З яких джерел фінансується МВФ?

Від яких факторів залежить ступінь впливу країни на рішення, що приймаються в МВФ?

Яка організаційна структура МВФ?

Керівним органом МВФ є Рада гувернерів (керівників), в якій кожна з країн-учасниць має свого представника, — в основному міністра, що відповідає в своїй країні за валютну політику, або президента емісійного банку. Рада гувернерів уповноважена вирішувати найважливіші питання, зокрема прийом нових членів, встановлення і зміну квот участі, надання країнам додаткових СДР. З 1972 р. спеціальним комітетам Ради гувернерів було доручено контролювати функціонування валютної системи і її подальший розвиток.

З 1974 р. поточний контроль за функціонуванням світової валютної системи здійснює новий Тимчасовий комітет (Interim Committee), який складається з 24 чоловік. Засідання його проходять 2 рази на рік. Формально Комітет не володіє правами ухвалення рішень, будучи консультаційним органом. Але фактично йому належить в МВФ провідна роль.

Також виділяють дві групи: у першу входять по 8 представників від континентів Африки, Азії і Латинської Америки, які зустрічаються перед засіданнями Тимчасового комітету, в другу — представники розвинених країн. Остання координує допомогу середньо - і східноєвропейським країнам.

Поточне господарське керівництво МВФ здійснює Виконавчий директорат, який складається з 24 виконавчих директорів. З них 5 визначаються членами МВФ які мають найвищі квоти, решта кожних 2 років вибирається гувернерами інших країн-учасниць, як правило, по регіональних групах. Виконавчий директорат вибирає на 5 років директора-розпорядника, який одночасно є верховним куратором міжнародного штабу МВФ.

Доля кожної країни як в Раді гувернерів, так і виконавчому директораті прямо залежить від фінансової участі країни в МВФ. Кожний з членів має по 250 основних голосів і 1 додатковий голос на кожні 100 000 одиниць квоти країни. Остання квота розраховується на основі таких показників, як ВВП, величини золотовалютних резервів, обсягу експорту і імпорту і ін. Основну частку голосів мають в своєму розпорядженні США (близько 20 %), а також спільно країни ЄС (близько 30 %). Проте у виконавчому директораті діє право вето, що часто нейтралізує першість в голосах.

Основу фінансових коштів МВФ складають платежі країн-членів в рахунок встановлених для них квот. Відповідно до квот визначаються права запозичення для більшості кредитів МВФ і право голосу. Спочатку чверть платіжних зобов’язань країн виконувалася золотом, залишок — валютою країни, який оформляється звичайно у вигляді безоборотної, безпроцентної ноти (по суті — простого векселя).

Зі змінами статуту МВФ (1978 р.) місце золота зайняли платежі в іноземній валюті. Проте фонд може дозволити цю частину платежів здійснювати у власній валюті країни (для слаборозвинених країн).

Крім платежів членів, МВФ може використовувати і інші можливості для поповнення своїх кредитних ресурсів; обов’язковий продаж членами МВФ своєї валюти у встановлених межах за надані SDR; запозичення у членів МВФ при їх згоді (особливо велику роль тут виконують США); операції на міжнародних фінансових ринках; процентні платежі по раніше наданих кредитах і повернення основних сум боргу; кредитні лінії, які відкриваються групами країн (найсуттєвішу роль виконують кредитні лінії G-10).

Джерелом засобів МВФ є також продаж золотого запасу, накопиченого в період системи фіксованих паритетів.

Дата добавления: 2015-05-24