згадуються нові терміни, назви машин, рослин, подій тощо. Такі слова слід записати на дошці, уточнити їх зміст, а учні записують у свої словнички. У заключній частині узагальнюючого уроку за допомогою кількох запитань учитель підводить учнів до висновку, узагальнення по темі, учитель сам може дати висновок про ідейне значення творів письменника, спрямувати учнів на дальшу роботу по дослідженню якогось питання, що випливає з теми уроку. На узагальнюючих уроках дуже корисно використати ТЗН, тим більше, якщо протягом року не було можливості з будь-яких причин скористатись цим цінним приладдям. В іншому випадку в зв'язку з узагальнюючим уроком може бути проведена екскурсія в природу, на виробництво, якщо під час опрацювання теми не було можливості провести, організовується колективний похід в кіно, театр у зв'язку з певною темою. Методика рекомендує кілька видів роботи на узагальнюючих уроках, які ефективно застосовуються у сучасній школі. 1. Повторювально-узагальнюючі бесіди. У ході таких бесід діти перелічують твори, присвячені Тим чи іншим подіям чи відповідають певній темі, читають уривки з творів для підтвердження характеристик героїв тощо, На кожному уроці бесіда має закінчитися узагальненням, оцінкою прочитаного. 2. Переказування. Відповідно до теми уроку застосовуються різного типу перекази: вибіркові, повні (із залученням учнів усього класу), які обов'язково слід завершити узагальненням, формулюванням ідеї розглядуваної теми. 3. Різні види читання за книгою і напам’ять. При цьому уривки повинні добиратися цілеспрямовано: на основі їх виводиться головна думка теми узагальнюючого уроку. 4. Вікторини. Запитання «З якого твору уривок?» відкриває можливості для зіставлень і порівнянь, для знаходження причинових зв’язків між описуваними епізодами. 5. Розповідь учителя. Методика рекомендує на цьому виді уроку включати слово вчителя лише у випадках, коли необхідно додати до учнівських розповідей нові факти, і при підведенні підсумків уроку.
Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 1401; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |